Парадигми другої відміни

Родовий відмінок має закінчення - а (-я) та -у (-ю). Вибір і вживання флексії в іменниках чоловічого роду залежать від семантико-граматичного розряду, під який підводиться слово. Так, флексію -а (-я) мають іменники, що називають істот (за винятком збірних назв: народу, загону): брата, керівника, викладача, Дениса, журавля, горобця, карася; назви конкретних предметів, що мають обидві форми числа (носа, стола, замка, олівця, шматка); назви мір (грама, метра, літра, місяця, карбованця); наукові і технічні терміни українські та іншомовного походження (відмінка, суфікса, кореня, прикметника, радіуса, сектора, синоніма, але: синтаксису, базису); назви приміщень, будівель та інших споруд і частин їх (вітряка, гаража, млина, але: карнизу і карниза, сараю і сарая, поверху, універмагу, залу).

Флексія -у (ю) виступає у збірних назвах (люду); в назвах рослин (барвінку, льону, лісу, саду, гороху, лозняку і лозняка, молодняку і молодняка); у назвах установ, організацій, закладів (інституту, заводу); в назвах абстрактних понять, процесів, станів, суспільних, наукових та інших течій (розуму, вигляду, цвіту, глузду, світогляду, процесу, гуманізму, матеріалізму); в назвах явищ природи (грому, снігопаду, морозу, вогню).

У географічних назвах міст, рік переважає флексія -а (-я): Львова, Гадяча, Мелітополя, Дніпра, Дінця (з наголосом на флексії), але: Дону, Дунаю (з ненаголошеною флексією). У назвах країв, озер, гір тощо переважає флексія -у (-ю): Криму, Сибіру, Донбасу, Байкалу, Урал у та ін.

У деяких іменниках можливі подвійні флексії залежно від семантичної віднесеності слова, наприклад: зробив ремонт телефонного апарата (конкретний предмет) і перебуває у віданні державного апарату (виражає сукупність).

Флексія може також регулюватися наголосом, наприклад: з моста і з мосту, стиду і стида.

Іменники середнього роду в родовому відмінку однини мають закінчення -а (-я): озера, перевесла, прізвища, моря, завдання.

Давальний відмінок в українській мові має паралельні флексії -ові та -у в іменниках чоловічого роду твердої групи: Петрові і Петру; -еві (-єві) та -у (-ю) в іменниках м’якої і мішаної груп: коневі і коню, Гайдаєві і Гайдаю, сторожеві і сторожу.

У назвах істот переважає флексія -ові, -еві (-єві), а в назвах неістот – -у (-ю).

Іменники середнього роду в давальному відмінку виступають з флексією -у (-ю): болоту, горю, прізвищу. Іменники середнього роду можуть мати флексію -ові, -еві у випадку переносного вживання – синекдохи, наприклад: Показав селові синю книжечку (М. Стельмах).

У знахідному відмінку однини іменників чоловічого роду більш виразно виявляється вказівка на істоту чи неістоту. У назвах істот форма знахідного збігається з родовим відмінком: зустрів брата, батька, Сергія, а в назвах предметів – з називним: узяв папір, стілець, книш. Назви групувань істот також мають форму знахідного, що збігається з називним: зібрав загін, погнав табун.

Проте ця закономірність у ряді випадків порушується, наприклад, можна вжити: збудував хлівець і хлівця, одержав лист і листа, зокрема, порівняймо у фразеологізмах: піймати облизня, дати гарбуза.

В орудному відмінку іменники чоловічого і середнього роду (крім тих, що в називному відмінку закінчуються на -я) мають флексію -ом: Іваном, краном, озером (тверда група); -ем (-єм): Василем, секретарем, фуражем, полем, днищем (м’яка і мішана групи).

Іменники середнього роду на -я в орудному відмінку однини мають флексію -ям: груддям, листям, пір’ям.

У місцевому відмінку іменників другої відміни однини виступають закінчення: -і (-ї), -у (-ю), -ові, -еві (-єві). Флексії -ові, -еві (-єві) з’явилися в місцевому відмінку за аналогією до давального відмінка і виступають переважно, як і в давальному, в назвах істот чоловічого роду: на синові, на гостеві, на Гордієві.

