Становлення мережевого суспільства в умовах сучасності

Сучасний етап розвитку світового суспільства характеризується багаточисельними зрушеннями і змінами. Тому науковці були змушені по- новому розглянути і оцінити можливості та потреби науки відносно її впливу на розвиток суспільства в цілому і розглянути суспільство в усіх його проявах, адже останнім часом виникає все більше трактувань сучасного «постіндустріального» суспільства. Деякі науковці вважають цей термін неповним і недосконалим. Тому виникають нові терміни і концепції, які прагнуть пояснити особливості постіндустріальної епохи - «інформаційне суспільство» (Д. Белл, М. Кастельс, Е. Масуда, Е. Тоффлер, Ф. Фукуяма та ін.), «технотронне суспільство» (З. Бжезинський), «суспільство знань» (В.А. Колпаков, Всесвітня організація ЮНЕСКО), «суспільство не-знання» (В. Горохов), «мережеве суспільство» (О. Бард, Я. Зодеквіст, М. Кастельс), «суспільство ризику» (У. Бек, Е. Гідденс, К. Лау, Н. Луман та ін.) та як найвищий етап розвитку світового суспільства - «наносуспільство» (А.А. Давидов, В.С. Лук’янець та ін.), яке досліджене не досить детально. Але все ж таки всі ці назви є неоднократним і багатогранним проявом сучасного інформаційного суспільства.

Вступ людства в ХХІ сторіччя ознаменоване двома факторами, які мають всесвітньо-історичне значення. Першим з них є глобалізація - як «процес універсалізації, становлення єдиних для всієї планети Земля структур, зв’язків і стосунків в різних сферах життя суспільства» [4, 163] та як процес становлення єдиного взаємопов’язаного світу, в якому народи не відокремлені один від одного звичними протекціоністськими бар’єрами та межами, які одночасно і перешкоджають їх спілкуванню, і захищають їх від невпорядкованих зовнішніх впливів.

Другим фактором є інформатизація - «процес оволодіння інформацією як ресурсом управління і розвитку за допомогою засобів інформатики з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства, його членів, який забезпечує подальший прогрес цивілізації» [15, 24], або ж як назвав цей процес М. Кастельс - «інформаціоналізм», як новий спосіб розвитку. Його специфіка полягає в формуванні нового джерела креативності в сучасній цивілізації, яке заключається в «технології генерування знань, обробці інформації та символічній комунікації» [8, 39].

Саме завдяки інформатизації сучасного суспільства та постнекласичної науки, інформація, в сучасних умовах акселерантного розповсюдження електронних засобів зв’язку, становиться структуроутворюючою основою розвитку суспільства нового типу - інформаційного. Саме інформація сприяє появі певних знань, а знання, як відомо, сприяють виникненню і розробці нової інформації та нових знань. Як зазначає В.Г. Буданов «наукове знання має реального, активного носія - конкретних людей, наукові співтовариства з їх науковою та культурною традиціями виховання стилю мислення, інтелектуальною інерцією і ментальними прихильностями до пануючих парадигм» [3, 77], отже люди прагнуть до нової інформації, нових знань, нових звершень, тому і впливають на загальний розвиток суспільства, сприяючи його інформатизації та вдосконаленню.

Інформаційне суспільство – За концепцією постіндустріального суспільства, це нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання. Рисами, що відрізняють інформаційне суспільство, є: збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства; збільшення долі інформаційних комунікацій, продуктів та послуг у валовому внутрішньому продукті; створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задовільнення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

Отже, за таких умов постіндустріальний стан розвитку цивілізації соціальні теоретики пов’язали з поняттям «інформаційного суспільства», яке в кінці ХХ сторіччя і стало заміною поняттю «постіндустріальне суспільство». В філософії та соціологічних науках поняття «інформаційне суспільство» розвивалося в якості концепції нового, відмінного від попереднього, соціального порядку досить швидко. Ця концепція знайшла своє вираження в працях Д. Белла, З. Бжезинського, Е. Масуди, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями та інших мислителів.

Становлення інформаційного суспільства призвело до всезагальної комп’ютеризації і введення інформаційно-телекомунікаційних технологій в усі сфери життя. В даному суспільстві знання та інформація відіграють неабияку роль, а отже і специфіка інформаціонального способу розвитку в тому, що головним джерелом виробництва в даному випадку є «вплив знання на саме знання» [8, 39]. Але в той же час незважаючи на широке використання в політиці, філософії, соціології такого терміна, фахівці досі не мають єдиного розуміння його змісту. Переважно вважається, що це суспільство, де забезпечуватиметься «легкий і вільний доступ до інформації з усього світу» [17, 2].

