Поняття та загальні риси управлінської діяльності

Тема 1. Управлінська діяльність та процес її організації

Поняття «управління» і «менеджмент», роль управлінців та завдання підприємців. Наукові основи управління: загальні принципи та методи дослідження, закони і закономірності управління, принципи управління. Процес організації управління та його складові. Мета управлінського процесу, його учасники, предмет, засоби здійснення. Управлінський цикл. Управлінські процедури: цілевизначення, інформаційне забезпечення, аналітична діяльність, вибір варіанту дій, реалізація рішення, зворотній зв'язок. Взаємозв’язок елементів управління. Техніка і технологія управління.

Поняття та загальні риси управлінської діяльності

Народи великих країн, наприклад Росія чи Україна, живуть бідно, набагато нижче своїх потенційних можливостей, адже Росія добуває велику кількість нафти, газу, вугілля, алмазів, а Україна – володіє четвертою частиною чорноземів планети. Ми живемо бідніше країн, що не мають практично взагалі ніяких ресурсів – Японія, Корея та інші. Причина не лише в приватній власності, ринкових умовах, конкуренції, адже капіталізм існує сотню років і не відразу забезпечував високий рівень життя. Навіть в сучасних умовах, в капіталістичних країнах не бідних природними ресурсами (Латинська Америка) рівень життя та інші показники подібні до наших і набагато гірші від розвинутих країн. Тобто причина не в капіталізмі, не в фондозабезпеченості, не в сучасних технологіях, не в кваліфікованій праці, а в знаннях і праці менеджерів. Саме менеджмент створює економічний і соціальний розвиток. Японія понад сто років була мало розвинутою країною, але створила менеджмент більш компетентний і через 25 років за багатьма показниками стала самою розвинутою країною світу.

Термін „менеджмент” має англійське походження і в перекладі означає „керувати, управляти, очолювати, бути здатним впоратись з чимось, якоюсь проблемою”.

Розрізняють поняття „управління” і „менеджмент”.

Управлінняє цілеспрямованою дією на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку. Цей вплив відбувається для досягнення певної мети, бажаного результату. Для реалізації поставленої мети використовуються елементи – людина, знаряддя праці, предмет праці, які об’єднуються в систему. Система це така сукупність елементів, яка утворює ціле, що володіє властивостями, відсутніми у складових елементів. Управляти можна лише системою. Найпростішу систему управління можна представити у вигляді схеми:

При цьому, об’єкт управління створюється для реалізації безпосередньо поставленої мети, а суб’єкт управління створюється об’єктом управління для спрямування розвитку об’єкта в напрямку реалізації управлінської цілі. Між управляючою і керованою системами існують канали зв’язку:

- інформація про стан керованої системи;

- управлінські рішення, або вплив.

Управляюча система має не лише реєструвати стан об’єкта управління, але й спостерігати за змінами зовнішнього середовища, прогнозувати можливі реакції об’єкта, опрацьовувати інформацію про його стан, тощо. Тобто безпосередній процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій управління:

- планування;

- організації;

- мотивації;

- контролю.

Складовим елементом управління є менеджмент, під яким розуміють цілеспрямовану дію на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

З функціональних позицій менеджмент – це процес планування, організації, взаємодії, мотивації і контролю, необхідний для формування та досягнення цілей організації. Або, менеджмент – це сукупність функцій, спрямованих на ефективне та результативне використання ресурсів для досягнення певних організаційних цілей.

В сучасних умовах термін може мати такі тлумачення:

1) Менеджмент – це спосіб та манера спілкування між людьми.

2) Менеджмент – це влада та мистецтво керівництва.

3) Менеджмент – це вміння та адміністративні навики організувати ефективну роботу апарату управління.

4) Менеджмент – це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють цілі та функції державного управління за допомогою управлінської діяльності.

Управлінська діяльність –сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантом людей навиків, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини у сфері управління.

Управлінська діяльність вирізняється інтелектуальним характером, що виражається в її спрямованості на вироблення, прийняття та практичну реалізацію управлінських рішень, покликаних змінювати у бажаному напрямі стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність людей. Вона має бути здатною відображати соціальну дійсність і все, що відбувається у ній, розкривати наявні в ній ресурси, засоби і резерви, знаходити оптимальні способи її удосконалення і переведення на новий рівень.

За своїм предметом, з яким вона нерозривно пов'язана, управлінська діяльність є інформаційною. Інформаційний характер управлінської діяльності виявляється у необхідності постійного одержання, осмислення, систематизації, зберігання, видачі спеціальної і, перш за все, управлінської інформації.

Управлінська діяльність є складним соціально-психологічним явищем з чітко вираженою домінантою волі. Кожна людина, що зайнята нею, практично постійно здійснює розумові та вольові операції аналізу, оцінювання, прогнозування, вибору, прийняття рішення, підпорядкування і виконання, команди й контролю тощо. Це створює в колективах органів державної влади й органів місцевого самоврядування особливий соціально-психологічний мікроклімат, що активно впливає на свідомість, почуття, життєві орієнтації людини і формує певний тип поведінки й діяльності.

Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, оскільки здійснюється у колективі певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та одночасно передбачає взаємодію з колективом людей в інших органах по вертикалі й по горизонталі. У ній має місце спеціалізація за певними предметами, змістом і видами, яка вимагає кооперації з метою досягнення комплексної реалізації компетенції органу і в цілому функцій державного управління.

Управлінська діяльність багатогранна за своїми проявами. Це і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище. Тільки зважене, збалансоване залучення в дію всіх елементів управлінської діяльності здатне надавати їй раціональності та ефективності.

Рисами державної управлінської діяльності також є: юридична заданість, чіткість і виразність. Тобто, це діяльність, яку відповідні органи державної влади і посадові особи повинні здійснювати, причому так, як вимагається для реалізації компетенції кожного конкретного органу, а в ньому – кожної посади державного службовця. Тому більшість елементів управлінської діяльності не тільки юридично описуються, а й «прив'язуються» до конкретних органів, закріплюються в їх правовому статусі у вигляді процесуальних норм.

Поняття управлінської праці у певній мірі пов’язано з поняттям управління як об’єкту або сфери його застосування. Управління як специфічний вид людської діяльності відокремився в ході розподілу і кооперації суспільної праці. Сутність управління, його функції і специфіка визначаються, з одного боку, задачами, яке воно вирішує, з іншого, - його предметом, засобами і самою роботою з управління.

Управлінська праця - переважно розумова праця. Вона, хоча безпосередньо і не виступає творцем матеріальних благ, є невід’ємною частиною праці сукупного працівника. Невипадково тому оцінка діяльності керівників (і, насамперед, вищого керівництва) пов’язана з результатами діяльності підприємства.

Управлінська праця - це вид суспільної праці, основним завданням якого є забезпечення цілеспрямованої, скоординованої діяльності як окремих учасників спільного трудового процесу, так і трудових колективів в цілому.

Рис. 1 ілюструє логіку процесу управлінської праці і його цільову спрямованість на досягнення результатів організації.

Рис. 1. Логіка процесу управлінської праці

Основні задачі управління полягають у визначенні цілей організації і створенні необхідних умов (економічних, організаційних, технічних, соціальних, психологічних і т. д.) для їхньої реалізації, “встановленні гармонії” між індивідуальними трудовими процесами, координації спільної діяльності працівників.