Майстерність публічного виступу

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:

1) громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);

2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії);

3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання тости).

Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно значимої, хвилюючої проблеми.

Найчастіше на мітингах виступає не один, а кілька ораторів, - кожен із короткою промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична; оратор звертається насамперед до почуттів своїх слухачів. Навіть якщо він вдається до своїх записів, його виступ має відзначатися яскравою емоційністю, граничною напруженістю інтонацій і високим пафосом. Тематика такої промови зазвичай не нова для слухачів, тому завдання оратора – виявити нові аспекти теми, підкріпити сказане новими фактами, що відоме сприймалося по-новому.

Ділова промова вирізняється більшою самостійністю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.

Звітна доповідь – це доповідь, яка виголошується під час звіту про роботу, виконану особою або колективом за звітний період.

Звітна доповідь не лише обговорюється, а й схвалюється зібранням. До окремих її частин може бути внесено корективи. Уже усталено, що після обговорення такої доповіді приймається рішення – програма майбутніх дій.

Нарада. Термін «нарада» вживається тоді, коли учасники радяться, обмінюються поглядами і спільно доходять певних висновків.

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, за формою викладу – також (лектор має пристосовуватися до аудиторії, яка кожного разу чимось різниться від попередньої).

Ювілейна промова зазвичай присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи). Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю, позаяк це своєрідний підсумок періоду діяльності. Якщо відзначається ювілей окремої особи, то промови звичайно короткі, урочисті, пафосні, а водночас і сердечні, дружні; у них – схвальні відгуки про ювіляра, спогади про цікаві факти з його біографії. Манера виголошення – невимушена, безпосередня.

Будь-який публічний виступ потребує ретельної підготовки. Як правильно підготуватися до публічного виступу?

Перший крок. Окреслити мету і завдання вступу, визначити коло питань, які має охопити промовець, продумати можливі запитання слухачів та відповіді на них.

Другий крок. Дібрати допоміжну інформацію, яку можна отримати з двох джерел: теоретичних – статей у періодичних виданнях, книг та окремих публікацій, що стосується теми, енциклопедичних, термінологічних та галузевих словниках; усних розмов з людьми, обізнаними з проблемою. Висвітлювані питання мають засновуватися на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях. Добираючи інформацію, пам’ятайте, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за наявності промовистих прикладів.

Завершивши підготовку, треба організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити й сформулювати власне бачення проблеми. Виступ слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, фактичний матеріал, як основа наведення переконливих прикладів і, що найголовніше, - власне бачення проблеми.

Структура виступу: вступна частина, основна частина, висновок (висновки).

Є така композиційна схема побудови мовлення оратора:

А. ВСТУП.

Завдання:

1. Викликати інтерес до теми розмови, показавши її важливість для співрозмовників-слухачів.

2. Установити психологічний контакт зі слухачами, створивши ефект однодумства.

3. Мотивувати їхнє активне сприйняття мови риторичними питаннями або постановкою проблемної ситуації.

Б. ОСНОВНА ЧАСТИНА.

Завдання:

1. Розкрити суть проблеми (ідеї, підходу, вирішення, пропозицій, ініціатив).

2. Аргументувати своє баченням проблеми.

3. Спонукати співрозмовників до обговорення проблеми (якщо в цьому є потреба й ви маєте вдосталь часу).

4. Підтримувати інтерес та увагу співрозмовників.

5. Керувати аудиторією, не даючи їй відволіктися від змісту доповіді.

6. Викликати у слухачів задоволення змістом і стилем мовлення манерою поведінки.

В. ВИСНОВОК.

Завдання:

1. Підбити підсумок сказаного («Що для нас найважливіше в цій проблемі?»)

2. Сформулювати свої пропозиції (рішення).

3. Закликати до обговорення або до певних конкретних дій, якщо рішення прийнято.

4. Відповісти на запитання аудиторії.

ВСТУП. Початок виступу є визначальним і повинен чітко й переконливо відображати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Першочерговим завданням доповідача, що видно з наведеної вище схеми, є привернути увагу аудиторії. Аби на дозволити слухачам відволікатися, вже після перших речень необхідно висловлюватися чітко, логічно і змістовно, уникаючи зайвого, Відповідно до цього, речення мають бути короткими, й стосуватися винятково суті питання. Найважливіші місця слід варто виділяти інтонаційно (посилення голосу, логічним наголосом) і висловлювати своє ставлення до предмета мовлення.

На початку доповіді подякуйте тим, хто представив Вас аудиторії, чітко назвіть тему доповіді та питання, якому вона присвячена. Окресліть, у який спосіб буде аналізуватися проблема, на що насамперед звертатиметься увага. Зазначте, які візуальні засоби будуть задіяні (відеофільми, плакат, кодограми, таблиці, інші ілюстративні матеріали).

ОСНОВНА ЧАСТИНА. У ній висвітлюється суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування з дотримання визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи відповідні цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою – те саме стосується й позамовних засобів: нагромадження ілюстративного матеріалу не має відвертати увагу від змісту). Варто подбати про зв’язки між частинами, поєднавши їх у струнку систему викладу. Постійно й уважно слід стежити за відповідністю між словом і тим, що воно означає; між словом та жестом, який його супроводжує.

