Складальне креслення.

Складальне креслення — документ, який містить зображення складальної одиниці та інші дані, потрібні для її складання (виготов­лення) і контролю.

Конструкцію складальної одиниці утворю­ють деталі, з яких вона складається, а також з'єднання цих деталей.

Виконання креслень складальної одиниці ґрунтується на розумінні й призначенні скла­дальної одиниці, її структури та її конструк­ції, форм зв'язку між деталями, конструкцій деталей тощо.

Складальне креслення містить:

а) зображення складальної одиниці, яке дає уявлення про розміщення та взаємний зв'язок окремих його частин;

б) розміри та інші параметри і вимоги, які виконують і контролюють під час складання виробу, вказівки про спосіб з'єднання частин виробу;

в) номери позицій складових частин виробу;

г) основні характеристики виробу;

д) габаритні, встановлювальні, приєднувальні, а також довідкові розміри.

Послідовність виконання складального креслення:

Наведемо лише деякі вимоги, які слід вра­ховувати, виконуючи ескізи для складальних креслень.

1. Вибір головного вигляду деталі на ес­кізі не слід пов'язувати з розміщенням її у виробі.

2. Кількість зображень (виглядів, розрізів, перерізів) і їх розробка мають бути настіль­ки повні, щоб за ними можна було виконати складальне креслення.

3. На ескізах спряжених деталей слід ви­тримати однакові розміри, бо інакше склас­ти виріб буде неможливо.

4. Для спряжених поверхонь переважно беруть однакові знаки шорсткості.

Перевіривши зроблені ескізи щодо пра­вильності виконання зображень, нанесення розмірів, шорсткості, умовних позначень тощо, виконують складальне креслення:

а). вибирають потрібну й достатню кіль­кість зображень (виглядів, розрізів, перері­зів), які розкривають конструкцію виробу на складальному кресленні;

б). залежно від складності виробу та його габаритних розмірів визначають масштаб креслення й обирають формат паперу відповідно до ГОСТ 2.301-68. Наносять рамку і виділяють місце для основного напису;

в). проводять осі симетрії й намічають габаритні прямокутники для розміщення окремих зображень;

г). наносять контур основної деталі виробу, причому побудову бажано вести одночасно на всіх намічених зображеннях; разом з виглядом деталі виконують і потрібні її розрізи;

д). інші деталі креслять приблизно в тій самій послідовності, в якій їх приєднують; на складальному кресленні виконують розрізи, перерізи, виносні елементи і т.ін.;

е). перевіряють зроблене креслення, обводять лінії видимого і невидимого контурів, заштриховують розрізи та перерізи;

ж). проводять виносні та розмірні лінії, про­ставляють розмірні числа;

з). заповнюють основний напис;

и). на окремому аркуші (аркушах) виконують специфікацію виробу;

к). наносять позиції деталей виробу на кре­слення.

Кількість зображень (виглядів, розрізів, перерізів) залежить від складності констру­кції і має бути мінімальна, але достатня для повного уявлення про будову виробу. Навча­льне складальне креслення найчастіше ви­конують у двох або трьох основних зобра­женнях, застосовуючи місцеві й додаткові ви­гляди, прості, складні та місцеві розрізи, пе­рерізи тощо.

Розміри на складальних кресленнях

На складальному кресленні виробу нано­сять:

1. Габаритні розміри, які характеризують висоту, довжину і ширину виробу або його найбільший діаметр. Якщо якийсь із цих розмірів змінний унаслідок переміщення рухомих деталей механізму, то на кресленні показують розміри граничних положень рухо­мих.

2. Монтажні розміри, які потрібні для пра­вильного поєднання між собою деталей, розміщених у виробі у безпосередньому зв'яз­ку.

3. Установлювальні розміри, що визнача­ють величину елементів, за якими виріб установлюють на місце його монтажу або при­єднують до іншого виробу.

4. Експлуатаційні розміри, які показують деякі розрахункові та конструктивні характеристики виробу.

Розміри окремих деталей або їх елемен­тів на складальному кресленні не простав­ляють.

