Світова економічна криза 1929—1933 pp. і економічний розвиток у 30-х роках XX ст.

Економічна криза 1929—1933 pp. виявилася світовою.
Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, при-
звівши до масового скорочення промислового виробництва,
інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона
в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній
Європі, інших країнах Азії та Африки.

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати
різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня
1929 p. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже
90 млрд дол., то в березні 1933 p. — лише 19 млрд дол.,
знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку
індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі
скоротилися на 80 %. Все промислове виробництво, націо-
нальний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт
і експорт — на 75%. За роки Великої депресії збанкруту-
вали 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків.
Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно,
робочі місця, залишились без збережень, стали безробітни-
ми, жебраками. Таких у 1933 p. налічувалося понад
17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17
років до рівня 1911 p.

Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона ви-
явилася у перевиробництві товарів. Щоб стримати падіння
цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито
заходи щодо фізичного знищення їх. Спалювали пшеницю,
каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причи-
на кризи — відсутність будь-якого контролю державою за
промисловим і сільськогосподарським виробництвом.

Сільське господарство США в 1929—1933 pp. зазнало тяж-
ких втрат. Близько 1 млн фермерів збанкрутували. З того
часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповню-
і вали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в
в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшени-
цю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази.

Економічна криза в США поглиблювалася й невпевне-
ними діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністра-
ція, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від
будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізне-
су. Натомість в країні було введено " сухий" закон, який
нібито мав підвищувати купівельну спроможність амери-
канців, а отже, пом'якшити дію великої депресії. Цей захід
мав протилежний наслідок — в США випивали за рік удвічі

більше спиртних напоїв, ніж до прийняття " сухого" зако-
ну. Гувер виявився рішучим противником введення дер-
жавної допомоги безробітним. Свої міркування він обґрун-
товував тим, що такий крок принизить " стійкість амери-
канського характеру". Лише в 1931 p. почали застосовува-
ти в США невпевнені спроби державного регулювання про-
мисловістю, банками, транспортом, торговими підприємства-
ми, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації
Гувера спровокували соціальний вибух — масові страйки,
" голодні" походи безробітних на Вашингтон.

Соціальне та економічне становище країни стало кри-
тичним. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що по-
трібна термінова ефективна антикризова програма, її здійс-
нив новообраний у 1932 p. президент Ф. Д. Рузвельт. Вже
в ході виборчої кампанії він пообіцяв вивести США з еко-
номічної кризи. Його " новий курс" на оздоровлення краї-
ни був підтриманий всіма верствами населення. У плані
Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та
кредиту. Для того щоб вирішити проблему реалізації то-
варів, президент постановив скоротити надмірне їх вироб-
ництво. Одночасно підвищили ціни на виготовлену промис-
лову і сільськогосподарську продукцію. " Новий курс" пе-
редбачав ліквідувати безробіття за рахунок " повної зайня-
тості працездатного населення". За допомогою позик і дер-
жавних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова
система та ослаблені кризою підприємства.

Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні
акції державного контролю над економікою країни, зокре-
ма Закон про відновлення національної промисловості та
Закон про регулювання сільського господарства. Відповід-
но до цих документів на найвищому урядовому рівні від-
бувалося обов'язкове контролювання галузевих промисло-
вих підприємств, які погоджувалися на обмежений випуск
своєї продукції. Усі галузі промисловості було поділено на
17 груп. Вони прийняли " кодекс чесної конкуренції", згідно
з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну,

ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної
плати робітникам та службовцям. У сфері сільського гос-
подарства " новий курс" був спрямований на припинення
процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планува-
лося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію,
скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові
збитки фермери США одержували від держави відповідну
компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши
новітні сільськогосподарські машини, на значно менших
площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни,
як і в докризовий період.

Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну
програму. Поступово 17 мільйонів безробітних отримали
роботу: на будівництві автострад, мостів, інших державних
споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробіт-
ним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову до-
помогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала
відігравати важливу роль регулятора і координатора гос-
г подарського життя країни. Все це й допомогло США вже в
і 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці
1929 p. Вперше з'явилися труднощі в одержанні кредитів,
все важче проходив процес реалізації промислової та
сільськогосподарської продукції. Як наслідок — на рин-
ках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко
знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало без-
робіття. Хоч у Великобританії Велика депресія не була та-
кою катастрофічною, як в США чи інших країнах, однак її
удар все ж був дуже відчутний. У 1932 p. промислове ви-
робництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p., ви-
плавлення чавуну — на 53 %, ціни на сільськогосподарську
(продукцію знизилися на 34%. Занепад господарського
життя Великобританії тривав до 1933 p.

Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на
ліквідацію наслідків економічної кризи. Він всіляко підтри-
мував процес концентрації виробництва, встановлення га-

лузевих єдиних цін на товари. Послідовно проводячи курс
на об'єднання підприємців, держава намагалася контролю-
вати випуск продукції, її реалізацію за допомогою приму-
сових санкцій, кредитних привілеїв, різного роду гарантій.
Вже в 1930 p. в країні діяли монопольні об'єднання у
вугільній промисловості, бавовняній (Лондонська бавовня-
на корпорація). Остання, спираючись на державні субсидії,
скупила 139 підприємств. У роки кризи виникли і успіш-
но діяли тільки змішані державно-приватні підприємства,
серед них " Англо-голландський нафтовий трест", " Англо-
іранська нафтова компанія".

Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від
неконтрольованої політики заохочення іноземних інвес-
тицій. У вересні 1931 p. ліквідував золотий стандарт фун-
та стерлінгів. Курс девуальованої національної валюти зни-
зився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют.
Цей захід автоматично підвищив конкурентоспроможність
англійських товарів як на світових, так і на місцевих рин-
ках. Підвищилося мито на ввезення іноземних товарів на
10, 331100%.

У 1931 p. змінилася зовнішньоекономічна позиція Ве-
ликобританії у зв'язку з створенням " стерлінгового бло-
ку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініо-
ни (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голлан-
дія, Бразилія, Аргентина та ін. Саме вони допомогли Велико-
британії прискорити вихід з економічної кризи. Країни
" стерлінгового блоку" зберігали свої золоті резерви в лондон-
ських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію
якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових)
товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову
машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сиро-
вину знижувалися значно швидше, ніж на промислові ви-
роби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економіч-
ної кризи.

Британська колоніальна імперія в роки кризи надала
метрополії неоціненну допомогу. Однак за цю послугу вона

змушена була визнати самостійність домініонів у зовнішній
і внутрішній політиці. На початку 30-х років колоніальну
систему офіційно почали іменувати Британським співто-
вариством націй. Ця спільнота в 1932 p. на конференції в
Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний
союз. Щоб вивести метрополію з депресії, застосовували
пільгові тарифи на експорт англійських товарів в Австра-
лію, Нову Зеландію, Канаду, Південно-Африканський Союз,
Індію. Отже, Великобританія усунула затовареність промис-
ловою продукцією, прискоривши стабілізацію національної
економіки. Англійський уряд зі свого боку дав змогу без-
митне експортувати з країн " Співдружності націй" продук-
цію добувних галузей та сільського господарства. Завдяки цим заходам наприкінці 1933 — на початку 1934 p. з еко-
номічною кризою у Великобританії було покінчено. Рівень
її промислового виробництва сягнув довоєнного рівня.

У 1929 p. Франція уникнула руйнівної дії світової еко-
номічної. кризи. Однак наступного 1930 p. країна відчула
на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували
значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруй-
нованих війною департаментів. Найбільше капіталовкла-
день пішло на спорудження " лінії Мажіно". Інтенсивні
роботи провадилися в 1929—1934 pp. на 750 км прикор-
донної лінії між Францією та Німеччиною. (Відомо, що
мільярдні капіталовкладення було викинуто на вітер.
Гітлерівські війська, обійшовши залізобетонну фортецю з
флангів, захопили її без бою.) Безробіття не було таким
масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині, не пере-
вищувало 1 млн безробітних. У багатьох галузях криза за-
тягнулася до 1936 p. У ці роки випуск промислової про-
дукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції —
вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис.
торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя
народу знизився втроє.

