Тема 1.2 Суспільне виробництво і його результати

1. Поняття суспільного виробництва. Основні фази суспільного виробництва, їх взаємодія.
2. Робоча сила. Засоби виробництва. Економічні форми поєднання робочої сили і засобів виробництва у різних суспільно економічних формаціях.
3. Результативні показники суспільного виробництва. Сукупний суспільний продукт. Валовий національний продукт. Чистий продукт. Національне багатство.
4. Економічна і соціальна ефективність суспільного виробництва. Основні показники економічної ефективності.

1. Економічна система суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямована на його розвиток. Структура суспільного виробництва включає матеріальне і нематеріальне виробництво.

Світовий досвід переконує, що значення нематеріального виробництва у розвитку суспільства постійно зростає. Воно є чинником удосконалення самої людини, поліпшення її життя.

Суспільне виробництво має 4 фази:

1. Виробництво — процес створення матеріальних продуктів і послуг, а також духовних благ, необхідних для розвитку і існування людини.
2. Обмін - процес руху економічних благ від виробників до споживачів, що опосередковується купівлею продажем за допомогою грошей.
3. Розподіл - процес визначення частки кожного економічного суб'єкта у створених економічних благах та отримання у натуральній або грошовій формі.
4. Споживання — процес використання результатів виробництва для задоволення певних потреб.

2. В процесі виробництва беруть участь три основні фактори:

1. робоча сила - це особистий фактор (жива праця).

В процесі виробництва важливими є економічні форми поєднання робочої сили і засобів виробництва.

Так за первісного ладу характерна суспільна власність на засоби виробництва. За рабовласницького ладу основними виробниками стали раби. Вони перетворилися на головний об'єкт привласнення. Експлуатувались і вільні землероби (високий кредитний відсоток за позичені у землевласників зерно, худобу). При феодалізмі головною галуззю було сільське господарство. Рівень техніки був низький. Відносини власності характеризувались наділенням селян землею та іншими засобами виробництва, їхньою особистою залежністю від поміщика, привласненням додатково і частини необхідного продукту методами позаекономічного примусу.

За умов капіталізму відбувся значний прогрес основної продуктивної сили -людини, частина найманих працівників перетворилася на власників будинків, частково на спів власників підприємств. Але монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва та їх використання як знаряддя присвоєння чужої праці більшості населення. Наймані працівники, які позбавлені засобів виробництва, змушені продавати свою робочу силу. Наймані робітники відчужені від управління і власністю. Капіталісти привласнюють більшу частину створеного продукту (додатково і частину необхідного).

За умов народної економіки (соціалізм) пріоритет трудової колективної власності зумовлений домінуванням колективного характеру праці, об'єктивною потребою продуктивних сил у подоланні процесу відчуження найманих працівників від засобів виробництва, а отже праці від власності, а також перевагою колективних цінностей.

3. Сукупний суспільний продукт (ССП) — сукупність товарів і послуг, створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік).

Національний доход — реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення і виражає виробничі відносини між людьми, класами з приводу виробництва, розподілу, споживання та використання необхідного і додаткового продукту.

Він є частиною валового продукту, крім тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини. Щодо суспільства чистий продукт є національним доходом. Його поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Національній доход з погляду витрат праці також поділяють на необхідний і додатковий продукт.

Додатковий продукт є основним джерелом фонду нагромадження.

Фонд нагромадження — частина національного доходу, що використовується для розширеного відтворення та утворення суспільних резервів і страхових запасів.

Підсумувавши додані вартості, створені на всіх підприємствах, отримують валовий національний продукт (ВНП).

Валовий національний продукт (ВНП) — сукупність вартостей усіх товарів і послуг, виготовлених підприємствами всередині країни та закордонними філіями національних корпорацій упродовж певного періоду, переважно одного року (без урахування повторного рахунку).

Модифікацією ВНП є валовий внутрішній продукт (ВВП).

Валовий внутрішній продукт — сукупність вартостей усіх товарів і послуг (або доданих вартостей), створених всіма виробниками і резидентами (громадяни країни, які проживають на її території, крім іноземців, які мешкають тут менше 1 року).

