Східна українська діаспора.

Під східною українською діаспорою ми розуміємо українців які мешкають на території колишнього СРСР. Після розвалу Радянського Союзу поза межами України опинились, за різними підрахунками, від шести до восьми мільйонів співвітчизників. В 1989 році, за останнім переписом населення, в Росії проживало трохи більше чотирьох мільйонів українців, в Казахстані – близько мільйона, в Молдавії – близько шестисот тисяч і т.д. В процесі формування сучасної східної діаспори можна виділити свої особливості і етапи. Але саме головне те, що українці переміщувались (мігрували) в межах однієї країни – Російської імперії, а згодом СРСР.

Українські переселенці в Московській державі з`являються у XVII столітті. Це були втікачі з Речі Посполитої – учасники козацько-селянських повстань. Українці селяться в порубіжних землях Московської України. Нині це територія Курської, Білгородської, Воронезької, Ростовської областей Російської Федерації. На цих землях утворилась Слобожанська Україна. В 20-ті роки ХХ століття уряд радянської України піднімав питання про приєднання прикордонних районів Росії в яких проживають українці до УСРР. Але питання було вирішено не на користь Україні. Сучасне населення цих областей вже давно не відчуває себе українцями, забуло мову і культуру.

В кінці XVIIІ століття почалось масове заселення українцями територій Північного Кавказу. В 1792 році царський уряд переселив Чорноморське козацьке військо, організоване з колишніх запорожців на т.зв. Чорноморську прикордонну лінію. Цей кордон Росії з північним Кавказом проходив правим берегом річки Кубань. На двадцять п`ять тисяч козаків виділили біля тридцяти тисяч гектар землі. На початку XІХ століття козацьке військо поповнювалось переселенцями з Чернігівської, Полтавської, Харківської губерній. З огляду на нестачу жінок в 1832 році було проведено примусовий набір кількох тисяч дівчат з України і відряджено їх на Кубанщину. Обживаючи нові землі українці дійшли до гирла р. Кубань і далі на південний схід аж до Кавказького хребта. Так формувався „Малиновий клин” – територія Російської держави колонізована українцями.

До початку ХХ століття українці зберігали свою мову, культуру, традиції. Політика коренізаціїї-українізації проголошена в СРСР-УСРР в 20-ті роки ХХ століття поширювалось і на кубанські землі. В цей час тут працюють український педагогічний технікум, шість сот українських шкіл, два українських видавництва.

Протягом ХІХ століття українці доходять до Поволжя, починають освоєння заволзьких степів, територій Західного Сибіру і Північного Казахстану. Після скасування кріпосного ладу в 1861 році активізується переселення за Урал. Наші предки оселяються в Томській, Тобольській, Єнісейській, Іркутській губерній. Царський уряд надавав переселенцям п`ятнадцять десятин землі, позику в сто карбованців, невеликий земельний податок і звільнення на три роки від інших податків. Навіть такі мінімальні переваги привабили на ці землі, в 1891-1914 роках, більш ніж півтора мільйони українців. В основному, це були переселенці із малоземельних українських губерній: Полтавської, Харківської, Чернігівської, де більшість земельних володінь не перевищувала п`яти десятин.

Центрами т.зв. Сірого Клину вважались міста Омськ, Томськ, Актюбінськ. В 20-ті на початку 30-х років тут також діяли національні школи, педтехнікуми, виходили українські газети. Влада навіть утворювала українські райони і сільські ради.

Районами Північного Казахстану і Західного Сибіру рух українців не обмежився. Навпаки, з 80-90-х років ХІХ століття, особливо в 1906-1911 роках, під час проведення П.Столипіним аграрної реформи українське селянство починає освоєння сучасних територій Приморського і Хабаровського краю, Камчатської, Сахалінської, Амурської області. Переселення було настільки масовим, що українці налічували від сорока до шістдесяти відсотків населення цих районів. Саме тому ці землі отримали назву – Зелена Україна – Зелений Клин – Нова Україна. В двадцяті роки ХХ століття тут діяли понад півтисячі українських шкіл, три українські педтехнікуми, український відділ агропедінституту, три видавництва, десяток газет і журналів.

З початку 30-х років процеси національного розвитку в місцях компактного проживання українців згортаються. Закриваються школи, технікуми, газети, театри. Починаються масові репресії. Взагалі репресії, які відбувались в Російській імперії і СРСР, завжди були джерелом переселення і освоєння величезних територій Сибіру і Далекого Сходу. Але за радянських часів репресії, набули надзвичайного, небаченого розмаху.

В 20-ті роки з України висилали колишніх солдат українських армій, махновців, діячів українських урядів 1917-1920 років. З кінця 20-х років репресують стару українську інтелігенцію. Але основна маса репресованих – українське заможне селянство – куркулі („кулаки”).

У січні 1930 року політичним керівництвом СРСР був розроблений план ліквідації заможного селянства. 30 січня 1930 року була затверджена постанова: „Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації.” За цим документом власники господарств, що підлягали ліквідації, поділялись на три категорії. До першої категорії належали учасники антирадянських виступів – їх чекала в`язниця або концтабір. До другої – ті, хто чинив „менш активний опір”. Разом із сім`ями їх депортували у віддалені райони півночі і сходу. До третьої категорії зараховувались всі, хто не опирався розкуркуленню. Вони отримували клаптики землі за межами колгоспних ланів. За цією постановою, з України, в першу хвилю колективізації в 1930 році, вислано до півночі і Сибіру сімдесят п`ять тисяч сімей, з березня по червень 1931 року – двадцять три тисячі сімей.

