Аналіз формул для згортання часткових оцінок в інтегральну оцінку

Таблиця 3. Індекси, категорії політики, індикатори

та параметри економічного виміру (ксерокопія ст..19-20)

Індекс

Категорія

політики

Індикатор Параметри

У табл. 4. приведено основні характеристики індикаторів економічного виміру. За аналізом розрахункових вагових коефіцієнтів за грошовим виразом спостерігається певний дисбаланс за категоріями політики: «Базові потреби» близько 27, 0 %; «Підприємницька діяльність» – 57, 5 %; «Ринок праці» – 13, 0 %; «Інноваційно-інвестиційні можливості» – 2, 5 %.

Зазначені категорії політики, незважаючи на кількісний вклад у кінцевий результат в грошовому виразі, є однаково важливі для визначення рівня розвитку адміністративно-територіальної одиниці.

Отже приймаємо для всіх категорій політики однаковий вплив.

Оцінка можливості впливу кожного регіону на сталість його економіки та країни в цілому набуває сьогодні особливого значення. Ступінь впливу на сталість розвитку економіки реалізується через систему кількісних показників — індикаторів, які не незмінні, раз і назавжди встановлені, а змінюються в міру зрушень у соціально-економічному стані суспільства, пріоритетах його розвитку. Вони повинні допомагати державним регіональним органам влади приймати управлінські рішення, що максимально впливають на процеси суспільного виробництва (макропропорції, галузеві структури виробництва, ціни тощо) з метою забезпечення сталого економічного розвитку.

Сталість розвитку економіки регіону можна оцінювати за допомогою трьох груп індикаторів — економічних, соціальних та екологічних.

Економічні індикатори утворюють шість груп (рис. 1):

1. Виробничо-економічні — відображають узагальнені техніко-економічні результати і тенденції функціонування господарського комплексу регіону, виявляють потенційні загрози в його галузях.

2. Структурні — відбивають структуру господарського комплексу, яка склалася в цілому та промисловості зокрема, що дозволяє оцінити спеціалізацію регіону, раціональність структури на макрорівні з позицій сталості економіки. Ці індикатори вказують на відхилення в макропропорціях господарського комплексу території.

3. Інвестиційні — відображають рівень інвестиційної активності в регіоні, що дає уяву про інтенсивність ділової та виробничої діяльності.

4. Фінансові — характеризують бюджетну забезпеченість населення, дебіторську та кредиторську заборгованість на одного працюючого, кількість сплачених податків у регіоні, тобто відбивають фінансову самостійність та сталість території.

5. Науково-технічного потенціалу — характеризують рівень сприйнятливості сфери виробництва до досягнень науково-технічного прогресу, тенденції розвитку науково-технічного потенціалу, без якого неможливі прогрес та подальше функціонування економіки, а також інформують про загрозу відставання рівня розвитку виробництва від світових досягнень.

6. Зовнішньоекономічної діяльності — свідчать про рівень конкурентоспроможності продукції галузей господарського комплексу, характеризують раціональність структури експорту та імпорту, ефективність зовнішньоекономічних зв’язків.

Характеристика та індикатори соціального виміру сталого розвитку

Позбавлення соціального контексту забезпечення сталого розвитку, робить цей розвиток беззмістовним. Тому перехід України до сталого розвитку вимагає певних трансформацій політики в соціальній сфері, основними пріоритетами якої мають бути:

збереження здоров‘я людини; сприяння покращенню демографічної ситуації; забезпечення соціальних гарантій людям, які потребують захищеності; досягнення нормативів якості життя, які прийняті у розвинених країнах; досягнення орієнтирів сучасного рівня раціонального споживання для всіх верств населення; гуманізація суспільних відносин за рахунок реформування систем управління, освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також демократизація державних інститутів.

Соціальна складова сталості розвитку відображає якість життя населення і зорієнтована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, зокрема, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. За таких умов людина має брати активну участь у процесах формування своєї життєдіяльності, прийнятті й реалізації рішень, контролі за їх виконанням. Дана концепція базується на благородній гуманній ідеї поліпшення якості життя нинішнього та майбутнього поколінь.

Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ.

Бажано також збереження культурного капіталу і розмаїття в глобальних масштабах, а також повніше використання практики стійкого розвитку, наявної в недомінуючих культурах. Для досягнення стійкості розвитку, сучасному суспільству доведеться створити якомога ефективнішу систему ухвалення рішень, що враховує історичний досвід і що заохочує плюралізм. В рамках концепції людського розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку.

Спираючись на розширення варіантів вибору людини як головноїцінності, концепція стійкого розвитку має на увазі, що людина повинна брати участь в процесах, які формують сферу її життєдіяльності, сприяти ухваленню і реалізації рішень, контролювати їх виконання.

Соціально-інституціональний вимір сталого розвитку має бути відображеним у стратегії дій наддержавних, державних та місцевих органів влади як на найближчу, так і на подальшу перспективу. Крім цього, стратегія дій повинна базуватися на системі моніторингу сталості розвитку з урахуванням усіх соціальних складових і рівнів при прийнятті управлінських рішень.