Поступово наукове співтовариство почало звертати увагу на нові виклики і проблеми, які несе бурхливий економічний і технологічний розвиток інформаційного суспільства. Було встановлено, що збільшення об’єму інформації не обов’язково призведе до приросту знань. Усе більш очевидним ставав той факт, що таке суспільство не гарантує якості і безпеки життя своїх громадян. «Усвідомлюючи глибокі протиріччя і загрози в розвитку інформаційного суспільства, мислителі стали активно здійснювати дослідження інших вимірів нового соціального порядку. Наслідком такого пошуку стало формування на рубежі століть концепції суспільства знань» [14, 32]. І хоча сьогодні ще немає досить аргументованої теорії, яка б пояснювала всебічні аспекти нового історичного феномена, але все більше країн прагнуть розвиватися інноваційною дорогою, яка веде до суспільства знань. Даному суспільству, як і інформаційному, притаманна «залежність від наукового знання і технологічних інновацій, від розвитку нових комп’ютерних та інформаційних технологій, які мають велике значення для розуміння природи цього суспільства» [9, 27]. Суспільство знань та інформації панує в світі і сьогодні. Але і на цьому етапі вивчення суспільства вчені не зупиняються.

Думки та дії людей є похідними наявної інформації. Інформація створює цивілізації, а, отже, і нова історична парадигма виникає як наслідок нової інформаційної технології. Розвиток інформаційних технологій відбувався за лінією «слово - писемність - книгодрукування - глобальні цифрові мережі» [6, 7]. Писемність інформаційно забезпечила феодалізм. Всі великі імперії старовини зародилися та існували завдяки писемності. Книгодрукування створило інформаційну базу капіталізму, але інкубаційний період тривав майже 300 років, і лише тоді стала очевидною революційність друкарського верстата. Цифрові мережі створюють інформаційно-технологічну основу мережевого інформаційного суспільства, період зародження якого почався з кінця 1960-х - початку 1970-х років. Революційний вплив мережевих технологій найвиразніше виявляється завдяки комерціалізації Інтернету і посилюється за рахунок історичного резонансу, що створюється такими процесами, як інтернаціоналізація, глобалізація і інтеграція світової економіки. Інтернет-технології становляться речовою основою нового, «мережевого» суспільного устрою.

Виникає новий тип суспільства - мережеве суспільство, в якому поєднуються особливості попередніх двох суспільств і яке є соціальною структурою, що характеризує інформаційну епоху розвитку суспільства. Його генезис в значній мірі обумовлений ходом історії, а особливо тим, що на початку 70-х років ХХ сторіччя у світі паралельно відбувалися 3 незалежних один від одного процеси: інформаційно-технологічна революція; культурні та соціальні рухи 60-70-х років; кризи, що призвели до перебудови двох існуючих соціально-економічних систем - капіталізму та етатизму.

Мережеве (сетевое) суспільство – Мереже́ ве суспі́ льство (англ. Network society) — суспільство, яке грунтується на горизонтальних соціальних зв'язках і головну роль в якому відіграють не ієрархічні моделі, а соціальні мережі. Значну роль в формуванні такого суспільства відіграють сучасні комунікації, особливо мережевого типу на зразок інтернету.

Автором терміну є іспанський соціолог М.Кастельс, який спеціалізується в галузі теорії інформаційного суспільства.

На сьогодні нова соціальна структура у вигляді мережевого суспільства, характерна для більшої частини планети та заснована на новій економіці. Але що ж таке «мережа» та «мережеве суспільство»? У чому їх сутність?

Про мережі вже написано багато книг - про торгівельні мережі, терористичні, комп’ютерні та ін. Але чим більше ми стикаємося з поняттям «мережа» тим більш фундаментально не розуміємо його сутності.

М. Кастельс визначає мережу як «сукупність пов’язаних між собою вузлів» [7, 13]. Мережа - напівпрозора система, а, отже, вона є демократичною і надає людям рівні можливості. Принцип прозорості виявляється в тому, що усі учасники Мережі мають доступ до всієї необхідної інформації і в будь-який момент можуть зробити власний внесок [1, 196]. Мережа дозволяє моментально і майже без зайвих витрат часу, сил та енергії встановити велику кількість прямих контактів і цим полегшує виявлення партнерів, тому знайти людей з необхідними якостями в умовах Мережі набагато простіше, ніж при використанні будь-якої іншої форми взаємодії.

Мережі бувають найрізноманітнішими. Це може бути і торгівельна мережа, і розвідувальна, релігійна, мережа агентів впливу або інформаційна, а також Інтернет, який є втіленням всезагальної мережі. Не дарма його називають WorldWideWeb, тобто розповсюджене на весь світ павутиння. Але Інтернет далеко не єдина велика мережа. Існують також політичні мережі, сектантські, терористичні - усі вони функціонують по іншому принципу.

