Обґрунтування інноваційних проектів 1 страница

1.1 Розрахунок економії поточних витрат виробництва

1.1.1 Економічна сутність поточних витрат

Всі витрати, необхідні для організації виробництва і випуску продукції, можна розділити на поточні (експлуатаційні) та одноразових (капітальні). Структура цих витрат представлена на рис. 1.1.

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА
Поточні: – вартість сировини і матеріалів; – паливо і енергія на технологічні цілі; – оплата праці робітників; – амортизаційні відрахування; – накладні витрати.		Одноразові: – вартість будівель, споруд і передавальних пристроїв; – придбання робочих машин і устаткування; – транспорт; – офісне устаткування і меблі; – контрольно-вимірювальні прилади і засоби автоматизації; – інші основні фонди.

Рис. 1.1 – Структура витрат виробництва

Поточні витрати враховуються в собівартості продукції, а одноразові витрати пов'язані з придбанням і введенням в експлуатацію основних виробничих фондів підприємства.

Розрахунок витрат з сировини і матеріалів (З_мат) на одиницю продукції проводять з урахуванням їх норми витрат. Норма витрат показує витрати ресурсу на одиницю виробленої продукції.

, (1.1)

де Н_{Р, мат.i} – норма витрат i -го матеріального ресурсу;

Ц_мат.і –ціна i -го матеріального ресурсу.

Енергетичні витрати визначають аналогічно:

, (1.2)

де Н_{Р, эн.i} – норма витрат i -го енергетичного ресурсу;

Ц_эн.і –ціна i -го енергетичного ресурсу.

Витрати з заробітної плати розраховують, виходячи з форми оплати праці. При почасовій формі нарахування – множенням тарифної ставки на відпрацьований час, при відрядній – множенням розцінки на норму виробітку.

Амортизаційні відрахування на одиницю продукції визначають таким чином:

, (1.3)

де Н_{а, і} – норма амортизації основних виробничих фондів;

К_і – вартість основних виробничих фондів підприємства;

В – річний випуск продукції, нат. од.

Накладні витрати розраховують на весь обсяг виробництва, до них відносять адміністративно-збутові витрати, витрати на утримання управлінського персоналу, витрати на охорону праці, оренду приміщень, оплату відсотків по кредитах банку та ін.

Річну економію поточних витрат виробництва в результаті впровадження організаційно-технічних заходів (інновацій) розраховують за рівнянням:

, (1.4)

, (1.5)

де З_{Т, і1}, З_{Т, і2} – поточні витрати виробництва до і після впровадження інновацій, відповідно;

С₁, С₂ –собівартість одиниці продукції до і після впровадження інновацій, відповідно;

В₂ –річний випуск продукції після інноваційних впроваджень.

Приклад 1. Визначити економію на матеріальних витратах, якщо в плановому періоді норма витрат матеріалу на одиницю продукції складала 0, 4 кг при ціні – 15 тис. грн/т. Фактична витрата матеріалу склала 0, 37 кг, а його ціна зросла до 16 тис. грн/т. Річний обсяг виробництва продукції 20 000 од.

Рішення

Матеріальні витрати на одиницю продукції за планом (рівняння 1.1):
0, 4 × 15 = 6 грн/од.

Фактичні матеріальні витрати на одиницю продукції:
0, 37 × 16 = 5, 92 грн/од.

Загальна економія на матеріальних витратах (рівняння 1.4):
Е = (6 – 5, 92) × 20 000 = 1600 грн/рік.

Відповідь: 1600 грн/рік.

Приклад 2. Визначити економію на амортизаційних відрахуваннях, якщо вартість основних виробничих фондів 10 тис. грн. Норма амортизації 15%. Річний обсяг виробництва в базовому періоді 20 тис. од, за планом – 25 тис. од.

Рішення

Величина річних амортизаційних відрахувань (рівняння 1.3):
– у базовому періоді

10 000 × 0, 15: 20 000 = 0, 075 грн/од.

