Типи виробництва та організаційні форми роботи

Під типом виробництва розуміється сукупність його організаційних, технічних і економічних особливостей, тобто комплексну характеристику організації та технічного рівня підприємства, обумовлену ступенем його спеціалізації, складністю та стійкістю товарної номенклатури, розмірами і повторюваністю випуску виробів, а також масштабами виробництва. На вибір типу виробництва випиває: номенклатура виробів, що випускаються, обсяг випуску продукції, ступінь сталості товарної номенклатури підприємства, характер завантаження робочих місць. Залежно від рівня концентрації та спеціалізації розрізняється три типи виробництва: одиничне, серійне та масове.

Тип виробництва на підприємстві визначається типом виробництва провідного цеху, а тип виробництва цеху - характеристикою дільниці, де виконуються найвідповідальніші операції та зосереджена основна частина виробничих фондів. Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва носить умовний характер, оскільки на підприємстві і навіть в окремих цехах можуть бути різні типи виробництва. Застосовується також поняття вид виробництва, котрий відмінний від типу.

Види виробництва є категорійністю виробництва продукції за видами організації структури виробничих чинників щодо технологічної структури виробництва. Основні види простих виробництв це лінеарне, розбіжне, збіжне та змішане виробництво, складних – циклічне та змішане. Реальне виробництво є найчастіше змішаним виробництвом.

Залежно від призначення продукції виробничі процеси можуть бути основними і допоміжними, але для того, щоб налагодити виробництво виробу необхідно здійснити підготовку виробництва, організувати основні та допоміжні процеси, погодити їх у просторі та часі, проконтролювати їх параметри і внести необхідні корективи. Ці основні виробничі функції виконують різні системи, основну роль серед яких має виробнича система. Класифікація машинобудівного виробництва наведена на (рис. 1.3). Виробництво це сукупність взаємодіючих систем і взаємозалежних процесів, які забезпечують випуск продукції необхідної якості в задані терміни. Видом виробництва є класифікаційна категорія, яка виділяється за ознакою застосовуваного методу виготовлення виробу. Головним в цьому визначенні є ознака застосованого методу виготовлення, тому що саме ці методи дають назву видами виробництва. Вид виробництва відповідає технологічному методу. Основне виробництво може бути одиничним, серійним і масовим. Головна ознака тут - коефіцієнт закріплення операцій. Серійне виробництво на більшості підприємств є груповим і механізованим. Групове виробництво це виробництво, що характеризується спільним виготовленням груп виробів з різними конструкційними, але спільними технологічними ознаками. Групове виробництво є основою для створення гнучкого автоматизованого виробництва, оскільки забезпечує скорочення виробничих циклів і більше швидке освоєння нових виробів, що призводить до підвищення ефективності виробництва за рахунок: уніфікації конструкційних елементів деталей, використання групових технологічних процесів, зменшення простоїв обладнання, скорочення часу на переналагодження, скорочення витрат і часу на технологічну підготовку виробництва. Групове виробництво є необхідною умовою організації малосерійного виробництва, тому що може в найкоротший термін забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції.

Механізоване виробництво - це виробництво із застосуванням енергії неживої природи в технологічному процесі, повністю керованому людьми. Масове виробництво є завжди потоковим і автоматизованим, в якому технологічний процес частково управляється людиною. В ринкових умовах при частій зміні запитів цільових ринків перемогти в конкурентній боротьбі зможе тільки той виробник, який у найкоротші терміни проведе підготовку виробництва і приступить до серійного випуску виробу. Найбільш повно цим вимогам відповідає малосерійне виробництво, оснащене верстатами з ЧПУ.

Основні поняття і терміни, що характеризують типи виробництва, стандартизовані та входять в ДСТУ ISO. Однією з основних характеристик типу виробництва є коефіцієнт закріплення операцій. Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виготовляємих або ремонтованих виробів і малим обсягом їх випуску. Серійне виробництво характеризується обмеженою номенклатурою виробів, що виготовляються або ремонтуються партіями і відносно великим обсягом випуску. Залежно від кількості виробів у серії (або партії - кількості деталей, які повинні виготовлятися) і значення коефіцієнта закріплення операцій розрізняють малосерійне, середньо серійне та багатосерійне виробництво. Партія деталей може бути виробничою, про яку згадується вище, та операційною. Виробнича партія - це група одного найменування та типорозміру, що запускаються в виготовлення одночасно або безперервно протягом визначеного інтервалу часу. Операційною партією називається виробнича партія або її частина, що поступає на робоче місце для виконання технологічної операції. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою та великим обсягом випуску продукції, яка безперервно виготовляються протягом тривалого часу. Тепер масове виробництво майже відсутнє.

Показником встановлення типу виробництва є коефіцієнт закріплення операції за одним робочим місцем, під яким розуміється відношення кількості всіх операцій, що виконуються протягом місяця до кількості робочих місць. Якщо коефіцієнт закріплення менший 10, то виробництво відноситься до масового чи багатосерійного, 20-40 - малосерійного, 10-20 – середньосерійного. В одиничному виробництві коефіцієнт такий коефіцієнт не регламентується. У принципі на будь-якому підприємстві можуть зустрічатися форми організації виробництва всіх трьох типів. Так, наприклад, на машинобудівних підприємствах складання здійснюється за типом масового виробництва, виготовлення складальних одиниць - за серійним, а ряд процесів може здійснюватися як малосерійне чи навіть одиничне виробництво. Деталі на виробництво подаються партіями.

