Главная страница
Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Дев’ятнадцяте березня
Завдання
Для учнів 7-Б класу
З української мови
За ІІ семестр 2014-2015 н.р.
КР
Двадцять четверте лютого
Прислівник
Тести
1. Прислівник – це а) особлива форма дієслова; б) змінна самостійна частина мови; в) незмінна самостійна частина мови. Скласти (пригадати) й записати речення з прислівником, поставити до прислівника питання.
Прислівник виражає а) ознаку предмета за дією; б) ознаку або приналежність предмета якійсь особі; в) ознаку дії, ознаку іншої ознаки, ознаку предмета. Скласти (пригадати) й записати речення з прислівником, підкреслити в ньому прислівник як член речення.
За допомогою слів значно, багато, куди, ще, трохи утворюється а) проста форма найвищого ступеня порівняння прислівників; б) проста форма вищого ступеня порівняння прислівників; в) складена форма вищого ступеня порівняння прислівників. Утворити всі можливі форми ступенів порівняння від прислівників високо, добре.
Прислівники мимохіть, насамкінець, горілиць, нашвидкуруч утворено а) суфіксальним способом; б) способом злиття основ; в) способом складання слів однакових або близьких за змістом.. Дібрати й записати приклад прислівника, утвореного префіксально-суфіксальним способом.
Прислівники уночі, вчора, влітку, щойно за значенням належать до групи, що означає а) спосіб дії; б) місце дії; в) час дії. Скласти (пригадати) й записати речення з прислівником, що означає міру і ступінь дії.
______________________________________________________________
______________________________________________________
Аудіювання Учителька Цей день видався Вірі Іванівні особливо тяжким. Боліла голова, нило серце, і хотілося лиш одного: лягти і мовчки лежати, заплющивши очі. А тим часом треба було ще йти на останній урок. Коли пролунав дзвоник, на превелику силу підвелася з-за столу, взяла журнал і подалася з учительської. До класу зайшла вже звичайною розміреною ходою. Швидким, пильним поглядом окинула учнів. Усі на місцях, крім двох: Віктор Старченко в кутку вікна притис коліном до підлоги Веселовського, а той пручався й кричав: - Пусти, он вчителька йде! І доки він буде, оцей лобуряка, псувати їй нерви? З початку року не було дня, щоб він не викинув якогось коника. І до того ж абсолютно не хоче вчитись! Скільки вмовляла, переконувала… Тижня н6е минуло, як дав обіцянку виправитись. І от знову… Сяк-так одбувши урок, Віра Іванівна, похмура й незадоволена, повернулась до вчительської, сунула в шафу щойно зібрані в учнів зошити й опустилась на канапу. - Віро Іванівно, ходім додому! – гукнули вже з порога колеги. - Дякую, нам сьогодні не по дорозі. Я ще зайду до батьків одного учня. Надворі було зоряно. Десь зовсім близько, з невидного за будівлями залізничного насипу, пролунав гудок тепловоза. Віра Іванівна глибоко зітхнула і обережно рушила вперед по підмерзлих калюжах. Та раптом в очах потемніло… Хлопець збентежено стояв поруч із кухлем у руках. Нарешті зміркував щось і захапався: - Я зараз… Я покличу маму… Вона тут, у сусідів. Вікторові слова не зразу дійшли до свідомості Віри Іванівни. Якийсь час вона непорушно сиділа з відкинутою назад головою, потім розплющила очі і вмостилася зручніше на м’якому сидінні. Таблетка подіяла, і Вірі Іванівні потроху ставало краще. Коли Віктор із матір’ю вбігли до кімнати, то побачили вчительку вже у звичайній невимушеній позі людини, що заглянула на хвилинку до знайомих. - Добридень, - першою озвалась Віра Іванівна до захеканої господині. – Пробачте, що налякала вас. І не турбуйтесь, будь ласка. Мені вже краще. - Та ви б хоч прилягли, - заклопоталася Вікторова мати. - Ось я вам подушечку дам… - і вона кинулась до широкого нікельованого ліжка, огрядна, повнотіла, але жвава й метка, ніби дівчинка. - Ні, ні, не треба, - спинила її Віра Іванівна. – Нічого не треба. Уже все пройшло. Я просто перевтомилась. - Та як же й не перевтомитись, - підхопила господиня, сідаючи