Річкові долини на Поліссі здебільшого широкі і слабо врізані. Відносні висоти на поперечних профілях через долини і межиріччя здебільшого знаходяться в межах 20-50 м.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДНІ УМОВИ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ ЯК ЧАСТИНИ ПОЛІСЬКОЇ НИЗОВИНИ………………………………………...4

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ ПОЛІССЯ……………………………………….7

Рівненський природний заповідник………………………………...…7

2.3. Шацький національний парк………………………………………….12

2.4. Поліський природний заповідник…………………………………….18

2.5. Черемський природний заповідник…………………………………..22

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ ПОЛІССЯ ……………………………………...25

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...31

ВСТУП

На території будь-якого сучасного держави, яка піклується про свій природній комплекс, флору і фауну, створюються заповідні зони з метою збереження куточків первозданної природи, а також для збереження рідкісних видів птахів, тварин і представників світу рослин.

Заповідники – це особливо охоронювані території, що є природоохоронними та науково-дослідними організаціями, створюється постановою Уряду за згодою суб'єкта, в межах якого вони розташовані. Вони мають вищий статус і найбільш суворий режим охорони, їх територія повністю виключається з господарського обороту.

Мета організації заповідників - створення еталонів природних екосистем, в яких зберігається біорізноманіття, консервація генетичного фонду рослинного і тваринного світу, організація і проведення наукових досліджень та екологічного моніторингу.

Об’єктом даної роботи є заповідні території полісся.

Предметом дослідження є поширити знання про загальні відомості заповідних територій полісся.

Метою роботи була систематизація відомостей про особливості поширення та загальні відомості заповідних територій полісся.

Завдання, які ставились перед роботою:

1) проаналізувати і вивчити літературні та інтернет - джерела про заповідні території полісся.

2) з’ясувати особливості поширення заповідних територій полісся.

3) охарактеризувати заповідні території полісся.

4) сформувати знання про заповідні території полісся.

5) визначити до яких адміністративних одиниць належать заповідні території полісся.

6) дати характеристику природнім умовам заповідних територій полісся.

7) визначити сучасний стан і перспективи розвитку заповідників.

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДНІ УМОВИ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ ЯК ЧАСТИНИ ПОЛІСЬКОЇ НИЗОВИНИ.

Українським Поліссям називають частину Поліської низовини, яка знаходиться в межах України. Поліська низовина включає частину Білорусі, України, Росії та Польщі. На півночі вона обмежена Біморуською височиною, на сході - Середньоруською височиною, на сході - Подільською височиною, Придніпровською височиною та Придніпровською низовиною. Південна межа добре виявлена на заході (під Західного Бугу до Горині) та на сході (в Сумській області). Українське Полісся являє собою південну частину цієї низовини.

Характерними рисами поліських ландшафтів є слабо почленований рельєф, значне поширення водно-льодовикових піщаних відкладів, велика заболоченість. Бідність ґрунтів, сформованих на пісках, та заболоченість сприяли збереженню тут природної рослинності, яка займає близько двох третин території (разом з луками).

Річкові долини на Поліссі здебільшого широкі і слабо врізані. Відносні висоти на поперечних профілях через долини і межиріччя здебільшого знаходяться в межах 20-50 м.

На Західному Поліссі багато озер. Серед них Шацька група озер, до якої належать найбільші на Українському Поліссі озера - Світязь (27, 5 км2) і Пулемецьке (16, 5 км2). У формуванні багатьох західнополіських озер велику роль відіграють карстові процеси [20].

Полісся є неоднорідним за геологічною будовою. Центральне (Житомирське) Полісся знаходиться в межах Українського кристалічного щита. Тут близько до поверхні підходять докембрійські кристалічні породи, які в долинах річок, а інколи і за їх межами, виходять на поверхню. Найбільш піднятою частиною Житомирського Понісся (і Українського Полісся в цілому) є Словечансько-Овруцька височина з максимальною висотою 316 м над р.м. Частина цього кряжу вкрита лесовими відкладами, в яких розвинена густа мережа ярів.

На більшій частині території поверхня складена четвертинними відкладами. Найпоширенішими є флювіогляціальні (воднольодовикові) відклади, переважно піщаного та супіщаною механічного складу. На великій площі, особливо у Волинській області, центральній та східній частинах Житомирської області, поверхня сформована льодовиковими відкладами (мореною). Під час максимального зледеніння більша частина Українського Полісся була вкрита льодовиком. У сучасному рельєфі льдовикові форми найпомітніші на заході Полісся. Тут між Західним Бугом і Горинню знаходиться Волинська моренна гряда, яка піднімається приблизно на 30 м над навколишніми землями.

Українське Полісся, займаючи північну і північно-західну частину України, характеризується відповідно дещо нижчими, ніж у середньому по Україні, температурами і дещо вищою кількістю опадів. У межах Українського Полісся середня температура найтеплішого місяця липня варіює у вузьких межах - від +18, 5 °С на заході до +19, 2 °С на сході. Значно крутішим є градієнт середніх температур найхолоднішого місяця року - січня. Середні січневі температури на заході Українського Полісся близько 4, 5 °С, на сході - близько -8 °С. Середня річна кількість опадів знаходиться переважно в межах від 500 до 600 мм. При цьому немає істотних відмінностей за кількісно опадів ні між західною і східною частинами Українського Полісся, ні між північною і південною його частинами. На Українському Поліссі середньорічна кількість опадів близька до середньорічної випаровуваності і, як правило, дещо вища за випаровуваність. Показник гумідності-аридності клімату (різниця опадів і потенційної випаровуваності) для Полісся вищий, ніж для більшої частини України [21].

Для ґрунтового покриву Полісся характерна висока мозаїчність. Це пояснюється, з одного боку, високим різноманіттям ґрунтотворних порід (долини мають велику ширину, межиріччя тут не вкриті однорідними лесами, як у південніших регіонах України), з іншого боку, — великими відмінностями у зволоженні, які в свою чергу пов'язані з високим середнім рівнем залягання ґрунтових вод і переважно легким механічним складом грунтів, які з цієї причини слабо втримують воду і легко пересихають. Підвищення поверхні ґрунту лише на кілька десятків сантиметрів на Поліссі, як правило, викликає великі зміни у ґрунтотворних процесах і рослинності.

Торфові поклади товщиною понад 0, 7 м займають близько 4, 3% території. Значному розвитку заболочування і торфоутворення на Поліссі сприяє слабо дренована поверхня, що зумовлює високий рівень ґрунтових вод і їх повільний рух, а також достатньо вологий клімат.

Це унікальний регіон, на формування якого в антропогені мали вплив діяльність льодовика та його вод, неодноразові значні зміни клімату. За збереженістю природної рослинності Українське Полісся посідає перше місце серед регіонів рівнинної частини України.

Полісся - самобутній регіон щодо біологічного різноманіття, в тому числі фіторізноманіття. Тут зберігається значна кількість бореальних видів та угруповань, а в Західному Поліссі також центральноєвропейських.

У загальноекологічному аспекті це осередок специфічної постгляціальної рослинності та флори, в тому числі гляціальних реліктів, а також один з основних міграційних шляхів птахів.

Всі ці фактори сприяли створенню природно-заповідних територій, які зараз перебувають під охороною.