Застосування екологічних знань у практичній діяльності людини

Шляхи подолання екологічної кризи. Розвиток природничих наук зумовив розуміння того, що людина повинна підпорядковуватися законам природи як складова частина, а не намагатись її змінити (ойкуменічний світогляд). В.І. Вернадський ще в першій половині ХХ ст. передбачив, що біосфера переходить у новий стан – ноосферу під впливом наукової думки і людської праці.

Для ноосфери характерний тісний зв'язок законів природи і соціально-економічних чинників суспільства, що базується на науково-обґрунтованому раціональному використанні природних ресурсів, яке передбачає відновлюваність колообігу речовин та потоку енергії. До вирішення будь-яких проблем людина повинна підходити з позицій екологічного мислення, тобто підпорядкування повсякденної практичної діяльності людини законам природи та вимогам охорони природного середовища. Отже, - це якісно нова форма організації біосфери, яка формується внаслідок її взаємодії із людським суспільством і передбачає гармонійне співіснування природи і людини.

Раціональне, або екологічно обґрунтоване, природокористування – це використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, що не призводить до порушення відновлювальних властивостей природи і погіршення екологічних умов навколишнього природного середовища. Ці принципи реалізують за допомогою різних заходів на державному рівні:

· встановлення лімітів використання природних ресурсів, застосування маловідходних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій;

· здійснення заходів щодо відтворення відновлювальних природних ресурсів;

· планування розміщення виробничих та інших господарських об’єктів з урахуванням екологічної ємності відповідної території;

· збереження популяційно-видового та ландшафтного розмаїття;

· запобігання забрудненню навколишнього природного середовища;

· застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів;

· економічне стимулювання заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів.

Альтернативні джерела енергії – це поновлювальні джерела, до яких відносять енергію сонячного випромінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплоти Землі, та вторинні енергетичні ресурси, які існують постійно або виникають періодично у довкіллі.

Зменшенню споживання енергетичних ресурсів сприяє впровадження нових, менш енергоємних, технологій у промисловості, сільському господарстві, будівництві. Зокрема, впровадження нових систем освітлення – флуоресцентних ламп, які працюють у 10 разів довше, ніж звичайні, дасть можливість знизити споживання електроенергії у 4 рази. Економія енергетичних витрат на опалення приміщень стає можливою з розробкою нових теплоізоляційних матеріалів і технологій будівництва.

Економічно вигідне вторинне використання сировини – один із ефективних засобів захисту довкілля від промислового і побутового забруднення. Наприклад, для виплавки алюмінію з металобрухту енергії споживається у 20 разів менше, ніж для виплавки з бокситової руди, для сталі така економія становить до 60%, а для виготовлення паперу з макулатури порівняно з його виробництвом з целюлози – понад 25%.

Важливе використання нових джерел енергії, зокрема біопалива. На відміну від інших природних ресурсів (нафта, вугілля, ядерне паливо), біопаливо – поновлювальне джерело енергії; його повністю розкладають мікроорганізми і тому воно безпечне для навколишнього середовища.

Охорона природи - це прикладна галузь знань про збереження стану біосфери, для якої екологія слугує теоретичною базою. Лише з розвитком екології людство поступово почало розуміти значення дослідження взаємозв’язків між організмами та їхнім довкіллям, виявлення закономірностей, які керують функціонуванням біосфери. Адже навіть незначний вплив людини на довкілля може призвести до «ланцюгових реакцій», здатних спричинити непередбачені наслідки в глобальному масштабі. Тому, щоб уникнути всеосяжної екологічної кризи, потрібно об'єднати зусилля всіх країн у справі охорони природного середовища.

Важливе завдання всього людства – це побудова екологічно стабільного суспільства, яке базується на застосуванні екологічних знань у господарській діяльності та заради задоволення власних потреб не ставить під загрозу існування наступних поколінь, тобто несе відповідальність за те, в якому стані залишить після себе довкілля і природні ресурси.

Стратегічні принципи побудови такого суспільства розробили вчені Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП) і погодили з урядами більшості країн світу.

Для створення екологічно стабільного суспільства людство повинне:

· повинно взяти під контроль стрімкі темпи зростання народонаселення. Прикладом вдалого вирішення цієї проблеми може слугувати Китай, у якому цей показник зменшено вдвічі;

· вирішення проблеми використання енергетичних носіїв, яке полягає в обмеженні використання невідновних ресурсів (чорне вугілля, нафта) і ширше використання відновних (вітер, енергія Сонця, припливів та відпливів, гарячих джерел та ін.);

· впровадження екологічно обґрунтованих технологій обробітку ґрунту для захисту його від ерозії та засолення. Зокрема, такі технології передбачають: обробіток ґрунту без порушення його структури (безплужна оранка); раціональне використання добрив, поливу, сівозмін (періодичних змін видів культурних рослин, які вирощують на певній ділянці); створення полезахисних лісосмуг, які захищають ґрунт від вивітрювання та сприяють збереженню вологи на полях; зменшення рівня використання пестицидів і перехід на біологічні та інші безпечні для довкілля методи боротьби зі шкідниками;

· для збереження та примноження лісового фонду планети припинити знищення первинних лісів і перейти до промислового використання вторинних і штучних лісонасаджень з наступним їхнім відновленням. Крім того, слід зменшувати потреби людини у деревині завдяки використанню вторинних ресурсів (макулатури) та широкому застосуванню в будівництві та промисловості синтетичних матеріалів.

· зменшувати об’єми стічних вод, запроваджувати надійти способи очищення та постійний контроль за їхньою якістю, створювати замкнені системи водопостачання промислових і енергетичних об’єктів;

· здійснювати програму захисту і відновлення природних водойм.

Дані екологічних досліджень обов'язково мають бути враховані і в справі акліматизації та реакліматизації видів.Акліматизація – це пристосування певного виду до умов місцевості, де він раніше не мешкав, а реакліматизація – його повернення до місцевості, де він поширений у минулому. Під час штучного вселення певного виду необхідно прогнозувати його можливі взаємозв’язки з корінними мешканцями екосистеми (аборигенними видами). Наприклад, акліматизація медоносної бджоли в Австралії призвела до витіснення місцевого виду бджоли, позбавленого жала, а завезення туди кактуса-опунції – до заростання цією неїстівною для худоби рослиною пасовищ.

На зникнення видів місцевої фауни та флори можуть впливати також акліматизовані паразити і шкідники акліматизованих видів. Так, спроба акліматизації волзької севрюги в Аральському морі стала причиною масової загибелі місцевого виду – Аральського шипа, який почали вражати плоскі черви – паразити севрюги. Тому існують особливі карантинні служби, які обстежують організми, що їх ввозять у певну країну, з метою виявлення потенційно небезпечних видів.