Технологічні характеристики різних типів виробництва наступні (табл.1.1),

В одиничному виробництві кількість продукції, що випускається, невелика і залежить від її складності, універсальне обладнання та оснащення, верстати не налаштовані, робота виконується за пробними вимірами, досягнення точності

забезпечують методи пригонки, форма спеціалізації – технологічна, характер технологічних розробок найпростіший, тобто використовуються маршрутні карти, кваліфікація робітників висока. В серійному виробництві ці характеристики змінюються в залежності від кількості продукції, що виготовляється. Так верстати і оснащення стають частково спеціалізовані та спеціальні, форма спеціалізації – предметна, використовуються робітники різної кваліфікації, широко застосовується взаємозамінність, використовуються детальні технологічні процеси. В масовому виробництві іде безперервний випуск однакових виробів, широко застосовується спеціальне та спеціалізоване обладнання, оснащення, кваліфікація робітників – низька, але при необхідності висококваліфікованих наладчиків, повна взаємозамінність, дуже детальні технологічні процеси. В масовому виробництві виготовляються найдешевші вироби. Вибір типу виробництва проводиться по номенклатурі й програмі випуску продукції та собівартості її виготовлення.

Під організаційним типом виробництва розуміють сукупність ознак, властивих підприємству, і таких, що відображають: широту чи вузькість номенклатури продукції, що випускається, сталість або мінливість номенклатури продукції, універсальність або спеціалізацію виробничих підрозділів, устаткування робочих місць, кількість продукції даної номенклатури.

Кожний технологічний процес виконується в просторі та в часі, а значить, вимагає певної організації. Раціональна, а ще краще оптимальна організація виготовлення продукції повністю визначає її ефективність. В основі такої організації лежить скорочення робочого часу та коштів, тривалості циклу та повне використання обладнання, оснащення, виробничих площ. Розрізняють технологічну, предметну та подетальну форми організації виробництва чи його спеціалізацію (рис. 1.4). При технологічній формі в цеху організовуються дільниці, на яких реалізуються однорідні процеси з орієнтуванням на певний вид обладнання. В цехах утворюються дільниці різних верстатів або дільниці для виготовлення окремих видів продукції. Така організація характерна для невеликих програм виготовлення продукції. При предметній формі організації, більш сучасній, обладнання розташовується по ходу технологічного процесу незалежно від конструкційних і технологічних ознак деталей. Технологічна організаційна форма має більші переваги перед предметною. Згідно цієї організації працює більшість сучасних підприємств. Подетальна форма орієнтує спеціалізацію на виготовлення продукції, що має спільні технологічні ознаки.

За критерієм часу виконання технологічної операції розрізняють потокові та не потокові організаційні форми. Якщо виконання кожної операції відбувається за довільний час, то це буде не потокова організаційна форма. При синхронізації цих часів, тобто, коли час виконання кожної операції технологічного процесу приблизно рівний або кратний такту випуску, то це відповідає потоковій організаційній формі. Під тактом розуміється інтервал часу, через який періодично проводиться випуск продукції у цілому певного найменування, типорозміру та виконання. Використовується також поняття ритм виготовлення, як величина обернена такту. При потоковій організації виробництва значно зменшуються виробничі площі, технологічна собівартість, скорочується виробничий цикл, спрощується управління, зростає якість продукції та продуктивність праці. Основною передумовою організації потокового виробництва є відповідне співвідношення між штучним часом, тобто тривалістю виконання операції та тактом випуску. Потокова обробка звичайно здійснюється на потокових лініях, які є одно-предметними або груповими, безперервно потоковими, тобто синхронізованими і перервно-потоковими – без строгої синхронізації. Циклом обробки називається період часу від початку до кінця виробничого чи технологічного процесу, що повторюється.

Основними недоліками підприємств можна вважати наступні. По-перше, це затратний випуск застарілих конструкцій виробів з низькими технічними показниками, практична відсутність робіт по їх оновленню - проектуванню, дослідженню, впровадженню. По-друге, це слабка спеціалізація та кооперація. По-третє, обладнання та оснащення підприємств зовсім застарілі, в цехах зустрічаються верстати позаминулого століття. По-четверте, низька організація робіт, майже не застосовується автоматизація виробництва, кваліфікація виробничого персоналу вимагає кращого. По-п’яте, надзвичайно низька заробітна плата, високі необґрунтовані податки, які не стимулюють розвитку виробництва. По-шосте, проводиться неправильна приватизація виробництва, яка передбачає на початку його штучний занепад, знецінення, а потім викуп за мінімальні кошти, які також не завжди доходять до скарбниці держави. По-сьоме, з-за вказаних причин ціла низка підприємств оказується не конкурентоспроможними.