– за планом

10 000 × 0, 15: 25 000 = 0, 06 грн/од.

Економія на амортизаційних відрахуваннях (рівняння 1.4):
Е = (0, 075 – 0, 06) × 25000 = 375 грн/рік.

Відповідь: 375 грн/рік.

Приклад 3. В результаті впровадження організаційно-технічних заходів знизилася собівартість виготовлення продукції за рахунок зміни конструкції деталей. За даними табл. 1.1 розрахувати економію поточних витрат у вигляді абсолютного зниження собівартості продукції.

Таблиця 1.1 – Техніко-економічні показники виробництва

Рішення

Визначимо поточні витрати виробництва однієї деталі за порівнюваними варіантами.

Матеріальні витрати (рівняння 1.1):

З_мат.1 = 1, 84 ´ 3 = 5, 52 грн/од.,

З_мат.2 = 1, 49 ´ 1, 86 = 2, 77 грн/од.

Для розрахунку енергетичних витрат (рівняння 1.2) використовуємо потужність електродвигуна і час виготовлення однієї деталі (трудомісткість):

З_эн.1 = 2, 6 ´ 0, 25 ´ 0, 9 = 0, 58 грн/од.,

З_эн.2 = 2, 4 ´ 0, 32 ´ 0, 9 = 0, 69 грн/од.

Витрати на оплату праці робочих:

З_ЗП.1 = 0, 25 ´ 8, 23 ´ 1, 2 = 2, 47 грн/од.,

З_ЗП.2 = 0, 32 ´ 8, 52 ´ 1, 2 = 3, 27 грн/од.

Амортизаційні відрахування знайдемо при нормі амортизації 20% (рівняння 1.3):

З_АО.1 = 125000 ´ 0, 2 / 12370 = 2, 02 грн/од.,

З_АО.2 = 210000 ´ 0, 2 / 14000 = 3 грн/од.

Таким чином

З_{Т, і1} = 5, 52 + 0, 58 + 2, 47 + 2, 02 = 10, 59 грн/од.,

З_{Т, і2} = 2, 77 +0, 69 + 3, 27 + 3 = 9, 73 грн/од.

Економія поточних витрат (рівняння 4):

Е = (10, 59 – 9, 73) ´ 14000 = 12040 грн/рік.

Відповідь: 12040 грн/рік.

1.2 Розрахунок економії від зниження собівартості продукції методом індексних оцінок

Собівартість продукції – один з найважливіших чинників підвищення ефективності виробництва. Від того, наскільки точно визначено поточні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, залежить величина прибутку. Економія від зниження собівартості – це різниця між середньорічною вартістю товарної продукції за попередній рік і плановою собівартістю. Планування собівартості передбачає її можливе зниження.

Економію на поточних витратах виробництва продукції в результаті інноваційних впроваджень можна розрахувати індексним методом у відносних одиницях, для цього мають бути відомі структура собівартості продукції і зміна основних техніко-економічних показників.

Відносна зміна техніко-економічного показника Х:

, (1.6)

де Х₁, Х₂ – значення відповідного показника до і після інноваційного впровадження.

Структура собівартості продукції відображає частку кожного елементу витрат в сукупних витратах виробництва. Розрізняють частку матеріальних (b_мат), енергетичних (b_эн), трудових (b_ЗП) і умовно-постійних витрат (b_пост). Розрахунок структури собівартості ведуть за наступними рівняннями:

, (1.7)

, (1.8)

, (1.9)

, (1.10)

де З_мат, З_эн, З_ЗП, З_пост – витрати, відповідно, на матеріали, енергію, оплату праці робочих і соціальні відрахування, а також умовно-постійні витрати;

С – собівартість продукції (сума всіх витрат виробництва).

Метод розрахунку економії від зниження собівартості на основі індексних оцінок передбачає виділення основних джерел зниження витрат виробництва. У загальному випадку собівартість продукції може бути знижена за рахунок наступних чинників:

– зменшення витрат на сировину і матеріали;

– зменшення енергетичних витрат;

– зростання продуктивності праці в порівнянні з темпами зростання заробітної плати;

– скорочення витрат з управління виробництвом і його обслуговуванню або умовно-постійних витрат.

