Особливості управління формуванням і використанням лісових біологічних активів

Цілісна та всебічна оцінка біологічних активів лісу повинна проводитись з метою:

- стимулювання раціонального використання лісових ресурсів;

- визначення ефективності лісогосподарських заходів, спрямованих на охорону та відтворення лісу;

- оцінки розміру втрат, що завдаються лісам стихійними явищами чи нераціональними методами лісоексплуатації;

- обґрунтування плати за використання корисних властивостей лісу для створення рівних умов господарювання економічних суб’єктів, що використовують різноякісні ресурси;

- матеріального стимулювання та зацікавленості у підвищенні продуктивності лісостанів та поліпшенні їх якості;

- економічного регулювання процесами лісокористування та лісовідновлення.

Для розробки найефективнішого методу проведення економічної оцінки потенціалу території необхідно провести систему аналітичних процедур, при цьому алгоритм дослідження включатиме наступні етапи:

1. Визначення об’єкту оцінки.

2. Дослідження методичних підходів економічної оцінки лісу.

3. Обґрунтування критерію оцінки.

4. Критичний аналіз методологічних основ оцінки лісових масивів.

5. Розробка нової або удосконалення існуючої методики.

Першим кроком є визначення об’єкту оцінки. Залежно від результатів, які розраховує отримати дослідник при проведенні оцінки, виділяють такі її об’єкти (за І.В. Туркевичем)

- ліс як біоценоз і як об’єкт природокористування, цінність якого визначається сумарним ефектом, що одержують при комплексному його використанні;

- лісові землі як елемент біогеоценоза і як основний засіб виробництва у лісовому господарстві;

- лісосировинні ресурси як джерело отримання деревини та інших продуктів лісу;

- середовищезахисні та рекреаційні функції лісу.

Комплексна оцінка лісу являє собою систему визначення цінності всіх складових багатоцільового використання лісу. Окремі компоненти лісу або його функції можуть виступати самостійними об’єктами оцінки (рис. 1.).

1. Затратний підхід базується на визначенні розмірів витрат, що понесені в результаті створення нових чи підтримання в належному стані (відновлення) існуючих лісових насаджень.

2. Доходний підхід використовується для одержання даних економічної оцінки, що скориговані на величину ефекту, отриманого від використання корисних властивостей лісу.

3. Альтернативний підхід враховує дохід, який виникає при найефективнішому варіанті використання лісового масиву в порівнянні з обраним варіантом лісоексплуатації.

4. Компенсаційний підхід вказує на витрати, необхідні для відтворення потоку лісових благ в штучно створених умовах унаслідок повної або часткової їх втрати.

5. Збитковий підхід реалізується через визначення величини збитків, яка буде завдана економіці підприємства через повну або часткову втрату корисних властивостей насаджень [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ].

6. Витратно-нормативний підхід використовується для оцінки переважно соціальних властивостей території і ґрунтується на витратах, пов’язаних з організацією місць масового відпочинку.

Рис. 1. Система комплексної оцінки лісової екосистеми

є декілька варіантів визначення критерію, на яких ґрунтуються методологічні основи оцінки природних ресурсів.

1) оцінка на основі максимального народногосподарського ефекту від експлуатації конкретного виду природного ресурсу (рентна концепція);

2) оцінка на основі суспільно необхідних витрат на відтворення ресурсу (витратна концепція).

Для виділення оптимального критерію оцінки необхідно послідовно проаналізувати кожен підхід, адже народногосподарський ефект від комплексного використання потенціалу території, який виступає єдиним критерієм доцільності лісоексплуатації не має узгодженого показника, що найточніше відображав би цей ефект. В якості такого показника розглядаються наступні: валовий (вироблений) продукт, валовий дохід, чистий дохід і диференційна рента. Оцінка по валовій продукції дозволяє встановити цінність ресурсу як засобу виробництва, але при цьому вона не відображає різниці у витратах виробництва і, відповідно, у дохідності використання ресурсу. Валовий і чистий доходи вказують не на вартість ресурсу, а на рівень його експлуатації. Щодо диференційної ренти, то підґрунтям для її утворення є якісні відмінності лісових активів, адже за однакових засобів виробництва і технологічних рішень використання кращих ресурсів є продуктивнішим.

Витратна концепція оцінки лісових активів ґрунтується виключно на теорії трудової вартості. Залучені до господарського обігу лісові ресурси нагромаджують суспільну працю, яка переноситься на вартість продукції. Реальними витратами, що відображають затрати живої і уречевленої праці є витрати на відтворення лісових активів. Тому витратний підхід до економічної оцінки лісових ресурсів базується на обчисленні величини понесених витрат на вирощування та відновлення оцінюваної ділянки лісу, тобто на виявленні її відновлювальної собівартості. В процесі своєї експлуатації, ліс вимагає постійних витрат на догляд, охорону, утримання та реабілітацію, тому економічна оцінка даних ресурсів повинна враховувати всі суспільно-необхідні витрати, пов’язані з відтворенням деревостану.

Під час визначення замикаючих витрат на приріст продукції використовують споживчу вартість активу, яка орієнтована на задоволення суспільних потреб у лісових насадженнях, які вирощуються в гірших природних умовах, тоді як кращі умови місцезростання сприятимуть появі надлишкової додаткової вартості. Таким чином, рента – це лише форма привласнення результатів економічної оцінки природних ресурсів їх власником, що формується в умовах товарно-грошових відносин.

