Основні завдання медичної служби Збройних Сил України воєнного часу, їх зміст та призначення.

Перед медичною службою Збройних Сил України на воєнний час сьогодні стоять наступні завдання:

1. Організація та проведення системи заходів з надання медичної допомоги пораненим та хворим, їх лікування, з метою збереження життя та скорішого відновлення боєздатності і працездатності. На сучасний момент це завдання визначено як удосконалення системи лікувально-евакуаційного та лікувально-профілактичного забезпечення Збройних Сил України на воєнний час.

2. Удосконалення системи заходів медичної служби по запобіганню виникнення та поширення інфекційних захворювань, збереження боєздатності і зміцнення здоров’я особового складу військ. Зазначений напрямок роботи складається з:

- проведення медичною службою санітарно-гігієнічних заходів і контроль за їх виконанням іншими службами;

- проведення протиепідемічних заходів.

3. Проведення заходів захисту особового складу військ від зброї масового ураження та уражаючих факторів при руйнуванні потенційно небезпечних об’єктів.
4. Удосконалення медичного забезпечення на основі глибокого аналізу підготовки і ведення бойових дій, особливостей виникнення, характеру перебігу бойових уражень та захворювань, досягнень медичної науки і практики, досвіду медичної служби в бойових умовах.

Основними напрямками роботи медичної служби воєнного часу, окрім лікувально-евакуаційного і лікувально-профілактичного забезпечення, проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, військово-наукової роботи є також:

а) забезпечення підрозділів, частин і установ табельним медичним майном;
б) проведення військово-медичної підготовки і санітарно-просвітної роботи серед особового складу військ, хворих і поранених, що знаходяться на етапах медичної евакуації, тощо.

Організація медичної служби Збройних Сил України. Поняття про підрозділи, частини і заклади медичної служби.
Медична служба ЗС України представляє собою спеціальну організацію, яка включає військово-медичні підрозділи, частини, установи і органи управління, які призначені для медичного забезпечення військ в мирний та воєнний час. Організаційно-штатна структура медичної служби залежить від організаційної структури, завдань і характеру бойових дій окремих видів Збройних Сил і родів військ, особливостей їх медичного забезпечення, а також від завдань, які покладаються на відповідні формування медичної служби.
Підрозділи медичної служби це медичні формування, які входять до складу військових частин. До них відносяться медичні пункти батальйону і полку. Відповідно до концептуальних положень територіальної системи медичного забезпечення Збройних Сил України на сучасному етапі її розвитку у військовій ланці організація надання медичної допомоги пораненим та хворим на воєнний час значних змін не потребує і буде здійснюватися штатними медичними підрозділами, до полку включно.
Частини (установи) медичної служби є самостійними (окремими) медичними формуваннями, які включаються до складу з’єднань і медичної служби оперативних (оперативно-стратегічних) об’єднань або знаходяться в безпосередньому підпорядкуванні медичної служби видів Збройних Сил, військових округів та центру (МО). Вони мають свій номер, своє військове господарство і печатку. До таких формувань відносяться окремі медичні батальйони дивізій, окремі медичні загони, санітарно-транспортні частини, військово-польові госпіталі, санаторії, протиепідемічні установи, установи медичного постачання, військово-медичні навчальні заклади, тощо.

Поняття про втрати особового складу військ. Визначення і класифікація санітарних втрат. Усі втрати в особовому складі, які виникли у військах під час війни прийнято називати загальними втратами. Вони поділяються на втрати безповоротні та санітарні.

Безповоротні втрати - це втрати, які складають вбиті та безвісті пропалі військовослужбовці, а також ті, що попали до полону.

До санітарних втрат відносять осіб, які втратили боєздатність (працездатність) не менше ніж на одну добу та поступили на медичні пункти чи в лікувальні установи, де на них заповнюються первинна медична картка. В залежності від причин, санітарні втрати умовно поділяють на бойові та небойові.
Бойові санітарні втрати - це втрати внаслідок дії бойових засобів противника або ж безпосередньо пов’язані з виконанням бойового завдання. До бойових санітарних втрат відносять також військовослужбовців, які отримали під час бойових дій відмороження. За етіопатогенетичною ознакою бойові санітарні втрати поділяються на 6 класів: І - механічні пошкодження; ІІ - термічні пошкодження; ІІІ - радіаційні пошкодження; ІV- пошкодження ОР; V - пошкодження БЗ; VІ - реактивні стани від застосування зброї масового ураження. Кожний клас поділяється на групи.

До небойових санітарних втрат відносять військовослужбовців, які захворіли від причин, не пов’язаних з використанням противником бойових засобів, а також ті з них, які отримали небойову травму. Ця група об’єднує 22 класи, які враховують етіологію або системний характер захворювань. Потрібно мати на увазі, що прийнята етіопатогенетична класифікація загальних та санітарних втрат у певній мірі є умовною.

Для оперативних цілей користуються класифікаціями (групуваннями) санітарних втрат:

- по їх тяжкості (легкопоранені, середньої тяжкості, тяжкопоранені, хворі).

До легкопоранених відносять поранених, які зберегли здатність до самостійного пересування та самообслуговування і не отримали пошкоджень органу зору, великих кровоносних судин і нервів, кісток, внутрішніх органів. В сучасній війні вони можуть складати 30-40%.

До поранених середньої важкості відносять поранених, які мають пошкодження тулуба і кінцівок (ураження, захворювання внутрішніх органів) при відсутності загрози для життя, але вимагають тривалих строків лікування (не менше, ніж два місяці). Вони можуть складати 35-40%.

До тяжкопоранених відносять поранених з пошкодженнями життєво важливих органів (черепу, хребта, органів грудної та черевної порожнин), великих кровоносних судин, нервових стволів, кісток при наявності загрози для життя, або порушення функції всього організму. Вони можуть складати біля 25-30%.

- по потребі в медичній допомозі (потребують невідкладної кваліфікованої, спеціалізованої медичної допомоги хірургічного, терапевтичного профілю тощо),
- по потребі та можливості в евакуації (потребують евакуації авіатранспортом, автосанітарними транспортом, транспортом загального призначення, можуть бути евакуйовані в положенні: лежачи, сидячи; нетранспортабельні),
- по орієнтовним термінам лікування, та іншим лікувально-евакуаційним ознакам. Така комплексна оцінка поранених та хворих відповідно із зазначеними параметрами носить назву лікувально-евакуаційної характеристики.