З цією метою до метрики сталого розвитку вводиться індекс соціально7інституціонального виміру (Is). Значення індексу соціального виміру сталого розвитку суспільства підраховуються на основі отриманих значень чотирьох категорій політики:

• Розвиток людського потенціалу,

• Якість життя,

• Суспільство, засноване на знаннях,

• Інституціональний розвиток суспільства

Для розрахунку індексу використовуються 4 категорії політики, 17 індикаторів, 61 параметр (табл. 6). Усі значення були віднормовані за обраною методологією та набули значень від 0 до 1. При формуванні параметрів були використані два види інформації:

соціологічного характеру та статистичні дані. Загалом, основними джерелами даних для підрахунку індексу Is стали:

• Статистичний збірник «Регіони України» 2007 [18], • Статистичний збірник «Соціальні індикатори рівня життя населення»[25],

• Соціологічний моніторинг «Українське суспільство 1992 – 2006» [26],

• Дані результатів моніторингового дослідження Інституту

соціології НАН України " Українське суспільство", проведеного у

квітні 2006 року. (Вибірка становить 1800 чоловік і репрезентує

доросле населення України (старше 18 років) по областям, за

типом населених пунктів, за статтю, віком та освітою.

Статистична похибка вибірки становить 2, 3%.),

• Інтернет портали профільних міністерств та комітетів (МНС та ін.)

[24, 27],

• Екологічні паспорти областей [22],

• Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні

Державного комітету України у справах національностей та

релігій [28]

• Статистичний бюлетень «Регіональний людський розвиток»

Держкомстату [29].

Для обґрунтування методології розрахунку значень категорій

політики та індикаторів були використані власні методики авторів

дослідження, а також результати, викладені в джерелах [29735].

Отже, індекс соціального виміру сталого розвитку суспільства

розраховувався таким чином, що стан стійкості соціальної складової

регіону буде покращуватися при наближенні значень індексу до 1 та

погіршуватися при наближенні у напрямку до 0.

Соціальні індикатори сталого розвитку регіону повинні визначати параметри соціальної дійсності, недотримання яких може перетворити потенційні загрози порушення соціальної рівноваги на реальні. Ці індикатори фіксують норми та завдають орієнтири соціального розвитку регіону з точки зору забезпечення його сталого розвитку (розподіл доходів та видатків, їх зміни, міграція та стан ринку робочої сили, розвиток систем освіти, культури, охорони здоров’я). Соціальні індикатори можна об’єднати в такі групи (рис. 2):

1. Жummєвoгo рівня населення — характеризують номінальні та реальні доходи населення, рівень його добробуту.

2. Стану трудових ресурсів — свідчать про рівень зайнятості та безробіття населення, попит та пропозицію робочої сили на ринку праці.

3. Здоров’я населення — відображають рівень захворюваності населення, середню тривалість життя.

4. Демографічної ситуації — відбивають рівень природного репродукування населення, смертності, народжуваності, а також зовнішньої міграції.

5. Криміногенної ситуації — характеризують рівень злочинності у регіоні, в тому числі економічної.

Наступним кроком у визначенні сталості регіонів є розробка системи їх відстеження, аналізу та прогнозування. Визначальну роль у цьому процесі покликаний відігравати якісний аналіз характеру зміни кожного показника та їх комплексу. На рис. 3 наведено можливі області зміни індикаторів.

Рис. 3. Області змін індикаторів

У даному процесі найважливіше не допустити граничного (максимально чи мінімально допустимого) значення індикатора, а в разі його появи забезпечити нормалізацію ситуації. Недотримання такої вимоги порушує сталий процес розвитку факторів відтворення, формує руйнівні тенденції, призводить до порушення сталості розвитку економіки регіону. Граничні значення визначаються експертним шляхом з урахуванням особливостей економічного стану та ґрунтуються на значеннях аналогічних індикаторів у різних країнах світу відповідно до групування їх Світовим банком [1].

Основним критерієм класифікації країн за рівнем їх соціально-економічного розвитку є обсяг валового національного продукту (ВНП) на душу населення. Виділяють три групи країн відповідно до рівня доходів:

· з низьким рівнем доходів — до 766 дол. США;

· із середнім рівнем доходів — від 766 до 9385 дол. США;

· з високим рівнем доходів — понад 9385 дол. США.

Україна на душу населення має доходи у розмірі 1630 дол. США та належить до другої групи країн. В зв’язку з цим граничні значення індикаторів по Україні та її регіонах повинні кореспондуватися зі значеннями індикаторів країн з таким же рівнем доходу. Нормативні значення індикаторів, які вищі за граничні значення, визначаються експертним шляхом. Аналіз розвитку України за останнє десятиріччя свідчить, що нормативні значення індикаторів повинні відповідати їх значенням, які склалися у 1990 р., тобто в період відносно стабільного розвитку держави, коли доход на душу населення в Україні становив 4000 дол. США.

