Динаміка номінального та реального ВВП

План.

1. Макроекономіка, її предмет та об’єкт вивчення.

2. Методи макроекономічного аналізу.

3. Функції макроекономіки.

I. Макроекономіка – галузь економічної науки, яка вивчає функціонування економіки в цілому з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів та мінімізації рівня інфляції.

Обертом макроекономіки є механізм функціонування національної економіки.

Національна економіка – це історично створившася система суспільного відтворення країни, взаємозв’язана система галузей та видів виробництва, яка охвачує усе у даному господарстві форми суспільної праці.

З позицій макроекономіки народне господарство складається з чотирьох суб’єктів:

1. Сектор домашніх господарств – С - Consume: містить усі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Домашні господарства проявляють три основних види економічної активності: пропонують фактори виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

2. Підприємницький сектор – I - Investment – це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни (межа діяльності – отримання прибутку).

Підприємницький сектор проявляє такі види економічної активності: пред’являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує

3. Державний сектор – G – Government – містить усі державні інститути та установи.

Для забезпечення своєї діяльності державний сектор проявляє такі види економічної активності: створення суспільних благ, збирає податки, виплачує трансферти та формує пропозицію грошей.

4. Сектор закордон – Xn –Net Export – містить усі економічні суб’єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інструменти.

Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Показних чистого експорту:

X_n = EXP – IMP

Предметом макроекономіки є круг проблем, які вона призвана вивчати.

Виділять сім ключових проблем макроекономіки:

1. ВВП

2. Економічний цикл.

3. Занятість (безробіття).

4. Інфляція.

5. Економічне зростання.

6. Макроекономічна політика держави.

7. Макроекономічні процеси відкритої економіки:

1) торговельний баланс;

2) платіжний баланс;

3) валютний курс.

Вирішення макроекономічних проблем залежить від економічної системи, яка існує у національній економіці та політики держави, яку вона здійснює в галузі економіки.

Основні положення класичної теорії:

1) економіка по своїй природі є економікою досконалої конкуренції;

2) ціни на товари і фактори виробництва в економіці абсолютно гнучкі, тобто, вони можуть змінюватися в короткостроковому періоді – зростати або знижуватися;

3) економічні суб’єкти діють раціонально, виходять із максимізації своєї вигоди;

4) економіка регулюється сама по собі, за рахунок гнучкості ціни, ставки відсотка і номінальної ставки заробітної платні;

5) головна роль у моделі сукупний попит – сукупна пропозиція належить сукупній пропозиції;

6) за умови, що рівновага на ринку праці встановлюється при головній зайнятості, сукупна пропозиція фіксується на рівні природного випуску;

7) обсяги пропозиції визначаються тільки діючими факторами виробництва, при цьому фактори є взаємозамінними.

Основні положення кейнсіанської теорії:

1) економіка не є економікою доскональної конкуренції;

2) ціни не є гнучкими в силу інституційних факторів і особливостей поведінки економічних суб’єктів;

3) економічні суб’єкти діють з урахуванням суб’єктивних факторів, таких як традиції, умови середовища, психологія поведінки і т. п.;

4) всі ринки залежить один від одного, тобто, є взаємозамінними;

5) ситуація повної зайнятості не характерна для економіки;

6) відсутність взаємозамінності факторів виробництва;

7) головна роль у моделі „сукупний попит – сукупна пропозиція” належить сукупному попиту;

8) економіка не є само регульованого і потрібує активного державного регулювання.

II. Макроекономіка використовує загальнонаукові та специфічні методи дослідження.

Загальнонауковими є методи: наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, єдності історичного та логічного, позитивний і нормативний. До специфічних методів належить:

1) агрегування;

2) моделювання;

3) принцип рівноваги.

Агрегат – це сукупність специфічних економічних одиниць, що виконують однакові функції в системі, та які розглядаються так, ніби вони становлять одну одиницю.

Метод агрегування дозволяє краще зрозуміти механізм взаємодії різних секторів економіки, визначити загальний результат функціонування економічних одиниць.

Економічна модуль – це формалізований опис економічного процесу або явища, що відбуває найбільш суттєві взаємозв’язки між його складовими.

При розгляді моделей виділяють внутрішні та зовнішні змінні.

