На допомогу студенту. Для трав, що формують газон, найважливішим критерієм оцінки вважається вегетативне відновлення пагонів

Для трав, що формують газон, найважливішим критерієм оцінки вважається вегетативне відновлення пагонів, або кущіння. Кущіння у злаків полягає в утворенні нових пагонів. В однорічників весь розвиток проходить і закінчується менш ніж за один рік. У багаторічних злаків в рік посіву генеративні стебла розвиваються з тих пагонів, які з’явились безпосередньо з насіння і утворили перший вузол кущіння. З цього першого вузла кущіння розвиваються нові вегетативні пагони, котрі в рік початку свого розвитку не утворюють генеративних пагонів.

Стебло злаку уявляє собою соломину, розділену внутрішніми перегородками (вузлами) на окремі міжвузля. В процесі проростання зернівки злака і подальшого росту в порожнині першого листка розвивається головний пагін молодої рослини; далі на цьому пагоні утворюється вузол кущіння. з цього вузла кущіння з’являються нові корені і пагін; стебло, що з’явилося на деякій відстані від головного стебла, утворює свій вузол кущіння. З розвитком коренів другого порядку і початком утворення нових пагонів корені, що виникли в процесі проростання, а також частина первинного стебла, котра залягає нижче від першого вузла кущіння відмирають. Цецй момент визначає початок періоду кущіння.

За характером росту надземних пагонів, котрі відходять у вузлі кущіння від основного стебла, і розвитком кореневої системи газонні трави поділяють на наступні групи: рихлокущові, кореневищні, кореневище-кущові, щільнокущові та столоноутворюючі (Рис.1.1).

Рихлокущові злаки (рис. 2.1) утворюють вузол кущіння нижче поверхні грунту. Від вузла кущіння головного стебла під гострим кутом зазвичай відходять два пагони, і кожен з них утворює одне підземне міжвузля зі своїм вузлом кущіння; ці пагони піднімаються на поверхню у вигляді надземних стебел другого порядку, і кожне з них утворює свій вузол кущіння. Під землею у пагона рихлокущових злаків утворюється лише один вузол кущіння, але не розвиваються підземні пагони, як у кореневищних. Над землею утворюється рихлий кущ, який складається з великої кількості пагонів. Нові кущі утворюються лише з насіння, вегетативне розмноження відсутнє. При нормальному розвитку ці злаки утворюють у верхньому шарі ґрунту (10-20 см) та на його поверхні дернину середньої щільності та міцності на розрив. При відсутності догляду в середині куща з часом накопичується маса відмерлих решток пагонів і листя, центр куща стає найстарішою його частиною. Позбутися цього можна за допомогою прочісування дернини, землювання травостою перегноєм або компостом. Рихло­кущові злаки маловибагливі до аерації ґрунту, добре ростуть на середньо-задернілих луках, на зволожених і навіть підтоплюваних ґрунтовими водами. Кращими для них є пухкі суглинкові, суглинково-піщані перегнійні ґрунти. На газонах рихлокущові злаки (як такі, що швидко розвиваються) є тимчасовими домінантами (1-3 роки), потім переходять в субдомінантне положення, в групу доповнення. До рихлокущових злаків належать костриця лучна, пажитниця багаторічна, райграс багатоквітковий, житняк, гребінник звичайний, пирій без кореневищний, мітлиця звичайна та ін.

