Тема 2. Теорія граничної корисності та поведінка споживача.

План

2.1. Поняття корисності і проблема її виміру.

2.2. Закон спадної граничної корисності блага.

2.3. Рівновага споживача з кардиналістських позицій.

Поняття корисності і проблема її виміру.

Мікроекономічний аналіз поведінки споживача базується на мотиваційній концепції прагнення споживача задовольнити свої потреби. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наявним бюджетом. Кожну потребу можуть задовольнити декілька благ, і навпаки, декілька благ можуть задовольнити одну потребу. Критерієм, за яким споживач обирає те чи інше благо, є корисність блага.

Корисність – це здатність блага задовольняти потребу. Благо оцінюється з точки зору власних уподобань, смаків, тому корисність одного й того ж блага може бути різною для різних споживачів. Тому це поняття виключно індивідуальне (суб’єктивна оцінка): те що для одного споживача може мати корисність, іншим може сприйматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети). Корисність блага може змінюватися в залежності від ступеня насиченості потреби, від кількості спожитого блага

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності, як певного співвідношення між обсягами благ і рівнем корисності від їх споживання:

U = f (X, Y, …, N),

де U – рівень корисності;

X, Y, …, N – кількість відповідних благ, що споживаються за певний період часу.

Корисність служить критерієм відбору того чи іншого набору благ, тобто, показує, наскільки необхідним є той чи інший об’єкт вибору даному споживачу за певних умов. Скільки людей, стільки і систем цінностей. Проте є загальні типові закономірності для більшості, яких цілком достатньо для того, щоб зрозуміти їх вибір. Але, корисність – поняття суб’єктивне, тому вона не підлягає точному кількісному виміру.

Для пояснення поведінки споживача у мікроекономіці склалися два підходи (дві теорії):

– кардиналістський (кількісний), який допускає кількісне вимірювання корисності;

– ординалістський (порядковий), передбачає послідовність, в якої би споживач обирав блага для задоволення своїх потреб.

Кардиналістський підхід допускає порівняння різних корисностей за допомогою умовної одиниці – «ютиль» (від англ. utility - корисність). Ютиль не має стандарту, просто чим більше ютилей, тим вища корисність. В даному випадку корисність є науковою абстракцією, яка дозволяє виявити і математично обґрунтувати типові закономірності вибору для всіх споживачів.