Крім того диференційна рента як показник ефективності використання лісових активів одночасно є індикатором збитку, який завдається народному господарству у випадку втрати ресурсу через погіршення його якості чи виведення з лісогосподарського обороту. Єдиною умовою, що дозволяє вилучення ділянок лісу для потреб, не пов’язаних з лісовирощуванням, є та, що цінність нового виду користування буде вищою від попереднього, з обов’язковим урахуванням користі від соціально-екологічного навантаження лісостану.

Одним із основних недоліків рентної концепції оцінки лісових активів є те, що оцінюючи ресурси лісу в найгірших умовах місцезростання результати будуть нульовими або майже нульовими. Крім того застосування рентного підходу ускладнюється відсутністю науково-обгрунтованих та практично розрахованих цін на продукти та корисності лісу, що в свою чергу унеможливлює отримання достовірних результатів оцінки, адже цінність ресурсу визначається не стільки економією суспільної праці, а його доступністю для використання, іншими словами його дефіцитністю.

Підсумовуючи викладені положення, можна зробити висновок про неможливість застосування до оцінки лісових активів єдиної методики, ні послідовно витратної, ні рентної. Тому для забезпечення отримання достовірних та об’єктивних результатів економічної оцінки потенціалу території методологічно правильним є використання переваг обох підходів.

Комплексне оцінювання потенціалу території розпочинається з оцінки рослинних насаджень, які є домінантними в лісовому біогеоценозі. При цьому необхідно зазначити, що з метою підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей та збереження біологічного різноманіття необхідно проводити комплекс лісогосподарських заходів, що включатиме здійснення необхідних видів рубок (доглядових, санітарних, ландшафтних, лісовідновних комплексних рубок, рубок, пов’язаних з реконструкцією малоцінних молодників та похідних деревостанів), догляд за підліском, захист від шкідників, хвороб, пожеж, несанкціонованих рубок тощо. Загальновідомо, що у процесі росту дерева, з яких формуються лісові насадження, проходять декілька етапів, кожен з яких потребує особливої методики свого еколого-економічного оцінювання (рис. 1.5). Для кожної породи та бонітету насаджень доцільним є складання таблиць ходу росту лісостану, які відображають величину основних лісотаксаційних показників (середня висота дерев залежно від віку, середній об’єм стовбура, кількість дерев на 1 гектарі, а отже – запас деревини, поточний і середній прирости деревини тощо), починаючи від посадки лісу і до віку перестиглості, з інтервалом у 10-20 років.

Рис. 1.5. Життєвий цикл деревостану (оборот рубки).

Першим етапом життєвого циклу насадження є посадка лісу саджанцями, вирощеними із елітного насіння з високою репродуктивною здатністю та з урахуванням умов проростання. Поточна оцінка насаджень в даних умовах розраховується на основі витрат, понесених підприємством на формування плантацій лісових культур, включаючи вартість процедур з підготовки ґрунту, вартість садивного матеріалу та засобів захисту рослин. Щодо оцінки потенціалу території, то вона міститиме також інформацію про бонітет ділянки лісу в розрізі медоносних та мисливських угідь, еколого-захисних функцій та недеревної лісової рослинності.

Важливим заходом, що суттєво впливає на якісні показники насаджень є догляд за підліском. Він захищає грунт від ерозії і сприяє розмноженню лісової фауни. Саме тому даний елемент витрат є обов’язковим для включення в економічну оцінку лісової ділянки.

Основним вимірником, що визначає перехід деревостану в якісно нову стадію розвитку є вік насаджень. Різновікові насадження вимагають диференційованих доглядових процедур. Лісові масиви, а отже і потреба у здійсненні лісогосподарських заходів, за віком градуюються на такі категорії:

- до 10 років – рубки по освітленню території;

- від 11 до 20 років – рубки прочищення;

- від 21 до 40 років – рубки прорідження;

- від 41 і більше – прохідні рубки, які закінчують напередодні переходу деревостанів у вік пристигаючих.

Незалежно від терміну рубок догляду та віку насаджень здійснюють санітарні рубки за наявності значної кількості хворих і/або пошкоджених дерев.

Плантації молодняку оцінюються за рентно-затратною методикою. З одного боку оцінка деревостану розраховується як сума витрат (наростаючим підсумком) на виконання всього комплексу робіт з вирощування насаджень до віку оцінки. При цьому витрати коригуються за допомогою відсотків, що враховують зміну вартості грошей в часі та інфляційні процеси в економіці. З другого боку оцінка включає також дохід від реалізації деревини, що отримують в результаті проведення санітарних та доглядових рубок з поправкою на розміщення таких ділянок по відношенню до місць складування чи реалізації продукції споживачам. Оцінка господарських можливостей території в цих умовах уточнюється через визначення комплексної продуктивності землі в розрізі потенціалу недеревинних ресурсів, мисливських угідь, захисних та соціально-рекреаційних функцій. Крім того оцінюється також біологічна продуктивність мисливських ресурсів – ссавців і пернатих.

Аналогічним є підхід і до оцінки стиглих насаджень, при цьому в структурі оціночних методик переважає рентний підхід, що базується на очікуваному доході від лісоексплуатації.

