Джерела формування інвестиційних ресурсів

Однією з основних задач інвестиційного менеджменту є організація фінансування проекту, тобто забезпечення проекту інвестиційними ресурсами. До їх складу входять не тільки грошові кошти, але й виражені у грошовому еквіваленті необігові і обігові кошти, майнові права і нематеріальні активи, кредити, позики, залоги і т.д.

До основних форм формування інвестиційних ресурсів відносяться:

• Внутрішні джерела формування власних інвестиційних ресурсів підприємства:

- реінвестована частка чистого прибутку;

- амортизаційні відрахування;

- кошти від продажу необігових активів, які вибувають;

- інші внутрішні джерела.

• Зовнішні джерела формування власних інвестиційних ресурсів підприємства (залучені інвестиційні ресурси):

- емісія акцій;

- залучення додаткового пайового капіталу;

- асигнування з бюджетів різних рівнів на безповоротній основі;

- цільові асигнування недержавних фондів та інститутів на безповоротній основі;

- інші зовнішні джерела.

• Джерела формування позикових інвестиційних ресурсів:

- довгострокові кредити банків;

- довгострокові кредити і позики небанківських фінансових установ;

- фінансовий лізинг;

- облігаційна позика (емісія облігацій);

- інші позикові джерела.

Визначення джерел формування ресурсів для фінансування інвестиційних проектів має ряд особливостей.

Однією з таких особливостей є те, що інвестиційний процес у рамках більшості проектів характеризується тривалим періодом, що визначає довгострокове відвернення фінансових коштів на інвестиційні цілі. Тому джерелами інвестиційних ресурсів крім власного капіталу можуть бути, зазвичай, не тільки довгострокові кредити та позики, а також фінансовий лізинг.

При виборі джерел формування інвестиційних ресурсів враховується, що їх надання підприємству на тривалий строк є для кредитора більш ризиковим (у порівнянні з короткостроковим кредитуванням), що підвищує вартість позикових коштів.

Серед внутрішніх джерел формування власних інвестиційних ресурсів підприємства панівна роль належить реінвестованій частці чистого прибутку. Саме це джерело забезпечує ріст ринкової вартості підприємства. У формуванні конкретної суми коштів, які залучаються за рахунок цього джерела, велику роль відіграє дивідендна політика підприємства (принципи розподілення чистого прибутку).

Другим за значенням внутрішнім джерелом формування власних інвестиційних ресурсів є амортизаційні відрахування. Це джерело відноситься до найбільш стабільного. Разом з цим, цільова спрямованість цього джерела носить вузький характер - амортизаційні відрахування направляються в основному не реновацію діючих основних коштів і нематеріальних активів. Розмір цього джерела залежить від обсягу амортизованих необігових активів, які використовуються підприємством, і прийнятої ним амортизаційної політики.

Інші види внутрішніх джерел відіграють менш помітну роль для фінансування проектів, тому що їх формування носить нерегулярний характер.

Зовнішні джерела формування власних інвестиційних ресурсів підприємства ще називають залученими інвестиційними ресурсами. Це пов’язано з тим, що на відміну від внутрішніх зовнішні джерела до моменту надходження не є власністю підприємства. Для їх залучення у фінансування проекту підприємство повинно зробити певні зусилля і витрати. Однак після залучення ці кошти стають власністю підприємства.

Серед залучених інвестиційних ресурсів найбільшу роль відіграє емісія акцій (для акціонерних товариств) або притягнення додаткового пайового капіталу (наприклад, для товариств з обмеженою відповідальністю).

Безповоротні асигнування з бюджетів використовуються для фінансування інвестиційної діяльності переважно державних підприємств.

Джерела формування позикових інвестиційних ресурсів забезпечують різноманітність можливостей фінансування інвестиційного проекту.

Вибір конкретних позикових джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства здійснюють з урахуванням ряду факторів:

1. Галузеві особливості діяльності підприємства. Підприємства з високим рівнем фондоємності виробництва продукції з-за великої частки необігових активів мають звичайно низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися на власні джерела.
2. Розмір підприємства. Чим більше підприємство, тим у більшій мірі потреба в інвестиційних ресурсах може бути задоволеною за рахунок позикових коштів та навпаки.
3. Вартість капіталу, який залучено з різних джерел. Вартість позикового капіталу, який залучено з різних джерел, звичайно нижча, ніж вартість власного капіталу. Крім того, вартість позикового капіталу різна і залежить від рейтингу кредитоспроможності підприємства, форми забезпечення кредиту та ряду інших умов.
4. Свобода вибору джерел фінансування. Не всі з джерел однаково доступні для підприємств. Так, на кошти державного і місцевого бюджетів можуть розраховувати окремі державні та комунальні підприємства. Це ж відноситься й до можливостей отримання підприємствами цільових і пільгових державних кредитів, безплатного фінансування підприємств з боку недержавних фінансових фондів та інститутів.
5. Кон’юнктура ринку капіталу. У залежності від стану кон’юнктури ринку капіталу змінюється вартість і позикового капіталу. Значний ріст вартості позикового капіталу може призвести до збиткової діяльності підприємства.
6. Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок на прибуток або податкових пільг за прибутком, які вже є, різниця у вартості залученого в інвестиційних цілях власного і позикового капіталу знижується. У цих умовах кращим є формування інвестиційних ресурсів підприємства за рахунок власних джерел. У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність притягнення капіталу з позикових джерел.
7. Міра ризику, що приймається, при формуванні інвестиційних ресурсів. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід засновників до фінансування підприємства, що створюється, коли основу складає власний капітал. І навпаки, намагання отримати у майбутньому високий прибуток на власний капітал, що вкладений, незважаючи на високий рівень ризику порушення фінансової стабільності підприємства, формує у власників агресивний підхід до фінансування інвестиційної діяльності, при якій позиковий капітал використовується у максимально можливому розмірі.
8. Рівень концентрації власного капіталу, що задається, для забезпечення потрібного рівня фінансового контролю. Цей фактор визначає звичайно пропорції формування власного капіталу в акціонерному товаристві. Він визначає пропорції в обсязі підписки на акції, які придбаються його засновниками та іншими інвесторами (акціонерами).

Облік перелічених факторів дозволяє цілеспрямовано обирати структуру джерел інвестиційних ресурсів для фінансування інноваційного проекту.