Тема 10. 1. Світова торгівля та її основні показники.

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ЯК ГОЛОВНА ФОРМА МЕВ

ТА ЇЇ РЕГУЛЮВАННЯ

План лекції

1. Світова торгівля та її основні показники.

2. Типи зовнішньоторговельної політики держав.

3. Національний механізм регулювання зовнішньоторговельних відносин.

4. Багатостороннє регулювання зовнішньої торгівлі.

1. П’ята частина (20%) виробленої у світі продукції проходить щорічно через зовнішню (міжнародну) торгівлю (далі МТ).

МТ являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Складається вона з оплачуваних експорту та імпорту товарів і послуг (або зовнішньоторговельного обороту). Темпи її зростання перевищують темпи зростання світового ВВП. Цьому сприяють:

1) Розвиток міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва (номенклатура продукції, що виготовляється сьогодні у світі нараховує більше 20 млн. видів. У виготовлені літака „Боїнг – 747” використовується 4, 5 млн різних комплектуючих (деталей та вузлів). В їх виробництві зайнято 16тис. компаній.)

2) НТР, яка спричинила оновлення капіталу, створила нові галузі економіки.

3) Активна діяльність ТНК на світовому ринку.

4) Регулювання, що тотожне лібералізації міжнародної торгівлі в межах ГАТТ/СОТ

5) Утворення вільних економічних зон сприяло посиленню лібералізації МТ, тобто скасуванню кількісних обмежень імпорту, істотному зниженню митних стягнень тощо.

6) Розвиток економічної інтеграції обумовило:

- усунення регіональних бар’єрів;

- формування спільних ринків;

- створення нових зон вільної торгівлі.

7) Здобуття політичної незалежності колишніми підлеглими колоніальними територіями. Серед них сьогодні бачимо навіть так звані „нові індустріальні країни”. Їхні економічні моделі зорієнтовані переважно на зовнішній ринок.

8) Розпад СРСР, поява нових постсоціалістичних країн також сприяло зростанню МТ. (Наприклад, для України важливим є відміна США поправки Джексона – Веніка до закону, що обмежував зовнішньоекономічні зв’язки між країнами.)

Стан зовнішньої торгівлі будь–якої країни характеризує система наступних показників:

- обсягу міжнародних торгових відносин: експорт, імпорт, зовнішньоторговельний оборот, реекспорт, реімпорт;

- структури МТ: товарної, географічної, видової, інституціональної;

- динаміки МТ:

· темпи росту експорту:

Т р.е. = (Е з.п/ Е б.п)× 100, де

Т р.е. – темпи росту експорту;

Е з.п. – експорт у звітному періоді;

Е б.п – експорт у базисному періоді;

аналогічно розраховуються темпи росту імпорту та зовнішньоторговельного обороту;

· темпи приросту експорту Т пр.е:

Т пр.е = Т р.е.-100%.

- результативності МТ:

· сальдо торговельного балансу (С т.б.) як різниця між обсягом товарів експорту (Е) та імпорту (І) країни: С т.б. = Е – І;

· сальдо балансу послуг: С б.п. = Е п – І п;

· величина експорту на душу населення: Е д.н. = Е/ кількість населення;

аналогічно розраховується показники щодо впливу імпорту та зовнішньоторговельного обороту.

Обсяг МТ визначають в натуральних і вартісних показниках. Останні розраховуються в національній валюті, а потім переводяться у долари США (для порівнянь).

Експорт розраховують за показником цін ФОБ (Free on Board – „вільний на борт судна”). За цією ціною подавець зобов’язується доставити товар у порт та завантажити його на борт судна.

Імпорт оцінюють за цінами СІФ („вартість, страхування, фрахт”), тобто продавець за власний рахунок фрахтує судно, вантажить товар і страхує його від ризиків.

Таким чином, вартість світового експорту завжди менша від вартості імпорту на розмір витрат. пов’язаних з перевезенням та страхуванням вантажів.

