Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Розвиток усного і писемного мовлення учнів на уроках літератури.
Терміни «усне мовлення» й «писемне мовлення» належать до найуживаніших у лінгвістиці. Вони позначають наймісткіші і функціонально найважливіші мовні явища, які сукупно утворюють усю систему мови. Ці форми мови ще називають різновидами мови (усний і писемний різновиди літературної мови й мовлення). Усне мовлення є виявом того, що існує в усній мові, а писемне мовлення — це реалізація і вияв мови писемної. Мовлення — це динаміка мови, її дія, мова у використанні. У літературному українському мовленні можна використати лише те (фонеми, звуки, афікси, слова, найрізноманітніші форми слів і речень), що наявне в українській літературній мові, що через мовлення, використання в мовленні закріпилося у мові, увійшло до її системи. Відтак у своїй діяльності учитель літератури повинен постійно, продумуючи стратегію уроку, враховувати ті принципи і вимоги щодо мовленнєвого розвитку учнів, які висуває перед ним шкільна програма. Потрібно: робити стислий вибірковий переказ, складати характеристику образу літературного героя на основі його вчинків та поведінки; збагачувати словниковий запас учнів; працювати над розвитком навичок стислого переказу, усних відповідей на запитання за змістом прочитаного; формувати комунікативні вміння та навички школярів; вчити писати твір на задану тему; розвивати: вміння давати стислі логічні відповіді на запи-тання; навички учнів виразно читати, давати повну відповідь на поставлене запитання; уміння відчувати мову твору; навички докладного переказу твору; вміння складати простий план, стис-о переказувати текст; навички розгорнутих відповідей на запитання за змістом кількох епізо-дів; усне монологічне та діалогічне мовлення; навички ведення дискусії тощо. Розвиток усного і письмового мовлення: - удосконалення і систематизація навичок грамотного письма; - розвиток творчих здібностей та інтелектуальних можливостей; - уміння вести діалог; - уміння працювати зі словником; - комунікативність і комунікабельність в сучасному житті; - стисло і логічно висловлювати свої думки. Учні повинні засвоїти, що усне й писемне мовлення має широке застосування в різних сферах суспільного і повсякденного життя. Форми їх існування можна показати такою таблицею: Ці форми мовлення опрацьовуються на спеціальних уроках зв'язного мовлення. Порівняльний аналіз усної і писемної форм мовлення дає змогу виявити як спільні для них ознаки, так і розрізнювальні. Усне мовлення і писемне мовлення розрізняються: — матеріально, фізично. Вони представлені неоднаковою матерією: усне мовлення — фонемами, звуками, інтонацією, а писемне мовлення втілюється в графічних (писаних, друкованих) знаках, переважно в літерах, ієрогліфах; — інструментально. Ці форми мовлення мають неоднаковий спосіб породження, вияву: одиниці усного мовлення (звуки, слова) утворюються органами мовлення людини, артикулюються, вимовляються, а одиниці писемного мовлення — це записані, надруковані (літери, розділові знаки) графічні знаки; — способом сприймання. Усі явища, елементи усного мовлення сприймаються на слух і становлять акустичні (слухові) одиниці, а явища писемного мовлення (літери, розділові знаки) сприймаються зором і є оптичними (зримими), спостережуваними мовними одиницями; — сферою застосування і виконуваною функцією. Вони часто служать неоднаковій спілкувальній меті і використовуються по-різному: в одній ситуації — усно, в інших — доцільно або можна висловитись тільки писемно; — виявом позамовних засобів спілкування. Жести й міміка в усному і писемному мовленні виявляються по- різному. В усному обміні думками ці засоби діють безпосередньо і сприймаються зором чи на слух у момент їх творення, у своєму природному вияві, а в писемному мовленні вони передаються і сприймаються опосередковано (їх описують), а не в своїй натуральній і первісній формі; — варіативністю (варіантністю) мовних