Щодо економічної оцінки запасу деревини, як основного таксаційного показника, що характеризує якість проведених лісогосподарських заходів, то в літературі немає єдиного узгодженого методичного підходу до його оцінювання. Це питання особливо актуальне в світлі дії чинного Положення " Про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини" (затверджено наказом Державного комітету лісового господарства України № 42 від 19.02.2007 р.). У ньому нез’ясованим залишається питання механізму формування початкової ціни на лот. Так, у пункті 2.5 даного положення зазначається, що пропозиції щодо продажу необробленої деревини подаються продавцями у вигляді лотів. Однак це жодним чином не пояснює логіки формування ціни на лот. У пункті 1.6 наведено визначення термінів, що вживаються у Положенні. З них можна зробити висновок, що ціну на лот, все ж таки, формують лісові господарства самостійно, оскільки саме вони подають на біржу пропозицію щодо продажу необробленої деревини – документ, в якому, окрім якісних характеристик деревини, вказують мінімальну ціну на неї. При цьому конкретно питання методики оцінки необробленої деревини в положенні не розкривається.

Науковці висувають пропозиції визначати вартість запасу деревини за собівартостю, лісовими таксами або диференційною рентою. Ренту з 1 м³ деревини на корені отримують від різниці граничних та індивідуальних витрат. Оскільки при оцінці запасів враховується не очікуваний, а реальний ефект (ефект, що може бути отриманий при використанні деревини в момент оцінювання), тому фактор часу при цьому не враховується. Відповідно до цих положень В.І. Туркевич [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ] пропонує оцінювати наявний запас деревини за формулою (1.2):

R_д = (Р_з – К * Р_і) * Q_н, (1.2)

де R_д – оцінка запасу деревини, грн.; Р_з, Р_і – відповідно граничні та індивідуальні витрати на 1 м³ знеособленої деревини, грн.; К – коефіцієнт якості деревинного запасу; Q_н – фактичний запас деревини на 1 га, м³.

Основою для визначення коефіцієнтів, що характеризують якість деревини на корені є співвідношення цін на круглі сортименти. Так, витрати на заготівлю 1 м³ фанерного кряжу, пиловника та балансів практично однакові, при цьому високі вимоги до якості фансировини визначають підвищені ціни на неї (приблизно в тричі вищі від цін на пиловник і баланси).

Мінімальний рівень вартості деревини, на нашу думку, може визначатися на основі собівартості заходів щодо формування, охорони та відтворення ресурсів деревини з врахуванням величини нормативного прибутку і обчислюватися за формулою (1.3):

О_д = С * (1 + ), (1.3)

де О_д – оцінка запасу деревини, грн; С – повна собівартість запасу деревини, грн; R – відсоткова ставка НБУ на момент оцінки активу, %.

Економічна оцінка запасів деревини в лісі на окремих ділянках визначається добутком фактичного запасу деревини на ділянці лісу (м³), середньозваженої ринкової вартості деревини (грн/м³) та розміру оцінюваної ділянки (га). Таким чином просте математичне рівняння дасть змогу на момент оцінки, визначити приблизну вартість деревини. Основним недоліком такого способу оцінювання є суб’єктивність отриманих результатів, адже формуючись під впливом попиту і пропозиції, ринкові ціни не завжди достовірно відображають реальну цінність деревини, що повинна складатись, виходячи із реально понесених витрат на її виробництво.

Точніше вартість деревини відображає формула (1.4), запропонована І.М.Синякевичем [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]:

О^max_д = Ц_л – С_п - , (1.4)

де О^max_д – максимальна оцінка запасів деревини окремого насадження; Ц_л – ціна лісопродукції (круглих лісоматеріалів, технологічної тріски тощо), яку можна виготовити з деревини в лісі; С_п – повна собівартість лісопродукції, яка буде виготовлена з деревини в лісі (за виключенням кореневої плати за спеціальне використання запасів деревини) та транспортні витрати на доставку лісопродукції в пункт реалізації; К – основний і оборотний капітал, необхідний для заготівлі деревини в лісі та її транспортування в пункт реалізації; r – банківський відсоток.

Запропонована ним методика оцінювання запасів деревини базується на " очищенні" ціни лісопродукції від усіх витрат, пов’язаних із веденням лісового господарства. Більше того, в ній закладений нормативний дохід, який розраховують отримати постійні лісокористувачі від реалізації деревини.

Після проведення всіх видів рубок на місці деревних насаджень інтенсивно відновлюється недеревна рослинність (лікарські рослини, ягідники малини, ожини, чорниці, суниці, грибники тощо). У багатьох випадках цінність ягід, грибів та лікарських трав перевищує економічне значення середньорічного приросту деревини, тому питання вартісної оцінки недеревної лісової рослинності є особливо актуальним.

Залежно від економічних умов використання ресурсів побічного користування розрізняють біологічний, експлуатаційний, економічно доступний та фактично використовуваний запаси [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]. Вважаємо, що оцінювати необхідно біологічний запас, оскільки він характеризує загальну кількість виробленої біомаси, включаючи і ту її частину, яка необхідна для відтворення даного виду ресурсу та збереження фітоценотичної рівноваги і економічно доступний запас – як основний критерій економічної доцільності експлуатації даних природних ресурсів.

Складність оцінки недеревної лісової рослинності полягає в наступних особливостях вегетодіяльності та відтворення:

- недеревна рослинність щорічно поновлюється без втручання людини;

- урожай можна збирати не один, а декілька разів протягом вегетаційного періоду впродовж тривалого часу (5-10 років);

- продуктивність недеревних ресурсів важко спрогнозувати за рахунок визначального впливу волого-температурних факторів;

- інтенсифікація обсягів заготівлі продукції побічного користування лісом прямо пропорційна збільшенню екологічної шкоди, що завдається лісовим біогеоценозам.

