За М.Д.Стражеско та В.Х.Василенко. 4 страница

С. Генералізований ангіодистонічний криз.

D. Церебральний ішемічний криз.

Е. Церебральний ангіогіпотонічний криз. *

115. На амбулаторний прийом до терапевта звернувся хворий А., 66 років, який до цього 5 років спостерігався урологом з приводу аденоми передміхурової залози. Подає скарги на головний біль, запаморочення, відчуття зябкості по вечо­рах, підвищення температури тіла до 37, 6-38, 1°С, каламутну сечу. АТ 180/110-200/120 мм.рт.ст. Аналіз сечі: помірна протеїнурія, лейкоцитів 18-20 в п/зору, еритроцитів 1-2 в п/зору.

Як слід трактувати підвищення АТ у даного хворого?

А. Гіпертензивна хвороба III ступеня.

В. Реноваскулярна артеріальна гіпертензія.

С. Ренопривна артеріальна гіпертензія.

D. Ренопаренхіматозна артеріальна гіпертензія. *

Е. Діабетична нефропатія.

116. Хвора З., 62 років, подає скарги на біль у потилиці, який поступово стихає до середини дня, серцебиття, задишку при фізичних навантаженнях, погіршення зору. АТ на правій плечовій артерії 180/120 мм.рт.ст., на лівій – 150/95 мм.рт.ст., прослуховується систолічний шум справа вище пупка. ЕКГ та ЕхоКГ без суттєвих змін, аналіз сечі – також без змін.

Який варіант діагнозу можливий у даному випадку?

А. Гіпертензивна хвороба II ступеня.

В. Первинний альдостеронізм.

С. Хвороба Іценко-Кушинга.

D. Ренопаренхіматозна артеріальна гіпертензія.

Е. Реноваскулярна артеріальна гіпертензія. *

117. Хвора Ж., 68 років, скаржиться на часті безпричинні напади серцебиття, головного болю, які супроводжуються дрижаками, страхом смерті, блідістю шкіри, підвищенням АТ до 300/200 мм.рт.ст. (зазвичай АТ 160/100 мм.рт.ст.).

Який найбільш ймовірний діагноз у хворого Ж.?

А. Синдром Іценко-Кушинга.

В. Коарктація аорти.

С. Хвороба Кона.

D. Феохромоцитома. *

Е. Нейрогенна артеріальна гіпертензія.

118. У хворої Д., 56 років, спостерігається стійка артеріальна гіпертензія (АТ 180/120-190/130 мм.рт.ст.), яку не вдається подолати з допомогою клофеліну, корінфару, гіпотиазиду, естуліку.

Який з наведених препаратів препаратів найбільш доцільний в даному випадку?

А. Фуросемід.

В. Метилдопа.

С. Еналаприл. *

D. Дибазол.

Е. Папаверин.

119. Хвора Б., 37 років, подає скарги на біль голови, серцебиття, які посилюються внаслідок психоемоційних стресів. Об’єктивно: гіперстенічної ста­тури, біомас-індекс 33, АТ 190/100 мм.рт.ст., обличчя гіперемоване, шкіра волога, ЧСС 78-80 уд./хв.

Препаратом вибору в даному випадку є:

А. Празозин.

В. Атропін.

С. Ніфедипін.

D. Еуфілін.

Е. Метопролол. *

120. Хворий В., 62 років, з метою нормалізації артеріального тиску призначений гіпотиазид (25 мг/добу) в поєднанні з еналаприлом (10 мг/добу). Прийом ліків у такій комбінації спочатку був ефективним, однак упродовж останніх двох тижнів її став турбувати впертий малопродуктивний кашель.

Причиною його у даному випадку, очевидно, є:

А. Токсична дія обох препаратів.

В. Токсична дія одного з препаратів.

С. Нагромадження у легенях непрямого білірубіну.

D. Нагромадження у легенях брадикініну. *

Е. Ідіосинкразія.