Рис. 2.1. Схема кущіння рихлокущових злаків

Кореневищні злаки (рис. 2.2) зону кущіння мають неглибоко під землею. Розвивають вертикальні пагони, які ростуть вгору і утворюють на поверхні ґрунту травостій середньої щільності. Підземні пагони (кореневища) спочатку наростають горизонтально під землею, утворюючи по декілька підземних вузлів (3-5), де на дузі вкорочених вузлів проходить розвиток підземних пагонів з самостійною кореневою системою і зоною кущіння. Кореневищні злаки розмножуються вегетативно і генеративно. Нові вертикальні пагони ці злаки утворюють через 1-5 міжвузлів на підземному кореневищі, тому суцільної щільної дернини не формують, між вертикальними пагонами проглядається ґрунт. Перші кореневища молодий злак закладає в ґрунті на глибині, де пористість та рихлість ґрунту забезпечує його життєдіяльність. Нове покоління утворюється вище старого, тому, з віком злаку кореневища все вище і вище підходять до поверхні ґрунту. Цим зумовлена важлива біологічна особливість кореневищних злаків - у фітоценозі вони зберігаються в достатній кількості до ущільнення верхнього шару ґрунту, а потім випадають з травостою. В складних травостоях їх частка незначна. Виділяються злаки з довгим кореневищем (довго-кореневищні - 3-5 підземних вузли) і коротко-кореневищні (1-3 підземні вузли). До кореневищних газонних трав належать: деякі форми костриці червоної, тонконіг звичайний і болотний, мітлиця біла, лисохвіст лучний та ін.

Рис. 2.2. Схема кущіння кореневищних злаків

Кореневище-кущові злаки (рис. 2.3) відрізняються від кореневищних тим, що в процесі кущіння утворюються недовгі, але чисельні кореневища з пагонами, що формують більш рихлі (або більш щільні) кущі. Формується система кущів, які зв'язані короткими кореневищами. Зона кущіння розміщена неглибоко під поверхнею ґрунту (5-8 см); з неї утворюється густа мережа коріння. Рослини утворюють систему розеточних пагонів, з'єднаних кореневищами. Ці злаки формують рівну, пружну та міцну дернину, яка є бажаною при влаштуванні газонів високої якості. Злаки цього типу кущіння є найбільш цінними для влаштування спортивних та якісних декоративних газонів, так як сформована дернина є щільною, пружною і не ламкою. Вона не проривається при бігу спортсменів і не утворює купин при витоптуванні, поверхня тривалий час зберігається рівною. Серед всіх трав цієї групи в газонознавстві особлива роль належить костриці червоній, бо вона має ряд біоморф: справжньо-кореневищна, кореневище-рихлокущова та кореневище-компактно-кущова. Це має не лише біологічне, але і практичне значення. Кореневище-кущові трави є травами, що розвиваються поволі і досягають повного розвитку на 2-4 рік. З цього періоду вони переважають в складних травостоях і є постійними домінантами. До цієї групи злаків належать також тонконіг лучний, мітлиця звичайна та ін.

Щільнокущові (дернові) злаки об`єднують підгрупи: щільно-дернові та рихло-дернові. Особливістю злаків цього типу кущіння є те, що бічна брунька росте паралельно до материнської осі і боковий пагін спочатку залишається притисненим до материнського та є всередині пазухи покривного листка. Цей тип розвитку пагонів є характерним переважно для ксероморфних злаків сухих лук, степів та напівпустель, а в тропіках - для саванних злаків. Щільно-кущові злаки вузол кущіння мають на поверхні ґрунту. При кущінні молодий пагін або зовсім не виходить з листкової пазухи стрижневого пагону і росте, притиснувшись до нього, або, витягнувшись, відхиляється від нього. При цьому формуються щільні кущі

Рис. 2.3. Розвиток кореневище-кущових злаків (на прикладі тонконога лучного):

а – розвиток пагонів у рослини насіннєвого походження;

б – вегетативне розростання пагонів на кореневищах материнської рослини.

Рис. 2.4. Характер розростання столоноутворюючих злаків на прикладі мітлиці пагоноутворюючої

купинястої форми, де середина куща є найстаршою частиною. Іноді ряд пагонів різних за віком поколінь, починаючи зі старшого, утворюють ніби ланцюг, пов'язаний дуже короткими міжвузлями. Ці злаки утворюють щільну дернину, а в ґрунті - щільну і міцно-скріплену масу коріння, товщина дернини досягає 30 і більше см. Вона щільна, зв'язана, дуже вологоємна і у вологому стані майже непроникна для повітря, що виключає нормальне сумісне зростання зі злаками інших груп. Із щільно-дерновими злаками співіснують лише мохи та деякі мікотрофи. Ці трави довговічні, тримаються на одному місці роками. При влаштуванні газонів їх використовують рідко, лише в тих випадках, коли через посушливі умови не можуть зростати інші трави.

