Сумарна економічна оцінка лісових земель, лісових насаджень і незімкнених лісових культур в лісогосподарських підприємствах і їх підрозділах.

Тема 14 Економічна оцінка лісу

Поняття про вартість, категорії вартості

Вартість - втілена й уречевлена в товарі (наданих послугах) абстрактна праця, яка відображає суспільно-виробничі відносини товаровиробників, пов'язаних суспільним поділом праці й розподілом товарів. В. товару на відміну від споживної В. робить усі товари порівнянними і є основою їхньої мінової В. на ринку, тобто кількісних пропорцій в обміні одних товарів на інші. Величину В. товару визначають кількістю суспільне необхідної праці, потрібної для його виготовлення за середніх суспільних нормативних умов виробництва і за середнього в даному суспільстві рівня уміння та інтенсивності праці товаровиробників. Чим більше витрачається суспільно необхідної праці, тим вища В. товару, і навпаки. 2. Виражена в грошах цінність речей (товарів, послуг) або величина суспільних витрат на виробництво товару чи послуг.

Закономірності формування інтернаціональної вартості. Інтернаціоналізація виробництва й обміну зумовлює дію закону вартості в його інтернаціональній формі, зокрема формування інтернаціональної вартості, яке залежить від низки факторів:

1) середньої інтенсивності праці у масштабі світового господарства, з одного боку, та інтенсивності національної праці в різних країнах світу— з іншого;

2) середньої продуктивності праці в межах світового господарства, з одного боку, та продуктивності національної праці — з іншого.

Між цими двома факторами існує органічний зв'язок. З цього приводу К. Маркс писав: «Середня інтенсивність праці змінюється від країни до країни, тут вона більша, там менша. Ці національні середні становлять, таким чином, шкалу, одиницею виміру якої є середня одиниця всього світу. Отже, більш інтенсивна національна праця порівняно з менш інтенсивною виробляє за однаковий час більшу вартість, яка виражається в більшій кількості грошей.

Але закон вартості в його інтернаціональному застосуванні зазнає ще більших змін через те, що на світовому ринку продуктивніша національна праця вважається також інтенсивнішою, якщо тільки конкуренція не змусить продуктивнішу працю знизити продажну ціну її товару до його вартості... Отже, різні кількості товарів одного й того самого виду, які виробляються в різних країнах за однаковий робочий час, мають неоднакові інтернаціональні вартості, що виражаються в різних цінах...»;

3) ступеня складності праці, що залежить насамперед від рівня освіти та кваліфікації робітників.

Крім того, оскільки у межах ГААТ/СОТ регулюється понад 4/5 світового товарообігу, то поняття «інтернаціональна вартість» частково відображає відносини між цією міжнародною організацією і тими національними країнами (національними державами), які входять до неї.

Інтернаціональна вартість залежить від інтернаціональних витрат суспільно необхідної праці на виробництво товарів. Останні визначаються національними витратами суспільно необхідної праці у тих країнах, які експортують на світовий ринок переважну кількість продукції. Тому залежно від питомої ваги товарів окремих країн у загальному обсязі світової торгівлі національна вартість впливає на інтернаціональну. Отже, у формуванні інтернаціональної вартості беруть участь лише ті товари, які надходять на світовий ринок. Оскільки Україна експортує переважно продукцію паливно-сировинних галузей, то вона практично не може впливати на формування інтернаціональної вартості на товари і послуги, пов'язані з розгортанням НТР у галузях машинобудування та інших наукомістких сфер виробництва.

Однією з основних рис закону вартості є обмін еквівалентів, тобто обмін одного товару на інший відповідно до суспільно необхідного робочого часу, затраченого на виробництво, або відповідно до кількості й якості затраченої на них суспільно необхідної праці. На світовому ринку обмін товару на товар є еквівалентним на основі інтернаціональної вартості, тобто інтернаціональних витрат виробництва. Тому країна, в якій для виробництва товарів застосовується продуктивніша, інтенсивніша і складніша праця, на світовому ринку перебуває у вигіднішому становищі, її товари отримують вищу вартісну оцінку, а один робочий день, затрачений на їх виробництво, може обмінюватися на кілька робочих днів іншої країни, де нижчі продуктивність, інтенсивність і складність праці.