3 великими труднощами уряд Франції ліквідував на-
слідки затяжної депресії. Йому довелося встановити конт-

роль над Французьким банком, націоналізувати ряд галу-
зей промисловості, в тому числі воєнну. Під тиском " голод-
них походів" страйкарів, демонстрацій державна адмініст-
рація підвищила заробітну плату робітникам і службов-
цям, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щоріч-
ні відпустки. Велике значення для виходу Франції з еко-
номічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін
на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої
нереалізовані промислові товари. Хоча державна адмініст-
рація доклала немало зусиль для подолання економічних
труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до
рівня 1929 p.

Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 —1933 pp. була катастрофічною. Досягнувши за допомо-
гою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного
рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській
розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%.
Банкрутами стали понад ЗО тис. дрібних виробників. Поло-
вина невеликих підприємств не працювала. Лише на 25 %
були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20 % —
будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнува-
ла сільське господарство. Розорялися малі та великі фер-
ми, їхні доходи не досягали й ЗО % від рівня 1929 p. В 1928 —1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянської
землі. У країні налічувалося майже 8 млн безробітних. На-
зрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачу-
вати репарації.

План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стур-
бовані економічним і політичним становищем Німеччини,
уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирі»
шили надати їй допомогу. Під керівництвом американ-
ського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний
план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій
конференції в січні 1930 p. Згідно з " планом Юнга" перед-
бачалось зниження розмірів щорічних репарацій та пла-
тежів, скасування всіх форм і видів контролю над еконо-

мікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково
припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір
щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшував-
ся порівняно з планом Дауеса на 20 % і встановлювався на
найближчі 37 років у сумі 2 млрд марок. У 1931 p. Німеч-
чина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаючись на труднощі, пов'язані з великою депре-
сією 1929—1933 pp., відмовилася від сплати воєнних репа-
рацій. З того часу " план Юнга" практично припинив своє
існування, а в 1932 p. його було остаточно скасовано на
Лозанській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 — на початку 1934 p. почалася по-
мітна стабілізація економіки Німеччини.

Японія в середині 1929 p. опинилася в епіцентрі світо-
вої економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господар-
ства країни — торгівля — зазнала найтяжчого удару. Екс-
порт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% зни-
зилось виробництво сільськогосподарської, на 32 % — промислової продукції. У тяжкому становищі опинились суд-
нобудівна, текстильна, металургійна, -машинобудівна галузі.
виробництво шовкових тканин зменшилося в 4 рази. У
роки економічної кризи налічувалося до 10 млн безробіт-
них. У середині 30-х років в Японії виплавляли сталі мен-
ше, ніж у Бельгії, чавуну дещо більше, ніж у Люксембургу.

Японський уряд вирішив вихилити з кризи шляхом
мілітаризації країни та воєнної агресії. Вже в 1931 p.
японська армія захопила північно-східну частину Китаю,
утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу. Ка-
піталовкладення направлялися переважно в ті галузі еконо-
міки, які були пов'язані з воєнною промисловістю. На сході
Євроазійського континенту спалахнула пожежа великої
війни.

США, подолавши економічну кризу завдяки " новому
курсу" Ф. Д. Рузвельта, в 1936—1937 pp. у промисловому
|виробництві досягли рівня 1929 p. Цей процес не відбував-
ся успішно. Спостерігалися етапи спаду, застою та піднесен-

ня. Проте справно працював механізм державного контро-
лю над господарством країни, впроваджений президентом.