біля вчительки на канапі. – Вам би оце вже дома бути, коло сім’ї, а ви аж до нас примандрували… Мабуть, мій знов якусь штуку встругнув? – вона кивнула на сина, що був зостався коло дверей, але там уже й місце було холодне. Віра Іванівна й собі позирнула на двері, потім на похмурніле лице господині і… не сказала нічого. Гіркі слова про її сина самі собою застрягли на кінчику язика. Дивна річ! Вони вже здалися зайвими, непотрібними, вони просто втратили всяке значення після того… так, власне, після того, як Віра Іванівна побачила коло себе Віктора з емальованим кухлем у руках. - Біда мені з цим шибеником, - вела тим часом господиня далі, - і в кого він такий удався? Дома хлопець як хлопець – матір він розуміє. А от у школі. І Марія Семенівна на нього жалілась. - А я не жалітися прийшла, - заперечила Віра Іванівна. – Просто хочу познайомитись з вами, поговорити. - Правда? – одразу повеселішала Вікторова мати. – Ну, слава богу! А як же там його успіхи? - Бачите, - обережно почала Віра Іванівна. – Йому треба серйозно попрацювати у цьому році. Він надто відстав від інших учнів. Я знаю, що Віктор здібніший за декого з тих, хто вчиться краще а нього. Віра Іванівна заходилася пояснювати, як можна і треба подолати відставання. Вона чудово знала, що хлопець у кухні прислухається до розмови, і зверталася, власне, до нього, їй чомусь вірилось, що тепер він по-новому сприймає її слова. Кивнувши на прощання господині з сином, що провели її до порога, Віра Іванівна спустилася сходами і вийшла на вулицю. І тут раптом усвідомила те, що вразило її в тому погляді Віктора. Вперше сьогодні хлопець побачив у ній не просто вчительку, що раз у раз робить зауваження, ставить двійки, а людину, живу людину, котра може занедужати, ба навіть вмерти… (За І. Христенко; 640 слів).
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ
1. До якого стилю належить даний текст: а) публіцистичного; б) художнього; в) розмовного; г) наукового? 2. Чому день видався Вірі Іванівні тяжким: а) була несприятлива погода; б) був напружений робочий день; в) вона нездужала; г) думки про сім’ю відволікали від роботи. 3. Що зіпсувало настрій учительки: а) гамір учнів; б) верещання Веселовського; в) непідготовлений клас до уроку; г) вчинок Віктора Старченка? 4. Повернувшись до вчительської, Віра Іванівна сунула в шафу: а) класний журнал; б) конспекти і підручники; в) щойно зібрані зошити; г) власний портфель. 5. Яка ідея раптово спала на думку вчителя: а) відвідати батьків Віктора Старченка; б) догнати своїх колег; в) порадитись з психологом щодо поведінки учня; г) залучити до виховання хлопця директора. 6. Віра Іванівна зайшла до батьків Віктора: а) познайомитися з ними; б) пожалитися на хлопця; в) насварити учня; г) похвалити Віктора. 7. Що вразило її в погляді Віктора: а) ворожість; б) неприязність; в) людяність; г) страх? 8. Як зреагував учень на стан Віри Іванівни: а) подав води; б) зачинив двері перед носом; в) звернувся за допомогою сусідів; г) розгублено й безпорадно кліпав очима? 9. Як мати Віктора поставилась до вчительки: а) неприязно; б) запропонувала прилягти; в) не стала розмовляти; г) з невірою? 10. Чому вчителька не стала жалітись і дорікати матері за вчинок сина: а) було обмаль часу; б) вирішила глибше познайомитись із відносинами в сім’ї; в) почувала себе недобре; г) відкрила для себе іншого, досі не знаного Віктора? 11. Мати назвала Віктора: а) шибеником; б) розумником; в) недотепою; г) ледарем. 12. Чому Віра Іванівна так наполегливо пояснювала, як можна подолати відставання: а) щоб мати контролювала сина; б) щоб Віктор звернувся за допомогою до «сильних» учнів; в) щоб Віктор повірив у себе і по-новому сприйняв її слова; г) щоб заповнити час розмовою?
_________________________________________________________________________________________________
_________________________________________________________________________________________________
КР
Дев’ятнадцяте березня
|