Ендогенні (внутрішні) змінні – це величини, що визначаються в результаті розв’язання моделі (наприклад: величина реального національного доходу, рівень зайнятості, реальна ставка відсотку, рівень цін).

Екзогенні (зовнішні) змінні – це величини, що знаходяться поза макромоделлю (ставка оподаткування (Т), державні витрати (G), величина пропозиції грошей (M^s)).

Часто у макроекономічних моделях використовують іншу класифікацію економічних змінних, яка пов’язана із способом виміру їх у часі.

Змінні запасу вимірюються тільки в конкретний момент часу і характеризують стан об’єкта дослідження на визначену дату – початок або кінець року і т. ін.. (державний борг, обсяг капіталу в економіці, кількість безробітних і т. п.).

Змінні потоку характеризують економічний процес, який відбувається неперервно і вимірюються в одиницях на певний період часу (споживчі витрати за місяць, обсяги виробництва за рік).

Функціональні зв’язки між ендогенними параметрами мають таку класифікацію:

1. Поведінкові функції виражають типові переваги, які склалися в суспільстві. Прикладом може бути функція споживання домашніх господарств, яка залежить від доходу:

С = С (Y)

2. Технологічні функції характеризують технологічну та організаційно-технічну залежності. Наприклад, виробнича функція, яка відображає зв’язок реального випуску продукції, яка відображає зв’язок реального випуску продукції і факторів виробництва:

Q = f (x₁, x₂, …….., x_n)

Y = A · K^L · L^β

3. Інституціональні функції зображають інституціонально-установлені залежності між лава метрами моделі. Наприклад, сума податкових надходжень (Т) є функцією від доходів (Y) та податкової ставки (t), яку встановлює відповідний інститут (держава):

T = f (Y, t)

5. Дефініційні функції виражають залежності, які виходять з означення економічних явищ. Наприклад, сукупний попит на ринку благ (AD) складається із споживчого попиту домашніх господарств (С), інвестиційного попиту підприємницького сектору (I), витрат держави (G) та витрат закордону (X_n):

AD = С + I + G + X_n

Залежно від конкретних завдань дослідження застосовуються різні типи моделей.

Визначення типу макромоделі може базуватися на основі різних критеріїв:

1) за способом подання досліджуваного процесу або явища моделі поділяються на логічні, графічні та економіко-математичні;

2) за тривалістю досліджуваного процесу короткострокові та довгострокові;

3) за кількістю задіяних в аналізі економічних суб’єктів – на прості та повні моделі.

Прості моделі містять лише два макроекономічних суб’єктів – сектор домашніх господарств (С) та підприємницький сектор (I).

Повні моделі враховують вплив державного сектору (G) на макроекономічні процеси.

4) за ступенем охоплення сектору закордон моделі поділяються на закриті та відкриті.

Закриті моделі включають тільки три макроекономічних суб’єкти – сектор домашніх господарств, підприємницький сектор та державний сектор – і не враховують впливу закордону на національному економіку.

Відкриті моделі враховують вплив сектору закордон на національному економіку і зображують взаємозв’язок чотирьох макроекономічних суб’єктів (С, I, G, X_n).

5) за характером відображення фактора часу макроекономічні моделі поділяються на статичні і динамічні.

Статичні моделі фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого.

Динамічні моделі зображують економічні процеси з урахуванням фактора часу.

В основу макроекономічного аналізу покладено найпростішу модель кругових потоків (або модель кругообігу продуктів і доходів).

Проста модель кругових потоків базується на аналізі взаємодії лише двох макроекономічних суб’єктів (С, I).

Проста модель кругових потоків.

Видно, що економіка є замкнутою системою, де доходи одних економічних агентів є витратами інших.

Витрати підприємницького сектору на ресурси одночасно є потоками доходів домашніх господарств.

Потік споживчих витрат домогосподарств утворює доходи фірм від реалізації готової продукції.

Потоки „доходи-витрати” (грошовий потік) та „ресурси-продукція”(реальний потік)відбуваються одночасно у протилежних напрямках і нескінченно повторюються.

Висновок: сумарна величина продажів фірм дорівнює сумарні величині доходів домашніх господарств. Тобто, для закритої моделі економіки, в якій не враховується вплив держави на економічні процеси, величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарні величині грошових доходів домашніх господарств.