Вихідною інформацією для розрахунку є аналіз витрат в плановому і звітному періодах. Спочатку визначають індекси зміни окремих техніко-економічних показників і елементів витрат (рівняння 1.6).

Наприклад, індекс матеріальних ресурсів:

, (1.11)

де DН_Р – відносна зміна матеріальних витрат (норми витрат матеріалу).

Індекс ціни матеріалів:

, (1.12)

де DЦ_мат. – відносна зміна ціни матеріального ресурсу.

Індекс енергетичних ресурсів:

, (1.13)

де DН_ЭН – відносна зміна енергетичних витрат (норми витрат енергоресурсу).

Індекс ціни енергоресурсу:

, (1.14)

де DЦ_ЭН – відносна зміна ціни енергоресурсу.

Індекс заробітної плати:

, (1.15)

де DЗП – відносна зміна витрат по заробітній платі.

Індекс продуктивності праці:

, (1.16)

де DПТ – відносна зміна продуктивності праці.

Індекс витрат по управлінню і обслуговуванню виробництвом (умовно-постійних витрат):

, (1.17)

де DЗ_пост – відносна зміна витрат по управлінню і обслуговуванню виробництва (умовно-постійних витрат).

Індекс обсягу виробництва:

, (1.18)

де DТП – відносна зміна обсягу виробництва.

Як видно з приведених рівнянь, розрахунок всіх індексів аналогічний. Якщо окремий техніко-економічний показник збільшується, в рівняннях (1.11–1.18) вказують знак «+», а якщо зменшується – знак віднімання. Далі розраховують економію за основними елементами витрат.

Економія на матеріальних ресурсах:

, (1.19)

де b_мат – частка матеріальних витрат в собівартості продукції (рівняння 1.7).

Економія на енергетичних ресурсах:

, (1.20)

де b_эн – частка енергетичних витрат в собівартості продукції (рівняння 1.8).

Економія на заробітній платі:

, (1.21)

де b_ЗП – частка витрат по заробітній платі і соціальним відрахуванням в собівартості продукції (рівняння 1.9).

Економія на витратах по управлінню і обслуговуванню виробництва:

, (1.22)

де b_пост – частка витрат по управлінню і обслуговуванню виробництвом (умовно-постійних витрат) в собівартості продукції (рівняння 1.10).

У загальному випадку економію від зниження собівартості продукції знаходять так:

Е_заг = Е_МР + Е_ЭН + Е_ЗП + Е_пост. (1.23)

Для розрахунку річної економії (Е_річ) від зниження собівартості продукції після інноваційних впроваджень в грошовому еквіваленті визначають заплановану собівартість продукції (С₂):

С₂ = С₁ (1 – Е_заг), (1.24)

де С₁ – базова собівартість одиниці продукції.

Е_річ = (С₁ – С₂) ´ В₂ = Е_заг ´ С₁ ´ В₂, (1.25)

де В₂ – річний випуск продукції після інноваційних впроваджень.

Приклад 4. Визначити зниження собівартості продукції по індексному методу, якщо в звітному році в порівнянні з плановим норма витрат матеріалу знижено на 6%, зростання обсягу виробництва склало 9%, продуктивності праці – 8%, середньої заробітної плати – 3%. Витрати по управлінню та обслуговуванню виробництва збільшилися на 2, 5%. Частка матеріальних витрат в собівартості продукції 0, 55; заробітної плати і соціальних відрахувань – 0, 22; витрат по управлінню виробництвом – 0, 15.

Рішення

Розрахуємо значення відповідних індексів.