В зв’язку з цим результати, отримані при оцінюванні недеревної лісової рослинності будуть суб’єктивними та менш достовірними. Економічну оцінку 1 га лісової недеревної рослинності (Z_м) пропонується розраховувати за формулою (1.5), яку розроблено за рекомендаціями Синякевича І.М. [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]:

Z_м = , (1.5)

де і – кількість видів економічно доступної рослинності, які є об’єктом оцінки; t – тривалість розрахункового періоду, який визначається терміном заготівлі недеревної рослинності; Ц_it – ціна одного кілограма продукції побічного користування лісом і-го виду в t-му році (без ПДВ); С_it – повна собівартість 1 кг продукції побічного користування лісом і-го виду в t-му році (без плати за спеціальне використання недеревної рослинності); П^н_it – нормативний прибуток в ціні одного кілограма продукції побічного користування лісом і-го виду в t-му році; α _t – коефіцієнт дисконту для t-го року; М_it – економічно доступні ресурси недеревної рослинності і-го виду в t-му році в кілограмах; k_t – коефіцієнт екологічної шкоди (може визначатися, наприклад, втратою родючості ґрунту внаслідок його ущільнення тощо).

Щодо оцінки продукції підсочування (живиці, березового соку тощо), то важливим є врахування наступних особливостей:

- добування живиці чи деревних соків неминуче призводить до погіршення стану насаджень зокрема, та навколишнього середовища в цілому, тому калькулюючи їх собівартість, необхідно брати до уваги рівень завданої екологічної шкоди;

- підсочування дерев проводиться впродовж декількох облікових періодів, тому для отримання об’єктивних даних потрібно використовувати метод дисконтування для приведення економічних показників до зіставного за часом року;

- оскільки на інтенсивність процесу підсочування значно впливають кліматичні умови, тому економічну оцінку необхідно диференціювати з їх врахуванням. Це ж стосується і продуктивності підсочки, яку в певній мірі визначають лісотаксаційні чинники (бонітет, повнота насаджень тощо).

Економічну оцінку ресурсів живиці чи деревного соку пропонується розраховувати за наступною формулою (1.6), яку розроблено за рекомендаціями Синякевича І.М. [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]:

О^max_д.с. = , (1.6)

де О^max_д.с. – максимальна оцінка деревних смол (соків), грн/т; Т – період підсочування насадження, років; Ц_t – середньозважена ринкова ціна продукції підсочування в t-ому році, грн/т; С_t – повна собівартість продукції (без врахування плати за спеціальне використання живиці, деревного соку) в t-ому році, грн/т; П^н_t – нормативний прибуток у ціні продукції в t-ому році, грн/т; Q_t – обсяг добування продукції підсочування в t-ому році, т; k₁ – коефіцієнт впливу оптимального водного-температурного режиму в t-ому році (визначається як відношення середньої кількості кліматосприятливих для підсочування днів до загальної кількості днів у періоді підсочування ≈ 149 днів); k₂ – коефіцієнт екологічної шкоди, завданої навколишньому середовищу внаслідок добування продукції підсочування в t-ому році (розраховується як відношення бонітету ґрунту до і після підсочки насаджень); α _t - коефіцієнт дисконтування для t-ого року.

Щодо економічної оцінки ресурсів мисливської фауни та власне потенціалу мисливських угідь, то вона проводиться за умови використання продукції мисливського господарства для власних потреб населення чи в промислових цілях. Аналіз наукових робіт вітчизняних вчених показав, що до оцінки має безпосереднє відношення інформація про місткість мисливських угідь, склад звірів, кількість дозволених для відстрілу (відлову) особин, витрати на організацію полювання та збуту продукції, а також ціни на дичину, трофеї тощо.

Поточна економічна оцінка щорічного використання (добування) ресурсів мисливських тварин (за Я.В. Ковалем [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]) визначається за формулою (1.7):

R_ф = , (1.7)

де R_ф – поточна вартісна оцінка, грн./га; V_і – оцінка середньорічного обсягу екологічно виправданого та економічно можливого добування і-го виду мисливського ресурсу, шт, т, ц/га; Z_і – середньозважена ринкова ціна одиниці і-го виду ссавців (пернатих), грн./шт, т, ц; і – індекс, що вказує на вид мисливського ресурсу; m – кількість видів активів.

Оцінка середньорічного добування мисливських ресурсів (кожного виду) базується на визначенні оптимальної ємності угідь мисливського господарства з врахуванням науково-обгрунтованої щільності тварин кожного виду, особливостей їх відтворення та загального обсягу продуктивності.

Характеристика угідь в розрізі видів мисливських ресурсів вимагає оцінки кожного виду ссавців, що дозволить об’єктивно визначити комплексний економічний ефект від раціонального використання територіальних угруповань.

Для економічної оцінки окремих мисливських тварин І.М. Синякевич [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ] запропонував формулу (1.8):

Z_ф = Ц₁ * М + Ц₂ – С₀ – П_н , (1.8)

де Z_ф – економічна оцінка однієї мисливської тварини, грн; Ц₁ – ціна одного кілограма м’яса дичини (без від ПДВ), грн/кг; М – вихід м’яса з однієї мисливської тварини, кг; Ц₂ – виручка від реалізації мисливських трофеїв з однієї мисливської тварини (без ПДВ), грн; С₀ – витрати на полювання і збут мисливської продукції (не враховуючи плати за ліцензію на відстріл), грн.; П_н – нормативний прибуток мисливського господарства, грн..

