Методом прогнозування

За даними радіаційної розвідки

Прогнозування радіаційної обстановки проводиться за допомогою розрахункових методик на основі вихідних даних, що поступають з місця аварії, а саме:

- потужності аварійного викиду;

- радіонуклідного складу;

- висоти викиду;

- швидкості та напрямку вітру;

- наявності опадів.

Наявність вихідних даних дає можливість вирішити наступні завдання:

1. Визначити та привести рівні радіації на 1 годину після аварії

2. Визначити розміри зон радіоактивного забруднення

3.Розрахувати можливі дози опромінення персоналу та населення

4.Визначити час підходу радіоактивної хмари до найближчих населених пунктів

5.Прогнозувати санітарні втрати серед персоналу радіаційно-небезпечного об’єкту, особового складу аврійно-рятувальних формувань і населення і час можливого початку проведення аварійно-рятувальних робіт.

Оцінка радіаційної обстановки методом прогнозування дає тільки наближені характеристики радіоактивного забруднення, але є в нього і перевага – це оперативне отримання даних про можливе забруднення, що забезпечує своєчасне прийняття заходів з організації захисту персоналу, населення, допомагає вибрати найбільш оптимальні дії при організації аварійно-рятувальних робіт.

Завершальним етапом оцінки радіаційної обстановки, шляхом прогнозування, є формування висновків, які визначають:

1. Вплив радіаційного забруднення на виробничу діяльність об’єктів економіки.

2. Найбільш доцільні дії персоналу об’єктів економіки, ліквідаторів, особового складу формувань ЦЗ щодо обсягів роботи з надання медичної допомоги, можливості та умов евакуації населення з радіоактивно забруднених територій.

3. Необхідність в проведенні спеціальної обробки людей, одягу, продовольства, води.

Фактична оцінка радіаційної обстановки здійснюється методом радіаційної розвідки. На об’єктах економіки для спостереження за радіаційною обстановкою створюються пости радіаційного спостереження, групи (ланки) радіаційної розвідки.

Основні завдання постів радіаційного спостереження:

1. Своєчасне встановлення початку радіоактивного забруднення.

2. Оповіщення персоналу, особового складу формувань ЦЗ про радіоактивне забруднення (сигнал “Радіаційна небезпека”).

3. Визначення рівнів радіації та контроль за їх динамікою.

4. Встановлення кордонів забруднених районів та шляхів обходу чи проходу через них.

5. Визначення ступеню забруднення радіоактивними речовинами шкірних покровів, одягу, засобів захисту, продовольства та води.

Особовий склад постів та ланок повинен бути добре підготовленим для проведення радіаційної розвідки, мати відповідні прилади та технічні засоби, а саме:

- індивідуальні засоби захисту органів дихання (респіратор, протигаз);

- індивідуальні засоби захисту шкіри (ОЗК, костюм Л-1);

- індивідуальні дозиметри (ДКП-50А, ІД-1, ІД-11);

- засоби оповіщення, зв’язку (подача сигналу “Радіаційна небезпека” голосом), по телефону, частими ударами в металевий предмет та ін.);

- засоби обмеження забруднених районів із зазначенням рівнів радіації (комплект знаків обмеження КЗО-1);

- прилади радіаційної розвідки (ДП-5А, Б, В; ІМД-1Р та ін.).

Радіаційна розвідка може бути наземною та повітряною (спеціально обладнані літаки, гелікоптери, повітряні зонди).

При наземній радіаційній розвідці пости, групи (ланки) в різних точках місцевості фіксують рівень радіації, позначають обстежені райони знаками обмеження та доповідають в штаб. На території об’єкту економіки радіаційна розвідка заміряє рівні радіації на шляхах, що ведуть до об’єкта, в місцях проведення рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт, в сховищах персоналу та особового складу невоєнізованих формувань, а також здійснює контроль за зміною радіаційної обстановки. Після закінчення розвідки, особовий склад групи (ланки) радіаційної розвідки контролює радіоактивне забруднення шкірних покровів, одягу, засобів захисту, транспорту для подальшого проведення спеціальної (санітарної) обробки, також дозиметричний контроль.

Вихідні дані цього методу враховують потужність дози випромінювання, максимально допустимі дози опромінення, як одноразові, так і багаторазові, а також коефіцієнти захисту споруд.