При обчисленні ВВП враховують лише продукт, виготовлений всередині країни, і не враховують продукт, створений закордонними філіалами та відділеннями національних компаній. У такому контексті можна стверджувати, що ВНП відрізняється від ВВП на сальдо платіжного балансу.

Якщо ВВП зменшити на суму річних амортизаційних відрахувань, буде отримано показник чистого національного продукту (ЧНП).

Після вирахування із ЧНП непрямих податків, одержують показник національного доходу. Якщо охопити працю багатьох поколінь, а також залучені у виробництво природні ресурси, рівень освіти й обдарованість населення та деякі інші елементи, то найбільш узагальнюючим показником є національне багатство.

Національне багатство — сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення і досягнення головної мети суспільства.

4. Ефективність суспільного виробництва та її визначення. Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. У найзагальнішому плані ефективність означає ефективний розвиток кожної зі сфер суспільного відтворення (безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і споживання), або народногосподарську ефективність, нерозривно пов'язану з рухом сукупного суспільного продукту, тобто ефективність виробництва цього продукту, ефективність його обміну тощо.

Розрізняють соціальну й економічну ефективність.

Соціальна ефективність — відповідність господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини.

Важливим показником соціальної ефективності є виробництво товарів народного споживання та послуг в загальному обсязі виробництва, а також у співвідношенні до витрат суспільної праці за певний період, переважно за рік. У розвинутих країнах частка товарів народного споживання (в тому числі послуг) у ВНП становить майже 70%, а виробництво засобів виробництва — до 30%. Основними показниками соціальної ефективності є зростання суспільного добробуту, тобто рівня забезпеченості населення матеріальними і нематеріальними благами. Крім того, соціальна ефективність конкретизується в таких категоріях, як соціальні витрати (забруднення довкілля, рівень захворюваності нації, рівень злиденності тощо) і соціальні блага (рівень освіти, здоров'я, життєвий рівень та ін.).

Економічна ефективність — досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці.

Показниками економічної ефективності є продуктивність праці, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін.

Ефективність суспільного виробництва — найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка відображає відношення величини створених товарів і наданих послуг до сукупних витрат суспільної праці.

У найзагальнішій формі вона виражається формулою:

Ефективність суспільного виробництва = (результат) / (витрати).

У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного впродовж певного часу національного доходу до витрат суспільної праці; у масштабах галузі, об'єднання, підприємства — відношенням величини чистої продукції до витрат суспільної праці в кожній із цих ланок народного господарства. Водночас для розмежування результатів ефективності на мікроекономічному рівні виділяють категорію «виробнича ефективність».

Обчислюють виробництво продукції на душу населення за обсягом валового національного продукту, національного доходу, продукції промисловості, сільського господарства, наданих послуг тощо. Його розрахунок здійснюється діленням обсягів ВНП або національного доходу та інших макроекономічних величин на середньорічну кількість населення.

В абсолютних величинах найбільшу кількість продукції на душу населення виробляють у Швеції, Швейцарії, Голландії та Ісландії. За ними йдуть США, Японія, Німеччина та інші країни. В Україні, за даними Світового банку, виробництво ВВП на душу населення становило в 1990 р. до 5200 дол., а за роки кризи знизилося до 2606 грн. у 1999 p., що у доларовому еквіваленті становило менше 500 дол., внаслідок чого Україна була віднесена до слаборозвинутих держав. У наступні роки цей показник зріс, але відставання від розвинутих країн за ним у 2000—2004 pp. теж збільшилося.

Між економічною і соціальною ефективністю існує суперечність, яка є формою руху суперечності між виробництвом і споживанням. Для того, щоб ця суперечність сприяла соціально-економічному прогресу суспільства, необхідно уникати як зрівнялівки у розподілі матеріальних благ, так і надмірної нерівності, тобто досягати оптимуму. За його відсутності руйнуються стимули до праці, знижується ефективність суспільного виробництва, зростає прагнення змінити існуючий лад.