За нормою витрат матеріалів:

І_МР = 1 – 0, 06 = 0, 94

По ціні матеріалів:

І_Ц = 1

По продуктивності праці:

І_ПТ = 1 + 0, 08 = 1, 08

По заробітній платі:

І_ЗП = 1 + 0, 03 = 1, 03

По управлінню і обслуговуванню виробництва:

І_пост = 1 + 0, 025 = 1, 025

По обсягу виробництва:

І_о = 1 + 0, 09 = 1, 09.

Економія по окремих видах ресурсів (рівняннями 1.19, 1.21, 1.22):

Е_МР = (1 – 0, 94) ´ 0, 55 = 0, 033;

;

.

Загальне зниження собівартості (рівняння 1.25):

Е_заг = 0, 033 + 0, 0102 + 0, 0089 = 0, 0521 або 5, 21%.

Відповідь: 0, 0521 чи 5, 21%.

Приклад 5. У цеху виробництва активованого вугілля передбачено удосконалення технології і реконструкцію апарата. При цьому випуск продукції зросте на 8%, витрати сировини знизяться на 3%. Річний обсяг продукції цеху до нововведень складав 80000 т, собівартість 1 т вугілля 60 у.о., зокрема витрати по сировині 32 у.о., умовно-постійні витрати 10 у.о. Розрахувати річну економію від зниження собівартості продукції.

Рішення

Собівартість активованого вугілля знижується в результаті економії на матеріальних ресурсах і на умовно-постійних витратах (рівняння 1.19, 1.22).

Знайдемо індекси матеріальних ресурсів, обсягу виробництва, а також частку матеріальних і умовно-постійних витрат в собівартості продукції:

І_МР = 1 – 0, 03 = 0, 97;

І_о = 1 + 0, 08 = 1, 08;

Розрахуємо економію від зниження собівартості продукції:

Е_МР = (1 – 0, 97) ´ 0, 533 = 0, 0159;

;

Е_заг = 0, 0159 + 0, 0124 = 0, 0283 чи 2, 83%.

Річна економія від зниження собівартості продукції в грошових одиницях (рівняння 1.25):

Е_річ = 0, 0283 × 60 ´ 80 000 × 1, 08 = 146, 7 тис. у.о./рік.

Відповідь: 146, 7 тис. у.о./рік.

1.2 Економічне обґрунтування інженерних рішень

Інженерні рішення – це економічно обґрунтовані заходи, які стосуються технічних основ і технологічної схеми виробничих процесів. Модернізацію виробництва і впровадження організаційно-технічних рішень, як відомо, відносять до першочергових і маловитратних заходів з підвищення конкурентоспроможності продукції. При цьому підвищується ефективність використання виробничих ресурсів – трудових, матеріальних, фінансових, науково-технічних, інвестиційних. Оскільки вимоги, що пред'являються до нових технологічних процесів, зразків продукції, конструкцій машин і устаткування постійно зростають, необхідно постійно покращувати технічні та економічні показники виробництва – собівартість продукції, питомі капітальні вкладення, енергоємність, рентабельність виробництва, фондовіддачу та ін.

Критерієм доцільності і практичного використання інженерних рішень (організаційно-технічних нововведень) є економічні результати їх впровадження, у тому числі і супутні соціальні та екологічні ефекти. Враховують, що сферу застосування наступних математичних рівнянь обґрунтування ефективності інженерних рішень обмежують наступні умови:

– стабільність щорічних корисних результатів і витрат;

– термін експлуатації нової техніки (технології), що відповідає базовому варіанту;

– продукція, що випускається, порівняна за якісними характеристиками з базовим варіантом.

1.2.1 Оцінка ефективності капітальних інвестицій

Капітальні вкладення (інвестиції) – це господарські операції, що передбачають придбання основних засобів виробництва. Ефективність капітальних інвестицій з коротким (до 3 років) інвестиційним циклом допускається визначати без врахування чинника часу. При цьому вирішується завдання визначення показників абсолютного і порівняльного ефектів капіталовкладень. Розрахунок абсолютної ефективності передбачає оцінку доцільності капітальних вкладень для впровадження організаційно-технічного заходу:

, (1.26)

де Е_а – абсолютна ефективність капітальних інвестицій;

DП_річ – річний приріст прибули за рахунок вкладення цих інвестицій;

К – капітальні інвестиції (капіталовкладення).