Якщо у модель включаються держава, фінансовий сектор та зовнішній світ, то ця рівність порушується. Мають місце вилучення із системи та ін’єкції.

Вилучення – це будь-яке використання доходу не на купівлю виробленої в країні продукції. Наприклад: заощадження, податки, імпорт.

Ін’єкції – будь-який додаток до споживчих витрат на продукцію, вироблену в країні. Наприклад: інвестиції, державні витрати, експорт.

Для того щоб зберігалася збалансованість системи. Необхідно. Щоб видатки економічних агентів дорівнювали обсягу випуску або вилучення дорівнювали б ін’єкціям.

Основа макроекономічна тотожність.

В основі принципу рівноваги лежить закон Вальраса: якщо на всіх ринках, крім одного, існує рівновага, то цей єдиний (останній) ринок також буде знаходиться у стані рівноваги.

III. Функції макроекономіки:

1) теоретико-пізнавальне-дослідження економічних процесів на макрорівні та побудова моделей цих процесів;

2) практична-розробка практичних рекомендацій на основі економічного аналізу (теоретична основа економічної політики);

3) прогностична-виявлення і оцінка перспектив економічного розвитку та економічної кон’юнктури;

4) виховна-макроекономіка покликана сприяти виробленню нового типу економічного мислення, формуванню сучасного світогляду людини.

Тема 2. Макроекономічні показники в системі

національних рахунків.

План.

1. ВВП; ВНП, методи їх обчислення.

2. Інші показники доходу і продукту.

3. Номінальні та реальні показники. Індекси цін.

I. Аналіз економічного стану країни базується на системі національних рахунків, які відображаються обсяг сукупного випуску продукції, національний дохід, структуру доходів і витрат країни.

Система національних рахунків (СНР) – це комплекс таблиць, маючих форму бухгалтерських рахунків, в яких відображаються процеси виробництва, розподілу та кінцевого використання суспільного продукту і національного доходу.

У середині 40-ч років XX ст.. розвинуті країни переходять до СНГ як основної форми обліку макроекономічних показників. З 1950 року відбувається процес створення Міжнародної системи національних рахунків, що уніфікувала розрахунки макроекономічних показників у різних з країнах. Національні рахунки в Україні розробляє Державний комітет статистики згідно зі стандартами СНГ ООН 1993 року.

У системі національних рахунків здійснюються економічні операції трьох видів: операції з продуктами і послугами, розподільчі та фінансові.

Економічні операції в СНР об’єднуються у рахунки. Згідно з принципом подвійного запису кожна економічна операція відбувається у рахунках двічі: у ресурсах (дебет) та у використанні (кредит). Сукупність двосторонніх рахунків утворює балансову таблицю. Відповідно до Міжнародних стандартів існує десять рахунків.

В Україні поки що діючими вважають шість:

1) рахунок товарів і послуг;

2) рахунок виробництва;

3) рахунок утворення доходу;

4) рахунок розподілу доходу;

5) рахунок використання доходу;

6) рахунок капіталу.

На основі СНР розраховуються такі показники:

– валовий внутрішній продукт (ВВП);

– валовий національний продукт (ВНП);

– чистий національний продукт (ЧНП);

– національний дохід (НД);

– особистий дохід (ОД);

– використовуваний дохід (ВД).

Основними показниками вимірювання обсягу виробництва в економіці служать ВВП і ВНП

ВНП — це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених національною економікою за певний проміжок часу (за рік).

При розрахунку ВНП дуже важливо виключити подвійний рахунок. З цією межою у СНР використовуються наступні категорії:

1) кінцевий продукт – це товари та послуги, які купуються з метою їх кінцевого споживання. а не для переробки чи перепродажу;

2) проміжний продукт – це товари та послуги. Які купуються з метою їх подальшої переробки, доробки чи перепродажу;

3) додана вартість – ринкова ціна обсягу продукції мінус вартість проміжного продукту (спожитої сировини, матеріалів, які придбані у постачальників).

Особливості ВНП:

1. Містить кінцевий продукт. Виключає проміжний продукт.

2. При розрахунку ВНП враховується лише ринкова вартість товарів та послуг.

3. ВНП включає тільки ті товари та послуги, які були виготовлені у поточному році.

