Як вплинули на розвиток економіки УРСР і добробут її громадян реформи 50-х-початку 60-хрр. ХХ ст.?

50-60-ті роки - це роки «відлиги» та початку так званого «застою».

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Після його смерті розпочався новий період радянської історії, а з ним і новий період в історії України. Після цього на провідні позиції у правлячій верхівці висунувся Микита Хрущов. У вересні 1953 р. він став першим секретарем ЦК КПРС. Наступники Сталіна розуміли, що продовження політики «закручування гайок», терору і репресій безперспективне і таїть у собі небезпеку могутніх соціальних вибухів. Попереджувальним дзвінком стали повстання в'язнів Воркути (1953) та інших концтаборів ГУЛАГу. Нове керівництво пішло на деяку лібералізацію суспільно-політичного життя. Почався період так званої «відлиги».

Кульмінаційним моментом «відлиги» став XX з'їзд КПРС (лютий 1956 р.). У доповіді на XX з'їзді КПСС (червень 1956) він проголосив боротьбу проти «культу особи» Сталіна, був ініціатором освоєння цілинних земель, перебудови управління промисловістю і сільським господарством (утворення промислових районів, поділ обкомів КПРС на сільські й міські) тощо.

Однак, ці його заходи або не мали успіху (напр., примусові посіви кукурудзи в районах, не сприятливих для цієї культури, перебудова партійних організацій за виробничим принципом), або сам він не доводив їх до кінця: бувши ініціатором поборення «культу особи», сам і повернувся до політики ресталінізації; допустивши деяку свободу думки, з кінця 1962 розпочав переслідування т. зв. «абстракціонізму» й «модернізму» в літературі й мистецтві; початковими заходами десталінізації сприяв деякому поширенню прав національних республік, але сам же їх унедійснив посиленням боротьби проти націоналізму в цих республіках. Особливо важкий своїми наслідками, зокрема в Україні, хрущовський закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям» (1958), за яким запроваджено посилену русифікацію не лише освіти, а й усього культурного життя в національних республіках.

Переймання М.Хрущова проблемами села пояснюється не лише намірами якнайшвидше відновити зруйноване сільське господарство, але і внутрішньою схильністю його як людини покращити злиденне життя селянства. Саме внутрішня мотивація значною мірою сприяла тому, що вже з перших днів боротьби за владу Хрущов виявив здатність порвати з терористичною політикою Сталіна і піти іншим шляхом – шляхом реформ.

Одним із завдань, котре вимагало негайного вирішення постала проблема порушення та недотримання принципу матеріальної зацікавленості колгоспів і самих колгоспників. Інакше кажучи чи не вперше за часів радянської влади було визнано фіскальний характер ставлення держави до селянства. Адже розмір податку з господарств колгоспників встановлювався не в залежності від фактичних доходів, отриманих від утримання худоби та зібраного на присадибній ділянці урожаю, а таких, які на думку податківців можна було отримати. Тому податок був непомірно обтяжливим для селян. Це привело до скорочення поголів’я худоби в особистій власності, зменшення продуктивності присадибних ділянок, і вкрай негативно позначилось на загальних обсягах виробництва сільськогосподарської продукції в країні. Скорочення грошового податку, відновлення твердих ставок оподаткування у відповідності з розмірами присадибних господарств дозволили селянам оптимістичніше дивитись у майбутнє.

До сільської місцевісті почали надходити гроші. За перші п’ять років перебування при владі М.С.Хрущова і до 1958 року включно, в українському селі використали вдвоє більше коштів, ніж за попередні роки радянської влади разом узяті. Крім цього було вжито багато заходів, що привели до поступового покращення життя колгоспного селянства, зокрема, збільшилися державні заготівельні ціни на зерно і продукцію тваринництва, до того ж з колгоспів списувалася попередня заборгованість.

Але непослідовність політики Хрущова викликала, з одного боку, розчарування й незадоволення населення, у висліді якого розвинувся рух опору, в національних республіках, спрямований головно проти нац. дискримінації; а з другого — у керівних колах КПСС страх перед т. зв. «волюнтаристичними» методами хрущовського керівництва, які загрожували розвалити вироблену Сталіном тоталітарну систему. Це останнє й стало причиною внутрішнього перевороту в Політбюрі ЦК КПСС 1964, у висліді якого Хрущова усунено з усіх керівних позицій.

У 60-х роках закінчився екстенсивний етап економічного розвитку СРСР. Переходу до інтенсивних форм господарювання здійснити не вдалося. В СРСР зберігався консервативний, непридатний механізм господарювання. Економічні реформи або зовсім захлинулись, або проводились непослідовно. Заклик органічно поєднати досягнення науково-технічної революції з перевагами соціалізму багато в чому залишився на папері. Численні програми й проекти, п'ятирічні плани на стали тією основою, на якій можна було б оперативно приймати неординарні рішення. Давався взнаки і низький рівень розробки валютно-фінансових проблем. Товарно-грошовим відносинам, ринку тривалий час взагалі не надавали належного значення, підмінюючи їх адміністративними й організаційними заходами. Особиста зацікавленість виробників фактично ігнорувалася. Через непродуману, заідеологізовану науково-технічну політику кінцевий економічний ефект далеко не завжди відповідав докладеним зусиллям, не стимулював творчу працю і зростання рівня кваліфікації. Насиченість спеціалістами з вищою або середньою спеціальною освітою і надто повільне зростання продуктивності праці свідчили про нераціональне використання кадрів, відсутність їх оптимальної розстановки та умов реалізації індивідуальних і колективних можливостей. Понад 4 млн. спеціалістів Радянського Союзу працювали на посадах, які не відповідали рівню їхньої підготовки.

Економічний прогрес України перебував у вимушеній залежності від загального стану СРСР та його сателітів. За визначеннями " інтеграція", " інтернаціоналізація", " єдиний народногосподарський комплекс" приховувалися дії, спрямовані на уніфікацію народів і штучне переплетення економіки різних країн і регіонів, аби ніхто, крім бюрократичної і партійної еліти, не був господарем на своїй землі. Природні родовища України бездумно експлуатувались. Довгострокові національні інтереси не враховувались.

27 вересня 1965 року у Радянському Союзі розпочалася так звана “косигінська” реформа економіки (на Заході вона відома як реформа Лібермана, чи реформа Лібермана-Косигіна). Тоді після доповіді прем’єр-міністра Олексія Косигіна, пленум ЦК КПРС схвалив запропоновані ним нові принципи керування економікою. Ці принципи полягали у скороченні кількості показників, які “спускалися” підприємствам “згори”, підприємства отримали можливість за умови виконання плану залишати собі частину прибутків і використовувати їх на “матеріальне стимулювання” працівників. Брежнєв цікавилися реформою. Але вона мали і численних противників, через що її впровадження було частковим. Важливим напрямком реформи ставало посилення стимулювання виробництва. До реформи на премії та одноразові винагороди використовувалася невелика частина одержаного прибутку. Зокрема, в 1961р. у розпорядженні української промисловості залишалося 34 відсотки створеного в ній прибутку, при цьому до заохочувальних фондів надійшло не більше 5 відсотків. Тепер же замість єдиного фонду підприємства утворювалося три самостійних фонди – розвитку виробництва, матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та житлового будівництва.