Нормативно-правові засади діяльності суб’єктів роздрібної торгівлі

Роздрібна торгівля покликана захищати інтереси споживачів, бо вона є посередником між виробниками (постачальниками) і споживачами, висувати до виробників вимоги щодо якості про­дукції, її безпеки для здоров’я споживача, товарного вигляду, упаковки, надання споживачеві відповідної інформації про товар, забезпечити його належне торговельне обслуговування.

Сукупність усіх правил, які регулюють торговельну діяль­ність, становить нормативно-правову базу, що визначає обо­в’язкову відповідальність суб’єктів господарсько-торговельної діяльності як юридичних, так і фізичних осіб, перед споживачем і захищають його законні права.

Основними актами цивільного та господарського законодавства України є Цивільний кодекс України № 435-ГУ та Господарський кодекс України № 436-ГУ, ухвалені Верховною Радою України 16 січня 2003 року.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридич­ній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх­ніх учасників.

Господарський кодекс України визначає правові засади госпо­дарської діяльності (господарювання), яка базується на різнома­нітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Він регулює господарські відносини, що виникають у процесі органі­зації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами гос­подарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасника­ми відносин у сфері господарювання.

У ст. 39 третього розділу Господарського кодексу України «Захист прав споживачів» визначені основні права споживачів.

«Споживачі... під час придбання, замовлення або використан­ня товарів (послуг) з метою задоволення своїх потреб мають пра­во на:

- державний захист своїх прав;

- гарантований рівень споживання;

- належну якість товарів (послуг);

- безпеку товарів (послуг);

- необхідну, доступну та достовірну інформацію про кіль­кість, якість і асортимент товарів (послуг);

- відшкодування збитків, завданих товарами (послугами) не­належної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами (послугами), у випадках, перед­бачених законом;

-звернення до суду та інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів».

Споживач має право вимагати від продавця, щоб якість при­дбаного ним товару відповідала вимогам нормативних докумен­тів, умовам договорів, а також інформації про товар, яку надає продавець. У разі виявлення недоліків або фальсифікації товарів упродовж гарантійного або інших термінів, установлених обов’язковими для сторін правилами чи договором, споживач має право за своїм вибором вимагати від продавця:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на аналогічний товар належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий само товар іншої моделі з відповідним пе­рерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Продавець, виробник або підприємство, що виконує їхні фун­кції, зобов’язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.

У разі відсутності нормативних документів, що містять обов’яз­кові вимоги до товару, використання якого може завдати шкоди життю здоров’ю споживача, навколишньому природному середо­вищу, а також майну споживача, відповідні органи державної вико­навчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов’язані негайно заборонити випуск і реалізацію таких товарів.

Інформація про товари має містити:

- назви нормативних документів, вимогам яких має відповіда­ти товар;

- перелік основних споживчих властивостей товарів, а щодо продуктів харчування — склад (включно із переліком використа­них у процесі їх виготовлення інших продуктів харчування і хар­чових домішок), калорійність, вміст шкідливих для здоров’я ре­човин порівняно з обов’язковими вимогами нормативних документів і протипоказань щодо застосування;

- ціну та умови придбання товарів;

- дату виготовлення;

- гарантійні зобов’язання виробника;

- правила й умови ефективного використання товарів;

- термін служби (придатності) товарів, відомості про необхід­ні дії споживача після його завершення, а також про можливі на­слідки в разі невиконання цих дій;

-найменування й адресу виробника і підприємства, яке здійс­нює його функції, щодо прийняття претензій від споживача, а та­кож проводить ремонт, технічне обслуговування.

Якщо товари підлягають обов’язковій сертифікації, спожива­чеві має надаватися інформація про їхню сертифікацію.

Збитки, завдані споживачеві товарами, придбаними в резуль­таті недбалої реклами, підлягають відшкодуванню винною осо­бою в повному обсязі.

Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про товари чи недбалою рекламою, Закон вимагає виходити із припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості й хара­ктеристики товарів, які він купує.

Конкретні права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та відносини між спожива­чами товарів (послуг) і виробниками (продавцями) регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» та іншими зако­нодавчими актами.