Дещо розширив наведений вище порядок обчислення економічної оцінки лісової фауни Ю.В. Муравйов, який обґрунтував необхідність включення до системи показників також рівень рентабельності мисливськогосподарської діяльності та коефіцієнт попиту на мисливських тварин, як основних індикаторів економічного ефекту, що отримує суспільство у процесі використання даних природних ресурсів. Він розробив методику оцінки мисливських активів, яка визначається " максимальним рівнем плати за надання права користуватися певними видами ресурсів мисливської фауни в спеціальних цілях (Z_max)" [ Ошибка! Источник ссылки не найден., С. 305] і відображається формулою (1.9):

Z_max = (Z₁ * M₁ + Z₂ * M₂ + Z₃ + Z₄ – S * R /100 – L – D)* К_р, (1.9)

де Z₁ – реалізаційна ціна м’яса, грн/кг; М₁ – вихід товарного м’яса з однієї тварини, кг; Z₂ – реалізаційна ціна пера (пуху), грн/кг; M₂ – вихід товарного пера (пуху), кг; Z₃ – виручка від реалізації шкіри, грн; Z₄ – виручка від реалізації трофеїв, грн; S – авансований постійний та змінний капітал на проведення полювання з розрахунку на одну тварину мисливської фауни, грн; R – рівень рентабельності мисливськогосподарської діяльності, %; L – витрати на полювання, обробку (переробку) та реалізацію продукції, грн; D – обов’язкові збори та відрахування, грн; К_р = Z_opt / Z^*_max – коефіцієнт попиту; Z_opt – оптимальна вартість ліцензії за одну тварину, грн; Z^*_max – максимальна вартість відстрілочної картки, грн..

Одним із недоліків в розрахунку є висока трудомісткість процесу оцінювання, яка частіше всього є невиправданою за рахунок невисокої частки виходу субпродуктів, яким до того ж досить складно знайти ціну. Щодо коефіцієнту попиту, то ми вважаємо, що вказуючи на максимальну споживчу вартість ресурсу, він повинен розраховуватися як відношення ціни ліцензії, що пропонується в конкретному мисливському господарстві до найвищої ціни, що склалася по Україні. Таким чином він визначить найвищий рівень витрат, які готові понести мисливці для задоволення своїх потреб у полюванні.

Крім того на оцінку мисливських ресурсів повинна впливати цінність тварини, як біологічного активу. Таким показником, ми вважаємо, повинен стати коефіцієнт виду мисливського ресурсу, або індекс ссавців, який враховуватиме біологічні особливості росту, розвитку та відтворення тварин. Відправною точкою у розрахунку даного коефіцієнта є витрати на вирощування тварин в штучних умовах.

Для оцінки мисливських угідь можна використати методику (формула 1.10), запропоновану Динькою П.К. [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]:

Z_м.у = , (1.10)

де Z_м.у – економічна оцінка мисливського угіддя, грн./га; і – вид мисливської фауни (і=1, 2, 3, …, n); Z^max_i – економічна оцінка мисливської тварини і-го виду, грн/шт; N_і – потенційна місткість угіддя для мисливського ресурсу і-го виду, шт./га;

Як видно з наведеної вище формули, економічна оцінка потенціалу мисливських угідь тісно корелює із оцінкою мисливських тварин, в ній також використовується інформація про запаси кормових ресурсів та біологічне різноманіття ареалу. Оцінку мисливських територій доцільно диференціювати за рівнем продуктивності угідь та за класами бонітету, що сприятиме отриманню об’єктивніших даних.

Вартісна характеристика мисливських угідь дозволяє обґрунтувати ціну землі в процесі її передачі у тимчасове користування на правах оренди, купівлі-продажу на аукціонах або лісових торгах, а також визначити величину втрат (та відповідно до цього суму грошової компенсації) власника земель в разі їх вилучення з продуктивного використання. Для розрахунку нормативів плати за спеціальне використання мисливських угідь (Р), що є основою для її вартісної оцінки Муравйов Ю.В. [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ] запропонував формулу (1.11):

Р = , (1.11)

де S_і – ареал поширення і-го виду мисливських тварин, га; n – кількість видів мисливської фауни; Z_max, Z_min – відповідно максимальна та мінімальні ціни відстрільної карточки (ліцензії) і-го виду мисливської фауни, грн.; N_і – оптимальна чисельність мисливських ресурсів на 1000 га угідь, шт.; g_і – відсоток статевозрілих самок і-го виду від загальної кількості мисливських тварин; К_і – можливий приріст фауни від однієї самки, шт.; b_і – природний відпад приросту мисливських ресурсів і-го виду, %.

Використовуючи інформацію про природний приріст та відпад тварин, Муравйов Ю.В. враховує фізіологічні особливості життєдіяльності мисливських ресурсів, цим самим визнаючи винятковий вплив природних законів на процеси управління мисливськими біологічними активами.

Ліс як складна природна екосистема окрім матеріальних благ виконує також комплекс суспільно-корисних функцій, які виступають засобом збереження біосфери в оптимальному для життя людини стані. Ліси покращують клімат, регулюють водний режим, попереджують водну та вітрову ерозію ґрунту, очищують повітря, іонізуючи його, виконують інші санітарно-гігієнічні функції. Однією з особливостей корисних властивостей лісу (в контексті економічної оцінки) є те, що вони, не маючи матеріально-речового наповнення, практично не піддаються кількісному виміру. В цих умовах вихідною є позиція, що ліс потрібно цінувати і не намагатися його оцінити. Французький вчений Ф. Сен-Марк вважав, що суспільство " високо цінує навколишнє середовище, що виробляє матеріальні блага, які в свою чергу погіршують і руйнують його. Але воно мало цінує його, а часто і взагалі не цінує в якості джерела нематеріальних благ, що зберігають цілісність середовища" [ Ошибка! Источник ссылки не найден., С. 35].