На наш погляд, мережа повинна розглядатися як система. Отже, вона буває двох видів:

Комунікаційна мережа. Як у будь-якої мережі, основна властивість комунікаційної мережі - багатоканальність, висока щільність логістичних шляхів переміщення інформації. Якщо якась ланка випадає з мережі, комунікація легко знаходить інші шляхи, альтернативні ланцюжки комунікаційних ланок. Тим самим релятивізуєтся поняття комунікаційної магістралі, яке сходить до вінерівської моделі комунікації. Мережа - полімагістральна структура, в якій два об’єкти завжди зв’язуються безліччю магістралей, а кожна магістраль складається з безлічі відрізків і доріг.

Людина - це індивід, який може існувати в нестійкому комунікативному середовищі, постійно утворюючи адекватні форми самореалізації. Тому, як вважають С.В. Кувшинов та Е.І. Ярославцева, «найбільш популярними стануть ті сервіси, які будуть сприяти навчанню і самонавчанню, особливо актуальному в сучасній ситуації розширених освітніх комунікацій, дистанційного використання учбової та навчальної інформації» [11, 137].

Соціальні мережі ніколи не зводяться лише до комунікаційних мереж, до переміщення наявної інформації. Комунікаційним вузлом тут є який-небудь соціальний суб’єкт, здатний, подібно до ЕОМ в комп’ютерних мережах, обробляти і нагромаджувати, створювати нову інформацію, більш того, бути суб’єктом вільного волевиявлення і дії. Це може бути мережева структура індивідів (наприклад, революціонерів або терористів), мережа філій, мережа організацій, мережа інститутів. Кожна ланка здатна не лише клонувати материнську ланку, але і реалізовувати індивідуальне начало [12, 63].

Перспектива розширення соціальних мереж перш за все пов’язана із задоволенням різноманітних людських потреб, особливо - навчанням людини реалізовувати свої потреби, використовуючи віртуальний мультимедійний простір Інтернет та його інструменти. Це і об’єднує людей в мережі і сприяє формуванню власне мережевого суспільства.

Розглянемо основні характеристики та особливості мережевого суспільства:

· в мережі головною діючою особою є активна особистість, довкола якої формуються союзи та коаліції;

· ієрархія в мережі децентралізована (аж до феномену «розщепленого лідерства»), тому існують декілька лідерів;

· мережева організація не має структурних підрозділів усередині себе, оскільки є єдиною цілісністю;

· праця стає більш індивідуальною, відбувається децентралізація робочих місць;

Сучасні суспільства: «Суспільством ризиків», якому притаманні розвинуте виробництво, техноло­гічний прогрес, економічне зростання, ефективність. Характеристики мають двоякий зміст: з одного боку, прогрес і добробут, з іншого — скорочення робочих місць, забруднення довкілля, внаслідок чого суспільст­во стає беззахисним перед природними катастрофами та соціальними проблемами. Але сучасне суспільство, впроваджуючи новітні технології, створює нові ризи­ки, від яких дуже важко застрахуватися (ядерна енергія, виробництво хімікатів, генна технологія, ви­киди та відходи виробництва тощо).

Чорнобиль - це кінець " других", кінець усіх наших строго культивованих можливостей дистанціюватися один від одного, який став очевидним після радіоактивного зараження. Від бідності можна захиститися кордонами, від небезпеки атомної епохи - не можна.Аварія на ЧАЕС - катастрофа планетарного масштабу, яка поділила час існування не лише українського суспільства, а й глобального соціуму на період " до" та " після". Досить часто Чорнобильську катастрофу визнають вихідним чинником переходу до нової фази розвитку - суспільства ризику, головною з ознак якого є існування загроз різного походження й зумовлених ними ризиків. "...Підкоривши природу і поставивши її на службу цивілізації, людина виявилася беззахисною. Межі, за якими вона могла захиститися від небезпеки, перестали існувати. Кінцем можливостей дистанціюватися від загрози став Чорнобиль." *53

Усе частіше виникають надзвичайні ситуації на спеціальних об'єктах - атомної енергетики, військово-промислового комплексу, хімічної та нафтохімічної галузі тощо. Значні загрози несе і зберігання потенційно небезпечних речовин, матеріалів, тимчасово законсервованих виробництв і технологій.

Безпека та атомна енергетика - важко поєднуються. Зникають межі поширення негативних наслідків у разі їх виникнення, існуюча диференціація глобального середовища стає умовною перед сучасними ризиками.

У сучасному суспільстві відбуваються кардинальні зміни, в основі яких - перехід від виробництва багатства до виробництва ризику. Таким чином, постіндустріальне суспільство стає " суспільством ризику" *55.

