Ринок праці в системі ринкової економіки.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни «Чинники успішного працевлаштування за фахом»

напрямів підготовки (спеціальностей):

– 7.03060101 «Менеджмент (менеджмент і адміністрування»;

– 8.03060101 «Менеджмент (менеджмент і адміністрування»;

– 7.030508 01 «Фінанси і кредит»;

– 8, 03050801 «Фінанси і кредит»;

– 7.03050901 «Облік і аудит»;

– 7.03010101 «Соціологія»;

– 8.03010101 «Соціологія»;

– 7.02030304 «Філологія (англійсько-французький переклад)»;

- 7.02030304 «Філологія (українсько- російський переклад)».

факультет – Менеджменту, економіки, соціології та філології

Затверджено

редакційно – видавничою секцією

науково – методичної ради ДДТУ

_____________протокол №______

Дніпродзержинськ

Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу Дніпродзержинського державного технічного університету заборонено.

Конспект лекцій з дисципліни «Чинники успішного працевлаштування за фахом» для студентів спеціальностей 7.03060101, 8.030601001«Менеджмент(менеджмент і адміністрування)»; 7.03050801, 8.03050801 «Фінанси і кредит»; 7.03050901 «Облік і аудит»; 7.03010101, 8.03010101 «Соціологія»; 7.02030304 «Філологія (англійсько-французький переклад та українсько-російський переклад)» / Укладач С.Г. Дронов – Дніпродзержинськ, ДДТУ, 2013. - 23 с.

Укладач: С.Г. Дронов, доцент, канд.. фіз.- матем. наук

Відповідальний за випуск: І.К. Карімов, доцент, канд.. фіз.- матем. наук

Рецензент: В.В. Кармазина, професор, канд.. фіз.- матем. наук

Затверджено на засіданні кафедри ІКТ. Протокол № 6 від 18. 06. 2013р.

Коротка анотація видання. Конспект лекцій містить матеріал до тем, що входять до програми дисципліни «Чинники успішного працевлаштування за фахом», а саме «Ринок праці та його регулювання», «Регулювання зайнятості населення», «Індивідуальне пропонування на ринку праці». Викладені основні теоретичні відомості, наведено список літератури.

З М І С Т

1. РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ - 4

1.1 Ринок праці в системі ринкової економіки - 4

1.2 Особливості робочої сили як товару - 6

1.3 Види ринку праці - 7

1.4 Державне регулювання ринку праці - 9

2. РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ - 10

2.1 Поняття і значення зайнятості - 10

2.2 Види зайнятості - 11

2.3 Завдання управління зайнятості населення - 12

2.4 Державна служба зайнятості в системі управління трудовими

ресурсами - 14

2.5 Законодавство України про працю - 17

3. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ПРОПОНУВАННЯ НА РИНКУ ПРАЦІ

- 17

3.1Сутність індивідуального пропонування на ринку праці -17

3.2 Основні джерела інформації при пошуках роботи - 18

3.3 Самомаркетинг - 19

4. ЛІТЕРАТУРА - 22

ТЕМА І. Ринок праці та його регулювання.

Лекція 1

Ринок праці в системі ринкової економіки.

Ринок праці є однією їз складових ринкової економіки. Взагалі ринок – це система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцями та продавцями через вільне ціноутворення, яке здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб’єктів господарювання та споживачів. Ринок праці за своєю суттю схожий до інших ринків, тобто формування й функціонування ринку праці базується на тих же економічних законах: попиту й пропозиції, конкуренції, вартості та грошового обігу.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи загального характеру. Він може ефективно функціонувати лише у взаємозв’зку з іншими ринками. На нього поширюються принципи організації, що притаманні всій системі ринків. Діяльність ринку праці регулюється законодавчо- правовими нормами.