Основним завданням економічної оцінки несировинних корисних властивостей лісу є пошук прямого чи опосередкованого ефекту від реалізації цих функцій в різних галузях народного господарства.

В системі заходів, що здійснюються задля підвищення урожайності сільськогосподарських культур і збереження родючості ґрунту, є організація і догляд за захисними лісовими насадженнями. За виробничим призначенням вони відносяться до основних засобів, числяться на балансі підприємства і їх вартість визначається витратами на вирощування та догляд. Така оцінка є не зовсім правомірною та об’єктивною, адже в ній не враховується ефект від впливу захисних насаджень на угіддя, що перебувають під їхнім впливом. Лісові смуги забезпечують отримання додаткового врожаю сільськогосподарських культур, що в свою чергу є підґрунтям для визначення диференціальної ренти ІІ. Запобігаючи водній і вітровій ерозії, захисні насадження підтримують родючість ґрунту. Крім того вони є джерелом отримання деревини, плодів, ягід, грибів тощо. Ефект від захисних насаджень в сільському господарстві складається з:

- доходу, що отримують від надбавки врожаю культур за рахунок покращення гідрологічного та мікрокліматичного режимів грунту;

- суми попереджених втрат за рахунок зниження інтенсивності ерозійних процесів;

- доходу від реалізації лісопродукції, яку отримують від рубок догляду, реконструкцій насаджень чи інших видів користувань;

- суми зекономлених витрат на снігозатримання та зрошування угідь.

Ефект від полезахисних лісових смуг зростає з часом у зв’язку із збільшенням висоти насаджень, тому для оцінки поле- і грунтозахисної функцій лісу повинен враховуватися середньорічний ефект за весь період їх функціонування [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]. Оцінка захисних лісових насаджень може здійснюватися на основі формули (1.12), яку розроблено за рекомендаціями В.І. Туркевича:

R_з.н. = , (1.12)

де R_з.н – економічна оцінка захисних насаджень, грн; r₁ – середньорічний ефект від впливу захисних насаджень на збільшення врожайності сільськогосподарських культур (приріст врожаю на захищеній території), грн; r₂ – середньорічний ефект від протиерозійного навантаження захисних лісосмуг (попереджена втрата земельної ренти), грн; r₃ – вартість одержаної деревної і недеревинної продукції, грн; r₄ – вартість процедур по снігозатриманню та зрошенню, грн; Е_нп – норматив врахування фактора часу (0, 12 – за В.І. Туркевичем).

Проблема оцінки протиерозійних властивостей масиву лісових насаджень складніша для вирішення, адже потребує інформації про величину збитків, що буде завдана народному господарству при ліквідації лісу. Така величина може визначатися як різниця лісової ренти з одиниці змитих і незмитих земель або суми витрат на відновлення втраченої родючості ґрунту.

До числа несировинних функцій лісу відноситься також водорегулююча властивість насаджень. Вони переводять поверхневий стік у внутрішній, цим самим попереджуючи водну ерозію ґрунту, зменшують інтенсивність (силу і швидкість руху) стоку, особливо в період повені, впливають на якість та температуру води. Зниження температури води за рахунок струмків і джерел, що утворилися завдяки перетворенню поверхневого стоку у підземний, на даний час розцінюють як запобігання термічному забрудненню. З термічним забрудненням пов’язані процеси біологічного забруднення води (поширення водоростей і продуктів їхнього розпаду), що зумовлює значні збитки для рибного господарства. Для економічної оцінки водорегулюючої функції лісу найоптимальніше буде використовувати збитковий підхід. Він вказує на величину збитків, що буде завдана народному господарству внаслідок часткової або повної втрати корисних властивостей лісу. В даному випадку мова йде про завдані збитки рибному господарству у зв’язку із термічним забрудненням або зниженням рівня води в прилеглих до лісосмуг водоймах.

Основою санітарно-гігієнічної функції лісів є їх властивість поглинати частину промислових викидів, цим самим очищуючи та іонізуючи повітря. Якщо відома величина втрат від забруднення атмосфери одиницею викиду і-го шкідливого інгрідієнта протягом року в районі оцінюваного угіддя (u_i) і об’єм його поглинання за той самий період (d_i), то величину збитків, яким запобігають 1 га насаджень (О_у) визначається формулою (1.13), яку запропонував М.Л. Бронштейн [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]:

О_у = , (1.13)

де n – кількість шкідливих компонентів, що поглинаються; S_л – площа угіддя.

Санітарно-гігієнічну функцію можна оцінювати також за компенсаційним методичним підходом. Відповідно до його положень, обліку підлягають витрати, пов’язані з відтворенням корисних властивостей лісів у штучних умовах внаслідок їхньої повної втрати. Це стосується витрат на будівництво промислової повітроочисної установки.

Специфіка рекреаційних функцій лісу полягає в неможливості відобразити у вартісних показниках увесь рекреаційний ефект, що приносять лісові насадження. Якщо окремі його компоненти в принципі можна виразити у грошовій формі, то естетична і ряд інших цінностей не підлягають такому вираженню. Тому через відсутність прямого методу оцінки результатної сторони рекреаційної функції, необхідно використовувати інші підходи, серед яких виділяють, в першу чергу, витратний підхід.