Виключаються невиробничі угоди:

– продаж утриманих товарів (оскільки не відображають поточною виробництва і містять подвійний рахунок);

– державні трансфертні видатки (видатки з державного бюджету, які косять безплатній і перерозподільний характер, вони не створюють поточною обсягу виробництва);

– приватні трансфертні платежі;

– купівля –продаж цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів тощо).

Недолітки ВНП.

1. Не враховує поза ринкову діяльність домашніх господарств (працю домогосподарок та інші роботи в домашньому господарстві, які задовольняють їхні власні потреби).

2. Не враховує товари та послуги тіньової економіки.

3. Не враховує зростання фонду вільного часу (тривалість робочого тюленя скоротилася з 53годин-на початку століття, до 36 годин – у наш час. Цей факт не враховується у ВНП, але прямо пропорційно впливає на добробут населення кожної країни).

4. Не знаходить відображення підвищення якості продукції.

5. Не враховується при обчисленні ВНП негативні економічні наслідки промислового розвитку суспільства, але вони погіршують добробут населення.

Показники ВНП розраховується трьома методами:

1) виробничим (за доданою вартістю);

2) методом кінцевого використання (за витратами);

3) розподільчим (за доходами).

Виробничий метод – це розрахунок ВНП, як сума доданих вартостей, створених всіма галузями економіки під час виробництва товарів та послуг.

Метод кінцевого використання – це розрахунок ВНП як сума витрат усіх макроекономічних суб’єктів:

– С – кінцеві особисті споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги;

– I – валові внутрішні інвестиції (включають суму заміщення і приріст інвестицій);

– G – державні витрати на закупку товарів та послуг;

– X_n – витрати на чистий експорт.

Наведена рівняння ВНП називають основного макроекономічного тотожністю.

Розподільний метод – це розрахунок ВНП як сума доходів усіх макроекономічних суб’єктів:

– заробітна плата (W);

– рента (R);

– процент (відсоток) (i);

– прибуток (p);

– дохід від власності Y (BH);

– амортизація (А);

– непрямі податки (Т_н);

Y (BH) = W + R + i + p + А + Т_н

Усі методи підрахунку повинні привести до однакового результату. ВНП, обчислений по витратам, дорівнює ВНП, обчисленому по доходам.

ВВП – це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених на території країни економічними агентами, незалежно від їх національної приналежності (за рік).

Відмінність між ВВП і ВНП полягає в тому, що ВВП розраховується за територіальним принципом, а ВНП – за національним. При обчисленні ВВП враховується вартість продукції, виробленої на території країни незалежно від того, хто є власником факторів виробництва: громадянки цієї країни або іноземні громадяни. Наприклад, прибутки іноземної корпорації, що отримані на території певної країни, будуть враховуватися у ВВП цієї країни, але не враховуватися при обчислені ВНП цієї країни.

При обчислені ВНП враховується вартість продукції, виробленої факторами виробництва, що належить резидентами цієї країни. Але вони не обов’язково розташовані на території цієї країни. Наприклад, заробіток громадян країни, отриманий за кордоном, доходи від власності, що розташована за кордоном, будуть враховуватися при обчислені ВНП, але не включатися у ВВП.

ВНП = ВВП + чисті фактори доходи з-за кордону.

Чисті фактори доходи з-за кордону = доходи, отримані громадянами країни за кордоном, – доходи іноземних громадян, отримані на території певної країни.

II. ВНП (ВВП) не відбиває точко, наскільки зросло виробництво у поточному році, тому що включає амортизаційні відрахування. Для більш точного вимірювання національного виробництва використовується показник чистого національного продукту (ЧНП):

ЧНП = ВНП (ВВП) – амортизація (А).

Національний дохід (НД) показує величину чистого доходу суспільства. Він визначається сумою усіх цін факторів виробництва або доходів власників екологічних ресурсів у поточному році.

НД = ЧНП – непрямі податки на бізнес (Т_н).

До важливих макроекономічних показників також належить особистий дохід та використовуваний дохід

Особистий дохід – це зароблений приватними особами дохід.

Особистий дохід = НД – відрахування на соціальне страхування – податки на прибутки корпорацій – перерозподільний прибуток + трансферти.

Використовуваний дохід = Особистий дохід – індивідуальні податки.

Показники особистого та використовуваного доходів є основною для безпосередніх розрахунків обсягів споживань та заощаджень індивідів.

