Поведінка в бенкетному залі

Першим до бенкетного залу (столу) входять господар і почесна гостя. Чоловіки підходять до пані, які згідно з планом розміщення будуть сидіти спра­ва, подають їй руку і проходять вслід. Завершують церемонію господиня з почесним гостем.

У бенкетній залі гості підходять до своїх місць і стоячи біля них чекають приходу господині. Господиня підходить до свого місця, привітливо оглядає всіх присутніх і пропонує сідати. Перед тим як сісти, чоловіки спочатку допо­магають сісти пані (на прийомах високого рівня це роблять кельнери).

Сидячи за столом гості слідкують за діями господарів і повторюють їх: бере господар блюдо з їжею, так само і гість бере блюдо й пропонує його спо­чатку пані, що сидить справа.

Протягом обіду (сніданку) господарі повинні направляти розмову, залу­чати до участі в ній всіх присутніх гостей, сприяти тому, щоб гості розмовля­ли між собою на спільні теми, що цікавлять усіх. Коли господар бачить, що за столом запанувала тиша, то йому самому потрібно налагодити спільну роз­мову. Недарма французи говорять: Мовчання віддаляє більше, ніж відстань. Недоліком організації розмови за столом, проте, буває не відсутність спільної теми, а невміння знайти потрібну.

Починати розмову за столом можна з розповіді про місто, країну, про мистецтво, спорт, музику та подібні «легкі теми». При цьому не треба забува­ти: ніколи не слід нав'язувати присутнім свою тему розмови, навіть якщо ви господар, і тим більше самому хвалити свою ж гостинність. Якщо присутні зацікавлені в обговоренні серйозних питань, то протягом бесіди розмова природним шляхом перейде до них.

Протягом протокольного заходу не заведено проводити раніше не погод­жені жорсткі й остаточні переговори щодо цілей та умов контракту. І вже зовсім нетактовно проводити такі переговори після вживання алкогольних напоїв.

У гостей залишаться найприємніші згадки про зустріч навіть в тому ви­падку, якщо з яких-небудь причин не сподобались страви, але вони мали мож­ливість познайомитися з цікавими людьми і приємно провести час за змістов­ною розмовою.

На прийомах з розміщенням заведено обмінюватися тостами, які виго­лошуються не раніше 10—15 хвилин після початку прийому. На вечері, яка влаштовується безпосередньо після закінчення якого-небудь заходу, можна обмінюватися тостами, промовами і побажаннями на самому початку прийо­му, оскільки всі знаходяться під впливом тільки що завершеної події.

Перше слово надається господарю прийому, потім почесному гостю. Промова господаря, зазвичай, вміщує вітання на адресу почесного гостя, за­гальні положення, що стали приводом для зустрічі, побажання почесним го­стям здоров'я та успіхів фірмі. У відповіді гостя повинно звучати подяка за гостинність, вираз задоволення взаємною зацікавленістю переговорів, заві­рення в дружніх почуттях, добрі побажання господарю та його справі.

Після проголошення тосту немає необхідності пити «до дна». Достатньо лише пригубити трішки. Під час промов, тостів чи інших побажань недопус­тимо присутнім гостям розмовляти, наливати і пити напої, їсти.

До холодних закусок подають охолоджену горілку, до рибних страв — охолоджене сухе біле вино, до м'яса — сухе червоне вино кімнатної темпера­тури, до десерту — охолоджене шампанське, до кави — коньяк, до чаю — лікер. Мінеральні води і соки подають протягом всього прийому.

Дотримання правил етикету обов'язкове. Господар прийому після трапе­зи першим встає з-за столу і запрошує гостей у приміщення, де сервіровано столи для кави та чаю (пропонують коньяк і лікер).

Щоб гості не нудились, і за столом панувала атмосфера дружелюбності й піднесеного настрою, важливе значення надається розміщенню не тільки по старшинству, але й у відповідності з особливостями темпераменту й ха­рактеру тієї чи іншої особи. Гостей, що схильні більше слухати інших, ніж розповідати самим, бажано садовити поруч з людиною, що вміє цікаво вести бесіду. Хоча, які б не були індивідуальні особливості характеру: надмірна со­ром'язливість, побоювання сказати щось невлучно тощо, кожен присутній повинен підтримувати розмову і особливо з тими гостями, котрі сидять по­руч, при цьому не можна показувати поганий настрій.

Ініціатива залишення прийому належить головному гостю. Після того, як він попрощався з господарями і присутніми на прийомі, поступово йдуть й інші гості. При цьому необхідно подякувати господарям за приємно прове­дений час і смачні страви.

Цокання. Звичай цокатися виник давно, ще в ті часи, коли поширено було підсипати в келих отруту. Щоб гості могли пити без страху за своє життя, господар спочатку наливав собі і ви­пивав. Окрім того, протягом бенкету його учасники обмінюва­лися вином, відливаючи трохи напою в келих сусіда, після чого єднали келихи — цокалися. До нашого цивілізованого часу від цієї процедури дійшло тільки цокання і те, що господар спочат­ку наливає трохи напою до свого келиха (якщо напій розливає офіціант, він також починає з келиха господаря), тоді наливає гостям, а насамкінець наповнює свій келих.

