Господарська розруха

Надзвичайно складним було внутрішнє становище УСРР. Багаторічна війна спричинила величезну розруху в народному господарстві. У 1920 р. Україна одержала лише 10 % довоєнної промислової продукції. 3 11 тис. підприємств, розташованих на території УСРР, у 1922 р. працювали 2552, з 57 доменних печей — лише одна. Було повністю знищено близько 4 тис. км залізничних колій. Вціліло лише 40 % паровозів. Загальна сума збитків, завданих Україні громадянською війною, оцінювалася в 12 млрд крб.

Кризу переживало й сільське господарство — основна галузь господарства, в якій була зайнята більшість населення України. Посівні площі з 20, 9 млн дес. у 1913 р. зменшилися до 15, 4 млн дес. у 1920 р. Погіршення обробітку ґрунту, порушення норм сівби, втрата елітного насіння спричинили зниження врожайності сільськогосподарських культур. Цю ситуацію ускладнив і неврожай 1920 р. Він охопив деякі південні повіти і значно погіршив становище селянства.

Однак найбільшим руйнівним чинником, що згубно впливав на сільськогосподарське виробництво, була продовольча політика більшовиків, котра повністю позбавляла селянство економічних стимулів. Найглибшим і найприроднішим бажанням селян, які звільнилися від гноблення поміщиків, було прагнення працювати і вільно розпоряджатися продуктами своєї праці. «Воєнний комунізм» ігнорував це устремління і тим самим руйнував економічні основи сільського господарства, деформував психологію селянства, позбавляв його заповзятливості, ініціативи.

Катастрофічний розвал економіки, фізична й моральна втома населення, непевність зовнішньополітичної ситуації потребували швидких і ефективних заходів для відродження виробничих сил, відмови від економічної політики, яка себе не виправдала.

3. Політика «воєнного комунізму» у 1921 р.

Деякий час після закінчення громадянської війни більшість членів РКП(б) стояла на позиціях «воєнного комунізму». Ці панівні в більшовицькій партії настрої позначилися на планах щодо найближчого майбутнього. Наприкінці грудня 1920 р. відбувся VII Всеросійський з’їзд рад, що ввійшов в історію передусім завдяки прийнятому на ньому плану електрифікації Росії (плану ГОЕЛРО). Найпотужніші станції планувалося побудувати в Україні, серед них — Дніпровську ГЕС. На думку В. Леніна, план ГОЕЛРО мав забезпечити створення економічного фундаменту комунізму.

Продовжувався курс на одержавлення народного господарства. На початку березня 1921 р. V Всеукраїнський з’їзд рад ухвалив: «Здійснити до кінця націоналізацію та концентрацію приватновласницьких підприємств».

Серед більшовиків панувало переконання, що комунізм — справа недалекого майбутнього. Шляхи досягнення комунізму його прихильникам здавалися цілком зрозумілими: продовольча розкладка, максимальне обмеження приватного підприємництва, ліквідація товарно-грошових відносин, зрівняльний розподіл, мілітаризація праці, терор проти всіх противників нового ладу.

4. Політична криза початку 1921 р.

Але життя вимагало відмови від утопії, реалізація якої наштовхувалася на опір більшості населення, особливо селянства. У країні вибухнула гостра політична криза, в основі якої було неприйняття широкими масами політики «воєнного комунізму», зокрема продовольчої розкладки. Цим незадоволенням скористалися антибільшовицькі партії, котрі створювали підпільні організації і повстанські формування. Наприкінці 1920 — на початку 1921 р. на території УСРР у складі повстанських формувань діяло близько 40 тис. чол. Вони спиралися на підтримку практично всіх верств сільського населення, у тому числі й середняцько-бідняцьких. У лютому 1921 р. ЦК КП(б)У зафіксував на території України 118 значних повстань, спрямованих проти політики «воєнного комунізму».

Проти українських повстанців було кинуто великі сили Червоної армії. Уникаючи боїв із ними, селянські отамани діяли традиційними партизанськими методами, руйнуючи комунікації, знищуючи представників радянського апарату, дрібні червоноармійські загони. В березні 1921 р. Махно, під командуванням якого було до 15 тис. бійців, переважно кіннотників і кулеметників на тачанках, розділив свою армію на три групи й один загін, ускладнивши тим самим завдання червоних, котрі змушені були розпорошувати свої сили, діючи у ворожому оточенні.

Щоб населення не підтримувало повстанців, більшовицьке командування обрушило на членів сімей махновців, їхніх односельців нову хвилю репресій, не зупиняючись перед розстрілами без суду і слідства, взяттям заручників. Але така жорстокість лише роздувала полум’я народного опору.

Незадоволення більшовицькою диктатурою наростало і в робітничому середовищі. На підприємствах Харкова, Києва, Одеси, інших міст спалахнули страйки, де поряд з економічними висувалися політичні гасла, серед котрих було особливо поширене: «Ради без більшовиків». Великий страйк голодних робітників відбувся в Катеринославі. Почавшись у залізничних майстернях, він швидко перекинувся на інші підприємства міста і почав набувати небезпечного для властей розмаху.

Таким чином, наприкінці 1920 — на початку 1921 р. більшовицька партія знову зіткнулася в Україні з масовим опором її політиці комуністичного будівництва.