До основних макроекономічних показників відносять такий показних, як національне багатство. Національне багатство – це сукупність матеріальних та нематеріальних благ, які є у розпоряджені суспільства на певну дату та які створені працею людей за весь попередній період.

Національне багатство включає як матеріальні, так й нематеріальні результати людської діяльності.

Основними елементами матеріальних результатів є:

– основні фонди;

– оборотні фонди (запаси сировини, матеріалів, палива. Залишки незавершеного виробництва, запаси готової продукції);

– товарні запаси;

– державні резерви, запаси оборонного призначення, золотий запас;

– предмети тривалого користування домогосподарств (транспортні засоби; меблі, предмети культурно-побутового та господарського вжитку);

– природні ресурси, залучені до економічного використання (землі. Ліси, води, надра).

До нематеріальних складових національного багатства відносять:

– науковий та освітній потенціал;

– кваліфікаційний потенціал;

– культурний потенціал.

Для полегшеного розуміння ВВП вводять ще один показник – валовий внутрішній продукт на душу населення.

ВВП = ___ ВВП ____

на душу численність

населення населення

На основі ВВП реального обчислюються темпи зростання фізичного обсягу виробництва і темп приросту обсягу виробництва.

Тема приросту:

де Y₁ – ВВП реальний у поточному році,

Y₀ – ВВП реальній у базовому році.

Економіка

міць (потужність) = НБ (національне) + ВВП

держави багатство

III. Основні макроекономічні показники є вартісними. Тому, на величину показників у вартісному вираженні впливають:

– їх реальні обсяги;

– динаміка цін.

Якщо порівняти обсяги ВВП України, розраховані у фактичних цінах, наприклад за 1997 і 1998 роки, то на підставі цього порівняння можна зробити висновок про зростання економіки країни, оскільки, за даними Держкомстату, ВВП України у 1997 році становив 93млрд. 365 млн. грн., а у 1998 році – 102 млрд. 593 млн. грн.. Але відомо, що в ці роки економіка України переживала кризовий період і обсяги виробництва зменшувалися. Як порівняти статистичні показники та відомості про стан економіки країни в цей період? Річ у тому, що таке порівняння показників у фактичних цінах не може бути використаним для оцінки реальних обсягів виробництва у країні, тому що зміни ВВП (ВНП) відбуваються й внаслідок зміни рівня цін. Так само в цьому прикладі зростання ВВП, розрахованого у фактичних цінах, є відбиттям не зростання реальних обсягів виробництва, а наслідок підвищення цін в економіці України в цей період.

Для порівняння вартісних показників їх перераховують за цінами базового року. Для цього використовуються показники – індекс цін.

Індекс цін – це відношення ціни певного набору товарів та послуг у даний період до ціни того самого набору товарів та послуг у базовому періоді помноження на 100%.

Макроекономічні індекси цін.

1. Індекс Ласпейреса – показує зміни середнього рівня цін споживчого кошика, який фіксується відповідно до кошика базисного року:

;

де і –ціни і-го блага в базисному та поточному року;

– обсяги і-го блага в базисному році.

2. Індекс Парте – враховує зміни структури виробництва, і склад споживчого кошика фіксується на рівні поточного періоду6

;

де – і-го блага в поточному році.

3. Індекс Фішера – усуває недоліки індексів Ласпейреса та Пааше, тобто залежить значення показників від складу споживчого кошика, і розраховується наступним чином:

;

Індекси цін можуть бути розраховані у відсотках, у цьому випадку відносне значення індексу помножують на 100%. Значення цінного індексу менше за одиницю (100%) свідчить про зменшення рівня цін, і напроти, якщо ціновий індекс більше за одиницю (100%), то рівень цін в економіці збільшився.

Динаміка номінального та реального ВВП

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, виражений у цінах, існуючих на момент його одержання.

Реальній ВВП – це обсяг виробництва товарів та послуг, скорегований з урахуванням інфляції чи дефляції.

;

де Y_r – реальний ВВП,

Y_n – номінальний ВВП,

I_p – індекс цін (у відсотках).

Якщо величина цінового індексу менше за одиницю (100%), то відбувається коригування номінальних показників у бік збільшення – інфлювання, а індекс цін виступає інфлятором. Якщо величина індексу цін більше за одиницю (100%), то відбувається дефілювання, а індекс цін стає дефлятором.