Завершуючи наливати напій, пляшку трохи прокручують, аби краплі не падали на стіл. Наливають напої справа від адре­сата. Якщо ж доводиться наливати, не виходячи з-за столу, сусідці, що сидить праворуч, це рекомендують робити лівою рукою. Вино, лікер, ром, коньяк п'ють смакуючи — невелики­ми ковтками, без поспіху, горілку — одним ковтком. Ротом, наповненим їжею, не п'ють, як і не говорять.

Розставляючи посуд для пиття або ж передаючи його ко­мусь, бокал беруть за вушко, фужер (чарку) — за ніжку, склян­ку — за нижню половину. В жодному разі не можна брати посуд пальцями зсередини.

Цокаючись із людиною, старшою за віком, вищою за соці­альним становищем, з особою жіночої статі, треба свій келих (чарку, фужер, бокал, склянку) опустити трохи нижче за ке­лих партнера. Келих на одному рівні, й особливо — приставле­ний вище, сприймають як " незнання свого місця", це ознака невихованості чи й нахабства, а щодо дами — непристойна про­позиція. Дико виглядає, коли хтось цокається вертикально — дном своєї склянки до верхнього краю склянки партнера.

На офіційних прийомах цокатися не заведено. Неестетично виглядає, коли хтось, аби цокнутися, тягнеться через стіл або попри сусідів зліва чи справа. Коли адресат тосту значно молодший за адресанта, то для цокання перший підходить до другого. Якщо хтось іде до Вас з чаркою, аби цокнутися, виру­шайте йому назустріч.

Ложки, виделки, ножі. Користування столовими приборами належить до тих умовностей, які є обов'язковими в культурно­му середовищі і впливають на взаємини між людьми. Недотри­мання культури поведінки за столом може зіпсувати вражен­ня навіть про людину, яка обдарована талантами і має досяг­нення в соціально важливих галузях життя.

Ложку кладуть опуклістю донизу справа від тарілки. За та­рілкою, паралельно до краю стола, — десертну і чайну ложки.

Рідку страву з тарілки набирають від себе, справа наліво. Наповнювати ложку до країв не прийнято. Торкнувшись її ден­цем протилежного краю тарілки, щоб зняти краплі, підносять боковою частиною до рота і їдять з краю ложки — беззвучно і не одним ковтком.

На гарячу страву не дмухають — повільно помішуючи лож­кою, чекають поки вона охолоне. Бульйон із чашки їдять лож­кою, краще десертною. Залишок можна випити.

Виделки кладуть зубцями догори зліва від тарілки. Зазви­чай їх буває не більше трьох: безпосередньо біля тарілки — для м'ясних страв, далі — для рибних, ще далі — для закуски. Ножі кладуть лезом до тарілки справа від неї в такій же по­слідовності, як відповідні їм виделки. їсти починають тими ви­делками й ножами, що найдалі від тарілки. Для фруктів, страв з устриць, крабів тощо подають додаткові прибори.

Під час їди виделку постійно тримають у лівій руці, а ніж — у правій. Лікті легко притиснуті до боків. Ручки виделки і ножа тримають у долонях або ж у трьох пальцях — великому, вка­зівному, середньому. Відрізавши шматок ножем, підносять ви­делкою (зубцями донизу) до рота. Виделку і ніж тримають під кутом до тарілки, а не вертикально. Не тримають їх сторчма і за межами тарілки. Коли треба щось узяти руками, виделку і ніж кладуть навхрест на тарілку: виделку опуклою частиною догори, а ніж — гострим наліво. Не всі страви їдять із допомо­гою ножа. Наприклад, яєчню їдять тільки виделкою; не ріжуть ножем відварену картоплю. З ножа нічого і ніколи не їдять.

Закінчивши їсти, кладуть на тарілку паралельно ніж і ви­делку (зубцями догори) з ручками, повернутими направо (як стрілки годинника, що показують 16.20).

Рибу їдять спеціальними виделкою і ножем. Якщо їх немає, можна їсти двома виделками або ж однією виделкою, допома­гаючи собі шматком хліба у лівій руці. Хліб беруть рукою (не виделкою!) і, поклавши на тарілку, їдять, відламуючи шма­точками. Із спільного блюда у свою тарілку страву не зсувають через край, а набирають прибором, що є на цьому блюді, а якщо ж немає прибору — своєю виделкою.

Полотняною серветкою накривають коліна (чоловіки незрідка тільки ліве), аби не забруднити одяг. Щоб витерти губи чи пальці, використовують паперову серветку. Виходячи з-за столу, серветку кладуть справа від тарілки, а якщо тарілки вже немає — перед собою.

Користування приборами, як і поведінка за столом узагалі, в різних країнах неоднакові. В Італії й Іспанії схрещені на та­рілці виделка і ніж означають " більше не хочу", в Німеччині " прошу ще". В Англії, коли не їдять, тримають руки на колі­нах (так рекомендують робити й у нас), у Франції — на столі. Французи можуть вибачити тому, хто тримає лікті на столі, а гол­ландці, як і ми, вважатимуть таку людину невихованою. В Іта­лії не лише можна доїдати все до крихти, а й витерти тарілку шматком хліба, що у нас, як і в багатьох інших краях, робити не рекомендують.

3.