121. У хворої Б., 49 років, яка хворіє на гіпертензивну хворобу III ступеня, тривалий час не вдавалось домогтися нормалізації артеріального тиску, хоч і приймала у великих дозах інгібітори АПФ (ренітек 20 мг/добу), атенолол (200 мг/добу), гіпотиазид (50 мг/добу), як у вигляді монотерапії так і поєднаної терапії. Подолати гіпертензію вдалося лише з допомогою антагоністів рецепторів першого типу ангіотензина-II.

Який механізм утворення АII можна запідозрити у даної хворої?

А. АПФ-залежний.

В. АПФ-незалежний. *

С. Ренін-залежний.

D. Альдостерон-залежний.

Е. Кальцій-залежний.

122. Виберіть найбільш доцільний на Вашу думку фармпрепарат для хворої Д., 54 років, у якої на фоні гіпертензивної хвороби прогресує застійна серцева недостатність (фракція викиду за даними ЕхоКГ = 20%):

А. Пропранолол.

В. Верапаміл.

С. Фізіотенз.

D. Клофелін.

Е. Карведілол. *

123. Фармпрепаратом вибору для хворого Б., 57 років з діагнозом: “Гіпертен­зивна хвороба III ступеня. Гіпертензивна кардіоміопатія. Цукровий діабет II типу у фазі декомпенсації. Хронічний обструктивний бронхіт у фазі неповної ремісії. Гіперліпідемія IIБ типу” є наступний:

А. Пропранолол.

В. Верапаміл.

С. Аміодарон.

D. Небілет. *

Е. Гіпотіазид.

124. Хвора А., 37 років, подає скарги на напади дискомфорту у ділянці серця, які супроводжуються серцебиттям, різко вираженою загальною слабістю, біллю голови, відчуттям страху та болю в животі, мерзлякуватістю. Напад зазвичай триває 60-90 хвилин і закінчується частим сечопуском з виділенням великої кількості світлої сечі.

Про яке захворювання у хворої А., можна думати?

А. Істерія.

В. Мігрень.

С. Епілепсія.

D. Інфаркт міокарда.

Е. Нейроциркуляторна дистонія. *

125. На амбулаторний прийом терапевта сімейним лікарем скерований хворий В., 20 років, (вага 65 кг) з попереднім діагнозом: “Нейроциркуляторна астенія (дистонія) за гіпертензивним типом із стійко та різко вираженими вегето-судинними реакціями”. В ході обстеження виконана велоергометрична проба з наступним результатом:

Висновок: порогове навнтаження 90 Вт, реакція на навантаження неадекватна.

Який на Ваш погляд діагноз у хворого В. найбільш коректний?

А. Гіпертонічна хвороба II ступеня.

В. Гіпертонічна хвороба I ступеня.

С. Нейроциркуляторна дистонія із стійко та різко вираженими вегетативно-судинними реакціями. *

D. Нейроциркуляторна дистонія з помірно вираженими вегетативно-судинними реакціями.

Е. Здоровий.

126. Хворий Д., 30 років, 8 днів тому назад спостерігався стоматологом з приводу гнійного пульпіту. Скаржиться на підвищення температури тіла до 39, 8°С, яке супроводиться дрижаками, надмірним потінням. Об’єктивно: загальний стан важкий, задишка в спокої, АТ 160/50 мм.рт.ст., ЧСС 110 уд./хв., над аортою систолічний та протодіастолічний шуми. В крові: еритроцитів – 2, 6´ 10¹² /л, гемоглобіну – 72 г/л, лейкоцитів – 10, 2´ 10⁹ /л, ШОЕ – 46 мм./год.

Ваш найбільш ймовірний діагноз:

А. Міокардит Фідлера.

В. Лептоспіроз.

С. Інфекційний ендокардит. *

D. Ревмокардит.

Е. Гнійний перикардит.

127. В приймальний покій доставлений хворий Д., 22 років. Стан його важкий. Він блідий, на обох передпліччях сліди ін’єкцій (хворий не заперечує вживання наркотиків), t° тіла 39°С, сильні дрижаки, пульс 100-110 уд./хв., АТ 90/60 мм.рт.ст. В легенях – послаблене везикулярне дихання. Над проекцією тристул­кового клапана вислуховується грубий систолічний шум. Печінка – на 4 см висту­пає з-під краю реберної дуги. ЕхоКГ: транстрикуспідальна регургітація, вегетації на тристулковому клапані, фракція викиду – 29%.