Фізичний обсяг МТ оцінюють у тонах, кілограмах, фунтах (англіський торговий фунт = 453, 6 г) або барелях (нафтовий барель = 158, 76 л), бушелях (англійський імперський бушель = 36, 238 л), мішках.

Товарна структура характеризує саме товарне наповнення експорту та імпорту. Це можуть бути переважно сировинні матеріали (наприклад, „кругляк” щодо деревини), або меблі, промислові продукти, або переважно сільськогосподарська продукція.

НТП призвів до змін у товарній структурі міжнародної торгівлі:

- збільшилась частка готових виробів;

- скоротилась питома вага продовольства і сировини, окрім палива.

Які причини призвели до таких змін?

1) Збільшилось виробництво синтетичних матеріалів – замінників завдяки розвитку хімічної промисловості.

2) Здійснився перехід до ресурсозберігаючих технологій (у розвинутих країнах).

3) Поширилися прогресивні методи обробки первинних матеріалів.

4) Зростає використання сировини вітчизняними підприємствами, а від так високими темпами зростає частка готових виробів у зовнішньоторговельному обороті.

Одночасно різко зростає торгівля мінеральним паливом, насамперед, нафтою і газом. Зростають ціни на них. Зумовлено це розвитком хімічної, металургійної, автомобільної промисловості, де газ і нафта відіграють важливу роль.

З НТР пов’язано поглиблення міжнародного поділу праці та спеціалізації виробництва. Сьогодні триває перехід від міжгалузевої спеціалізації до внутрішньогалузевої; від виготовлення готової кінцевої продукції до проміжних видів виробів. Різко зростає обмін деталями, вузлами, комплектуючими, які виготовляються у різних країнах. Вироблена продукція дедалі частіше становиться результатом міжнародних коопераційних зв’язків. Зовнішня торгівля все більше перетворюється на сполучну ланку виробничого процесу.

Швидке оновлення асортименту веде до спеціалізації наукових досліджень. Приміром, у сфері ЕОМ цикл „життя” продукції становить 3 – 5 років, в обробній промисловості - 8 – 9 років, а колись він дорівнював 20 рокам.

У минулому десятиріччі на світовому ринку було оновлено 80% товарів.

Сьогодні прискорюється процес інтелектуалізації МТ. Наприклад, в експорті США, Японії, маленької Швейцарії понад 20% припадає на високотехнологічну продукцію. Це не „кругляк”, або нафта і газ, це лазерна техніка, швидкодіючі комп’ютери, обладнання для АЕС тощо. У Німеччині і Франції такої продукції близько 15%. За прогнозами фахівців, найбільш конкурентоспроможними країнами у найближчі роки залишаться США та Японія, до них приєднається Китай, а далі Німеччина, Сінгапур, Південна Корея, Індія, Тайвань, Малайзія, Швейцарія і деякі інші.

Ступінь активності країни у МТ можуть визначати також такі показники, як експортна квота (відношення обсягу експорту до ВВП), або імпортна квота (відношення обсягу імпорту до ВВП). Іноді використовують і такі співставлення: частка країни у світовому виробництві літаків становить 5%, у той же час частка її у МТ літаками не перевищує 1%. Висновок: галузь малорозвинена, а якість літаків не відповідає світовим стандартам.

2. Відомі два типи зовнішньоторговельної політики держави:

- політика фритредерства (вільної торгівлі);

- політика протекціонізму у зовнішній торгівлі.

Перша – це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю. Митні органи при цьому виконують лише реєстраційну функцію. Така політика притаманна розвиненим країнам. Тут місцеві підприємці здатні витримувати світову конкуренцію.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції засобами обмежень імпорту. Існують різні форми протекціонізму:

· селективний (спрямований проти окремих країн або товарів);

· галузевий, що захищає окремі галузі народного господарства (приміром, сільське господарство);

· колективний як об’єднання одних країн проти інших, що не входять до створених об’єднань;

· прихований із здійсненням методів внутрішньої економічної політики.