Рихло-дернові злаки за формою куща не відрізняється від щільно-дернових. Зона кущіння розміщена в поверхневому шарі ґрунту. Бокові пагони розвиваються на похилих або лежачих материнських пагонах, тому ростуть не завжди вертикально і формується кущ менш щільним, ніж у щільно-кущових злаків. Використання цих злаків на газонах є обмеженим, оскільки вузли кущіння розміщені під ґрунтом. Внаслідок цього формується купиняста поверхня, де проглядається не вкритий травами ґрунт.

До групи щільно кущових злаків належать: костриця овеча, житняки, мітлиця собача та ін.

Столоноутворюючі злаки (рис. 2.4) - трави зі сланкими надземними стеблами, у них від зони кущіння радіально відходять надземні пагони більш або менш щільно-притиснені до землі, які у вузлах приростають до ґрунту і утворюють додаткові розетки листя та вертикальні пагони. В деяких злаків вертикальні пагони колінчато-зігнуті, нахилені до землі або вертикальні. Ці трави поділя­ються на: повзучі, напівповзучі та прикріплюючі. Формують травостій середньої щільності. При скошуванні часто оголюються жовті та коричневі основи пагонів, що вимагає проведення землювання та скошування. Це ефемери сухих степів і напівпустель.

Серед бобових, осок та різнотрав‘я виділяють:

- стрижнекореневі, сюди відносяться бобові та багато видів різнотрав’я, серед яких трапляються злісні бур'яни. Бобові трави в природі зустріча­ються рідше ніж злаки. Вони є скрізь, але поширені розкидисто або одиничними екземплярами і не формують головної маси природних травосумішей. При проростанні насіння бобових рослин розвивається центральний стриж­невий корінь, що розгалужується на декілька порядків та надземний пагін, який вкорочений і при виході на поверхню утворює потовщення, що назива­ється кореневою шийкою. Нові пагони проростають з бруньок, що розвива­ються на кореневій шийці, в міру розростання головного стрижневого і придаткових коренів. Коренева система бобових заглиблюється в ґрунт до 1, 5-2, 5 м і дає чисельні відгалуження. Розрізняють бобові: з неглибокою кореневою системою (головна маса коріння зосереджена на глибині 40-50 см, окреме коріння сягає глибини 1 м); з глибокою кореневою системою (коріння пронизує ґрунт до 2 м, а головний стрижневий корінь сягає декількох метрів);

- кореневищні, утворює люцерна жовта;

- кущові, коренева шийка розміщена на 1-2 см над поверхнею ґрунту, утворюються пагони, що йдуть під кутом до головної осі куща і формується один кущ. Після цвітіння і плодоношення монокарпічні пагони відмирають, замість них утворюються нові стебла;

- зі сланкими пагонами, від кореневої шийки, що розміщена біля поверх­ні землі, відходять, розповзаючись по поверхні ґрунту в різні сторони, горизонтальні пагони - столони. У вузлах на поверхні ґрунту утворюють розетки листя, іноді гіллясті квітконосні пагони, а в ґрунті - додаткові корені.

Завдання:

1. Замалювати рослини за типом кущіння.

2. Навести приклади рослин за типом кущіння (по 10 шт.).

Очікувані результати:

1. Схеми кущіння газонних трав та їх пояснення.

2. Список рослин за типами кущіння.

Контрольні питання:

1. Рихлокущові трави та їх роль в газонознавстві.

2. Кореневищні трави та їх роль в газонознавстві.

3. Кореневище-кущові трави та їх роль.

4. Дернові трави та їх роль в газонознавстві.

5. Столоноутворюючі трави та їх роль.

6. Біоморфи бобових трав та їх роль.