Самостійний розвиток двох князівств до 1199 р.

Галицьке князівство спочатку було більш сильним. Зміцнення Галичини відбу­лося за князя Володимирка (1124-153 рр.) та його сина Ярослава (1153-1187 рр.). Ярослав був наймогутнішим галицьким князем, за великий розум і спритність його прозвали Осмомислом. До його князівства були приєднані землі в пониззі Дунаю. Яро­слав зміцнив союз з Угорщиною шлюбом своєї доньки з королем Стефаном, вів боротьбу з половцями, на кордонах галицьких земель будував укріплені міста. Але після смерті Ярослава князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між га­лицькими боярами, багато із яких були в со­юзі з польськими і угорськими феодалами.

Волинське князівство, відокремив­шись від Києва, спочатку розпалося на дрібні князівства, які ворогували між собою. Забезпечити єдність Волинської землі вдалося талановитому князю Роману Мстиславовичу (1170-1205 рр.). який у своїй об'єднавчій політиці зробив ставку не на бояр, а на дворянство і городян. Роман Мстиславович забезпечив внутрішню стабільність Волинського князівства, що дозволило йому розпочати активну боротьбу за розширення своїх володінь. В результаті у 1199 р. Роману Мстиславовичу вдалося вперше об'єднати Волинську і Галицьку землі, врятувавши останню від зазіхань польських і угорських феодалів.

Так утворилося Галицько-Волинське князівство.

Розвиток об'єднаного Галицьке-Волинського князівства за Романа Мстиславовича (1199-1205 рр.)

У 1202 р. Роман приєднав до князівства Київські землі. Утворення такої могутньої держави дозволило йому вести успішну боротьбу з половцями, угорськими І поль­ськими князями, зі своїм непокірним бо­ярством, сприяло економічному підне­сенню князівства, розвитку міст, ремесел, торгівлі.

Роман склав проект дотримання " доброго порядку" на Русі, тобто припинення міжкнязівських чвар і організації центральної влади v федеративній Давньоруській державі, російський історик XVIII ст. В. Татищев пере­казав зміст Романового проекту, запозичений, очевидно, з давньоруського джерела, що не ді­йшло до наших днів. У проекті " Доброго по­рядку" передбачалося, що у випадку смерті київського володаря, нового великого князя повинні обирати шість князів: суздальський, чернігівський, галицько-волинський, смолен­ський, полоцький і рязанський, Роман, пра­гнучи уникнути подальшого дроблення дер­жави, пропонував передавати престол стар­шому синові, а не ділити землі між усіма синами, як чинилося раніше. Однак усі інші значні руські князі відмовилися приїхати на з'їзд, щоб обговорити Романів проект. Одні вигадували різні причини, інші прямо заяв­ляли, що такого " одвічне не було", а значить, і не повинно бути.

Після трагічної загибелі Романа - великого полководця й політика - залишилося двоє малолітніх синів: чотирирічний Данил о та дворічний Василько. Від їхнього імені в князівстві почала правити вдова Романа - Анна - розумна, мужня і владна жінка, її підтримували волинські бояри, приведені Романом з Володимира до Галича, та княжа Дружина. Прихильниками об'єднання земель під владою князя виступали середнє боярство, міщани та селяни. Всі вони по­терпали від утисків великих бояр, які зосередили в своїх руках земельні володіння, верхівка галицьких бояр виступила проти об'єднання Галицької і Волинської земель в одне князівство.

Тимчасовий розпад Галицьке-Волинського князівства, викликаний загибеллю Романа Мстиславовича і посиленням боротьби бояр за владу (1205-1238 рр.)

Бояри прогнали малолітніх синів Романа - Данила і Василька - та взяли владу в свої руки. Під боярським пануванням земля опи­нилась в безладі, чим скористалися поляки та мадяри, які захопили Галич та Володи­мир і задумували поневолити всю Галичину та Волинь.

Угорський король Андрій II посадив на галицький престол свого малолітнього сина Коломана, а польський князь Лешко Краків­ський заволодів Перемишлем і прицілювався на решту волинських земель. Щоб послабити позиції угорського короля, він скористався з невдоволення галичан свавіллям угрів у Галичі й запросив на галицький престол новгород­ського князя Мстислава Удалого. На чолі загартованої кінної дружини Мстислав Удалий у 1219р. з допомогою міщан вигнав угорський гарнізон з Галича.