Українські історики до цього часу, достеменно не підрахували кількість депортованих українців. За підрахунками американських дослідників з РСФСР і України депортували більше п`яти мільйонів селян. Більшість з них ніколи не повернулась на Батьківщину і залишились в тих далеких краях. До кінця 30-х років ХХ століття потік переселенців із Східної України в інші райони СРСР зменшується.

Але в 1940 – навесні 1941 років починається масова депортація українців з тільки-но приєднаної Галичини і Західної Білорусії. Польські історики називають цифру близько двох мільйонів депортованих, російські і українські – трохи більше мільйону. За даними митрополита А.Шептицького з Галичини було депортовано чотириста тисяч українців.

Процеси насильницького переселення з Західної України відновились в 1944 році. Вони продовжувались до початку 50-х років, до закінчення боротьби радянської влади з ОУН – УПА. Важливою причиною міграції українців, за роки радянської влади, стала їх участь в будівництві об`єктів народного господарства, економічного освоєння східних районів СРСР. Сотні тисяч українців приймали участь у будівництві металургійних комплексів Кузнецька, Красноярська, Магнітогорська, Норильська; залізниці – БАМ; освоєнні нафтових і газових родовищ Тюмені і Уренгою.

На освоєння цілинних земель в Казахстані, в 1954-1956 роках, виїхало вісімдесят тисяч молодих українців віком від вісімнадцяти до двадцяти п`яти років. Ряд нових сіл майже повністю з формувався з переселенців з України. А до нафтогазових районів західного Сибіру виїхало більше півмільйона українців. Активна міграція українців йшла протягом всього існування СРСР.

Радянська влада ніколи особливо не переймалась національно-культурним розвитком. Основним завданням влади і її політики стало формування особливої спільноти „совєтский” народ. Тому національні особливості мали поступово зникати, мала панувати єдина мова і культура, активно розвивались процеси русифікації.

Після розпаду СРСР, на перший погляд, склались сприятливі умови для національно-культурного розвитку серед українців колишнього Радянського Союзу. Але зрусифіковані українці не виявляють особливої активності, а у російського уряду багато інших нагальних справ. Допомогти українцям Сибіру, Далекого Сходу, Казахстану, Поволжя згадати свою мову і культуру могли-б українці незалежної України, але за бідністю одних, скупістю „нових українців”, нерозумінням з боку державної влади важлива справа допомогти залишається на рівні т.зв. урядових програм і кількох концертів. Натомість російський уряд використовує становище росіян і їхні удавані проблеми в Україні для політичного і економічного тиску на керівництво української держави.

Історія української еміграції – складова частина історії України. За різними оцінками, від одинадцяти до п`ятнадцяти мільйонів українців живуть поза межами сучасних кордонів України. Українці в діаспорі вносять вагомий внесок у розвиток народів країн, в яких вони живуть. Зарубіжні українці є можливим джерелом знань про Україну. Ось чому українська держава і її керівництво повинні не словом, а ділом допомагати діаспорі.

Завдання для самоперевірки.

1. Дайте визначення поняттям „діаспора”, „еміграція”, „міграція”

2. Визначіть основні причини формування української діаспори

3. З яких районів України відбувалась еміграція та переселення?

4. Визначіть етапи формування західноукраїнської діаспори

5. В які країни Західної півкулі була направлена перша хвиля еміграції з України:

а) США, Канада, Казахстан;

б) Аргентина, Бразилія;

в) США, Канада;

г) Аргентина, Бразилія, США, Канада.

6. В які країни була направлена друга “хвиля” еміграції з України:

а) США, Канада, країни Європи;

б) Уругвай, Парагвай, Чілі;

в) Казахстан, Росія, країни Північного Кавказу.

7. Дайте визначення поняттям „остарбайтери” і „переміщенні особи”

8. Визначіть особливості:

а) першої хвилі західної еміграції;

б) другої хвилі західної еміграції;

в) третьої хвилі західної еміграції.

9. Назвіть і проаналізуйте форми громадського об`єднання українців в діаспорі

10.*Дайте визначення і проаналізуйте явище рееміграції

11.*Проаналізуйте сучасний стан західноукраїнської діаспори

12.*Проаналізуйте явище т.зв. четвертої хвилі еміграції

13. Визначіть основні етапи формування східноукраїнської діаспори

14. Населення яких районів склало основу східноукраїнської діаспори

15. Дайте визначення таким поняттям як „Малиновий клин”, „Сірий клин”, „Зелений клин”

16. Визначіть основні центри української діаспори на Сході.

17.*Як пов’язана аграрна реформа П.Столипіна з формуванням української діаспори

18. Які особливості шляхів формування східноукраїнської діаспори за радянських часів можна відмітити?

19.*Як пов’язані такі явища радянського життя як „вахтовий метод”, „цілинні землі”, „комсомольський набір”, „комсомольська путівка”, „БАМ” з українською діаспорою

20.*Проаналізуйте сучасне становище східноукраїнської діаспори.

21.*Визначить відмінності в шляхах формування, розвитку між Західною і Східною українською діаспорою

22.*Що означає автохтонне українське населення ряду Європейських країн? Визначить ці країни. Проаналізуйте становище українців в цих країнах.

* Завдання підвищеної складності.