Таким чином, об'єднання Литви і Польщі було відновлене у формі персо­нальної унії.

ОСТАТОЧНА ЛІКВІДАЦІЯ УДІЛЬНОГО УСТРОЮ

Казимир, бажаючи забезпечити внутріш­ній спокій, визнав за Свидригайлом номіналь­ний пожиттєвий титул великого князя і можли­вість володіти відновленим Волинським кня­зівством. Казимир мусив визнати і відновлен­ня удільності Київського князівства, до клади в якому повернулася династія Олельковичів.

Та з часом намагання Казимира ліквідувати автономію українських князівств увінчалися успіхом. Скориставшись із смерті Свидригайла та Семена Олельковича, він ліквідував Волинське (у 1452 р.) та Київське (у 1471 р.) князівства. На українські землі поширюється воєводський устрій.

На підтримку московського князя розра­ховували організатори так званої " змови князів" 1481 р. - Михайло ОлІелькович та Федір Бєльський (онуки Володимира Ольгердовича). Змовники мали за мету возвести на великокнязівський стіл Михайла Олель­ковича, а у разі ж невдачі - приєднати до Московського князівства руські землі вздовж р, Березини. Змову було викрито.

Після смерті Казимира у 1492 р. воєнна активність Москви істотно зросла, російські війська почали наступ на смоленські та чернігово-сіверські землі. Московський князь Іван Ш мотивував свої дії необхідністю захисту православних від релігійних переслідувань і насадження католицтва. В результаті війни з Литвою (1500-1503 рр.) Москва закріпила за собою всю Чернігово-Сіверщину, не підмовив­шись, однак, від подальшого просування в руські землі.

Воєнні дії активізували визвольний рух в українських землях. Він пов'язаний з іменем князя Михайла Глінського. Разом зі своїми братами Василем та Іваном у 1508 р. Михайло Глинський очолив повстання руської та білоруської знаті, невдоволеної пануванням Литви. Причини поразки по­встання слід шукати як у відсутності обі­цяної допомоги із зовні - з боку кримського хана та московського князя, так і у відсутності глибоких соціальних коренів. На цей час українські князі й бояри вже адапту­валися у системі Великого князівства Литовського, більшість із них обстоювала лише власні інтереси і не бажала ними ризикувати за ради ідеї Глинського про утво­рення Київської держави. Самому ж Глинському в історичній літературі даються проти­лежні оцінки - від оборонця національних інтересів руських земель Литовської держави до талановитого авантюриста.

ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569 РОКУ

ПРИЧИНИ:

v Велике князівство Литовське поступово занепадало. Внаслідок Лівонської війни з Московщиною (1558-1583рр.) воно опини­лося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі, яка настир­ливо добивалася приєднання Литви.

Польща і Литва об'єдналися в одну дер­жаву, яка дістала назву " Республіка" (поль­ською мовою - Річ Посполита) з єдиним королем, сеймом, грошовою системою, зако­нами, католицтвом як державною релігією. Литовське князівство отримало статус авто­номії. Всі українські землі, що раніше нале­жали Литві, переходили під владу безпосе­редньо Польщі.

НАСЛІДКИ ЛЮБЛІНСЬКОЇ УНІЇ

· Українські землі, на відміну від литовських, не забезпечили собі окремий статус у політичній, соціально-правовій системі нової держави.

· На українську територію поширювали­ся через Польщу нові форми соціального та правового життя, у тому числі принципи корпоративної організації суспільства, шля­хетської демократії, міського самовряду­вання тощо.

· Суспільна верхівка зазнала в ідчутного впливу католицизму та польської духовної культури, наслідком чого стала стрімка полонізація української шляхти.

· Втягненим України до міжнародної си­стеми економічного життя призвело до остаточного закріпачення селян, постій­ного зростання експлуатації підневільного населенні, зосередження торгівлі в руках шляхти. Прагнучи інтенсифікувати сільське госпо­дарство і зорієнтувати його на потреби зовніш­нього ринку, поляки утворювали власні госпо­дарства, що називалися фільварками (у пере­кладі з німецького - хутір, ферма). Під філь­варки відводилися кращі землі, а їх розвиток забезпечувався за рахунок панщини - приму­сової підневільної праці селян. Розгортання фільваркової системи зменшило селянські на­діли, призвело до збільшення панщини, при­мусів і втрати селянами права переходу.

· Православним українцям заборонялося займати вищі державні посади; у містах православні українці усуваєшся від участі в самоуправлінні, українські ремісники і купці опинилися в менш вигідних умовах, ніж польські (більші податки, заборона за­йматися певними ремеслами, обмеження торгівлі і т.д.).

· В установах панувала тільки польська мова та латинь як мова освіти, судочин­ства, діловодства.

БРЕСТСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ

У1596 р. в Бресті була проголошена церковна унія - об'єднання православної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилась нова - уніатська церква (греко-католицька). Уніатська церква зберігала слов'янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і переходила під владу Папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборонено.

Проти церковної унії виступили на­родні маси, час­тина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527-1608рр.), братства (громадські органі­зації міщан, ство­рені для захисту православної пастви).

Це змусило Польщу в 1632р. знову дозволити легальне існування православної церкви.

БРАТСТВА

Значний внесок у національно-культурне життя кін. XVI – поч. XVII ст. зробили братства. За структурою вони нагадували міські цехи, мали статути, в яких передбачалися регулярне проведення зборів, виборність старшини і прийняття присяги. Існували на членські внески братчиків і пожертвування. Братства за­сновували друкарні, братські школи. Особливо відомі Успенське братство у Львові (1585 р.), Київське Богоявленське братство (1615 р.); Луць­ке Чеснохрестське братство (1617 р.).