Ринок праці охоплює всі категорії працездатного населення, яке готове працювати за наймом або в режимі сазайнятості, підприємницьтва. Він є механізмом розподілу трудових ресурсів за галузями народного господарства з урахуванням професійної підготовки та кваліфікації працівників. Водночас ринок є складовою системи відносин, що формуються в суспільстві з питань купівлі-продажу робочої сили. Суб’єктами, які входять до ринкових відносин є роботодавці, наймані працівники, безробітні, різні посередники.

Ринок праці не регулює безпосередньо процесу купівлі-продажу, а створює умови попиту і пропозиції на робочу силу.

Ринок праці – це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили. Ринок праці – це право кожного працівника вільно, на основі трудового найму за вибором, бажанням та ринковими цінами працевлаштуватись.

Економічно прийнятим і рівнозначним слід вважати використання двох термінологічних сполучень – «ринок робочої сили» й «ринок праці», оскільки вони тісно поєднані та взаємно доповнюються. При цьому товаром на них є робоча сила.

Робоча сила – це сукупність фізичних і духовних якостей, якими володіє людина, жива істота при виготовленні матеріальних цінностей. Робоча сила – це здатність людини до певного виду діяльності (розумова, професійна і фізична). Результатом споживання робочої сили є праця.

Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людей на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда та суспільства загалом. Характерною рисою ринку праці є те, що, з одного боку, він має ресурсний, товарний характер, а з іншого – породжує незрівнянно більше економічних і соціальних проблем, ніж інші, й вимагає посиленої уваги та фінансової підтримки з боку держави.

Головними елементами ринку праці є попит, пропозиція, вартість робочої сили. Механізм взаємозв’язку й взаємодії елементів ринку праці має назву ринкового механізму, який діє за законами політекономії, економіки, соціології та інших наук про суспільство; законами попиту і пропозиції, вартості, конкуренції, грошового обігу, розподілу праці.

Елементи ринку взаємодіють між собою. Попит пов’язаний зворотним зв’язком із ціною: із зростанням ціни на робочу силу (як товар) попит зменьшується і навпаки. Між пропозицією на товар і ціною існує пряма залежність: зростання цін на товар викликає зацікавленість у людей, які є власниками робочої сили, що веде до підвищення пропозиції; зниження цін призводить до зменьшення пропозиції.

Попит на ринку праці – платоспроможність супільства щодо задоволення потреби в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, якя забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він активно впливає на відтворювальені зв’язки економічної системи, формуючи властиву для неї організацію зайнятості на ринку праці.

Розрізняють ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також зайняті працівниками, але неефективні місця.

Різниця між сукупним та ефективним попитом на робочу силу віддзеркалює надлишок робочої сили, тобто частину прихованого безробіття.

Пропозиція на ринку праці – це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна сітуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки та перепідготовки працівників, система оплати праці.

Співвідношення попиту і пропозиції на товар (робочу силу) визначає кон’юктуру ринку. Якщо попит і пропозиція врівноважуються, потреби суспільства в робочій силі задовольняються максимально.

Схема формування пропозиції робочої сили на ринку праці:

До безробітних відносять:

а) безробітні, зареєстровані у службі зайнятості;

б) незайняте і незареєстроване у службі зайнятості населення таких категорій:

- звільнені за власним бажанням;

- звільнені за порушення трудової та виробничої дисципліни;

- випускники загальноосвітних шкіл, професійно-технічних училищ, вищих та інших навчальних закладів;

- військовослужбовці, яких звільнено після строкової військової служби;

- військовослужбовці, яких звільнено з військової служби без права на пенсію у зв’зку із скороченням чисельності й реформуванням армії;

- громодани, раніше зайняті у домашньому господарстві;

- депортовані народи, біженці;

- звільнені з місць ув’язання і ЛТП.

На ринку праці продається та купується робоча сила, саме робоча сила, а не сама праця. Ринок праці регулюється попитом й пропозицією, але існують різні підходи до цього, він створюється на основі добровільного й вільного вибору людиною своєї діяльності.