Економічна вигода країни, в якій досягнуто вищого рівня складності, продуктивності й інтенсивності праці, обчислюватиметься різницею між інтернаціональною та національною вартістю, а отже між інтернаціональними та національними витратами праці. Економічна вигода тих країн, у яких нижчий рівень складності, продуктивності й інтенсивності праці, залежить від рівня порівняльних витрат виробництва. Ці витрати визначаються зіставленням, з одного боку, витрат на виробництво тих товарів, які вони виробляють і які обходяться їм відносно дешевше, а з іншого — витрат на виробництво таких товарів, які за відсутності міжнародної торгівлі обійшлися б їм дорожче при організації власного виробництва. Економічні вигоди, отримувані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі в міжнародному поділі праці, у процесі інтернаціоналізації виробництва. За відсутності зов­нішньої торгівлі промислове розвинутим країнам довелося б збільшити витрати виробництва у промисловості щонайменше у 1, 5—2 рази.

Закон вартості завжди діє там і тоді, де і коли діє товарне виробництво. Зміст закону виявляється в його трьох основних вимогах:

• Вартість товару утворюється суспільно необхідними витратами праці, капіталу, знань, фізичних і духовних сил людини у процесі суспільно необхідної діяльності
• Витрати, видатки на створення товару повинні відповідати суспільно необхідним нормам, перевищення яких веде до збиткової діяльності, а зниження – доодержання вищого прибутку
• Обмін товарів і послуг відбувається на засадах еквівалентності, на підставі обміну рівновеликих вартостей

Закон вартості відіграє велику роль у товарному виробництві, виступаючи його об’єктивним регулятором. Поряд з цим законом регулятивну функцію щодо товарного виробництва відіграють закон попиту, закон пропозиції, закон співвідношення попиту і пропозиції, становлячи разом механізм ринкового ціноутворення.

Закон попиту полягає в тому, що між попитом і ціною встановлюється прямий зв’язок. Інакше кажучи, чим вище попит на даний товар, тим вище його ціна, тому що заради придбання товару покупці згідні сплатити вищу ціну.

Закон пропозиції виявляється у протилежній залежності товару та його ціни. Чим більше пропозиція, чим більше даного товару на ринку, тим нижче його ціна. Таким чином, за товарного виробництва ціна виконує інформаційну функцію: якщо ціна товару на ринку вище за його вартість, то це інформує виробників, що товару вироблено недостатньо, що його реалізація вигідна, і тоді товаровиробники збільшать його виробництво. Якщо ж ціна товару нижче за його вартість, то це інформує виробників, що цього товару вироблено більше, ніж потрібно для задоволення попиту на нього. Тоді реалізація товару стає збитковою, і виробники роблять висновок, що необхідно скоротити виробництво.Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та платоспроможного попиту на них. Це сприяє формуванню та підтриманню пропорцій суспільного виробництва. Розв'язання суперечностей, дія економічних законів товарного виробництва пов'язані з використанням системи вартісних категорій.

Крім уже згаданої вище ціни до них слід віднести наступні категорії:

• собівартість продукції (індивідуальні витрати виробництва),
• прибуток,
• кредит і відсоток,
• земельну ренту,
• заробітну плату та ін.

Ці категорії є формами використання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами прояву суті (вартості), але відбивають цю суть у перетвореному, модифікованому вигляді. В своєму русі ці категорії відособлюються від суті, набувають нових рис. В економічній науці ці форми одержали назву перетворених. Вартість як категорія не може бути безпосередньо використана як інструмент у господарській практиці. Поки що немає можливостей облічувати та вимірювати витрати суспільне необхідної праці на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього потрібні інші матеріально-технічна та соціальна основи. В практиці узагальненим представником вартості є її грошова форма - ціна.

Особливістю руху ціни є здатність її відхилятися від вартості товару. На практиці це оптова ціна підприємства (ціна виробництва), монопольна ціна, роздрібна та ін. Роздрібна ціна, якщо на її величину істотно не впливає економічна політика, є найближчою до вартості. Додатковий продукт як частина вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілим набором категорій, потреба в яких викликана господарською практикою. До них належить передусім прибуток як перетворена форма додаткової вартості.

Прибуток, у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі, пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх апробовані протягом багатовікової практики. Нині процес виробництва товару та його реалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов'язана виплата відсотків. Це саме стосується торгового капіталу і торгового прибутку.

Використання перетворених форм вартості пов'язане зі створенням різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можуть бути розгалужена банківсько-кредитна система, товарні біржі. 3 урахуванням законів товарного виробництва та вартісних категорій побудовано метод господарської діяльності товаровиробника — комерційний розрахунок. Через нього і реалізуються рушійні сили товарного виробництва, визначається результативність використання їх зіставленням витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника.

