Переклад за часів незалежної України

У 80 – 90х роках розширилися дослідження в галузі часткових теорій перекладу, що мало на меті визначення основних моментів перекладацької діяльності в конкретному жанрі. Київська, Львівська та Сімферопольська школи сприяли пошукові та виявленню стилістичних інваріантів (домінант) деяких поетичних, фольклорних, драматичних, науково-технічних, публіцистичних та інформаційних жанрів. Головна мета цих досліджень полягає в тому, щоб ознайомити перекладачів з головними характеристиками певних жанрів, відтворення яких є необхідним для збереження жанру в перекладі. Стилістичний інваріант (або домінанта) жанру завжди охоплює постійні та змінні характеристики, вибір яких визначає індивідуально-авторський стиль. Тепер потрібно розширювати ці дослідження, щоб охопити множинність як художніх, так і офіційних, наукових та технічних жанрів [24, с. 327].

Статус єдиної державної мови, наданий українській мові в 1989 р. і закріплений Конституцією 1996 р., передбачає її використання у ЗМІ, телекомунікаціях і рекламі, на національних та міжнародних конференціях [26, с. 147].

Розширення сфер застосування української мови вимагає ретельного вивчення термінологічних та лексикографічних проблем перекладу. З’являються друковані або електронні словники, а також двомовні й багатомовні глосарії у військовій, інформаційній, економічній, екологічній та ін. галузях. Переклади текстів у згаданих галузях сприяють вирішенню проблеми дефіциту термінів [10, с. 490].

Термінологічні варіації, зумовлені зокрема наявністю численних термінів іноземного походження (головним чином англо-американського), свідчать, що українська термінологія перебуває на шляху становлення. Безперечно, жодна термінологія світу не є усталеною на 100 відсотків, у ній завжди існують постійні (узуальні) та непостійні (оказіональні) елементи. Питання полягає у співвідношенні цих двох типів елементів. Якщо постійні елементи домінують, можемо говорити про стабільність термінології. У протилежному випадку маємо нестабільність, що заважає адекватному перекладові спеціалізованих текстів. Головною метою термінологів і лексикографів є нормалізація термінології, уникнення занадто великої кількості іншомовних елементів [10, С. 491 – 493].

Завдання українських перекладачів і тлумачів набагато полегшилося б, якби було створено великі сучасні словники найпоширеніших мов (французької, німецької, іспанської, італійської, арабської). Упродовж першого десятиліття існування незалежної України видано лише новий великий анло-український словник Миколи Балли [10, с. 498].

В умовах незалежного розвитку Україна відчуває особливу потребу у кваліфікованих усних та письмових перекладачах. Якщо раніше переклад під час офіційних переговорів та міжнародних конференцій здійснювався лише з російської мови і на російську, то сьогодні переговори і конференції на президентському, урядовому та парламентському рівнях проводяться українською мовою, що вимагає дедалі більшої кількості перекладачів з різних мов на українську. Забезпечення належного рівня їхньої освіти можливе тільки в рамках широкої міжнародної співпраці. Перші кроки в цьому напрямі були досить плідними. Спільні європейські проекти Tempus, які об’єднали у 1994 – 2001 рр. партнерів з Києва, Запоріжжя, Ганновера, Гранади, Руана, Страсбура та Флоренції, сприяли модернізації навчальної бази підготовки усних і письмових перекладачів в Україні загалом та в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка зокрема. Мета проектів полягала у приведенні перекладацької освіти у відповідність міжнародним стандартам, які передбачають розподіл курсів для усних і письмових перекладачів. З 1996 р. студентам Київського університету пропонуються спеціалізації з письмового та усного перекладу, що відповідає змінам у навчальних планах. Це стало можливим завдяки створенню лабораторії усного перекладу, оснащеної відеоапаратурою і кабінами для синхронного перекладу. Вийшли друком навчальні посібники з усного перекладу, у яких подано основи перекладацького швидкозапису. Немає жодного сумніву, що кожний заклад, який дає освіту з усного перекладу, повинен мати сучасну технічну базу для забезпечення якості цієї освіти [10, с. 501].

Водночас письмові перекладачі, які спеціалізуються у науковій, технічній, комерційній та інформаційній галузях, можуть здобути належну освіту лише тоді, коли в курсах перекладу використовується комп’ютер. Нове програмне забезпечення на основі української мови дає змогу здійснювати прямий машинний переклад українською без проміжного етапу перекладу на російську мову [10, с. 499].

Сьогодні нагальною є потреба в інтенсифікації досліджень проблем усного послідовного та синхронного перекладу з української і на українську мову, так само як і проблем машинного (автоматичного) перекладу. Нинішній стан речей у галузі українського перекладу вселяє надію, що ці проблеми будуть розв’язані на рівні критеріїв ХХІ ст. [10, с. 505].

До сучасних тенденцій перекладу можна віднести активний процес утворення української термінології, з цим пов’язано складання словників. В умовах незалежного розвитку Україна відчуває особливу потребу у кваліфікованих усних та письмових перекладачах. Якщо раніше переклад під час офіційних переговорів та міжнародних конференцій здійснювався лише з російської мови і на російську, то сьогодні переговори і конференції на президентському, урядовому та парламентському рівнях проводяться українською мовою, що вимагає дедалі більшої кількості перекладачів з різних мов на українську. Водночас письмові перекладачі, які спеціалізуються у науковій, технічній, комерційній та інформаційній галузях, можуть здобути належну освіту лише тоді, коли в курсах перекладу використовується комп’ютер.