Тема: Будова органів розмноження самців.

Розділ Система органів розмноження

Розмноження —властивість усіх живих організмів, що забезпечує безперервність і спадковість життя та збереження кожного виду тварин.

Розрізняють статеве та нестатеве розмноження. Усі свійські тварини розмножуються статевим способом.

Необхідною умовою статевого розмноження є об'єднання двох статевих клітин (гамет) — чоловічої (сперматозоона) і жіночої (яйцеклітини) під час запліднення, в резуль­таті чого утворюється нова клітини — зигота, з якої розвивається новий організм, спо­чатку зародок, а потім плід.

Утворення і розвиток статевих клітин відбуваються в статевих залозах самця — сім'яниках і самки — яєчниках. На відміну від соматичних клітин тіла тварини, статеві клі­тини містять у своєму ядрі неповний (гаплоїдний) набір хромосом. Кожний вид тварин має певний набір хромосом, тобто свій каріотип. Серед усього набору хромосом є статеві хромосоми: у яйцеклітинах — тільки Х-статеві хромосоми, а у сперматозоонах — X- або Y-статеві хромосоми.

До органів розмноження самців належать

- чоловічі статеві залози — сім'яники, де утворюються і розвиваються спермії і чоловічі статеві гормони;

- статеві відвідні шляхи — придатки сім'яників, сім'япроводи і сім'яний канатик; сім'яниковий мішок; сечостатевий канал з придатковими статевими залозами і органом парування — статевим членом і препуціальним мішком.

Мал. Чоловічі статеві органи:

А - жеребця; Б - бугая; В - барана; Г - кнура; 1 - нирка; 2 - сечоводи; 3 - сечовий міхур; 4 - сім'яники;

5 - придаток сім'яника;

6 - мошонка; 7 - сім'яний канатик; 8 - сім'япровід;

9 - міхурцеподібні залози; 10 - передміхурова залоза; 11 -тазова частина сечостатевого каналу;

12 - цибулинні, або куперові, залози;

13 - статевий член;

14 - пенісна частина сечостатевого каналу;

15 - голівка, або кінцева частина, пеніса;

16 - препуціальний мішок пеніса; 17 — пряма кишка

1. Будова і топографія сім’яників.

Сім'яники (testis, orhis, didymis) — паренхіматозні органи еліпсоподібної форми, розміщені в сім'яниковому мішку після опускання в плідний період з черевної порожнини. На кожному сім'янику розрізняють

кінці: голівчастий і хвостатий,

краї: придатковий і вільний,

поверхні: латеральну і медіальну.

До придаткового краю щільно прилягає придаток сім'яника. Зовні сім'яник вкритий серозною або власною піхвовою оболонкою з одношарового плоского епітелію. Під нею розміщується строма сім'яника — білкова оболонка з щільної сполучної тканини, від якої всередину сім'яника відходять пе­регородки. У ділянці голівчастого кінця сполучна тканина від білкової оболонки проникає в центр сім'яника, утворюючи його середостіння.

Мал. Схема будови сі­м'яника бугая:

А — загальний вигляд; Б — сім'явивідні шляхи; В — ділянка поперечного зрізу сім'яного звивистого канальця під мікроскопом; 1 - сім'яник; 2 - голівка придатка; З - сім'яний канатик; 4 - сім'япровід; 5 - кровоносні судини сім'яника; 6 - тіло і

7 - хвіст придатка; 8 - звивисті й 9 - прямі сім'яні канальці; 10 - сітка сім'яника;

11 - вивідні канальці; 12 - протока придатка; 13 - базальна мембрана; 14 - сперматогонії;

15 - фолікулярна клітина (клітина Сертолі);

16 - сперматоцит І порядку; 17 - сперматоцит II порядку; 18 - сперматиди;

19 - сперматозоони

Паренхіма сім'яника складається із звивистих і прямих сім'яних канальців. У кожній частці сім'яника розміщуються 2—3 звивистих сім'яних канальці, стінка яких побудована зі сперматогенного епітелію, з якого в процесі сперматогенезу тут утворюються сперматозоони. У проміжках між звивистими сім'яними канальцями знаходяться інтерстиціальні (ендокринні) клітини, які виробляють чоловічий статевий гормон — тестостерон. Звивисті сім'яні канальці в середостінні переходять у прямі сім'яні канальці, які, переплітаючись між собою, утворюють сітку сім'яника, а потім переходять у відвідні канальці. Останні впадають у дуже звивисту протоку придатка сім'яника.