Комерційний розрахунок ґрунтується на конкуренції товаровиробників, відхиленні цін від вартості, постійних змінах попиту та пропозиції товарів, визначає лінію поведінки товаровиробників: постійна раціоналізація виробництва, технічне удосконалення його матеріальної бази, підвищення рівня нормування й обліку витрат праці, удосконалення організації виробництва та праці, економія матеріальних витрат і, врешті-решт, зниження індивідуальних витрат на виробництво товарів, зближення їх з рівнем суспільне необхідних витрат.

Комерційний розрахунок зумовлює функціонування відособлених форм капіталу (торгового, банківського), сфери послуг. Він сприяє реалізації закону економії часу, який визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалізувати свій економічний інтерес. Вимагаються підприємливість, постійний ризик, пошуки резервів виробництва та шляхів використання їх. В умовах комерційного розрахунку кругообіг ресурсів товаровиробника передбачає їх зростання. Початкове авансована грошова сума збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштів товаровиробником, виробництво та реалізація товару позбавлені сенсу.

Матеріали ЕО лісів повинні містити або забезпечувати можливість одержання такої оперативної інформації:

- поділяночна поточна економічна оцінка лісових земель;

- сумарна поточна економічна оцінка лісових земель в лісогосподарських підприємствах і їх підрозділах;

- поділяночна капіталізована економічна оцінка лісових земель;

- сумарна капіталізована економічна оцінка лісових земель в лісогосподарських підприємствах і їх підрозділах;

- поділяночна економічна оцінка лісових насаджень;

- сумарна економічна оцінка лісових насаджень в лісогосподарських підприємствах і їх підрозділах;

- поділяночна економічна оцінка незімкнених лісових культур;

- сумарна економічна оцінка незімкнених лісових культур в лісогосподарських підприємствах і їх підрозділах;

- поділяночна сумарна економічна оцінка землі і лісових насаджень, включаючи незімкнені лісові культури;

сумарна економічна оцінка лісових земель, лісових насаджень і незімкнених лісових культур в лісогосподарських підприємствах і їх підрозділах.

Вихідними даними для економічної оцінки лісу є матеріали лісовпорядкування, планові поточні відомості, дані земельного і водного кадастрів, комплекс спеціально розроблених оціночних нормативів і довідкові матеріали. Поділяночна економічна оцінка лісів здійснюється на основі їх таксаційної характеристики, сумарна економічна оцінка лісогосподарських підприємств і їх підрозділів може обчислюватися шляхом підсумовування поділяночних оцінок або інтегруватися на основі підсумкових даних інвентаризації лісового фонду.

Поділяночна оцінка вимагає значних затрат праці і часу. Для розв'язання більшості задач буде доцільно здійснювати сумарну економічну оцінку лісового фонду лісогосподарських підприємств і їх підрозділів на основі підсумкових даних його інвентаризації, а поділяночну оцінку здійснювати тільки в необхідних випадках на основі останньої таксаційної характеристики ділянок, що вимагають оцінки. При створенні повного банку даних про лісовий фонд виникне можливість здійснювати поділяночну оцінку і використовувати її результати для розв'язання будь-яких завдань, в тому числі і пов'язаних з оптимізацією лісокористування. Вихідними документами для економічної оцінки лісів є відомість повидільної оцінки лісових земель і підсумкова відомість економічної оцінки лісів різного цільового призначення.

Під економічною оцінкою лісових земель мають на увазі оцінку їх у грошовому виразі як основного засобу виробництва лісового господарства. У зв'язку з тривалим періодом виробництва в лісовому господарстві і в залежності від мети оцінки, вона може бути поточною і капіталізованою. Для визначення порівняльної вартості земель може здійснюватися їх відносна оцінка, яка виражається в балах.

Поточна економічна оцінка лісових земель визначається середньорічною величиною потенційного економічного ефекту у грошовому виразі, який може бути одержаний на цих землях на момент оцінки при раціональному веденні комплексного лісового господарства. Капіталізована економічна оцінка лісових земель являє собою підсумовану в часі величину цього ефекту.

Для одержання економічної оцінки лісових земель попередньо розраховуються оцінки 1 га лісових земель в лісах різних категорій захищеності з урахуванням економічного ефекту від використання всього комплексу продукції і корисностей, які можна одержати на цих землях при раціональному використанні їх в лісному господарстві.

Сировинна цінність лісових земель визначається за їх потенційною продуктивністю, тобто здатністю при раціональному веденні лісового господарства продукувати максимальну кількість продукції. Основними видами продукції лісів є:

- деревина;

- другорядні лісові матеріали (хвоя, пеньки, сучки, гілки, кора тощо);