На ринку праці відбувається працевлаштування населення й забезпечення виробничої і невиробничої сфери робочою силою.

1.2. Особливості робочої сили як товару

Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх видів ринків за структурою, специфікою ціноутворення, зв’зками з іншими ринками. Поряд із загальними для всіх ринків рисами він має свої особливості, притаманні лише йому. Пропозиція робочої сили, на відміну від інших товарів, не може бути значно скорочена або зберігатися до кращих часів, коли підніметься ціна. Заробітна плата найманного працівника включає не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання сімьї. Товар «робоча сила» - неоднорідний. На його реалізацію впливає сукупність соціально-економічних, екологічних, демографічних, організаційно-технічних факторів. Умови зайнятості, оплати праці визначаються не тільки одним суб’єктом ринку (роботодавцем чи найманим працівником), а також державою і профспілками.

Якість робочої сили майже неможливо встановити відразу при найманні робітника. Вона остаточно визначається пізніше, у процесі функціонування.

Робоча сила – капітальний товар для суспільства, оскільки робоча сила- це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань, досвіду, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ та духовних цінностей.

Робоча сила реально існує в особі людини-працівника, яка є основною продуктивною силою суспільства.

Робоча сила як товар відрізняється від усіх інших товарів цілим рядом спеціфічних характеристик, а саме:

- продаж товару «робоча сила» не відмежовується від людини, а лише використовується згідно з умовами договору про найм, що предбачає безперервне відновлення і коригування умов використання робочої сили і плати за працю;

- найманний працівник і роботодавець – юридично рівноправні люди і однаковою мірою користуються правами людини і громодянина;

- відносини між найманим працівником та роботодавцем юридично оформляються трудовим договором (контрактом), де вказуються взаємні права і обов’язки сторін по виконанню усіх умов куплі-продажу робочої сили;

- робочу силу не можна скоротити, відкласти до кращих часів;

- робоча сила продається в кредит, тобто оплачується роботодавцем після використання її протягом певного часу;

- найманий працівник може відмовитись від умов, на яких роботодавець хоче його використовувати, може звільнитися за власним бажанням, страйкувати тощо;

- робоча сила не може розлядатися як однорідна субстанція, це – різноякісний товар, навіть якщо працівники належать до однієї професії та спеціальності, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом, технологією.

Специфічність товару «робоча сила» полягає і в тому, що він продається на певний термін, є не тільки споживачем, а й створює національний доход суспільства; має обмежену мобільність; це живий товар з власним характером, псіхологією, бажанням до самовираження, самореалізації; він утримує свою сім’ю, отже потребує соціального захисту у випадку погіршення кон’юнктури на ринку праці.

Купівля-продаж робочої сили регулюється державою через систему законодавчо- правових документів. Держава має створювати правові механізми, що сприяють працівнику вільно продавати чи не продавати свою робочу силу. Коституція України гарантує громодянам право на працю, вільний вибір професій і трудової діяльності. Застосування примусової праці забороняється.

1.3. Види ринку праці

Види ринків праці можна розглядати з різних точок зору. Це пов’язано з формуванням ринкових систем господарювання та притаманних їм відносин.

Сегментацію ринку праці у світоій економіці прийнято розподіляти на первинний і вторинний сектори.

Основними крітеріями сегментації ринку праці є:

а) спосіб включення робочої сили в процес праці;

б) спосіб координації праці;

с) спосіб оцінки праці.

З урахуванням цих крітеріїв до первинного ринку пораці відносять такі категорії працівників:

- підприємці та менеджери;

- працівники нових гостродефіцитних професій, пов’язаних з обслуговуванням ринку;

- інженерно-технічні працівники високої кваліфікації, на працю яких є попит;

- працівники органів управління;

- основний персонал підприємств, кооперативів, малих підприємств, новостворенних структур, які посіли на ринку достатньо міцні позиції. Ці працівники відрізняються гарантованою (пов’язаною із стабільним розвитком підприємства) зайнятістю, високооплачуваною роботою, високою готовністю працювати в умовах ринку.