одиниць. Наприклад, український педагог Ан- тон Макаренко (1888—1939) зауважив, що він «став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився вимовляти Іди сюди! з 15—20 відтінками». Водночас і писемне мовлення не є безпорадним у відтворенні інтонації. Наприклад, існує багато способів записати слова Так і Ні, пор.: Так., Так…, Так!, Так!!, Так!!!, Так?, Т-так., Т-т-ак., Т-т-т-ак та ін. — темпом, тобто швидкістю вимовляння слів у мовленнєвому потоці. Експериментально вже доведено, що висловлюватись усно можна в 10 разів швидше, ніж писемно; — організованістю, продуманістю. Усне мовлення, навіть будучи літературним, менш організоване структурно, стилістично, вільніше в доборі мовних засобів, ніж писемне. Через нестачу часу усне мовлення редагувати, видозмінювати важче; натомість записані думки автор може виправляти, змінювати, доповнювати. Писемне мовлення майже завжди більш продумане, усвідомлене, осмислене, ніж усне. Як слушно зауважує І. Синиця, «вислів Сказав не подумавши сприймається як цілком імовірний випадок, а вислів Написав не подумавши звучить неприродно і непереконливо». Однак і написане, на його думку, теж «може бути помилковим. Але це вже залежить від якості мислення… До написаного з особливою відповідальністю ставиться не тільки його… автор, але й читач: Так написано. Сам читав… Написане сприймається як продумане і перевірене, а тому й більш переконливе»; — способом і засобом спілкування. Усне мовлення є здебільшого способом і засобом безпосереднього, прямого спілкування між наявними співрозмовниками або по телефону, радіо і телебаченню, а писемне мовлення — це здебільшого спілкування між тими, хто роз’єднаний і простором, і часом; — формою викладу. Писемне мовлення найчастіше монологічне, здебільшого не передбачає негайного реагування, зворотної інформації. Діалог у писемній формі зазвичай створюється за відсутності його учасників (персонажів, дійових осіб) і лише зрідка з метою прямого спілкування (обмін записками, скажімо, на зборах та ін.); — часом виникнення. Початок формування усного мовлення сягає далеких тисячоліть, коли в найближчих предків людини поступово з’являлась «потреба щось сказати одне одному», а писемне мовлення виникло тільки з появою письма приблизно в IV тис. до н. е. Усе сказане, реалізоване усно, належить до усного мовлення, а все написане від руки чи надруковане становить писемне мовлення. Усне мовлення слугує основою для мовлення писемного. Із запису одиниць усного мовлення і починається писемна форма мови, яка завжди репрезентує собою пізніше культурне надбання людини. Отже, писемне мовлення є відображенням усного. Основи теорії усного й писемного мовлення ще в 20—30-ті роки XIX ст. виклав В. фон Гумбольдт. Він вважав, що «передусім потрібно вивчати живі мови в їх усній формі», бо «живе мовлення— це перший і справжній стан мови», що «…мова живе в мовленні, а не в словниках і граматиках». Звісно, в них мова певним чином тільки фіксується і зберігається. На його думку, «писемність робить живу мову непорушною, зберігаючи її у вигляді мумії», «писемне мовлення передбачає відтворення його живим словом». Отже, в наявності і функціонуванні обох форм мови — усної (первинної) і писемної (вторинної) — знаходить свій вияв розвиток мови, її всенародний літературний статус, повноцінне утвердження в суспільному житті. Писемне мовлення позбавлене жесту, інтонації і має бути (у відмінності від внутрішнього) більш розгорненим, проте для учнів переказ внутрішнього мовлення в писемне на початковому етапі дуже складне. Мовлення учнів зазнає різних змін і всебічно розвивається під впливом учбового процесу. Розкриваються всі функції мовлення, а це означає, що дитина вчиться планувати, висловлювати свої задуми мовними засобами, передбачати можливі реакції співбесідника, змінні умовляння спілкування, контролювати свою мовну діяльність. У дітей активно удосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають все складнішими граматичними структурами.
|