Придаток сім'яника (epididymis) має голівку, тіло та хвіст. Хвостова частина придатка сім'яника переходить у сім'япровід. У протоці придатка сперматозоони дозрівають, вкриваються жирово-білковою оболонкою, набувають однойменного заряду і тому не злипаються в складі сперми, частково сперма розріджується. Голівка утворена відвідними канальцами, що виходять з сім'яника. Тіло і хвіст сформовані дуже звивистою протокою придатка, яка переходить у сім'япровід.

Зовні придаток сім'яника вкритий спеціальною піхвовою оболонкою, яка, переходячи на тіло сім'яника, в ділянці хвостика утворює пахову, або перехідну, зв'язку, яку при кастрації перерізають.

Стінка протоки придатка сім'яника побудована з двох оболонок; слизової, яка вистелена одношаровим кубічним секреторним епітелієм, та сполучно-м'язової, побудованої із щільної сполучної і гладенької м'язової тканин. Під час скорочення останньої оболонки відбувається переміщення сперматозоонів з протоки придатка в сім'япровід.

Сім'яники з придатками підвішені на сім'яних канатиках і містяться в сім'яниковому мішку.

2. Будова і топографі сім’яникового мішка.

Сім'яниковий мішок (saccus testicularis) — це випин черевної стінки живота, куди опускаються сім'яники з придатками та сім'яні канатики під час внутрішньоутроб-ного розвитку плода.

Розміщений сім'яний мішок у жеребця, бугая, барана, цапа між стегнами, а в кнура і кобеля — біля ануса. Складається з

-мошонки

-парного зовнішнього піднімача сім'яника

-парної загальної піхвової оболонки.

Мошонка (scrotum) складається з шкіри та м'язово-еластичної оболонки. Шкіра пігментована, вкрита коротким волоссям, містить потові і сальні залози. Ділянка шкіри між анусом і мошонкою називається промежиною. М'язово-еластична оболонка складається з підшкірної фасції і гладенької м'язової тканини, утворює перегородку мошонки. Завдяки скороченню м'язових волокон мошонка або опускається або піднімається до стінки черевної порожнини, так регулюється температурний режим розвитку сперматозоонів (Т в мошонці повинна становити на 1-4°С нижче Т тіла).

Мал. Будова сім'яникового мішка та сім'яника з придатком:

1 — сім'яник; 2 — спеціальна піхвова оболонка сім'яника;

3 — піхвова порожнина;

4 — загальна піхвова оболонка сім'яника; 5 — зовнішній піднімач сім'яника; 6 — фасція піднімача;

7 — м'язова оболонка мо­шонки;

8 — піхвова порожнина; 9 — шкіра мошонки; 10 — сім'яний канатик; 11 - піхвова порожнина;

12 — синус придатка; 13 — перегородка мошонки; 14 — сім'япровід; 15 — хвіст, 16 — тіло,

17 — голівка придатка; 18 - вивідні канальці; 19 — сітка сім'яника; 20 — прямі й 21 — звивисті канальці; 22 — сполуч­нотканинні перегородки

За м'язово-еластичною оболонкою йде м'яз — зовнішній піднімач сім'яника з поперечносмугастої м'язової тканини (гілка від внутрішнього косого черевного м'яза). Він добре розвинений у жеребця та кролів.

Загальна піхвова оболонка складається з двох шарів: зовнішнього — фіброзного — з щільної сполучної тканини та внутрішнього — серозного — з одношарового плоского епітелію.

