Бюджетний дефіцит: види, причини виникнення, межі бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит має різні прояви і причини. Його не мож­на оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховува­ти всі його чинники.

У бюджетному кодексі встановлено норми щодо дефіциту та профіциту бюджетів, джерел його покриття.

Згідно статті 14 БК, затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету.

Профіцит бюджету затверджується з метою погашення боргу, забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів, придбання цінних паперів, спрямування коштів до бюджету розвитку.

Оборотний залишок бюджетних коштів - частина залишку коштів загального фонду відповідного бюджету, яка утворюється для покриття тимчасових касових розривів.

Тимчасовий касовий розрив означає недостатню спроможність місцевого бюджету на конкретну дату погасити за рахунок наявних та очікуваних грошових активів загального фонду та коштів резервного фонду, бюджетні видатки за захищеними статтями. Тобто оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання медикаментів і перев’язувальних матеріалів, забезпечення продуктами харчування, оплата комунальних послуг та енергоносіїв, стипендії.

Оборотний залишок бюджетних коштів встановлюється у розмірі не більше 2 відсотків планових видатків загального фонду бюджету і затверджується у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережений у встановленому розмірі.

Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить вільний залишок бюджетних коштів, який використовується на здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет).

Характеристика дефіциту дається за такими ознаками:

— формою прояву;

— причинами виникнення;

— спрямуванням коштів.

За формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефі­цит. Відкритий дефіцит — це офіційно зафіксований стан бю­джету під час його затвердження у відповідному документі: За­коні про Державний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит офіційно не визнається і фактично означає фальсифікацію основного фінансового плану держави. Така фальсифікація може бути як свідомою – для реалізації певних політичних, економічних чи фінансових цілей, так і наслідком невисокого рівня планування доходів, бажанням сприймати неможливе за реальність.

Завищення доходів може мати напівприхований харак­тер. В Україні, наприклад, у деякі бюджетні роки до складу до­хідної частини бюджету входила стаття «Доходи, що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги бюджетного планування затверджений бюджет має містити тільки реальні доходи. Малоймовірні або взагалі тільки бажані доходи неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення доходів бю­джету з метою фіктивного його збалансування. Можли­вий варіант напівприхованого-напіввідкритого дефіциту, коли в затвердженому бюджеті дефіцит не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які є джерелами його фінансування.

Прихований бюджетний дефіцит — вкрай небажане явище, особливо його перша форма — завищення планових показників доходів. Адже при виконанні бюджету цих надходжень все одно не буде. Однак під них заплановані певні видатки. Згорнути ж окремі програми і скоротити видатки вже в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж відмовитись від них з самого по­чатку. Такий підхід відображує бажання органів влади й управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно підвищувати свій імідж.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий.

Вимушений бюджетний дефіцит є на­слідком економічної і фінансової кризи. Він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видат­ки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні скорочення видат­ків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населен­ня зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально.

Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування — він і так надто високий.

Свідомий бюджетний дефіцит визначається характером фінансової політики держави - держава намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. Недостатні ресурси вона мобілізує за допомогою позик.

Якщо вимушений бю­джетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме за наявності ві­льних ресурсів, що їх фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування. Це дефіцит тільки бюджету держави, фінансовий стан підприємств і громадян у цілому може бути задовільний або й дуже добрий.

За спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансуван­ня на розвиток і на поточні витрати.

Витрачання ко­штів на поточні витрати означає їх поглинання без відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове становище. Дефіцитне фінансування інвестицій, навпаки, передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки. Адже в умовах кризи інвестиції вкрай потрібні — це ліки для «хворої» економіки.

Бюджетний дефіцит має певні обмеження. Припустимим є дефіцит бюджету на рівні З % від ВВП. Це та величина дефіциту, що не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. Без­перечно, такий «норматив» є досить умовним.

Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

- збільшення оборонних видатків;

- зростання виплат по державному боргу;

- збільшення трансфертних платежів; зниження податків.