Запитання.

1. Охарактеризуй міжнародне становище УСРР у 20-х роках. Чому керівництво СРСР допускало міжнародну діяльність УСРР?

2. У якому стані перебувало господарство України після закінчення громадянської війни? Як це впливало на його подальший розвиток?

3. Розкрий завдання плану ГОЕЛРО. Яке місце посідала Україна в його реалізації?

4. Розкрий причини та прояви політичної кризи на початку 20-х років.

§42.Перехід до нової економічної політики

1. Неп — відмова від негайного переходу до комунізму

Відмова від «воєнного комунізму» пов’язана з рішеннями X з’їзду РКП(б), який відбувся в березні 1921 р. З’їзд проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це — перший і найголовніший крок до нової економічної політики.

На підставі рішень X з’їзду РК1І(б) Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УСРР прийняли декрети і розпорядження, спрямовані на впровадження непу. Продовольча розкладка замінювалася продовольчим податком, меншим за розкладку. Після виконання податку селянин одержував право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх. Це створювало економічні стимули для розвитку селянського господарства.

Однак широко рекламований неп у 1921 р. так і не прийшов в українське село. Обсяги податків були надзвичайно високими, а в Олександрівській губернії, наприклад, взагалі дорівнювали валовому збору зерна.

У місті неп впроваджувався швидше. В 1921 р. були скасовані заборони на приватне підприємництво й торгівлю. Окремі особи або групи здобули право засновувати власні фабрики й заводи, торговельні заклади. Частина націоналізованих промислових підприємств передавалася в оренду. У 1921 р. орендарі одержали понад 5200 дрібних, а подекуди середніх заводів, фабрик, майстерень. На території УСРР діяло близько 75 тис. приватних торговельних закладів. Закон допускав оренду землі й застосування вільнонайманої праці в селянських господарствах, промислових і торговельних закладах] Але можливості зростання капіталістичного господарства за тих умов були обмежені. Доки політична влада була в руках більшовиків, а великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишалися державними, держава була спроможна тримати під контролем капіталістичні відносини в економіці, обмежуючи їхній регулюючий вплив.

Розширення сфери товарно-грошових відносин супроводжувалося істотними змінами в методах керівництва державною промисловістю: відмовою від трудових мобілізацій, жорсткої централізації, широким впровадженням економічних методів господарювання, госпрозрахунку. З переходом до непу систему главків було ліквідовано, а державні підприємства об’єднувалися в трести, які працювали на господарсько-розрахункових засадах. Властива «воєнному комунізму» зрівнялівка в оплаті праці робітників і службовців відходила у минуле: замість неї впроваджувалася система відрядної оплати, що враховувала кількість та якість праці.

2. Обмеженість непу

Реформування «воєнного комунізму» не було доведено до кінця. Воно обмежувалося в основному сферою економічного життя. Відповідних політичних змін у суспільстві не відбувалось. Українська СРР залишалася цілком залежною від радянського центру, її суверенітет був фіктивний. Політичні порядки в республіці змінилися мало. Кампанією так званого пожвавлення роботи рад, яка передбачала заходи, спрямовані на розширення участі робітників і незаможних селян, жінок і молоді у перевиборах та роботі виконкомів, правляча РКП(б) й обмежилася. Тому авторитет рад був незначним, участь населення у виборчих кампаніях — низькою. І за умов непу підприємці, торговці, інші представники буржуазії, отримавши право легальної економічної діяльності, водночас були позбавлені політичних прав. їхня суспільно-політична діяльність заганялася в підпілля.

В Україні фактично діяла одна політична партія — КП(б)У, що за своїм статусом залишалася на правах обласної організації РКП(б). Представники інших партій жорстоко переслідувались. У травні 1921 р. відбувався гучний процес над керівниками УІІСР, котрі залишилися в Україні. Подібний процес над меншовицьким «Південним центром» відбувся 1922 р. Вплив єдиної легальної опозиційної партії — Української комуністичної партії (УКП) — всіляко обмежувався.

Укапісти відкрито говорили, що радянську владу в Україні встановили «червоні війська, прислані з Москви», внаслідок чого тут склався окупаційний режим, національна політика якого суперечить корінним інтересам українського народу. УКП пропонувала об’єднатися з КГІ(б)У і створити цілком самостійну партію, яка була б пов’язана з РКІІ(б) не безпосередньо, а через Комінтерн, як і компартії зарубіжних країн. Така партія, на їхню думку, була б здатною протистояти русифікаторському курсу, здійснюваному в Україні через КП(б)У, невід’ємну складову частину РКП(б). Ця ідея надати радянській, владі в Україні національного забарвлення, перетворити КП(б)У на національно-комуністичну організацію не дістала підтримки серед більшовиків в Україні. Тиск на укапістів, який за допомогою преси і державних органів організувала Р’КП(б), наростав, і в березні 1925 р. на своєму останньому з’їзді УКП оголосила про саморозпуск.

Водночас у РКП(б) посилювались узурпаторські тенденції, нетерпимість до інакомислення. X з’їзд постановив розпустити псі фракції в партії і заборонив фракційну діяльність. Ці обставини негативно позначилися на новій економічній політиці, поставивши її в залежність від політичних процесів, що відбувалися в керівництві РКП(б).