30-ті роки — це період подальшого поглиблення моно-
полізації економіки. Вона панувала у всіх галузях госпо-
дарства. Таким чином підприємці страхували від можли-
вих криз свої фабрики і заводи. Хоча частка США в ці
роки у світовому промисловому виробництві дещо знизи-
лася, однак в цілому економіка стабілізувалася. У деяких
районах світу монополії США успішно конкурували зі свої-
ми суперниками (Японією, Великобританією, Італією, Німеч-
чиною). Відчутними стала присутність корпорацій США в
Латинській Америці, Африці, Західній Європі, на Близько-
му Сході. У ці райони американці вкладали свої капітали,
вивозили промислову продукцію. У 1939 p. США, як і у
минулому, знову по праву зайняли перше місце у світі з
випуску індустріальних товарів. Оздоровилися фінансово-
кредитна система, сільське господарство, торгівля. Все це
свідчило про зростаючу економічну могутність цієї держа-
ви. Індекс промислового виробництва порівняно з 1932 p.
підвищився в 1939 p. на 90%. Діяли закони державного
регулювання економіки країни.

Великобританія, як і США, подолала наслідки економіч-
ної кризи. Проте виходила вона з неї дуже повільно. На-
прикінці 30-х років у країні панувало значне безробіття.
Англійська промисловість залишалася на рівні 1929 p. У
багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостеріга-
лися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галу-
зей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній галузях
був застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верста-
тобудівній — прогрес, значний приріст продукції. В 1938 p.
у Великобританії виплавляли сталі у 2, 1 раза менше, ніж у
Німеччині, і в 2, 8 раза менше, ніж в США. Виробництво
англійської електроенергії становило 56 % рівня Німеччи-
ни і 20 % рівня США.

У Великобританії, щоб уникнути негативних наслідків
економічної кризи, посилився процес концентрації вироб-

ництва. Великі монополії " Віккерс", " Імперський хімічний
трест" поширили свій вплив не лише на вітчизняні та євро-
пейські підприємства, а й на всіх континентах земної кулі.

Сільське господарство Великобританії у 30-х роках від-
ставало від промисловості, ніяких ознак прогресу не спостері-
галося. Воно перебувало у стані застою і лише на 35 % задо-
вольняло потреби населення в сільськогосподарській про-
дукції. За її імпорт держава розплачувалася золотом або
дефіцитними товарами. Дрібні господарства розорялися,
великі змінювали своє становище, застосовуючи найновішу
агротехніку, хімічні добрива. Однак навіть такі високороз-
винені ферми суттєво відставали від своїх американських
конкурентів. Англійські хлібороби були не самостійними
господарями, а лише орендарями. Вони платили лендлор-
дам, власникам землі, ренту, яка становила 20 % валового
врожаю. Вартість їх продукції була значно вищою, ніж у
американських фермерів, які нікому не сплачували ренту,
оскільки були незалежними господарями на своїй землі.

Якщо внутрішня торгівля нормалізувалася, то зовніш-
ня переживала певні труднощі. На світовому ринку Вели-
кобританія зіткнулася з грізними конкурентами — СЩА,
Німеччиною та Японією.

Передбачаючи небезпеку виникнення другої світової війни, Великобританія наприкінці 30-х років налагодила
випуск високоякісних бойових літаків, кораблів, артилерії,
інших видів зброї та боєприпасів до неї.

Розвиток економіки Франції у 30-х роках не був схо-
жий на поступ англійської, німецької, американської. Він
виявився особливо повільним, затяжним. Застій у голов-
них галузях був тривалішим порівняно з іншими країна-
ми. Збереглося дрібне виробництво, де працювало 40% ро-
бітників та службовців. Це були в основному висококвалі-
фіковані фахівці найрізноманітніших професій (парфюмери,
ювеліри, дегустатори тощо).

