Методика використання наочності на уроках літератури.

НАОЧНIСТЬ - засіб, який повинен забезпечити не тільки підвищення якості знань і їх міцності, але й розвиток сприйняття, мислення, активності i самостійності учнів, їх можливостей i інтересів. Наочність збагачує коло уявлень дитини, робитьнавчання більш доступним, конкретним і цікавим, розвиває спостережливість імислення.

Принцип наочності випливає із сутності процесу сприйняття, осмислення й узагальнення учнівського досліджуваного матеріалу. Він означає, що в навчанні необхідно, наслідуючи логіку процесу засвоєння знань, на кожному етапі навчання знайти його вихідний початок у фактах і спостереженнях одиничного або в аксіомах, наукових поняттях і теоріях, після чого визначити закономірний перехід від сприйняття одиничного, конкретного предмета до загального, абстрактного або, навпаки, від загального, абстрактного до одиничного, конкретного.

Проте характер і ступінь використання наочності різноманітні на різних етапах навчання. Зайве захоплення наочністю в навчанні може призвести до небажаних результатів. Конкретна наочність повинна поступово поступатися місцем абстрактній наочності. Говорячи про значення принципу наочності і про його роль у процесі навчального пізнання, дидактика підтверджує, що наочність є вихідним моментом навчання, але головним чином у молодших класах. В міру руху учнів до старших класів учитель поступово повинен знаходити в навчанні історико-індуктивний шлях поповнення знань: постановка проблеми, історія її рішення і сучасний стан, потім практичні або лабораторні роботи. Тут наочність одержує свою реалізацію двічі: як ілюстрація історії відкриття і як засіб розкриття сучасного рішення проблеми. Проте історичний підхід займає багато часу і не завжди необхідний. Тому вихідним початком можуть бути теоретичні положення, аксіоми, системи понять, засвоєні учнями на попередніх етапах навчання. У цьому випадку наочність використовується лише для ілюстрації засвоєних учнями знань у процесі їх застосування для рішення задач, подання відповідей. Наочність застосовується і як засіб пізнання нового, і для ілюстрації думки, і для розвитку спостережливості, і для кращого запам'ятовування матеріалу. Засоби наочності використовуються на всіх етапах процесу навчання: при поясненні нового матеріалу вчителем, при закріпленні знань, формуванні умінь і навичок, при виконанні домашніх завдань, при контролі засвоєння навчального матеріалу.

Отже, уміле застосування засобів наочності в навчанні цілком знаходиться в руках учителя. Вчитель у кожному окремому випадку повинен самостійно вирішувати, коли і якою мірою треба застосовувати наочність у процесі навчання, тому що від цього деякою мірою залежить якість знань учнівських. Принцип наочності потребує сполучення наочності й уявних дій, наочності і слова. Шкідливим є як недостатнє, так і надлишкове застосування засобів наочності. Їхня хиба призводить до формальних знань, а надлишок може загальмувати розвиток логічного мислення, просторового уявлення й уяви. Зустрічаються приклади нетрадиційного застосування принципу наочності.

Особливістю наочних методів навчання є те, що вони обов'язково пропонуються, у тій або іншій мірі поєднуючись із словесними методами. Тісний взаємозв'язок слова і наочності випливає з того, що діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності припускає застосування в єдності живого споглядання, абстрактного мислення і практики.

Основніформисполучення слова інаочності:

- за допомогою слова викладач керує спостереженням, що здійснюється учнями, а знання про образ предмета, його безпосередньо сприйманих властивостях і відношеннях ті, яких навчають, витягають із самого наочного об'єкта в процесі спостережень;

- за допомогою слова викладач на підставі здійсненого тими, яких навчають, спостереження наочних об'єктів і на базі наявних у них знань веде тих, яких навчають, до осмислення таких зв'язків у явищах, що не можуть бути визначені в процесі сприйняття;

- відомості про образ об'єкта, про його безпосередньо сприймані властивості і відношення учні одержують із словесних повідомлень педагога, а наочні засоби служать підтвердженням або конкретизацією словесних повідомлень;

- відправляючись від здійснюваного учнем спостереження наочного об'єкта, педагог повідомляє про такі зв'язки між явищами, що безпосередньо не сприймаються учнями, або робить висновок, об'єднує, узагальнює окремі дані.

Для реалізації цього принципу на практиці застосовуються:

. показ рухової дії викладачем;

. демонстрація наочних приладь;

. кінофільми;

. відеофільми;

. звукова і світлова сигналізація.

Слід зазначити, що ступінь складності наочного матеріалу, його обсяг, форми і методи демонстрації повинні бути посильними для учнів, їхньому віку, здібностям, рівню розвитку і готовності до навчання. Для відібраних елементів змісту засобів наочності необхідно продумати і вибрати вид і структуру ілюстративного матеріалу, визначити послідовність і засіб його демонстрації на заняттях із різноманітними навчальними задачами. При розробці системи ілюстративних матеріалів потрібно спиратися на логічну пам'ять, для чого викладачу варто не тільки чітко виділяти логічні ланки навчальної інформації, але і враховувати ряд дидактичних вимог.