Лекція 6. 2.

Питання 6.2.5. Основні завдання та показники обліку

Процесу виробництва

Процес виробництва – це сукупність господарських операцій, пов’язаних з виготовленням продукції, виконанням робіт і послуг.

Процес виробництва є двостороннім: по-перше, це споживання основних засобів, виробничих запасів, енергії, трудових, природних ресурсів; по-друге, це виготовлення продукції(робіт, послуг), які є матеріалізацією понесених витрат, тобто процес створення нової споживчої вартості.

Всі витрати, пов’язані з виробництвом, у сукупності складають виробничу собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг).

Виробнича собівартість – це:

- витрати сировини і матеріалів на виготовлення продукту;

- амортизація засобів праці, зайнятих у виробництві;

- заробітна плата, нарахована виробничим працівникам;

- інші виробничі витрати (відрахування на соціальні заходи, амортизація, втрати від браку та інші прямі витрати);

- загальновиробничі витрати.

Поточний облік процесу виробництва - це облік всій сукупності операцій по виготовленню продукції у звітному періоді.

Метою обліку процесу виробництва є відображення та калькулювання витрат на виготовлення продукції, визначення її кількості та собівартості готових виробів.

Калькулювання – це спосіб групування витрат за певними ознаками і визначення собівартості виготовленої продукції, виконаних робіт або наданих послуг

Об’єкт калькуляції – це вид або однорідна група виготовлених виробів.

Завдання обліку процесу виробництва:

- визначення фактичної величини витрат, пов’язаних з виробництвом;

- визначення кількості виробів, виготовлення яких повністю не завершено на кінець звітного періоду (залишки незавершеного виробництва);

- визначення обсягу виготовленої продукції, виконаних робіт, послуг;

- визначення фактичної собівартості одиниці виготовленої продукції (робіт, послуг).

Кількісні та якісні показники процесу виробництва:

- обсяг випущеної готової продукції;

- залишки незавершеного виробництва;

- витрати на виробництво продукції у звітному періоді;

- виробнича собівартість одиниці випущеної продукції.

Питання 6.2.6. Класифікація витрат виробництва

Витрати виробництва класифікуються за певними ознаками:

- за цільовим призначенням;

- за способами віднесення витрат;

- за видами продукції;

- за процесами;

- за стадіями виробництва;

- за центрами відповідальності.

Метою класифікації є необхідність правильного визначення собівартості продукції в плануванні й обліку.

За цільовим призначенням витрати виробництва поділяють на основні й накладні.

Основні витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, накладні - пов’язані з організацією виробництва та його управлінням (загальновиробничі витрати).

За способом віднесення витрат на конкретні об’єкти (види продукції, процеси, стадії тощо) витрати виробництва поділяють на прямі й непрямі.

Прямі виробничі витрати – це витрати, які в момент їх здійснення можна прямо співвіднести з конкретним видом продукції: матеріали, комплектуючі, паливо, заробітна плата робітників тощо.

Непрямі виробничі (загальновиробничі) витрати – це витрати, що, як правило, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому прямо до собівартості тієї або іншої продукції вони не можуть бути віднесені. Непрямі витрати за ступенем впливу на них обсягу виробництва поділяють на постійні та змінні.

Постійні загальновиробничі витрати – цевитрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягу діяльності: витрати на опалення, освітлення, на охорону праці, оплату праці загально виробничого персоналу тощо.

Змінні загальновиробничі витрати – цевитрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності: амортизація необоротних активів, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів, витрати на удосконалення технології й організації виробництва тощо

Питання 6.2.7. Облік витрат виробництва та калькулювання фактичної собівартості продукції

Облік витрат на виробництво продукції ведеться на синтетичному рахунку 23 «Виробництво», який призначений для узагальнення всіх виробничих витрат і встановлення фактичної виробничої собівартості виробленої продукції (робіт, послуг).

Характеристика рахунку 23: активний, балансовий. За дебетом протягом місяця обліковують прямі й непрямі витрати на виробництво; за кредитом – вихід завершеної виробництвом готової продукції або списання витрат за виконаними роботами і послугами на сторону. Сальдо лише дебетове, означає витрати, що відносяться до незавершеного виробництва, обсяг і вартість якого визначають за даними інвентаризації та візуального контролю (огляду).

Незавершене виробництво - це продукція, яка не пройшла всіх стадій обробки.

Непрямі витрати попередньо обліковують на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

Характеристика рахунку 91: активний, номінальний, с альдо не має. За дебетом протягом місяця обліковують загальновиробничі витрати; за кредитом – наприкінці місяця після розподілу загально виробничих витрат за об’єктами калькулювання пропорційно певним базам списують у дебет рахунку 23.

До рахунку 23 відкриваються аналітичні рахунки конкретних видів продукції. На таких рахунках виробничі витрати відображаються в розрізі окремих видів витрат – статей калькуляції (калькуляційних статей). За даними аналітичних рахунків визначають(калькулюють)фактичну виробничу собівартість окремого виду продукції.

Фактична виробнича собівартість готової продукції визначається тільки наприкінці звітногоперіоду і дорівнює:

ГП ф/с = НЗВ поч. + В період – НЗВ кін,

де НЗВ поч. – залишок незавершеного виробництва на початок періоду (початкове дебетове сальдо рахунка 23);

В період – виробничі витрати за період (дебетовий оборот за рахунком 23;

НЗВ кін. – залишок незавершеного виробництва на кінець періоду (кінцеве дебетове сальдо рахунка 23).

Впродовж звітного періоду готову продукцію, що випускається, оприбутковують за плановою виробничою собівартістю.

Наприкінці місяця після розрахунку фактичної собівартості продукції планову виробничусобівартість коригують до фактичної величини: на суму економії роблять від’ємний запис способом «червоного сторно», на суму перевитрат – доповнювальний запис.