Технічні засоби радіаційної розвідки

Основними приладами для виявлення іонізуючого випромінювання, масштабів та ступеню зараження радіоактивними речовинами є вимірювачі потужності дози, а дозиметричного контролю - дозиметри.

В основу принципу дії вимірювачів потужності дози покладений іонізаційний метод виявлення радіоактивних випромінювань, а в дозиметрах використовується хімічний, фотографічний методи.

Умовно всі прилади радіаційного контролю (розвідки) розподіляють на 4 групи:

1. Індикатори радіоактивності (ДП-64, ІМД-1С) - призначені для виявлення іонізуючих випромінювань та сигналізації про перевищення встановленого порогу радіації.

2. Рентгенметри (ДП-ЗБ, ІМД-21) - призначені для виявлення іонізуючих випромінювань і вимірювання рівнів радіації.

3. Радіометри-рентгенметри (ДП-5А, Б, В; ІМД-1Р) - призначені для вимірювання рівнів радіації і контролю за ступенем радіоактивного забруднення місцевості і поверхні різних об’єктів та середовищ.

4. 4.Дозиметри (ДКП-50А, ІД-1, ІД-11, ДП-70МП) - призначені для вимірювання експозиційних та поглинутих доз опромінення людей.

Організація радіометричного контролю

Радіометричний контроль призначений для вимірювання доз радіоактивного опромінювання людей, які знаходяться на радіаційно-забрудненій території.

Контроль радіоактивного забрудення проводиться в медичних закладах ДСМК всім постраждалим, членам аварійно-рятувальних загонів та тим, хто приймав участь у ліквідації наслідків радіаційної аварії, а також майна і транспорту. Медична служба в проведенні радіометричного контролю виконує наступні завдання:

1. Контроль радіоактивного забруднення постраждалих на сортувальному посту для виявлення осіб, які мають зараження вище безпечних величин.

2. Контроль радіоактивного забруднення після проведення повної санітарної обробки у відділенні спеціальної обробки (ВСО).

3. Контроль радіоактивного забруднення особового складу та майна ВСО.

4. Контроль радіоактивного забруднення одягу та транспорту до та після дезактивації.

Окрім цього, на медичну службу покладено завдання експертизи води, продовольства, якщо вони зазнали забруднення радіоактивними речовинами.

Дозиметричний контроль (контроль радіоактивного опромінення) проводиться з метою отримання точних даних, необхідних для визначення ступеню тяжкості променевих уражень.

Дозиметричний контроль опромінення в залежності від наявності засобів контролю може проводитись індивідуальним та груповим методами.

Індивідуальний метод контролю полягає в тому, що доза радіації, отримана особою, визначається за показниками виданого йому дозиметра.

Груповий метод контролю полягає в тому, що доза радіації, отримана групою ліквідаторів визначається за показниками 1-2 дозиметрів, виданих в групі. Цей метод контролю застосовують при діях ліквідаторів в однакових умовах, тобто коли всі можуть отримати приблизно однакову дозу радіації.

На медичну службу покладено завдання спостереження за ліквідаторами, які зазнали дії іонізуючого випромінювання.

Контроль радіоактивного опромінення ліквідаторів служить основним критерієм ранньої діагностики променевої хвороби.

Дані про дози опромінення, що були отримані ліквідаторами, заносяться в первинну медичну картку або в історію хвороби, а в разі виписки з лікувального закладу - в картку обліку доз радіоактивного опромінення.

7. Рекомендована література.

Основна література:

1. Медицина катастроф. Навчальний посібник. За ред. Дубицького А.Ю. К.: “Курс”, 1999. – С. 107-116.

2. Медицина надзвичайних ситуацій. Навчальний посібник. За ред. Воробйова О.О., Кардаша В.Е. Чернівці, 2000. – С. 153-160.

3. Медицина катастроф. Підручник. За ред. Кочіна І.В., К.: “Здоров’я”, 2001. – С. 131-151.

4. Правові основи Державної служби медицини катастроф України / МОЗ України, Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (Київ).Під заг. ред. В.О.Волошина: Видання друге – Ужгород: Гражда, 2003.- С.57 -64.

Додаткова:

1. Основи організації медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій / Під ред. В.В. Дурдинця, В.О. Волошина – Київ.: Медикол.-1999-203 с.

2. Москаленко В. Ф. Медико-социальные аспекты ликвидации последствий экологической катастрофы в мегаполисе-Киев.: Здоровье- 2000- 389 с.