Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Запмтання.
1. Визнач, розв’язанню яких завдань була підпорядкована вся культурно-освітня робота в Україні. 2. Дай характеристику роботи товариства «Геть неписьменність!». 3. Яких змін зазнав освітянський процес в роки непу? 4. Які процеси відбувалися в 20-ті роки у вищій школі України? 5. Охарактеризуй внесок українських учених у розвиток різних галузей науки.
§49. Література, мистецтво та церковне життя.
1. Література. У 1919-1920 рр. з України виїхали видатні письменники й поети, зокрема М. Вороний, О. Олесь, В. Винниченко, В. Самійленко. На зміну їм у літературу прийшло покоління молодих, котре, спираючись на демократичні традиції дожовтневої української літератури, прагнуло до оновлення мистецтва, написання художніх творів, співзвучних власному розумінню нової епохи. Це — О. Досвітній, М. Драй-Хмара, М. Зеров, Г. Косинка, М. Куліш, М. Рильський, О. Слісаренко, В. Сосюра, II. Тичина, М. Хвильовий, В. Яловий і багато інших. У 20-х роках в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх і громадсько-політичних альманахів та збірників, 10 республіканських газет і 55 журналів. Виникали і розпадалися численні літературно-художні об’єднання: «Гарт», «Плуг», «Аспанфут», «Ланка», «Молодняк», «Авангард» та інші. У центрі дискусій різних літературних течій другої половини 20-х років був ідейний натхненник провідного літературного об’єднання України — Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) — М. Хвильовий, член більшовицької партії, учасник громадянської війни, один із засновників новітньої української літератури. Микола Хвильовий — росіянин за походженням (його справжнє прізвище Фітільов) — щиро вірив, що більшовицька революція приведе до соціального і національного визволення українського народу, розвитку його культури, мистецтва. Разом з тим загострене чуття художника дозволило йому одному з перших у радянській літературі відобразити в художніх творах назрівання в суспільстві небезпечних та трагічних змін. У літературній дискусії 1925-1928 рр. йшлося про шляхи розвитку української літератури, про необхідність широко використовувати досягнення європейського мистецтва, про недоцільність однобічної орієнтації на російську культуру. Без Європи, поза Європою Хвильовий не уявляв собі українського відродження. Він проголосив тоді надто сміливе гасло «Геть від Москви! Дайош Європу!», яке було закликом дати відсіч тому, що критики пізніше назвали «московським комплексом». «Злою іронією звучать безграмотні поради орієнтуватися на московське мистецтво», — писав письменник у публіцистичних роздумах «Україна чи Малоросія». Письменника Хвильового цікавили питання відродження і розвитку української культури, можливості її виживання за умов соціалістичного будівництва, в яке він у той час ще щиро вірив, а не відрив України від Радянської Росії. Але саме так, як заклик до сепаратизму, оцінив червневий пленум ЦК КП(б)У 1926 р. погляди письменника. «Такі гасла можуть бути прапором для української буржуазії, що зростає на ґрунті непу, бо вона під орієнтацією на Європу безперечно розуміє відмежування від фронту міжнародної революції, столиці СРСР — Москви». Хвильового звинуватили в націоналізмі, ворожості до офіційного курсу партії, основних настанов більшовицького керівництва, «хвильовікації всіх граней суспільного життя», «причісування» української культури за великоруським зразком. Більшістю українських письменників статті Хвильового були сприйняті із захопленням. «Враження від статей Хвильового подібне до того, ніби в кімнаті, де було так душно, що було важко дихати, відчинили вікна, і легені раптом відчули свіже повітря», — писав один із сучасників Хвильового, письменник М. Могилянський.
|