За усіх умов суспільного виробництва існує певна сукупність потреб суспільства, яку неможливо до кінця задовольнити через обмеженість виробничих ресурсів, при чому в соціально-екологічній сфері дана сукупність потреб є найменш задоволеною. Тому важливим є формування оптимальної структури задоволення потреб, виходячи з наявних природно-екологічних потужностей та визначення величини витрат, яку суспільство вважає необхідним і можливим в конкретний період часу вкласти у задоволення кожної потреби. Витрати є мірилом рекреаційного значення лісу, оскільки суспільство готове нести їх задля відпочинку населення. Виходячи з даних умов можна зробити висновок про те, що оцінка рекреаційної функції лісових угідь повинна визначатися витратами, пов’язаними із її виконанням. Основними критеріями витратних оцінок є ціна вільного часу, людино-дні відвідувань, середня кількість часу, проведеного в лісі з метою відпочинку, витрати на вирощування лісових насаджень рекреаційного призначення, витрати рекреантів, втрати лісового господарства (зниження доходу від лісосировинної експлуатації), величина компенсаційних витрат тощо. Прибічниками такого підходу є М.Л. Бронштейн [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ], П.Т. Воронков, К.Г. Гофман [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ] та інші вчені.

Існує також дещо інша методика оцінювання рекреаційної функції лісу, яка визначає споживчу вартість рекреації через врахування показників реального ефекту від лісоексплуатації з метою відпочинку. Споживча вартість товару характеризується кількістю суспільно необхідної праці на його підтримання і поліпшення. Тому, на думку П.Ф. Жолкевського, закономірним є вимір рекреаційного навантаження лісу через співставлення величини приросту виготовленої продукції за рахунок росту продуктивності праці з витратами, пов’язаними з організацією рекреаційного лісу як засобу праці [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]. У зв’язку з цим виникає об’єктивно зумовлена необхідність визначення конкретного значення замикаючих (гранично допустимих) витрат на виробництво приросту нематеріальних властивостей лісових насаджень. Дотримуючись аналогічної позиції, А.І. Тарасов [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ] пропонує оцінювати рекреаційну функцію лісу за різницею між індивідуальними і замикаючими витратами всіх сторін, що беруть участь у рекреації за формулою (1.14):

Р_г = Т(и_чз - и_чф), (1.14)

де Р_г – рента від рекреаційної функції лісу, грн./рік; Т – обсяг відпочинку, год/рік; и_чз – повні замикаючі витрати користувачів лісової рекреації, грн./год; и_чф – повні фактичні витрати користувачів лісової рекреації, в оцінюваному лісі, грн./год.

У контексті вищенаведених тверджень можна зробити висновок про правомірність економічної оцінки соціально-екологічних функцій лісу на основі замикаючих витрат, тобто витрат, необхідних для відновлення та вирощування лісових насаджень, що використовуються як засоби праці в галузях матеріального виробництва та суттєво впливають на підвищення його ефективності.

Матеріали еколого-економічної оцінки біологічних активів лісу можуть виступати основою для обґрунтування розмірів плати за спеціальне використання лісових ресурсів, адже незаперечним є той факт, що за використання державних ресурсів, якими по суті є лісові активи, власникові (тобто державі) необхідно платити. Лісове господарство – галузь, що відзначається інтенсифікацією виробництва, за рахунок здатності лісових ресурсів до розширеного відтворення. Тому як власник лісових ресурсів, держава повинна отримувати дохід від користування лісом. Натомість лісова галузь знаходиться не у доходній, а у витратній частині державного бюджету, що свідчить про неефективність використання державної власності.

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів – економічний інструмент державної лісової політики, основою якої можуть виступати (за І.М. Синякевичем) [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]:

- еколого-економічна оцінка лісових біологічних активів – нормативи плати розраховуються за методикою, за якою здійснювалася їх вартісна еколого-економічна оцінка;

- оптимізація лісового доходу – норматив плати встановлюється на рівні, що забезпечує максимальну суму доходу від використання лісових ресурсів;

- експертна оцінка по коригуванню розмірів лісових такс – нормативи плати (розміри такс) встановлюються на основі експертного висновку провідних спеціалістів з економіки лісокористування;

- врахування втраченої вигоди лісокористувача – компенсація лісовласникові (лісокористувачеві) втраченої вигоди від сировинної експлуатації лісу у зв’язку із збереженням його соціально-екологічного навантаження;

- продаж деревини на корені на лісових торгах (аукціонах) – правова основа для продажу дефіцитних лісосировинних ресурсів, що базується на рівновазі попиту і пропозиції. Такий продаж дозволить збільшити надходження коштів на відтворення, охорону і раціональне управління лісовими біологічними активами, в той час як зростання ціни на круглі лісоматеріали та збільшення витрат на проведення аукціонів не на користь дрібним споживачам.

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів – це специфічний вид податку, що сплачується лісокористувачами і направляється для поповнення державного і місцевого бюджетів. Як інструмент лісової політики даний платіж характеризується такими особливостями: є безальтернативним, обов’язковим для сплати, довготерміновим, поширеним, спеціальним та ціноутворюючим (для України – фіскальним) [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ].

В умовах ринкової економіки за допомогою лісових такс вилучається лісова рента, що утворюється в процесі заготівлі і переробки деревини. Так, в США лісові такси визначаються за формулою (1.15) [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]:

S = P – C – M, (1.15)

де S – коренева плата за ліс на корені (the stumpage price); P – ціна проданих товарів на ринку (the selling price); С – виробничі та постійні витрати; М – норма прибутку (маржа) і ризику, що включає такі елементи: прибуток підприємця, прибуток на капітал, незастраховані ризики бізнесу, податок на прибуток.

