![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Криміналістичне почеркознавство й авторознавство. Класифікація ідентифікаційних ознак письма і почерку.
Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.
Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації. Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок: 1) технічні навички (спосіб техніки письма); 2) безпосередньо графічні навички (вміння зображувати літери (цифри), об'єднувати їх в слова); 3) орфографічні навички (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).
Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відбиваються в рукописі, складають систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому, для кожної особи ця певна сукупність ознак є неповторною. Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться такі, як: рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, середня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін. До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології тощо). Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення — для ідентифікації особи за почерком. Топографічні ознаки письма характеризують особливості розміщення тексту в цілому або окремих його частин — це стійкі звички розміщення тексту. Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать: 1) виробленість почерку — відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків і з'єднань їх. 2) складність почерку — свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх будови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений; 3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів; 4) розмір почерку — визначається висотою малих літер; 5) розгін почерку — характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі й визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. 6) зв'язність почерку — полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. 7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків; 8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма рухів буває прямолінійна і криволінійна; Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку: 1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна); 2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи лівоокружний тощо); 3) протяжність рухів; 4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху; 5) вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, ін-тервальний тощо); 6) кількість рухів; 7) послідовність рухів; 8) розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака; 9) складність рухів тощо. Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.
Авторознавча експертиза — це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально-біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови). Типовими питаннями, що вирішує авторознавча експертиза, є такі: чи є певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором декількох різних текстів; чи є у тексті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси його автора і які саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе, як правило, лише за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів). Методами авторознавчого дослідження є: 1) лінгвістичні; 2) психолінгвістичні; 3) соціолінгвістичні; 4) логіко-психологічні; 5) математичні та ін. Об'єктами дослідження є письмова мова та мовні навички (загальні — лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі — використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо).
|