Для вибору кращого з альтернативних варіантів інженерних рішень розраховують порівняльний коефіцієнт ефективності капітальних інвестицій:

, (1.27)

де Е_ср – коефіцієнт порівняльної ефективності інвестицій;

С₁, С₂ – собівартість одиниці продукції за порівнюваними варіантами;

К₁, К₂ – капітальні інвестиції за відповідними варіантами;

В₂ – річний випуск продукції за другим варіантом.

Таким чином, розрахунок абсолютної ефективності капітальних витрат часто розглядають як економічну оцінку заходу, а розрахунок порівняльної ефективності – як знаходження кращого способу рішення інженерної задачі.

Також для вибору оптимального варіанта нововведень використовують критерій приведених витрат. Приведені витрати за i -м варіантом рішення технічної задачі є сумою поточних витрат на виробництво одиниці продукції і питомих капіталовкладень, приведених до однакової розмірності в часі за допомогою коефіцієнта порівняльної ефективності капіталовкладень:

З_i = С_i + Е_н ´ К_{пит, i}, (1.28)

де З_i – приведені витрати одиниці продукції за і -м варіантом грн/нат.од.;

С_i – собівартість одиниці продукції за i -м варіантом, грн/нат. од.;

К_{пит, i} – питомі капіталовкладення за варіантом (капіталовкладення на одиницю продукції), грн/нат. од;

Е_н – норма прибутку на вкладений капітал або коефіцієнт порівняльної ефективності капіталовкладень. Характеризує граничний ефект, отриманий на 1 грн капіталовкладень, при якому вони можуть вважатися ефективними. Економічна сутність коефіцієнта Е_н полягає в приведенні загальної суми капіталовкладень (К_i) до річної розмірності. В деякій мірі добуток Е_н ´ К_{пит, i} відображує і час, показуючи розмір прибутку, який можна отримати за певний проміжок часу (рік). Таким чином враховується альтернативність інвестиційних витрат як упущеного прибутку від можливого використання відповідних інвестицій. Чисельне значення коефіцієнта Е_н може визначатися величиною банківського відсотка по депозитах або кредитах залежно від того, які засоби використовуються для інвестицій – власні або позикові, можливі також і інші підходи до його обґрунтування. Для оцінних розрахунків рекомендуються значення Е_н 0, 15; 0, 16.

За своєю суттю приведені витрати (З_i) – це сума собівартості і щорічної віддачі від інвестицій. Економічно вигідним вважають варіант з найменшими приведеними витратами. Використання критерію приведених витрат коректне лише для локальних господарських заходів, які неістотно впливають на економіку виробництва. В цьому випадку чинником нелінійності в зміні результатів і витрат можна нехтувати.

Необхідно відзначити, що варіанти капіталовкладень, що не задовольняють соціальним стандартам і екологічним нормативам, взагалі не повинні розглядатися підприємством в числі прийнятних.

1.2.2 Розрахунок річного економічного ефекту

Основним показником ефективності більшості інженерних проектів є показник річного економічного ефекту (Е_річ), в якому враховуються зміни окремих економічних показників: продуктивності праці, фондовіддачі, матеріало- і енергоємності продукції, а також показники технічного рівня виробництва та якості продукції. В більшості випадків його визначають як сумарну економію виробничих ресурсів, яка зрештою відбивається в збільшенні чистої продукції (доданої вартості). Розрахунок економічного ефекту заснований на порівнянні оцінюваного варіанту господарювання з базовою ситуацією. Як базовий приймається варіант, що діє, або відповідна господарська ситуація. Ефект виражає вигоду або втрату в порівнянні з базою, яка отримує нульову оцінку.