ВИСНОВКИ. У них підсумовують все сказане. Висновки мають певним чином узгоджуватись зі вступом, зокрема свідчити про виконанням поставлених у роботі завдань (їх було сформульовано на початку виступу).

Ще однією проблемою під час виголошення промов і доповідей є подолання страху перед аудиторією. Це досить поширене серед промовців явище, яке дається взнаки по-різному: тремтінням голосу, червоними плямами на обличчі, перехоплюванням подиху. Причиною цього є адреналін, який починає вироблятися у вашому організмі, поки ви чекаєте на виступ.

Щоб подолати це неприємне відчуття, дотримуйтеся таких порад:

1. Потрібно гарно підготуватися до виступу. Зважайте на те, який вид пам’яті у вас найбільш розвинений – зоровий чи слуховий. Крім читання матеріалів, слід проговорити текст доповіді вголос або, записавши на магнітофон, кілька разів прослухати.

2. Уявіть себе на місці слухача. Кожен промовець, готуючись до виступу, є актором. Автор має оцінити свій виступ критично, і, відповідно до цього, внести корективи, завдяки яким доповідь прозвучить цікаво й переконливо.

3. Структуруйте свої нотатки. Переконайтеся, що за потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, заглянувши в записи. Для цього найважливіші положення доповіді підкресліть або виділіть кольоровими маркерами; це також допоможе скоротити виклад, якщо регламент значно менший, ніж планувалося. Нотатки варто розмістити так, щоб ними було зручно користуватися.

4. Шукайте підтримки в аудиторії. Завжди є люди, які усміхнуться, кивнуть вам або інакше схвально відреагують на Ваш виступ.

Для того, щоб навчитися добре, змістовно говорити, радить відомий чеський письменник і соціолог Іржі Томан, необхідно постійно збагачувати свої знання і досвід, удосконалювати освіту, інакше кажучи, всебічно розвивати свою особистість. Успіхів у ділових стосунках з людьми можна досягти лише за умови постійного вдосконалення власної особистості. Адже вміння добре говорити завжди розвивається одночасно з розширенням наукового, політичного чи професійного кругозору.

Людина, яка вміє правильно і гарно говорити, тактовно і терпляче вислуховувати співрозмовника, завжди посміхається і має задоволення від спілкування – це сучасна, ділова, цікава для оточення людина.

Живе слово, особистий приклад активно впливають на слухачів. Справжній промовець – яскрава особистість. Але талант оратора, як правило, є наслідком тривалої і наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Для публічного виступу важливе значення має індивідуальний стиль, у якому проявляються характер, світогляд, ерудиція, мовні здібності людини. Індивідуальний стиль з’являється тоді, коли людина часто користується публічним мовленням і постійно працює над його удосконаленням, уникає «чужих слів».

Звернення до великої аудиторії слухачів створює атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.

Оратор повинен поводитись природно, уникаючи штучності і надмірної офіційності. В його голосі й поведінці мають відчуватись доброзичливість теплота, повага до слухачів. Слова його повинні звучати переконливо й дохідливо, послідовно й аргументовано.

До мовлення оратора ставляться такі вимоги: точність формулювань, стислість, небагатослівність, доречність, виразність, своєрідність, оригінальність, краса й багатство мови.

Порушення мовних норм, вади вимови, вживання російських слів, виразів, неправильне наголошення – все це погіршує сприймання змісту публічного виступу, знижує авторитет промовця.

Засоби активізації слухачів під час виступу.

Важливим компонентом публічного виступу є інтонація, міміка, жести.

У поняття інтонації входять сила і висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр голосу. Завдання інтонації – різними засобами відтворювати почуття, настрої, наміри людей. Завдяки інтонації написаний текст при виголошенні стає живим, емоційним, переконливим. Інтонація оратора повинна бути природною, відповідати нормам літературної мови й поєднувати в собі логічну й емоційну сторони публічного виступу.

Важливу роль в усному спілкуванні відіграє пауза. Вона використовується на початку промови, щоб зібратися з думками промовцеві, а слухачам – настроїтись на оратора, на сприймання виступу. У процесі виголошення промови паузи відділяють частини викладу думки. У непідготовленому (імпровізованому) виступі пауз більше.

Міміка і жести теж є важливими засобами підсилення чи пом’якшення сказанного, емоційного впливу на слухачів, але зловживати ними не слід.

Темп мовлення і тембр голосу у різних людей неоднакові. Оратор повинен вибрати такий темп мовлення і тембр, висоту голосу, щоб не викликати роздратування слухачів. Але треба говорити жваво, темпераментно, зберігаючи міру, бути тактовним ввічливим. Найголовніше у публічному виступі, щоб інтонація, міміка, жести, уся сукупність виражальний засобів мови свідчили про правдивість і переконливість думок і почуттів оратора.

Основні прийоми активізації слухачів під час виступу: постановка риторичних запитань, уведення у розповідь елементів гумору, тимчасовий перехід на розмовний стиль тощо.