Основу соціологічної концепції " суспільства ризику" заклав У. Бек. Пізніше питання аналізу сучасного суспільства як суспільства ризику стали в центрі уваги інших дослідників: Н. Лумана, Е. Гіденса та інших. Концепція набула поширення з огляду на актуальність проблеми для сучасного соціуму.

Еволюцію та типологію ризиків розрізняє три історичні види ризику: природний, цивілізаційний та глобальний

В основі аналізу визначених видів ризику є їх характерні ознаки:

- ризик взаємовідносин із природою;

- ризик взаємовідносин у межах соціуму;

- ризик застосування технічних засобів в діяльності людини;

- ризик взаємодії суспільства та держави, міждержавної взаємодії.

Ризик природний. У давні часи людина - атомізована істота, яка, за відсутності держави, самостійно " один на один" вирішує всі проблеми і має право застосовувати всі можливі засоби для самозбереження. Природа виступає основним джерелом загрози, тобто фактором ризику. В свідомості особистості природний ризик сприймається як випадковість в хаотичному потоці подій, визначена необхідність (фатальність, кара...).

Ризик у такому суспільстві - іманентна властивість. Він хоча й загрожує стабільності окремих складових (індивідів), але загалом забезпечує гармонію та цілісність системи.

1. Ризик цивілізаційний. Перехід від натурального господарства до індустріального порушив природний баланс сил у соціальній та природній сфері. Вніс зміни в соціальну структуру суспільства, зумовив зростання кількості агентів взаємодії, наміри та волевиявлення яких гранично не збігаються. Ризик став масовим явищем: до індивідуального додався соціальний ризик у вигляді масових форм протесту, світових воєн, революцій. В соціальній сфері процес модернізації, формалізації, уніфікації взаємовідносин (нібито спрямованих на зниження ризику) призвів до розширення сфери дії ризику та залучення до неї суб'єктів, які не мають безпосереднього відношення до джерела ризику. Індустріальна епоха завершується під знаком нарощування можливих ризиків. Ризик - зло, якого не можна уникнути. У свідомості людей цивілізаційний ризик (до Чорнобиля) сприймався як " необхідна плата на шляху до прогресу", до " світлого майбутнього". В науковій сфері відбувся перехід від простої калькуляції ризиків до оцінки, яка містить технічну, формальну, а також ціннісну та моральну складові (досить складно інтерпретувати та операціоналізувати).- Ризики цивілізації - це великий бізнес; безмежна сукупність потреб, які постійно самовідновлюються та зростають. Економічний зиск від породжених ризиків одночасно стає підґрунтям небезпечних ситуацій та політичного потенціалу суспільства.

3. Глобальний ризик. Початок ХХІ ст. - новий статус ризику. В епоху постмодерну світова система постала перед неминучим ризиком після кумулятивного накопичення наслідків техногенних і природних катастроф та помилок, викликаних людським фактором. Ризик - визначальна характеристика життєдіяльності. Він - всезагальний: на планеті немає місця екологічно, соціально та технологічно безпечного. Скрізь людина може стати жертвою фінансового краху, військової загрози, тероризму, епідемії... Виникла загроза існуванню людства. Індивідуальне та наукове осмислення глобального ризику ще на початковій стадії. Особливістю глобального ризику є те, що людина не може його контролювати, не застосовуючи техніку, яка і зумовила виникнення цього ризику. Ризик має штучний, рукотворний характер. Для захисту атомних електростанцій після Чорнобиля, з-поміж іншого, використовують багаторівневе комп'ютерне забезпечення управління. " Однак відомо, що складні комп'ютерні системи відрізняються такою особливістю, як допуск непередбачуваності її поведінки під час експлуатації. Відбулося ускладнення імовірнісного характеру такого явища, як ризик" *58.

- Небезпека має " руйнівну силу війни", вона торкається усіх сфер життя та усіх соціальних спільнот.

- Небезпека виходить за межі окремо взятої країни, ми стаємо членами " світової команди небезпеки", якій потрібна нова внутрішня політика, орієнтована на спільне подолання небезпеки.

- Прогрес науки підриває роль експертів, які, не вбачаючи небезпеки, визначали її відсутність. " Наука не зменшує ризик, а лише загострює усвідомлення ризику".

- Страх є визначальним у відчутті життя. Цінність безпеки змінює цінність рівності, виникає розумний " тоталітаризм захисту від небезпеки".

- Найбільш продуктивною стає " економіка страху". Безпека стає суспільним продуктом споживання (розробляються, впроваджуються, купуються системи захисту).

Соціальна система суспільства. Суспільство як цілісна соціо­культурна система складається з великої кількості підсистем з різними системостворюючими інтегральними якостями. Одним із найважливіших типів соціальних систем є соціальні єдності.