Літеральні контракти

Юридична природа літеральних контрактів полягала в тому, що зобов'язання виникає не з простої згоди сторін, а з письмової форми, якої воно мало набути.

Римському праву періоду республіки і класичних юристів та­ке літеральне зобов'язання відоме у вигляді книжкового боргу. В цілому суть цієї форми полягала ось у чому. На підставі тор­гових зв'язків товари одного контрагента більш-менш система­тично направлялися іншому, а також у зворотному напрямі. Кожна з цих операцій записувалася її учасниками у спеціальній книзі прибутків і видатків. Кредитор робив записи у своїй книзі в графі «Видатки», а боржник — у графі «Прибутки». Зрозуміло, Що такий запис робили на підставі відповідної згоди сторін, бо інакше договору не могло бути, а самозапис засвідчував лише те, Що надходило або відправлялося на виконання укладеного до­говору.

Проте запис кредитора у графі «Видатки» міг бути односто­роннім, без матеріальної основи договору. Крім того, цей запис був зроблений на підставі вже існуючого договору, укладеного іншим способом. І це не забезпечувало боржника від подвійного стягнення як за попереднім договором, так і за оформленим у книзі. Отже, така форма договорів не гарантувала від зловживань з боку недобросовісних кредиторів, а тому вона вже на початку класичного періоду поступово втрачає своє значення. З втратою значення прибутково-видаткових книг припинилася і практика старих літеральних контрактів. У той час як в обороті між рим­ськими громадянами вживалися названі книжкові операції, в обороті між перегринами досить поширеними були письмові зо­бов'язання іншого роду. Це, зокрема, запозичені з грецької прак­тики боргові документи, так звані синграфи і хірографи, які зго­дом поширилися на відносини між римськими громадянами.

Синграфи — це двосторонній письмовий документ, який фік­сував факт передачі кредитором певної суми грошей боржнику, скріплювався підписами і печатками кредитора і боржника, а та­кож підписами свідків. Отже, процедура складання синграфа бу­ла досить складною. Тут, крім наявності свідків, оголошувався зміст договору, що не завжди було бажаним. Тому в імператор­ський період синграф поступово втрачає своє значення, нато­мість приходить хірограф.

Хірограф — це односторонній документ, укладений самим боржником від власного імені, без свідків і ним же підписаний.

Отже, замість книг прибутків і видатків літеральні контракти почали оформлятися простою розпискою, про яку детальніше йтиметься у наступному параграфі.

Поширення на всю імперію прав римського громадянства за імператора Каракали позбавило цей інститут перегринського права юридичної сили. Проте він не зникає зовсім. У післякласичному римському праві він відродився у вигляді тих письмо­вих cantio, з якими ми вже ознайомилися, розглядаючи питання про стипуляцію.