У Франції найсильнішим був процес концентрації фінан-
сово-кредитних установ. До 1939 p. 6 найбільших банків

контролювали 86% усіх капіталів країни. Французькі мо-
нополії підтримували взаємовигідні відносини з іноземни-
ми корпораціями. Банки охоче вкладали капітали в про-
мисловість. До початку другої світової війни успішно дія-
ли десятки франко-німецьких картелів. Під час першої
світової війни та в роки економічної кризи зовнішні еко-
номічні зв'язки Франції із зарубіжними країнами були
значно послаблені. Проте наприкінці 30-х років становище
змінилося. Французький капітал експортували в Централь-
ну і Південно-Східну Європу, значну частину направляли в
колонії. З 4, 2 млрд франків іноземних інвестицій 500 млн
надійшло у французькі колонії.

Частка Франції у випуску промислової продукції ско-
рочувалася. До першої світової війни вона становила 7 %, у
1937 p. знизилась до 4%. Це пов'язано з повільним онов-
ленням обладнання, технічною відсталістю економіки. На-
приклад, заміна обладнання в США відбувалася кожні 5 —
7 років, у Німеччині — 3—4, Великобританії — 7—8, а у
Франції — кожні 25 років.

Похитнулася національна валюта — франк. Його золотий
вміст нестримно знижувався. Не останньою причиною тако-
го становища була так звана втеча капіталів з країни.
Лише в 1936—1938 pp. з Франції вивезли 100 млрд франків.
Внаслідок цього вдвічі скоротився національний золотий
запас Французького банку. Зразу ж знизився курс продажу
акцій на біржах, здійснювалась емісія облігацій, інших
цінних паперів, скоротилися вклади громадян у банки.

У 30-х роках сільське господарство також не модернізу-
валося. Хоч обсяг його виробництва порівняно з 1913 p.
зріс на 10 %, однак цього було замало, щоб забезпечити країну
харчовими продуктами. Франція почала ввозити їх з-за
кордону.

Німеччина обрала свій шлях розвитку економіки в
ЗО—40-х роках — мілітаристський. ЗО січня 1933 p. уряд
Німеччини очолив А. Гітлер. Він та його оточення взяли
курс на мілітаризацію країни. Такими заходами нацисти

обіцяли вивести Німеччину з економічної кризи. У 1936 p.
був узаконений чотирирічний план мобілізації економіч-
них ресурсів, масового виробництва озброєння, нагрома-
дження дефіцитних матеріалів. Робилося все можливе для
того, щоб за чотири роки армія " була готова до дій". Амери-
кано-німецькі заводи з виготовлення синтетичного каучуку
і бензину працювали на повну потужність. За кордоном
Німеччина закуповувала стратегічну сировину і метали.

Лозунг " гармати замість масла" став наріжним каме-
нем внутрішньої політики фашистської Німеччини. За так
зване працевлаштування робітники і службовці мали пра-
цювати по 10—14 годин на день, переважно без відпусток.
Вони оголошувалися " солдатами праці" на чолі з керівни-
ками (фюрерами), що одержали диктаторські повноважен-
ня. За найменший прогул, брак, непослух працівників суво-
ро карали, в тому. числі вивозили до концтаборів.

Врахувавши сумний досвід першої світової війни, коли
Німеччина вже в 1916 p. голодувала, гітлерівці провели
роботу в аграрному секторі. Земля законодавче була закріп-
лена за поміщиками (юнкерами) та заможними селянами
(гросбауерами). Найменший наділ дорівнював 7, 5 га, най-
більший — 125 га. Будь-який перерозподіл землі був суворо
заборонений. Ферми за спадковим правом передавалися,
як правило, найстаршому синові. На господарство наклада-
лися примусові натуральні повинності щодо поставок пев-
ної кількості сільськогосподарської продукції.

Нацистська держава не шкодувала щедрих асигнувань
тим галузям, які випускали військову техніку, а також
металургійній, гірничодобувній, кам'яновугільній. Ці галузі
були основою гітлерівського воєнного арсеналу. Німеччина
охоче приймала іноземну фінансову допомогу. Так, у 1940 p.
її борги іноземним кредиторам становили 15 млрд марок.
Відбулася повна картелізація промисловості, причому значна
частка акцій належала главарям нацистської партії. He-
коронованим королем німецького фінансово-промислового
комплексу став Герінг — перший заступник Гітлера.