Який з двох типів зовнішньоторговельної політики кращий?

Відповідь на це питання залежить від багатьох обставин. З одного боку, можна відмежуватися від світового ринку, консервуючи власну відсталість, з іншого боку, можна, відкривши кордони, заподіяти шкоду вітчизняному товаровиробнику. Тому більшість країн світу намагаються проводити гнучку зовнішньоторговельну політику. Вони використовують одночасно методи як першої, так й другої. Україна сьогодні більше схильна до протекціонізму. Але вступ її до СОТ вимагатиме певних змін у здійсненні зовнішньоторговельній політиці. Якщо зробити загальний висновок стосовно розвитку зовнішньої торгівлі, можна сказати, що на сучасному етапі перемагає її лібералізація з умовою використання більш гнучкої протекціоністської політики.

Однією з форм протекціонізму є стимулювання експорту, зокрема:

- фінансування державою науково–технічних розробок;

- підвищення відсотка амортизаційних відрахувань для устаткування;

- пряме субсидіювання експорту (це стосується передусім сільськогосподарських товарів);

- експортне кредитування і страхування;

- підтримка державного відкриття представництв за кордоном, які надають маркетингові послуги (часто держава оплачує маркетингові дослідження);

- організація за рахунок держави міжнародних виставок.

3. Існує дві основні групи заходів, за допомогою яких держава впливає на зовнішньоекономічну діяльність. Перша група включає економічні, або митно–тарифні заходи регулювання, а друга група представлена адміністративними, або нетарифними, заходами.

У свою чергу економічні методи регулювання бувають:

1) прямими, а саме: збори митного тарифу, податки і збори, які підвищують ціни на імпортні товари;

2) опосередкованими, зокрема:

- стимулювання НТП;

- податкові важелі;

- кредитна політика;

- дотації та гарантії держави по експорту.

Митний тариф – це перелік ставок мит, якими обкладаються товари, що перетинають митний кордон. Останній може не співпадати з державним кордоном, якщо створено митний союз держав або якщо в країні існують вільні експортні зони.

Митний тариф складається з двох елементів: товарної номенклатури й ставок мита. Мито – це обов’язковий грошовий внесок. Збирається він державою за перетин товаром митний кордон. Розмір певної плати за це називають ставкою мита.

Існують такі види мита за певними критеріями:

1) за способом стягнення: адвалорні (у відсотках від цін товару); специфічні (у вартісних одиницях); комбіновані (включають два попередні способи);

2) за характером стягнення: сезонні; антидемпінгові; компенсаційні.

3) за об’єктом оподаткування: експортні; імпортні; транзитні;

4) за походженням: автономні; конвенційні (договірні); преференційні (пільгові);

5) за типами ставок: постійні; змінні;

6) за способом обчислення: номінальні; ефективні.

Тарифне регулювання зовнішньоторговельної діяльності встановлюється державою законодавчо (в Україні Верховною Радою).

Нетарифне, або адміністративне, регулювання запроваджується органами виконавчої та місцевої влади. Метою нетарифних обмежень є:

- захист вітчизняної економіки;

- дотримання міжнародної безпеки;

- охорона життя і здоров’я людей;

- виконання міжнародних зобов’язань;

- підтримка стабільності міжнародної торгівельної системи тощо.

Кількісні інструменти нетарифних обмежень складаються з ембарго; квотування; ліцензування; „добровільних” обмежень.

Ембарго – це заборона імпорту (або експорту).

Квотування – це кількісне лімітування розміру імпорту або експорту. Квота – конкретна верхня межа обмеження обсягів продукції. Визначимо основні види квот за певними критеріями:

1) за охопленням: глобальні; групові; індивідуальні;

2) за напрямком дії: імпортні; експортні;

3) за характером: сезонні; тарифні; спеціальні; антидемпінгові; компенсаційні.