3. Будова сім’яного канатика, сімяпроводу, сечостатевого каналу.

Сім'яний канатик (funiculus spermaticus) — це тяж, що розміщується в паховому каналі. Основа його починається від сім'яника і придатка сім'яника, а вершина досягає внутрішнього пахового кільця.

Сім'яний канатик складається з сім'япроводу, нервів, внутрішніх сім'яникових артерій і вен, внутрішнього піднімача сім'яника, лімфатичних судин. Ззовні оточені спеціальною піхвовою оболонкою.

Сім'япровід (ductus deferens) — довга вузька трубка, яка починається від хвоста придатка сім'яника, піднімається вгору в складі сім'яного канатика і проходить через паховий канал у черевну порожнину. Потім спрямовується в тазову порожнину до сечового міхура і відкривається в сечовивідний канал, який після цього стає сечостатевим каналом. Кінцевий відділ сім'япроводу в жеребця, бугая і барана має ампулоподібне розширення, в стінці якого є пристінкові залози, що виробляють секрет. Стінка сім'япроводу складається зі слизової, м'язової та серозної оболонок. Слизова оболонка вистелена одношаровим багаторядним миготливим епітелієм. М'язова оболонка побудована з гладенької м'язової тканини, забезпечує переміщення сперматозоонів по сім'япроводу.

Сечостатевий канал або чоловіча уретра, — трубка, по якій виводяться назовні сеча із сечового міхура і сперма із сім'яника, придатка сім'яника та придаткових статевих залоз. Починається з місця впадіння в нього сім'япроводів, потім в стінці статевого члена і закінчується отвором на його голівці. Розрізняють тазову і статевочленну частини сечостатевого каналу. Остання частина лежить між правою та лівою половинами печерис­того тіла статевого члена.

Мал. Напівсхема розрізів тазової частини сечостатевого каналу:

А — бугая; Б — барана; В — козла; Г — кнура;

1 — сечостатевий (вільсонів) м'яз; 2 — сполуч­нотканинна пластинка; 3 — передміхурова за­лоза; 4 — розсіяна частина передміхурової за­лози; 5 — кавернозний шар; 6 — просвіт сечо­статевого каналу

Тазова частина лежить на дні тазової порожнини, на сідничній дузі, переходить у статевочленну частину. В тазову частину сечостатевого каналу відкриваються протоки придаткових статевих залоз. Секрет цих залоз разом з сперміями становить сперму. Стінка каналу складається з трьох оболонок: 1) слизової, яка вистелена багатошаровим перехідним епітелієм; 2) судинної, утвореної густою сіткою кровоносних судин з розширеннями - лакунами; 3) м'язової, що складається з поперечносмугастих і частково гладеньких м'язових волокон.

Під час ерекції (збільшення об'єму та пружності) лакуни судинної оболонки заповнюються кров'ю, забезпечуючи зяяння сечостатевого каналу.

4. Будова і топографія придаткових статевих залоз.

Придаткові статеві залози — це міхурцеподібні, передміхурова та цибулинно-сечівникові залози, які по вивідних протоках виділяють секрети в тазову частину сечостатевого каналу. Завдяки секретам цих залоз збільшується об'єм сперми, забезпечується живлення, рухливість і запліднювальна здатність сперматозоонів.

Міхурцеподібні залози, або сім'яні міхурці (glandula vesicularis), — парні, компактні залози часточкової будови, що лежать по боках шийки сечового міхура. їх вивідні протоки відкриваються разом із сім'япроводами в початковій частині сечостатевого каналу. У жуйних і всеїдних тварин міхурцеподібні залози компактні, у жеребців мають форму порожнистих мішків. У собак їх немає. Секрет цих залоз є живильним середовищем для сперматозоонів, а під час парування з нього формується піхвова слизова пробка, яка перешкоджає зворотній течії сперми.