Ваш найбільш ймовірний діагноз?

А. Поворотній ревмокардит.

В. Білатеральний інфекційний ендокардит.

С. Інфекційний ендокардит правих відділів серця. *

D. Дилатаційна кардіоміопатія.

Е. Міокардит Фідлера.

128. В терапевтичне відділення у важкому стані поступив хворий З., 35 років з діагнозом: “Підгострий вторинний інфекційний ендокардит. Вроджена вада серця – дефект міжшлуночкової перетинки (ДМШП). Серцева недостатність IIА ступеня, III функціональний клас.” З правої та лівої кубітальних вен взята кров на бактеріологічне дослідження.

Препаратом вибору в даному випадку є:

А. Бензилпеніцилін. *

В. Ністатин.

С. Амфотерицин В.

D. Стрептоміцин.

Е. Колхіцин.

129. Хворий Д., 43 років, госпіталізований у терапевтичне відділення з приводу задишки, ниючого болю в ділянці серця, серцебиття, опухлості стіп, вираженої загальної слабості. Захворів два тижні тому, коли переніс “грип”. Об’єктивно: стан важкий, задишка – 48 дихань за хвилину, в легенях – вологі дрібноміхурцеві хрипи, що займають більше 50% площі легень; тони серця – дуже послаблені, ЧСС 120 уд./хв., АТ 90/50 мм.рт.ст., протодіастолічний ритм галопу, систолічний шум на верхівці. Рентгенологічно: кардіомегалія. ЕхоКГ: фракція викиду 25%, діаметр лівого шлуночка – 7, 8 см, діаметр лівого передсердя – 6 см, трансміт­ральна регургітація III ступеня. Аналіз крові: анемія нормохромна II ступеня, мікро­цитоз, ШОЕ –30 мм./год.

Ваш найбільш ймовірний діагноз:

А. Дилатаційна кардіоміопатія.

В. Первинний ревмокардит.

С. Рестриктивна кардіоміопатія.

D. Міокардит Фідлера. *

Е. Білатеральний інфекційний ендокардит.

130. Хворий Т., 16 років, поступив із скаргами на виражену задишку, серцебиття, збільшення живота, загальну слабкість. З анамнезу життя: 6 місяців назад рапто­во помер його брат у 17-річному віці. Об’єктивно: явне відставання у фізичному розвитку, бліда шкіра, в легенях – нижче кутів лопаток відсутнє дихання; тони серця послаблені, ЧСС 130 уд./хв., систолічний шум з епіцентром у точці Боткіна; асцит. Рентгенологічно: кардіомегалія, наявна рідина в обох плевраль­них порожнинах. ЕхоКГ: фракція викиду 27%, діаметр лівого шлуночка – 9 см, товщина задньої стінки лівого шлуночка – 0, 65 см.

Ваша думка з приводу діагноза у хворого Т.?

А. Ексудативний перикардит.

В. Інфекційно-алергічний ревмокардит.

С. Міокардитичний кардіосклероз.

D. Дилатаційна кардіоміопатія. *

Е. Гіпертрофічна кардіоміопатія.

131. Хворий Д., 32 роки, скаржиться на дискомфорт у грудній клітці, задишку, серцебиття, напади запаморочення, часті епізоди непритомності. Об’єктивно: pulsus bifidus, пальпаторно: подвійний верхівковий поштовх, аускультативно - пізній систолічний шум над верхівкою, який посилюється в положенні стоячи та після прийому нітрогліцерину. ЕКГ: у відведеннях V_4-6 патологічний зубець Q, RV₅> RV₄. ЕхоКГ: відношення “товщина міжшлуночкової перетинки / товщина задньої стінки лівого шлуночка” складає 2, 3; систолічне прилягання передньої стулки мітрального клапана до міжшлуночкової перетинки, середньосистолічне прикриття аортального клапана настає через 0, 14 сек. після відкриття аорталь­ного клапана, градієнт систолічного тиску локалізований субаортально.