З появою Мстислава Удалого на західно­українських землях створилися сприятливі умови для боротьби проти експансії Польщі. Тим більше, що 18-річний Данило одружився з дочкою Мстислава Удалого Ганною. Спираючись на волинське боярство, молодий князь у 1219 р. визволив від польських феодалів Берестей­щину і Забужжя, у 1225 р. відвоював у поляків Луцьк і Пересопницю з округами й розпочав боротьбу з ворожою йому галицькою олігар­хією за Галицьке князівство. Кілька разів він брав і вимушено залишав Галич, аж доки в 1238 р. не утвердився в ньому остаточно. Для зміцнення відродженої Галицько-Волинської держави надзвичайно важливе значений мав захист її західних кордонів. Навесні 1238р., під Дорогичином, Данило розгромив тевтонських лицарів Доброжинського ордену, які загрожу­вали його державі, й навіть захопив у полон їхнього магістра Бруно.

Розвиток Галицько-Волинського князівства за Данила Романовича (1238-1264 рр.)

У 1239 р. Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак, в період, коли Данило вже відбудував свою державу, на руські землі напали монголо-татари, які після зруйнування в грудні1240 р. Києва пішли походом на Волинь і Гали­чину. Данило змушений був визнати залеж­ність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відновлю­вати економіку. Але коритися Данило не думав і готував сили для боротьби проти Золотої Орди.

У руслі цієї антимонгольської політики князь: уклав союз з угорським королем, папою римським, організовував війська, укріпляв старі міста і будував нові - заснував Холм і Львів.

Але антимонгольська політика Данила зазнала краху. Татари здійснили похід на князівство і змусили князя знищити від­новлені ним укріплення міст. Це справило гнітюче враження на Данила і прискорило його смерть у 1264 р.

Але головної своєї мети Данило не досяг - не зміг добитися визволення держави від монголо-татар.

Українська історіографія вважає Да­нила Галицького одним із найвидатніших руських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство у високорозвинену державу, яку поважали в Європі.

Розвиток Галицько-Волинського князівства за спадкоємців Данила Галицького, поступове політичне ослаблення князівства (1264-1340 рр.)

При формальному збереженні єдності, князівство фактично розпалося і поступово втрачало колишню велич. У цей період князювали сини Данила - Шварно (1264-1269 рр.) і Лев I (1264-1301 р.), син Лева І -Лев П (1308-1323 рр.), сини Юрія – Андрій та Лев II (1308-1323 рр.). Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Особливе місце у цій політиці відводилося Польщі, Тевтонському ордену та Литві, підтримка яких могла забезпечити незалежність від Золотої Орди.

Андрій та Лев II закріпили політичні сто­сунки з Литвою династичним шлюбом донь­ки Андрія та сина великого князя литовського Гедиміна (13І6-1341 рр.). Цей шлюб виявився однією із передумов литов­ського панування в українських землях.

Останнім галицько-волинським князем став племінник Андрія та Лева II - Юрій П Болеслав (1323-1340 рр.). Він був україн­сько-польського походження, охрещений в католицькій вірі й отримав ім'я Болеслав. Коли ж з'явилася можливість зайняти галицько-волинський престол, Болеслав перейшов у православну віру і взяв ім'я Юрій. З його кандидатурою погодилися і бояри, і татари.

Юрій II Болеслав, вихований на західній культурі, здійснював прозахідну політику: сприяв переселенню німців і поляків в укра­їнські землі, лояльно ставився до католиц­тва і його поширення в Україні. Невдоволені бояри отруїли князя. Смерть Юрія II була трагедією для України: він не мав спадкоємців, і престол перейшов до його зятя - литовського князя Любарта.

Галицько - Волинське князівство опини­лося в складі Великого князівства Литов­ського. Боротьбу за українські землі роз­почав і польський король Казимір Великий, захопивши у 1349 р. частину Галичини. Цю боротьбу вступила і Угорщина, яка володіла Галичиною з 1370 по 1386 рік.

Галицько-Волинське князівство, будучи ослабленим боротьбою з татарами, боротьбою між боярами та князями, стало об'єктом агресії з боку сусідніх держав і не змогло відстояти незалежність.