Закон надає споживачам право обміняти впродовж 14-ти днів, не враховуючи дня купівлі, непродовольчий товар належної яко­сті на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявно­го асортименту із відповідним перерахуванням вартості, або оде­ржати назад гроші у розмірі вартості поверненого товару. Обмін товару належної якості проводять, якщо він не споживався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також товарний чи касовий чек або інші документи, ви­дані споживачеві разом із проданим товаром.

У Правилах продажу продовольчих товарів, розроблених і за­тверджених МЗЕЗторгом, зазначено, що вони поширюються на всі суб’єкти господарювання, незалежно від форм власності, які здійснюють на території України роздрібний продаж продоволь­чих товарів.

Суб’єкти господарювання, згідно із Правилами, зобов’язані забезпечити стан торговельних приміщень для роздрібного про­дажу продовольчих товарів на рівні, що відповідає санітарно- гігієнічним, технологічним і протипожежним нормам, установ­леним для приймання, зберігання та реалізації харчових продук­тів. Заборонено приймати, зберігати та продавати продовольчі товари, що швидко псуються, без використання холодильного обладнання.

Суб’єкт роздрібної торгівлі харчовими продуктами повинен мати санітарні правила, зареєстрований санітарний журнал і сані­тарні книжки працівників.

Торговельні працівники мають забезпечуватися форменим або іншим одягом, що відповідає санітарним вимогам.

У Правилах визначено особливості продажу окремих груп то­варів:

- хліба і хлібобулочних виробів;

- кондитерських виробів і меду;

- круп, макаронних виробів, борошна, крохмалю;

- цукру та кухонної солі;

-м’яса та м’ясопродуктів;

- молока, молокопродуктів, майонезу, морозива, харчових жирів, сиру, яєць курячих харчових;

- риби і риботоварів;

- безалкогольних та слабоалкогольних напоїв.

Окремими правилами регламентується роздрібна торгівля тю­тюновими виробами.

За кожним із видів продовольчих товарів встановлено терміни реалізації та вимоги до зберігання їх.

Продаж алкогольних напоїв регулюється окремими «Прави­лами роздрібної торгівлі алкогольними напоями», затвердженими постановою Кабінету Міністрів № 854 від 30.07.1996 року.

Суб’єкти господарювання в питаннях вимог щодо сировини, показників якості, методів аналізу, упаковки, маркування, транс­портування, приймання і зберігання продовольчих товарів керу­ються стандартами та технічними умовами.

В Україні сформована система нормативних документів зі стандартизації, яка охоплює:

- державні стандарти України — ДСТУ;

- галузеві стандарти України — ГСТУ;

- стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України — СТТУ;

- стандарти підприємств — СТП;

- технічні умови України — ТУУ.

Як державні стандарти України (ДСТУ) застосовують міжде­ржавні стандарти (ГОСТ).

Галузеві стандарти України (ГСТУ) розробляють на продук­цію за відсутності державних стандартів України (ДСТУ) чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або до­повнюють вимоги держстандартів.

Технічні умови України (ТУУ) містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Інші стандарти мають сфе­ру застосування — в окремих галузях знань, у межах конкретно­го підприємства.

Державні стандарти України затверджуються без обмеження терміну їхньої дії та є обов’язковими для всіх суб’єктів господа­рювання, незалежно від форми власності.

Порядок приймання, зберігання, підготовки до продажу та продаж непродовольчих товарів через роздрібну торговельну ме­режу, вимоги щодо дотримання прав споживачів стосовно нале­жної якості товарів і рівня торговельного обслуговування визна­чені Правилами продажу непродовольчих товарів № 294 затвер­дженими МЗЕЗторгом 27.05.1996 року.

Відповідно до цих Правил торговельні працівники, які безпо­середньо зайняті обслуговуванням покупців, повинні мати спеці­альну професійну підготовку; знати асортимент і якісні характе­ристики товарів певної групи, ознаки браку; правила підготовки товарів до продажу; принципи розміщення, викладки товарів і оформлення вітрин; способи показу і пакування товарів; правила зберігання товарів і терміни їх реалізації; порядок таврування за­собів міри і ваги; правила роботи касового апарату і догляду за ним; встановлений порядок розрахунку із покупцями; види тор­говельного обладнання, інвентарю, інструментів і правила корис­тування ними; правила поводження з тарою; правила санітарії та гігієни; правила техніки безпеки та протипожежні засоби тощо.