Річний економічний ефект від впровадження інженерних рішень (використання нових технологічних процесів, механізації та автоматизації виробництва, способів організації праці), що забезпечують економію ресурсів при випуску однієї і тієї ж продукції, можна розрахувати за різницею приведених витрат:

Е_річ = (З₁ – З₂) В₂, (1.29)

де З₁, З₂ – приведені витрати одиниці продукції за базовим і новим варіантами грн/нат.од.;

В₂ – річний обсяг виробництва продукції за новим варіантом, нат. од.

За умови порівнянності варіантів інженерних рішень по обсягах виробництва, якості продукції, чиннику часу, соціальному ефекті та інших параметрах, річний економічний ефект розраховують так:

Е_річ = DП_річ – Е_н D К, (1.30)

де DП_річ – річний приріст прибутку в результаті економії поточних витрат;

DК – додаткові капіталовкладення, необхідні для впровадження нововведення.

Для повнішої оцінки ефективності технологічних нововведень окрім річного економічного ефекту можуть використовуватися деякі інші показники: економія окремих видів поточних і капітальних витрат, збільшення продуктивності праці, зниження трудомісткості виробів, вивільнення працівників, коефіцієнт прибутковості і термін окупності капітальних вкладень, рентабельність продукції та ін. Також враховують соціальні та екологічні наслідки нововведень. Як соціальний (екологічного) ефект від впровадження інженерних рішень розглядають зниження суми екологічного податку внаслідок скорочення шкідливих викидів; скорочення витрат на охорону праці при поліпшенні умов праці, зниження виробничого травматизму і втрат робочого часу із-за хвороби; економію витрат з набору і підготовки персоналу унаслідок зменшення плинності кадрів і т.п. Інколи супутні соціальні та екологічні результати виявляються вагоміше основних економічних. Прикладом може служити Чорнобильська АЕС. Так, негативні екологічні і соціальні наслідки аварії на цій електростанції у багато разів перевищили сумарний економічний ефект від її функціонування і продовжують зростати.

Підсумовуючи викладено, зазначимо, що розрахунок річного економічного ефекту для обґрунтування ефективності інженерних рішень правомірний при наступних допущеннях:

а) одноразові витрати на здійснення нововведень матимуть місце на рік, безпосередньо передуючий реалізації цих варіантів;

б) витрати по роках здійснення проекту залишаються постійними.

Недоліком даної методики є те, що критерієм для визначення кращого варіанта є приведені витрати, а не прибуток, який найбільшою мірою відповідає вимогам ринкової економіки. При істотній відмінності варіантів технічного або організаційного рішення по обсягах виробництва, якості та асортименту продукції, вартості інвестиційних ресурсів та інше також існує складність і деяка умовність приведення альтернативних варіантів до порівнюваного вигляду Крім того, порівнювані проекти часто відрізняються один від одного розподілом інвестицій по термінах їх здійснення, що також не дозволяє об'єктивно оцінити їх ефективність за критерієм приведених витрат.

Приклад 6. У результаті переходу на автоматизоване виробництво собівартість виробу знизилася з 215 до 200 грн/од. Нова автоматизована лінія розрахована на випуск 100 тис. од. на рік. Витрати на її придбання та установку складають 5 млн. грн. Виробництво продукції на базовому устаткуванні вимагає 2 млн. грн капіталовкладень при випуску продукції 80 тис. од./рік. Визначити річний економічний ефект від використання автоматизованої лінії і термін окупності витрат на її установку.

Рішення

Річний економічний ефект від використання автоматизованої лінії знайдемо з різниці приведених витрат за рівнянням (1.29). Приведені витрати виробництва продукції на устаткуванні, що діє, і автоматизованій лінії визначимо таким чином (рівняння 1.28):

грн/од.

грн/од.

Річний економічний ефект:

Е_річ = (219 – 208) × 100000 = 1100 тис. грн/рік.

Термін окупності витрат на установку потокової лінії знайдемо як відношення додаткових капітальних вкладень до річного приросту прибутку за рахунок зниження собівартості продукції:

р.