Історія двірського етикету

ЛЕКЦІЯ 15: Організація ділових прийомів

1. Загальні положення про прийоми.

· Історія двірського етикету.

· Організація підготовки до прийому.

· Підготовка запрошень.

· Зустріч гостей.

2. Прийоми з розміщенням.

3. Прийоми без розміщення.

· Шведський стіл.

· Фуршет.

· Коктейль.

· Келих шампанського або келих вина.

· Чай.

· Бар-бекю.

· Жур-фікс.

· Бенкети.

4. Як слід поводитись та про що слід говорити на ділових прийомах.

1. Найпоширенішою формою ділового протоколу є прийоми, основи організації яких необхідно знати як бізнесменам, підприємцям, так і ме­неджерам будь-якого рівня.

Прийоми — це зібрання запрошених осіб, де гостям пропонують різні стра­ви і створюють умови для спілкування і знайомства, відпочинку, ритуальних процесій і церемоній.

Прийоми влаштовуються у зв'язку із завершенням якої-небудь видатної події, на національні свята, релігійні та професійні святкування, ювілейні дати, проведенням важливих заходів: виставки, конференції, симпозіуми, випуск ювілейного видання чи моделі, отримання великого виграшу, в честь прибу­лої на фірму іноземної делегації чи високого гостя, а також в іншому заплано­ваному порядку.

Прийоми мають діловий характер, проводяться з метою поглиблен­ня і розширення ділових контактів, продовження переговорів, здобуття но­вих партнерів, одержання необхідної інформації, презентації своєї продукції, реклами тощо. Прийоми — це інструмент ділових стосунків, який успішно застосовувався при дворах ще з часів Людовіка XIV.

Історія двірського етикету

Правила двірського етикету у давні часи були такими складними, що ви­давалися товстенні трактати, які описували всі деталі правильної поведінки. Деякі думки не втратили своєї цінності і сьогодні.

У зібранні «Галатео, або Книга шляхетних манер», яке опубліковано в Італії у 1558 році, зазначалось: «У товаристві вельмож і під час обіду та прийомів говорити треба спокійно, шануючись, щоб вас розуміли. Пани і пані по­винні все робити красиво, витончено, бути люб'язними. Кожен має носити одяг відповідно до віку і становища у суспільстві».

Коли Катерина Медичі у 1533 р. вийшла заміж за майбутнього короля Ген­ріха II, вона привезла з собою до Парижу кращих кухарів і чудові столові ножі та виделки. Дякуючи цьому, бенкети французького королівського двору ста­ли такими вишуканими, що всі гості користувалися столовими приборами.

Лише через двадцять років у колі французьких дворян використання ножів і виделок стало нормою етикету. У буржуазному середовищі це правило стало нормою лише у XVIII ст.

Етикет вимагав під час трапези вдаватися до витончених манер: уміти користуватися всіма перевагами сервіровки, і той, хто навчився красиво спо­живати їжу і вести світську бесіду, міг розраховувати на прихильність короля більше, ніж інші.

Французька мова стала мовою кулінарного мистецтва. До цього часу не втрачено рецепти вишуканих страв, які носять імена французької знаті. На­приклад, соус Бешамель винайшов маркіз, чим і прославив у віках своє ім'я.

Етикет вплинув навіть на архітектуру, ткацтво, мистецтво виготовлення порцеляни. Стало модно приймати гостей у великих столових залах, які пиш­но прикрашалися. Столи накривали білими скатертинами і сервірували по­судом із тонкої порцеляни і матового столового срібла.

Французький кухар Карем відомий не лише оригінальними рецептами страв, а й тим, що придумав витончені зразки срібного посуду.

Перша змістовна книга про двірський етикет мала назву «Теорія застольних насолод» і писав її Жан Ансельм Брейя-Саварен чверть століття. Про стиль уні­кального опусу можна судити з однієї цитати: «Столи потрібно накривати білосніжними скатертинами, страви подавати вишукані, а вина до них — першокласні».

У кінці XIX століття відомий французький кухар Георг Август Ескоф'є написав книгу «Підручник кулінарії», до сьогодні неперевершену енцикло­педію мистецтва приготування їжі.

У старій Англії вважали, що вихована людина повинна насамперед уміти володіти собою. Англійські прихильники етикету вважали, що чим краще людина здатна стримати пристрасті, тим вона шляхетніша. У радості й горі, у хвилини перемоги і відчаю чоловік повинен був триматися так, аби зберегти твердість верхньої губи.

У Західній Європі з дитячих літ виховували здатність до самоконтролю. Хлопчиків привчали стійко переносити голод і холод, переборювати страх і біль, приборкувати почуття симпатії й прихильності. Вихователі, здебільшо­го ченці, повчали, що людина повинна бути капітаном власної душі.

Французи одним висловом комільфо (пер. не допусти помилки) виразили сутність вимог етикету. Бути " як треба " ставало самоціллю, вважа­лося чи не найбільшою чеснотою. Але зовнішні манери часто не заважали вда­ватися до дрібного шахрайства, пліток і крадіжок. Лише картярський борг вважався лестивим, і його належало за будь-яких обставин повернути, а про решту можна було і забути.

Не обійтися без знання двірського етикету тому, хто хоче створити при­ємне враження на ділових партнерів, хто має справу з публічною діяльністю, організовує ділові прийоми, аби виконати свою місію якнайкраще — приємно і успішно.