Рекультивація земель та її значення.

Рекультивація земель — це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності і господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля відповідно інтересам суспільства. Будь-яке будівництво, добування корисних копалин, геологорозвідка тощо не починаються, доки не буде розроблено проект рекультивації порушеного ґрунтового покриву. Загальні вимоги до рекультивації земель регламентуються Держстандартом 17.5.3.04-83.

Рекультивації підлягають усі землі, що зазнають змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських та підстеляючих породах, що відбуваються або вже відбулися у процесі гірничих, будівельних, гідротехнічних, геологорозвідувальних та інших робіт. Слід рекультивувати також еродовані ґрунти, а при відповідних умовах шляхом землювання — кам'янисті місця і землі з неглибокими і низькопродуктивними ґрунтами.

Землювання – комплекс робіт зі зняття, транспортування та нанесення родючого шару ґрунту і потенційно родючих порід на рекультивовані ділянки землі. Технологія землювання вибирається з розрахунку мінімального проходу транспортних та планувальних машин по ділянці з метою недопущення надмірного ущільнення нових шарів ґрунту. Загальні вимоги до землювання викладені в Держстандарті 17.5.3.05 – 84. Родючий шар ґрунту для землювання повинен відповідати Держстандарту 17.4.2.02 -83, а для сільськогосподарського напрямку рекультивації – Держстандарту 17.5.03 – 78. Основною характеристикою землювання є величина родючого шару, що наноситься на рекультивовану ділянку. Землювання може бути суцільним і вибірковим, звичайним і комбінованим. Звичайне землювання здійснюється за один раз без перемішування основного шару та того, що наноситься. Комбіноване землювання здійснюється у 2 етапи: нанесення родючого шару товщиною 10-15 см та перемішування його з ґрунтом, родючість котрого підвищується, або породою; повторне нанесення родючого шару до запроектованої норми.

Основне завдання рекультивації полягає в тому, щоб виконати комплекс спеціальних робіт і заходів, довести порушені землі до стану, придатного для їх використання у сільському, лісовому, рибному господарствах, для промислового та комунального будівництва, створення тепличних господарств і зон відпочинку.

Рекультивація має соціальне значення у справі виховання бережливого ставлення до природних ресурсів і, зокрема, земельних багатств України.

Підприємства, організації та установи, що виконують згадані вище роботи на сільськогосподарських землях, лісових угіддях, наданих їм у тимчасове користування, зобов'язані власним коштом довести ці земельні ділянки до стану, придатного для їх використовування за призначенням.

Порушені землі доводять до придатного стану в ході гірничо-видобувних та інших робіт, а при неможливості — не пізніше, ніж за рік після їх завершення, виключаючи період промерзання ґрунту.

Роботи з рекультивації порушених земель виконують поетапно і поділяють на технічну та біологічну рекультивацію.

Технічна рекультивація є комплексом інженерних робіт, до складу якого входять:

- знімання та складування родючого шару ґрунту і потенційно родючих порід;

- формування відвалів шахт, кар'єрів, а також гідровідвалів;

- вирівнювання поверхні, виположування, терасування та закріплення укосів відвалів, бортів і кар'єрів, засипання шахтних провалів, закріплення їх бортів;

- хімічна меліорація токсичних ґрунтів;

- покриття вирівняної поверхні шаром родючого ґрунту або потенційно родючих порід;

- інженерне впорядкування рекультивованої території (дренажна мережа, дороги, виїзди тощо);

- вирівнювання дна та бортів кар'єру при створенні водойм.

Обсяг робіт технічного стану рекультивації залежить від стану порушених земель і виду запланованого використання. Ділянки, підготовлені до стану придатності для несільськогосподарського використання (під парки, водойми, промислове і комунальне будівництво тощо) передаються відповідним організаціям у встановленому порядку. Ділянки, що призначені для сільськогосподарського і лісового господарства після гірничо-технічного етапу рекультивації, повертаються або передаються відповідним сільськогосподарським чи несільськогосподарським підприємствам для здійснення заходів біологічної рекультивації і подальшого використання за призначенням.

Знімання родючого шару ґрунту є обов'язковим при всіх видах робіт по видобуванню корисних копалин, промисловому будівництві, будівництві житлових і комунальних об'єктів, доріг і гідротехнічних споруд, а також при відведенні родючих земель під териконники, відстійники, ложа ставків і водосховищ тощо. Знятий шар складують або вивозять на малопродуктивні землі, розташовані неподалік (еродовані, піщані, солонці та ін.) для подальшого відновлення родючості порушених земель.

Глибина знімання родючого шару визначається глибиною гумусового профілю ґрунту та вмістом в ньому гумусу. Знімається гумусово-акумулятивний горизонт ґрунту.

Біологічна рекультивація — це комплекс заходів щодо створення сприятливого водно-повітряного та поживного режимів ґрунту для сільськогосподарських і лісових культур.

Комплекс заходів біологічної рекультивації земель для сільськогосподарського використання визначається фізико-хімічними властивостями підстеляючих порід і нанесеного родючого шару ґрунту або потенційно родючої породи. Цей комплекс охоплює запровадження сівозмін, насичених культурами на сидеральне добриво, внесення підвищених норм органічних і мінеральних добрив, мульчування тощо.

На ділянках, що відводяться лісовому господарству, основний біологічний вплив на відновлення порушених земель мають лісові насадження. При підготовці земельної ділянки під лісові культури верхній шар збагачують сидератами, мульчують. При посадці вносять добрива.

Ерозія – це явище руйнування і знесення ґрунто-підґрунтя під дією поверхневого стоку і вітру. Різними формами ерозії в Україні охоплено близько 20 млн. га ріллі з 34, 2 млн.га всього орного клину (59%).

Ерозія

Водна Вітрова

Водна ерозія спричинена поверхневим стоком, який має місце при наявності схилів крутизною понад 5˚.

Ерозія стає інтенсивнішою із:

1. зростанням крутості схилу,

2. зменшенням водопроникності ґрунту,

3. жорсткуватості підстилаючої поверхні,

4. збільшенням інтенсивності танення снігу,

5. внаслідок зливи

Відношення кількості води, що стікає до кількості опадів дістало назву коефіцієнта поверхневого стоку. При мерзлому ґрунті, який практично є водонепроникним, стікає майже вся вода, і коефіцієнт наближається до одиниці. Поверхневий стік навесні коливається в значних межах, від 0, 01 до 0, 95. В теплу пору року він досягає значних величин при зливах.