Підготовлюючи пресловутий " дранг нах обтен", завою-
вання світу, Німеччина в 1939 p. стала ініціатором другої
світової війни. Вже в 1938—1941 pp. вона окупувала май-
же всю Європу. Господарство континенту, переведене на
військові рейки, зумовило тимчасову перевагу нацистів над
СРСР і його союзниками. Проте в ході жорстоких боїв
німецька армія була вщент розгромлена. Таким чином,
фашистська військова економіка зазнала нищівного краху.

Японія, як і Німеччина, виходила з економічної кризи
1929—1933 pp. шляхом мілітаризації. Після встановлення
окупаційної влади в Маньчжурії вона розпочала загарбання
китайських територій. У 1937 p. їй вдалося захопити де-
які провінції на півночі, а згодом — і в інших частинах
Китаю. Війна набула затяжного характеру. На неї Японія
витрачала понад 80 % державного бюджету, що покривався
за рахунок емісії паперових грошей. Щоб випустити десятки
тисяч літаків, танків, гармат, суден, інших видів зброї, по-
трібен був метал. Тільки за 1931—1938 pp. його виплавили
більше у 10 разів. Зростали потужності інших галузей, що
працювали на війну: хімічної — у 2 рази, електротехнічної
— у 3, виробництва зброї — у 5 разів. Автомобілебудівна
галузь забезпечувала армію вантажівками.

Закон про загальну мобілізацію нації фактично довів
робітників і службовців до становища кріпаків. Профспілки
було розігнано, робочий день подовжено до 14—16 год, заро-
бітну плату зведено до мінімуму. Налагоджене в 30-х ро-
ках виробництво високоякісних годинників, радіоприймачів,
велосипедів, парасольок, швейних машин також працювало
на війну. В обмін на ці конкурентоспроможні товари Япо-
нія імпортувала необхідну сировину, стратегічні матеріали,
ліцензії.

З великим напруженням працював в умовах війни аг-
рарний сектор. Основна маса землі належала самураям.
Лише 30% її перебувало у власності безпосередніх вироб-
ників — селян, які мали низький рівень життя. За оренду
вони віддавали поміщикам половину врожаю. Проте зав-

дяки надзвичайній працьовитості японських селян країна
забезпечувалася, хоч і недостатньо, продуктами харчування.

У 30-х роках посилився вивіз. японського капіталу в
країни Південно-Східної Азії насамперед у Таїланд, Філіп-
піни, Індонезію, Британську Малазію. Його обсяг лише в
1939—1941 pp. збільшився вдвічі, досягнувши 4 млрд єн.
Така торгово-фінансова експансія Японії суперечила інтере-
сам США га Великобританії. Між цими країнами та Япо-
нією в 1941 p. спалахнула війна, яка закінчилася в 1945 p.
повною поразкою японських мілітаристів.

Складний і суперечливий шлях господарського роз-
витку пройшли країни світу в міжвоєнний період.
Відбудова економіки, її піднесення чергувалися з кри-
зами, в тому числі світовою. Безперечним лідером ста-
ли США, які не мали собі рівних в аграрному секторі,
промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабіль-
но, а іноді драматично розвивалося господарство
Німеччини, Франції та Японії. Трагічною сторінкою в
історії людства була друга світова війна, що завдала
нечуваних страждань сотням мільйонів жителів землі.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Як розвивалася економіка США в 1914—1939 pp.?

2. Що Ви знаєте про плани Юнга та Дауеса?

3. Чи однаково виходили з економічної кричи (1929—
1933 pp.) індустріальні країни світу?

4. Як розвивалося сільське господарство провідних країн
світу напередодні другої світової війни?

5. Розкрийте суть мілітаристської економіки Німеччи-
ни.

Розділ 4. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
(1939 p. — 90-ті роки XX ст.)