Слід підкреслити, що високий ступінь сталості розвитку економіки регіону досягається за умови, що всі значення індикаторів знаходяться в зоні, яка вища за межі їх граничних та нормативних значень. При цьому позитивні значення одних досягаються не за рахунок інших.

Область значень індикаторів характеризує сталість розвитку системи. Їх значення може змінюватися (зростати чи знижуватись), можливе нагромадження факторів, які cпpияють сталості системи або її зниженню та наближенню кризи. Область значень індикаторів, що знаходиться нижче нормативного та граничного значень, являє собою зону кризи, в якій порушуються рівновага та сталість системи і починаються якісно нові процеси, що можуть призвести до повного її краху.

З огляду на зазначене, можна визначити основні вимоги до індикаторів:

• повнота та збалансованість (набір показників повинен адекватно відбивати загальний стан системи та її розвиток);
• чутливість (показники мають статистично достовірно змінюватися при зміні умов);
• можливість інтерпретації (необхідно хоча б у загальних рисах розуміти, що саме характеризує індикатор);
• доступність та надійність даних (вибираючи той чи інший параметр для подальшого вивчення, слід мати впевненість, що дані для його обчислення та аналізу надходитимуть постійно, що їм можна довіряти та що вони вимірюються за стандартною методикою, тобто дані різних регіонів порівнянні);
• економічність (оскільки дані можуть збиратися в дуже широких масштабах, будь-який зайвий (непотрібний) показник може суттєво збільшити вартість робіт).

Запропонована система економічних та соціальних індикаторів дозволяє здійснювати оцінку сталості розвитку економіки регіону.

Як пропонує А. Г. Шапар та ін. [93], визначення чисельного значення інтегрального показника необхідно здійснювати через агрегування (шляхом математичного згортання) показників нижнього рівня у показники вищих рівнів. Таке згортання може відбуватися, адитивним шляхом Х_к+1 = ∑ А_к, _і Хк, і або мультиплікативним шляхом Х_к=1 = П Ак Хк, і, де ∑ Ак, і = 1, Хк, і – інший показник к-го рівня; Х_к=1 – відповідний (агрегуючий) показник к+1 – го рівня; Ак, і – вагові коефіцієнти. Слід зазначити, що чисельне визначення показників нижнього рівня може відбуватися шляхом застосування різних методів. Ці методи можна розділити на наступні категорії: вимірювання в натуральних одиницях; орієнтація та еталони світового та історичного досвіду; визначення експертним шляхом. В усіх випадках одержані дані нормуються на одиничну шкалу від 0 до 1 або від 0 до 100%. Те саме стосується вагових коефіцієнтів, які встановлюють за допомогою методу експертних оцінок.

Досить важливим і проблематичним є визначення граничних значень шкали. Закономірно, що всі величини індикаторів, менші за мінімально допустимі, на цій шкалі оцінюють як 0, а ті, що перевищують абсолютно допустимі, як 1, або 100% [93].

Дещо інший підхід до визначення інтегрального показника СЕЕ розвитку регіону (стратегічної оцінки сталості її функціонування) пропонують З. В Герасимчук, І. М. Вахович (2002) [48] та Л. М. Зайцева (1997) [124]. На їхню думку, „згортання” часткових оцінок (індикаторів нижнього рівня) Х1, Х2 …Хм в інтегральну оцінку Х1, доцільно здійснювати з використанням формул, які мають такий вигляд (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Аналіз формул для згортання часткових оцінок в інтегральну оцінку

№	Формули розрахунку	Відмінності методик
1.     2.   3.   4.	Х =   Х =   Х =   Х =	За умови використання формули 1, 2 будь-яке покращення однієї часткової оцінки компенсується таким же за абсолютною величиною покращенням іншої часткової оцінки. За умови використання формули 3, чим більше знижується одна часткова оцінка, тим легше компенсувати її збільшенням інших часткових оцінок. За умови використання формули 4 передбачено, що чим більше зменшується одна часткова оцінка, тим складніше компенсувати це збільшення іншої часткової оцінки. Іншими словами, низьке значення хоча б однієї із часткових оцінок істотно знижує інтегральну оцінку.

З аналізу формул можна зробити висновок: якщо часткові оцінки під час визначення інтегрованої абсолютно взаємозамінні (що рідко трапляється), то можна використовувати формулу 1 та 2. У разі, якщо наявність хоча б однієї або незначної кількості дуже низьких часткових оцінок свідчить про несприятливу ситуацію загалом (незважаючи на значення інших часткових оцінок), то потрібно застосувати четверту формулу.

Четверта формула найбільш придатна для оцінки сталості розвитку регіону, оскільки економічна, соціальна чи екологічна сфери не можуть бути взаємозамінними, бо так як незадовільний стан однієї із них не може бути компенсованим за рахунок інших. Тобто для досягнення стійкого розвитку СЕЕ системи регіону необхідною є умова забезпечення розширеного відтворення усіх її підсистем.

Таким чином, наведена методика дослідження і оцінки стану підсистем СЕЕ системи регіону і його розвитку відповідає вимогам і завданням, які ставимо до дослідження стану населених пунктів для регіонів і може бути застосована у наших дослідженнях.