Поняття та види порушень антимонопольно-конкурентного законодавства.

Неможливо протидіяти зловживанню монопольним становищем на ринку, антиконкурентним погодженням діям, дискримінації суб’єктів господарювання лише законодавчими заборонами. Для досягнення цієї мети необхідно створити ефективний правовий механізм, який би міг дієво сприяти підтримці і заохоченню конкуренції, запобіганню монопольній практиці і штучним обмеженням розвитку конкуренції, перешкоджати розвиткові монопольних структур і протидіянням антимонопольного законодавства.

Одним з важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольного законодавства у підприємницькій діяльності є система охоронних засобів правового впливу, що застосовується за такі порушення.

Насамперед розділ VIII Закону України “Про захист економічної конкуренції”визначає в статті 50 ті порушення антимонопольного законодавства, за які винні особи притягуються до відповідальності. До них відносяться:

антиконкурентні узгоджені дії;

зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі;

здійснення учасниками узгоджених дій – суб’єктами господарювання узгоджених дій, які могли бути дозволена відповідними органами Антимонопольного комітету, але були здійснені до отримання дозволу в установленому порядку;

делегування повноважень органів влади та органів місцевого самоврядування у випадках, коли це призводить до недопущення, усунення чи створення конкуренції;

вчинення дій чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб’єктів господарювання, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації;

обмежувальна діяльність, заборонена згідно з частиною першою статті 18 Закону “Про захист економічної конкуренції”тобто схилення інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень антимонопольного законодавства чи сприяння таким порушенням;

обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, тобто прилучення інших підприємців до антиконкурентних узгоджених дій, до участі у концентрації суб’єктів господарювання, та статтями 19 і 20 Закону, тобто

а) вчинення суб’єктами господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії таких дій:

встановлення щодо господарської діяльності суб’єктів господарювання обмеження, які, як правило, не застосовується до інших суб’єктів господарювання, або застосування без об’єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб’єктів господарювання;

- незалежно від наявності в них монопольного становища вчинення дій, що вважаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

- схилення інших суб’єктів господарювання до надання будь-яким суб’єктам господарювання без об’єктивних причин переважних умов у господарській діяльності.

б) суб’єктами господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям.

10) недотримання умов щодо запобігання концентрації суб’єктів господарювання;

11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установлених документів суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна;

13) неподання інформації антимонопольному органові у встановлений ним строк чи у строк визначений нормативно-правовими актами;

14) подання інформації у неповному обсязі цим органам;

15) надання недостовірної інформації Антимонопольного комітету України, його територіальному відділенню;

16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіальному відділенню у проведенні огляду, перевірок, вилученні чи накладанні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

17) надання рекомендації суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

18) обмеження в господарській діяльності суб’єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрацій вимог і зобов’язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

20) обмежувальна діяльність об’єднань шляхом відмови суб’єктові господарювання у прийнятті до такого об’єднання, яка ставить його у невигідне становище у конкуренції, якщо відмова є необґрунтованою і невиправданою.

Таким чином, Закон України “Про захист економічної конкуренції” чітко, в одній статті зазначив всі існуючі порушення антимонопольного законодавства, що тягнуть за собою застосування охоронних засобів правового впливу. При чому важливо, що суб’єктами цих правопорушень визнаються не лише юридичні особи – суб’єкти господарювання та фізичні особи – підприємці, що діють без створення юридичної особи, але і посадові особи та інші працівники суб’єктів господарювання, працівники та інші особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.