Номери позицій

На складальному кресленні всі складові виробу нумерують відповідно до номерів по­зицій, нанесених у специфікації виробу, тобто за правилами ГОСТ 2.108-68 спочатку за­повнюють специфікацію, а потім з неї пере­носять на креслення відповідні номери по­зицій. Номери позицій слід проставляти на тому зображенні, на якому деталь проекціюється як видима, віддаючи перевагу основ­ним виглядам або розрізам, розміщеним на їх місці.

Номери позицій проставляють на полич­ках ліній-виносок, які заходять на зображен­ня деталі і закінчуються точкою.

Лінії-виноски і полички виконують тонки­ми суцільними лініями, причому лінії-винос­ки не мають перетинатись між собою і, якщо можливо, не бути паралельними лініям штриховки розрізів і перерізів.

Розміщують номери позицій паралельно основному напису креслення поза контуром зображення, зазвичай групуючи їх у рядок або в колонку.

Номер позиції проставляють на кресленні переважно лише один раз. Цифри для номе­рів позицій мають бути на один-два розміри більші за розмір шрифту розмірних чисел.

4. Специфікація. Види специфікації.

Специфікація — документ, який визначає склад складальної одиниці, комплексу або комплекту, потрібний для виготовлення конс­трукторських документів і для запускання ви­робу у виробництво.

5. Прийоми створення специфікації.

На кожну складальну одиницю виконують специфікацію на окремих аркушах формату АА. Основний напис специфікації відрізняєть­ся від основного напису креслення і викону­ється згідно з ГОСТ 2.104-68.

У загальному вигляді специфікація скла­дається з таких розділів:

а) документація;

б) комплекси;

в) склада­льні одиниці;

г) деталі;

д) стандартні вироби;

є) інші вироби;

ж) матеріали;

з) комплекти.

Наявність тих чи інших розділів визнача­ється складом виробу. Назву кожного розді­лу вказують у вигляді заголовка у графі " На­зва " і підкреслюють.

Після кожного розділу специфікації бажа­но залишати декілька вільних рядків для до­даткових записів і по одному рядку після ко­жного заголовка. У розділ " Документація " заносять основ­ний комплект конструкторських документів на специфікований виріб, крім власне спе­цифікації. У наших випадках це буде пере­важно складальне креслення.

У розділ " Складальні одиниці " записують складальні одиниці, що безпосередньо вхо­дять до специфікованого виробу. На кожну з них виконують само­стійне складальне креслення зі своєю специ­фікацією.

У розділ " Деталі " записують нестандартні деталі виробу. Деталі записують у послідов­ності зростання цифр, які входять у позна­чення.

У розділ " Стандартні вироби " записують вироби, виготовлені за державними станда­ртами. У межах кожної категорії стандартів вироби записують за однорідними групами, об'єднаними їх функціональним призначен­ням, наприклад, кріпильні вироби, у межах кожної групи — в алфавітній послідовності їх назв, у межах назви — за зростанням номе­рів стандартів, у межах кожного номера ста­ндарту — в порядку зростання основних па­раметрів виробу.

Графи специфікації заповнюють таким чином:

у графі " Формат " записують позначення формату, на якому виконано креслення де­талі. Для деталей, на які креслення не виго­товлені, у цій графі слід писати " БК";

графу " Зона " заповнюють лише для кре­слень, поділених на зони;

у графі " Поз. " наводять порядкові номе­ри складових виробу в послідовності запи­сування їх у специфікацію. Для розділів " До­кументація" і " Комплекти" цю графу не за­повнюють;

у графі " Позначення " записують позначен­ня конструкторських документів на всі доку­менти й вироби, занесені до специфікації.

Для всіх галузей машино- і приладобуду­вання згідно з ГОСТ 2.201-68 введені систе­ми позначень, у яких кожний виріб, деталь, складальна одиниця закодовані певним но­мером.

Контрольні питання для закріплення:

1. Які креслення називаються складаль­ними?

2. Які вимоги ставляться до складальних креслень?

3. В якій послідовності виконують скла­дальне креслення?

4. Які розміри проставляють на склада­льних кресленнях?

5. Які основні вимоги ставляться до нане­сення на кресленнях номерів позицій окре­мих деталей?

6. З яких розділів складається специфі­кація?

7. Які є особливості викреслювання скла­дальних креслень?