Який на Вашу думку найбільш імовірний діагноз у хворого Д.?:

А. Інфекційно-алергічний міокардит.

В. Ішемічна кардіоміопатія.

С. Дилатаційна кардіоміопатія.

D. Гіпертрофічна кардіоміопатія без обструкції.

Е. Гіперторофічна кардіоміопатія із субаортальною обструкцією. *

132. Хворий І., 30 років, поступив зі скаргами на схуднення, лихоманку, кашель, періодичний висип на шкірі. Захворів поступово. Об’єктивно: стан важкий, в легенях ослаблене везикулярне дихання, АТ 80/60 мм рт.ст., тони серця ослаблені, ЧСС 117 уд./хв., систолічний шум з епіцентром у IV міжребер’ї зліва біля грудини. Печінка – на 4 см виступає з-під краю реберної дуги. Рентгено­логічно: серце збільшене у розмірах, кулястої форми. Аналіз крові: еритроцитів – 2, 5´ 10¹² /л, лейкоцитів – 10.2´ 10⁹ /л, з яких 80% складають еозинофіли.

Ваш найбільш імовірний діагноз?

А. Аритмогенна правошлуночкова кардіоміопатія.

В. Дилатаційна кардіоміопатія.

С. Ішемічна кардіоміопатія.

D. Рестриктивна кардіоміопатія. *

Е. Синдром Лефлера-І.

133. Хворий П., 50 років, поступив із скаргами на задишку, важкість у правому підребер’ї, опухлість стіп. В анамнезі туберкульоз легень. Об’єктивно: загальний стан важкий, в легенях – ослаблене везикулярне дихання, вологі дрібноміхурцеві хрипи; перкуторно над ділянкою серця “дерев’яниста” тупість, тони серця майже не прослуховуються. Печінка – на 6 см виступає з-під реберної дуги, щільна. Набряк стіп. ЕхоКГ: сепарація листків перикарда – 3 см.

Найбільш очевидно у хворого П. має місце:

А. Дилатаційна кардіоміопатія.

В. Міокардит Фідлера.

С. Інфекційний ендокардит.

D. Ексудативний перикардит. *

Е. Констриктивний перикардит.

134. Хворий В., 60 років, поступив зі скаргами на задишку, відчуття важкості у правому підребер’ї, збільшення живота. При огляді лікар звернув увагу на відсутність набряку на ногах при явному асциті (ascitis praecox), опухання шийних вен, частий малий пульс, при аускультації серця прслуховується перикард-тон. ЕхоКГ: сепарація листків перикарда 0.5 см, діаметр правого передсердя 6 см. Рентгенологічно: серце нормальних розмірів, по краю правих відділів серця виявляється рентгеноконтрастний контур.

Про яке захворювання треба подумати в даному випадку?:

А. Інфаркт міокарда в стадії утворенння шраму.

В. Ексудативний перикардит.

С. Недостатність мітрального клапана.

D. Констриктивний перикардит. *

Е. Дилатаційна кардіоміопатія.

135. У хворого Р., 62 років, який лікувався з приводу туберкульозу легень, поступово почала посилюватись задишка, з’явилось відчуття важкості в правому підребер’ї, збільшився асцит, набухли шийні вени. Пульс став парадоксальним, АТ знизився до 70/40 мм рт.ст. ЕхоКГ: розширення нижньої порожнистої вени, що утримується на вдосі, діастолічне стиснення правих відділів серця на видосі, сепарація листків перикарда – 8 см.

Вказані ознаки характерні для:

А. Фібринозного перикардита.

В. Поворотного ревмокардиту.

С. Пухлини серця.

D. Міксома правого передсердя.

Е. Тампонади серця. *

136. Повільна спонтанна деполяризація кардіоміоцитів здійснюється в наступну фазу трансмембранного потенціалу дії:

А. 0.

В. I.

С. II.

D. III.

Е. IV. *

137. У серцевому м’язі найрозповсюдженими є такі адренорецептори:

А. a- і b-рецептори.

В. b-рецептори.

С. a-рецептори.

D. b₁- і a₁-рецептори. *