Лекція 2. Природна основа особистості

Філогенез (від гр. – рід, плем’я і породжую) – історія попереднього розвитку різних родів і видів організму (як сукупності). Філогенез у психології означає зміни психіки людини, що сталися під час її біологічної еволюції під впливом умов життя).

Онтогенез (від гр. єство і породжую) впливає на індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження і до кінця життя двома шляхами біологічним і соціальним.

За даними психолога Костюка Г.С. онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, а онтогенез особистості – соціальною.

Біологічна спадковість – це генетичний апарат людини, що сформувався у процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму.

Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених в процесі його історичного і суспільного розвитку.

Одні вчені вважали, що онтогенез психіки детермінується лише біологічним фактором, біологічною спадковістю, інші – вбачали психічний розвиток індивіда не в природі, а в соціальних умовах його життя.

З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов.

Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі (вроджені особливості). Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання, властивості нервових процесів, безумовно рефлекторні мозкові зв’язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов’язані з її органічними потребами. Нервова система дитини має у собі спадково зумовлені величезні можливості утворення нових потреб та форм поведінки, яких немає у тварин.

Людські задатки – це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей. Вони реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах, а засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості.

Проблема співвідношення біологічного (природного) і соціального начал у структурі особистості людини є однією з найскладніших і дискусійних у сучасній психології.

У психології помітне місце займають теорії, що виділяють в людині дві основні під структури, сформовані під впливом двох факторів – біологічного і соціального. Отже, структуру психіки людини можна поділити на ендопсихічну (від.гр. усередині) та екзопсихічну (від гр. – зовні) організацію.

“Ендопсихіка” (від гр. усередині) – як підструктура особистості відображає внутрішню взаємозалежність елементів і функцій, внутрішній механізм людської особистості, ототожнюваний з нервово-психічною організацією людини. Це та частина психіки, що відбиває стан нашого організму – потреби, емоції, відчуття комфорту і дискомфорту.

“Екзопсихіка” (від гр. зовні) визначається ставленням людини до зовнішнього середовища, тобто до всієї сфери того, що протистоїть особистості, до чого вона може так чи інакше ставитися. Екзопсихіка – це та частина психіки людини, що відбиває зовнішню реальність, щодо організму людини: частину свого змісту психіка черпає із зовнішньої реакції (образи, відчуття, уява).

Іноді ендо- і екзопсихіку важко відрізнити. Наприклад, відчуття болю ендопсихічне, хоча джерелом його є якийсь зовнішній предмет (гострий ніж або гаряча праска), а відчуття холоду – екзопсихічне, оскільки сигналізує про зовнішню температуру, а не про температуру нашого тіла. Але воно викликає дискомфорт („ноги змерзли”), і ми відносимо це відчуття до нашого тіла.

Інтропсихіка – та частина, що є продуктом власного функціонування, ніби „власні” процеси психіки (думки, вольові зусилля, фантазії, самонавіювання).

Таким чином, ендопсихіка обґрунтована біологічно, а екзопсихіка визначається соціальним фактором. Природні й соціальні якості не можуть існувати окремо та бути протиставленими одні одним як самостійні підструктури особистості. Вони утворюють єдине ціле.