Для порівняння, середня лісова такса в Україні обчислюється за формулою (1.16), запропонованою І.М. Синякевичем [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]:

Т = , (1.16)

де С – середньорічні витрати на лісове господарство; П – нормативний прибуток підприємств лісового господарства; М – розрахункова лісосіка; Д – величина ренти.

Лісові такси повинні використовуватися як механізм регулювання доходів лісовласників, виконуючи функцію ціни на продукцію лісовирощування, що сприяло б підвищенню ефективності управління лісовими ресурсами. Такси, що обчислені за вищенаведеною формулою, не можуть виконувати функцію ціни, вони служать інструментом вилучення лісового доходу на користь державного і місцевого бюджетів, виконуючи таким чином, фіскальну функцію.

Наявний механізм сплати лісових такс стимулює постійних лісокористувачів до проведення надмірних рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства. Адже такса сплачується лише при заготівлі деревини в порядку рубок головного користування, за деревину, заготовлену при рубках догляду, плата не береться.

Як вірно зауважує І. Юхновський " поєднання в особі державних лісогосподарських підприємств несумісних функцій продавця деревини на корені, покупця деревини та контролера правильності обчислення збору за спеціальне використання лісу призводить господарювання за формулою: сам вирощую, сам оцінюю, сам визначаю плату, сам у себе купую, сам рубаю, сам себе контролюю" [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ]. Це свідчить про те, що механізми лісового господарювання абсолютно не відповідають ринковим засадам розвитку національної економіки.

Оптимізація цього інструменту лісової політики можлива за двох альтернативних умов. Перша полягає в удосконаленні платежів за спеціальне використання лісових ресурсів як індикатора фіскальних надходжень (з удосконаленням всієї податкової системи в лісовому господарстві) і запровадження спеціальних цін на лісові ресурси, за якими вони будуть реалізовуватись споживачам. Друга умова – це зміна діючих платежів за спеціальне використання лісових ресурсів у ціни і трансформація податкової системи в лісовому господарстві на основі світового досвіду.

Позиція Росії у вирішені проблеми полягала у відокремленні лісового господарства від лісової промисловості. Це дало змогу відокремити функції оцінки деревини на корені (продавця деревини) і здійснення рубок головного користування (покупця деревини).

Досвід Польщі у побудові нової системи лісових відносин відрізняється своєю комплексністю і цим самим є більш прийнятним для застосування у національній економіці. Основними принципами лісового господарства, що включає лісогосподарську та лісопромислову діяльності є: невичерпність лісових ресурсів, самоокупність галузі та платність користування землями лісового фонду. До позитивних сторін польської системи ведення лісового господарства можна віднести:

- лісове господарство Польщі самоврядне і самоокупне;

- в системі немає підґрунтя для фінансових зловживань, пов’язаних із оцінкою деревини на корені та подання звітності в частині санітарних та рубок догляду;

- необхідність сплати умовно фіксованого (за площею лісових земель) податку стимулює до підвищення продуктивності насаджень, що підвищує екологічний потенціал лісу;

- системою передбачені заохочення до ефективного ведення лісового господарства;

- надаючи релевантного значення статусу лісової охорони, зі сторони Міністерства екології ведеться постійний нагляд за станом лісів.

В умовах України впровадження польської моделі реформування лісового господарства повинне здійснюватися у два етапи (за матеріалами дослідження міжвідомчої аналітично-консультативної ради з питань розвитку продуктивних сил та виробничих відносин). На першому етапі для забезпечення переходу до самоокупності галузі важливим є підвищити розмір надходжень за спеціальне використання лісових ресурсів до рівня, який компенсуватиме витрати державного бюджету на ведення лісового господарства та на утримання адміністративного апарату управління. Для цього необхідно збільшити таксову вартість деревини на корені і поширити застосування такс для всіх заготівельників деревини під час відпуску деревини в порядку рубок як головного користування, так і рубок догляду та санітарних рубок (за винятком догляду за молодняком – до 40 років). Потрібно також забезпечити жорсткий контроль із боку Лісової охорони та органів Мінекоресурсів за здійсненням екологічно безпечного лісового господарства та враховувати при визначенні і проведенні всіх видів рубок необхідність наближення таксаційних показників лісостанів до характеристик нормального лісу.

На другому етапі слід реорганізувати Державний комітет лісового господарства із створенням державного підприємства " Ліси України", що функціонуватиме на принципах самоокупності за рахунок коштів, одержаних від відрахувань з доходів підприємств (замість доходів від плати за використання лісових ресурсів), що входитимуть до його складу та ефективно спрямовуватиме грошові потоки на покриття нестачі фінансових ресурсів тим держлісгоспам, які функціонують в несприятливих для лісовирощування умовах. При цьому кошти з державного бюджету виділятимуться виключно для заліснення непридатних для ведення сільського господарства територій. Замість плати за спеціальне використання лісових ресурсів повинен бути запроваджений лісовий податок [ Ошибка! Источник ссылки не найден. ].

Проведення аналогічних змін і в лісовій галузі України унеможливить зловживання з оцінкою деревини і перекручуванням фінансової звітності в частині рубок догляду і санітарних рубок, що дозволить вивести лісогосподарський комплекс із тіні та перевести господарювання на підвищення біолого-екологічного потенціалу лісових земель.