Флексія -у (-ю) виступає в іменниках чоловічого і середнього роду, що мають суфікси -к (о), -ок, -ик, -ак: на візку, на містку, у миснику, на держаку.

В інших іменниках чоловічого роду флексія -у (-ю) чи -і (-ї) регулюється тими ж семантичними відтінками, що й у родовому відмінку. Порівняймо, наприклад: на льоду, у строю, але на дивані, у музеї, на стільці.

Закінчення -у (-ю) виступає у поєднанні з прийменником по: по двору, по вівсу, по морю.

Флексія -і виступає в іменниках середнього роду, за винятком тих, що мають суфікс -к-: на лоні, у морі, у зіллі, але у горнятку, на курчаткові і курчатку.

У формі місцевого відмінка приголосні основи г, к, х змінюються на з', ц', с': плуг – у плузі, байрак – у байраці, вухо – у вусі.

У кличному відмінку іменники другої відміни мають флексію -у або -е.

Флексія -у виступає в іменниках чоловічого роду твердої і мішаної груп: діду, товаришу, дядьку, котику; в іншомовних найменуваннях з кінцевим задньоязиковим або гортанним приголосним: Юзеку, Людвігу; в іменниках чоловічого роду м’якої групи виступає флексія -ю: Сергію, лікарю, краю.

Флексія -е вживається у кличній формі іменників чоловічого роду з суфіксами -ець, -ак: хлопче, юначе, батраче (але ковалю, мудрецю) та в деяких інших іменниках чоловічого роду, наприклад: голубе, вітре, друже.

Перед флексією -е приголосні г, к, х змінюються на ж, ч, ш: друг – друже, юнак – юначе, Явтух – Явтуше.

У назвах осіб клична форма може заступатися називним відмінком, зокрема у випадку звертання до людини з вказівкою на ранг, посаду і т. ін., наприклад, лейтенанте Орлик, прокуроре Грищенко, товаришу голова. В усіх інших випадках, коли перше слово є загальною назвою, а друге – ім’ям, обидва іменники мають кличну форму, наприклад: товаришу Євгене, брате Олексію.

У персоніфікованих назвах середнього роду із значенням звертання вживається форма називного відмінка: світло, крило, плече.

Множина. Називний відмінок множини може мати такі флексії:

1) в іменниках чоловічого роду твердої групи -и: робітники, інженери, шофери, прапори;

2) в іменниках чоловічого роду м’якої і мішаної груп -і або графічно -ї: учителі, портфелі, школярі, товариші, носії;

3) в іменниках середнього роду твердої і мішаної груп -а: коліна, полотна, прізвища або флексію -я, що графічно передає м’якість приголосного основи в іменниках середнього роду м’якої групи: моря, послання.

В окремих іменниках середнього роду виступає давнє закінчення називного двоїни -і: очі, плечі, уші (і вуха) або -и: вуси, рукави (при більш поширеному вживанні: вуса, рукава). У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ів (-їв), -ей або нульову флексію: столів, ковалів, батьків, солов'їв, країв, очей, плечей.

В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків, орачів, плащів.

Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів: морів, полів, почуттів.

Нульова флексія виступає в іменниках чоловічого роду, які втрачають у множині суфікс -ин-: селян, подолян, галичан, болгар, татар, але грузинів, осетинів, та в більшості іменників середнього роду: вікон, гнізд, решіт, сердець, волокон, знань, завдань, розгалужень.

Закінчення -ей виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней, гостей, очей, вушей (і вух), плечей (і пліч).

У давальному, орудному і місцевому відмінках іменники другої відміни мають такі самі флексії, як і іменники першої відміни: -ам (-ям), -ами (-ями), -ах (-ях), наприклад: братам, сестрам, школярам, озерам, морям, знанням: братами, школярами, озерами, морями, знаннями; на братах, на сестрах, на школярах, на озерах, на морях, у знаннях.

У знахідному відмінку множини іменників другої відміни спостерігаються ті самі закономірності розрізнення істот/неістот, що і в іменниках першої відміни та в родовому однини другої відміни.