До вторинного ринку праці в Україні відносять:

- по-перше, всіх зайнятих, рівень праці яких не відповідає потребам підприємства, тобто приховано безробітних;

- по-друге, особи, зайняті неповний робочий день (жінки з малими дітьми, молоді люди, пенсіонери);

- по-третє, сезонні робітники, тимчасово зайняті за трудовими договорами;

- по-четверте, робітники низької кваліфікації, чия конкурентноспроможність у ринкових умовах вкрай низька, а можливі дії для її підвищення обмежені.

Для усього сегмента властиві нестійкість економічного становища, низьки доходи, неготовність до роботи в ринкових умовах. Спеціфікою українського вторинного ринку є те, що до нього потрапляють люди, які в свій час одержали високу кваліфікацію та освіту.

Усередині як первинного, так і вторинного ринків, між окремими групами існують відмінності. Це свідчить про те, що всередині ринків є більш вузьки сегменти. Конкуренція розгортається всередині сегментів, міжсегментна конкуренція відсутня.

Ринок праці поділяється на внутішній та зовнішній. Ці поняття фіксують стан ринку праці щодо конкретного піприємства. Основний кадровий склад персоналу утворює його внутрішній ринок. Працівники, що залучаються із зовнішніх джерел, утворюють зовнішній.

В масштабі регіону прийняте розмежування повного (загального), фіксованого й внутришньофірмового ринків праці.

З точки зору територіального підходу існують ринки праці:

- внутришній – місцевий, регіональний, національний;

- зовнішній – транснаціональний та світовий.

Залежно від соціального підходу виділяють ринки:

- робочих кадрів;

- спеціалістів.

1. 4. Державне регулювання ринку праці

Ринковий механізм сам по собі не може забезпечити повної продуктивної і вільно обраної зайнятості, як цього вимагає Закон України «Про зайнятість населення України». Неорганізований ринок не в змозі своєчасно пристосувати структуру робочої сили до мінливого попиту на неї або забезпечує це з великими соціальними втратами. Цього можна досягти спрямованним впливом на ринковий механізм через сукупність

взаємопов’язаних заходів економічного, правового, організаційного характеру, що дозволяє змінити сітуацію на ринку праці, забезпечити його нормальне функціонування, зняти або попередити виникнення соціальної напруги.

Отже, регулювання ринку праці – це взаємоузгоджена робота уряду, територіальних органів влади, спілки роботодавців і керівників підприємств.

Регулювання ринку праці здійснюється за двома напрямами:

- пасивним, коли об’єктом уваги є робоча сила, яка активно шукає роботу, тобто розроблені заходи спрямовані в основному на безробітних та їх працевлаштування або перепідготовку;

- активним – спрямованним на попередження безробіття, тобто заходи мають попереджувальний характер.

Регулююча функція держави здійснюється через:

- законодавство, норми державного, трудового та адміністративного права; встановлення рівних можливостей прийняття на роботу, відбору кадрів, їх оцінки;

- соціальний захист незахищених верств населення та звільнених працівників;

- контроль за рівнем безробіття;

- організацію системи підготовки та перепідготовки населення;

- державну програму зайнятості;

- встановлення мінімальної зарплати;

- регулювання тривалості робочого часу;

- забезпечення безпеки здоров’я людей;

- інтеграцію в міжнародний ринок праці і сприяння виїзду робочої сили на работу за кордон.

Безпосередньо регулювання ринку праці здійснюється Міністерством праці України, Міністерством сім’ї та молоді України, Державною службою зайнятості, міграційними службами. Велике значення в регулюванні ситуації на регіональному ринку праці мають місцеві органи управління. Адміністрація області (міста) разом з регіональною службою зайнятості розробляють регіональні програми зайнятості, формують фінансово-кредитний механізм впливу на кількість робочих місць, регулюють міграційну політику, організовують господарські роботи.