Передміхурова залоза, або простата (glandula prostata), — непарний орган, який має невелике тіло (застінна частина), що лежить на шийці сечового міхура, і розсіяну (пристінну) частину в стінці сечостатевого каналу. Численні відвідні протоки цієї залози відкриваються в сечостатевий канал. Секрет цієї залози активізує рухливість сперматозоонів і нейтралізує кисле середовище піхви. Застінна частина простати добре розвинена в жеребця, слабко—у кнура і бугая, відсутня—у барана й цапа.

Цибулинно-сечівншові залози (glandula bulbourethralis) — парні, розміщені в кінці тазової частини сечостатевого каналу. У кожної залози є одна відвідна протока, яка відкривається в дорсальній стінці сечостатевого каналу. Ці залози добре розвинені в кнура, жеребця та бугая. У собак їх немає. Секрет цих залоз перед статевим актом відмиває слизову оболонку сечостатевого каналу від залишків сечі і нейтралізує його кисле середовище.

Після кастрації самця придаткові статеві залози зменшуються в розмірах і функція їх пригнічується.

5. Будова і топографія статевого члена.

Статевий член (penis), або уд — це орган парування, що розміщується між стегнами, вентрально від черевної стінки. На статевому члені розрізняють голівку, тіло та корінь з двома ніжками. Тіло пеніса закінчується верхівкою, в ділянці якої формується його голівка. На вершині голівка відкривається отвором, крізь який назовні виводиться сеча, а під час статевого акту — сперма. Голівка знаходиться в складці шкіри — препуціо-нальному мішку. Основну частину пеніса становить кавернозне, або печеристе, тіло статевого члена, кавернозне тіло сечостатевого каналу та кавернозне тіло голівки. Кавернозні тіла являють собою густу сітку сполучнотканинних перегородок, які переплітаються між собою і відходять від сполучнотканинної білкової оболонки статевого члена. Між перегородками утворюються ходи і розширення - каверни. Останні сполучені з кровоносними судинами і під час ерекції заповнюються кров'ю, надаючи статевому члену пружності. Цим забезпечується можливість введення пеніса в органи парування самки.

Мал. Поперечні розрізи статевого члена коня: А — розріз ближче до голівки члена; Б — розріз недалеко від кореня: 1 — зовнішній (шкірний) шар статевого члена;

2 — кавернозне тіло голівки статевого члена;

3 — кавернозне тіло самого пеніса; 4 — сечостатевий канал з ка­вернозним шаром; 5 — продовження цибулинно-кавер­нозного м'яза; 6 — ретрактор статевого члена;

7 — білко­ва оболонка статевого члена;

8 — його кавернозне тіло; 9 — судинна борозна

У бугая, барана, цапа і кнура пеніс утворює S-подібний вигин, який під час ерекції випрямляється. Голівка пеніса загострена і має шийку, ковпачок і відросток сечостатевого каналу. У барана та цапа сечостатевий канал випинається вперед голівки у вигляді зігнутого відростка. У жеребця голівка пеніса на вільному кінці значно потовщена й обмежена виступаючим краєм — вінчиком голівки. Тіло має добре розвинені кавернозні тіла, завдяки чому під час ерекції об'єм пеніса значно збільшується. Пеніс собаки має довгу голівку, в передній частині якої знаходиться кістка, а в задній цибулиноподібне потовщення. Вздовж пеніса проходить два жолоби: дорсальний, в якому знаходяться судини й нерви, та вентральний, у якому міститься сечостатевий канал.

Препуціальний мішок, або препуцій (praeputium), — це складка шкіри, яка прикриває голівку статевого члена. В препуції розрізняють порожнину і отвір. Стінка препуція складається з трьох листків: зовнішнього (шкірного), парієтального та вісцерального. Шкірний листок вкритий волоссям і біля препуціального отвору переходить у парієтальний листок. Останній загортається на голівку пеніса, утворюючи при цьому вісцеральний листок, в товщі якого є пристінкові трубчасті залози. Препуцій має власні м'язи, які тягнуть його вперед або назад. У кнура препуцій на верхній стінці має сліпий випин — дивертикул препуція. У жеребця препуцій подвійний.