Ліцензування експорту та імпорту означає надання державою імпортеру (експортеру) дозволу (тобто ліцензії) на певні дії стосовно певних товарів у певні строки. Існують такі види ліцензій:

1) за охопленням та строком дії: генеральні; разові індивідуальні; відкриті індивідуальні; глобальні;

2) за напрямком дії: імпортні та експортні;

3) за характером: антидемпінгові та компенсаційні;

4) за порядком видачі: дозвільні; заявочні; автоматичні.

„Добровільне” обмеження експорту – це угода між урядами країн про обмеження поставок товару в обмін на відмову від введення жорстких обмежень на імпорт. Сьогодні існує понад 100 таких угод.

Існують ще приховані методи регулювання зовнішньоторговельної діяльності, зокрема:

1) технічні бар’єри;

2) внутрішні податки і збори;

3) державні закупки;

4) вимоги про вміст місцевих компонентів як законодавче встановлення частки участі вітчизняного виробника у виробництві імпортного товару.

Існують такі джерела фінансування експорту:

- держбюджет;

- неурядові установи: банки, фонди, спілки;

- приватні експортери;

- банки, які обслуговують останніх.

До фінансових методів регулювання ЗЕД відносять: субсидування, експортне кредитування, демпінг.

Субсидія – є фінансовою підтримкою урядом зовнішньоторговельних операцій. Існує багато різноманітних субсидій (прямі, непрямі, перехресні).

Експортне кредитування являє собою одну з форм прихованого субсидування експорту. Воно передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту вітчизняними виробниками.

Демпінг – це продаж товару за кордоном за ціною, нижчою його „нормальної ціни”. Останньою є ціна аналогічного товару в країні – експортері при нормальному розвитку торгових операцій. Для усунення цінової дискримінації використовують антидемпінгове мито.

До валютно–кредитних інструментів регулювання ЗЕД належать:

1) зміна валютного курсу шляхом його ревальвації або девальвації;

2) валютні обмеження;

3) валютна інтервенція за допомогою маніпуляції державним банком валютними ресурсами та процентними ставками;

4) маневрування банківськими процентними ставками;

5) набір правил та норм, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках.

Правові інструменти регулювання міжнародної торгівлі базується передусім на спеціальних галузевих принципах міжнародного економічного права.

До них відносять такі принципи:

1) найбільшого сприяння;

2) національного режиму;

3) преференційного режиму;

4) свободи транзиту;

5) транспарентності (тобто прозорості регулювання ЗЕД);

6) нотифікації (інформування партнерів щодо системи та правил використання певних заходів і змін у системі регулювання ЗЕД).

4. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) була створена у 1947 р. в Женеві як глобальна організація для регулювання митно–тарифних питань світової торгівлі. Під егідою США нею проводиться після ІІ світової війни політика створення стабільних визнаних усіма партнерами правил світової торгівлі.

Головним положенням Угоди є домовленість про „режим найбільшого сприяння”. Другий принцип Угоди полягає у визнанні митних зборів єдиним засобом регулювання зовнішньої торгівлі. Усі інші заходи, тобто нетарифного регулювання, розглядалися ГАТТ як виняткові й тимчасові дії. ГАТТ не рекомендувало країнам–учасницям використовувати у своїй зовнішньоторговельній політиці квоти, а також імпортні або експортні ліцензії.

Починаючи з 70-х років ХХ ст. предметом переговорного процесу у межах ГАТТ стали обсяг, рівень, частка митних зборів, податкова система країни, доцільність застосування окремих видів митних зборів, проблеми регулювання зовнішньої торгівлі окремих галузей, а також заходи державного протекціонізму. Особливо ефективною стала розробка антидемпінгового механізму стягнень. Було встановлено, що обсяг „карного стягнення” не повинен перевищувати „демпінгову різницю”.

Важливою етапною подією у функціонуванні ГАТТ стала спеціальна сесія в Уругваї (Пунта–дель–Есте, 1986р.). Найбільш важливим результатом Уругвайського раунду переговорів стало прийняття рішення про створення Світової організації торгівлі (СОТ). Головна її мета - забезпечувати свободу торгівлі.