Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Особливості охорони природно-заповідного фонду






 

Особливість організації охорони природних біосферних заповідників, національних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення становить те, що ця діяльність покладається на спеціальні служби охорони, які створюються в складі адміністрації заповідних територій зазначених категорій.

 

Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на адміністрації розташованих поблизу природних та біосферних заповідників, національних і регіональних парків (ст. 60 Закону «Про природно-заповідний фонд України»).

 

Особливості правової охорони права користування територіями та об'єктами природно-заповідного фонду полягають в установленні заповідного режиму щодо використання їх корисних властивостей, обмеженні прав і розширенні обов'язків відповідних суб'єктів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності (землевпорядкування, лісовпорядкування тощо), захисті цього режиму, а також законних прав та інтересів природокористувачів шляхом встановлення підвищеної відповідальності за правопорушення, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів.

 

Порушення порядку та правил раціонального використання об'єктів природно-заповідного фонду можуть полягати в нецільовому їх використанні; порушенні вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду, здійсненні в межах цього фонду та його охоронних зон забороненої господарської діяльності або діяльності без попереднього проведення екологічної експертизи чи з порушенням її висновків; невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду; порушенні строків і порядку розгляду клопотань про надання територій та об'єктів природно-заповідного фонду в користування; самовільному зайнятті земельних ділянок та інших об'єктів цього фонду, їх псуванні, забрудненні, пошкодженні, знищенні; несвоєчасному поверненні тимчасово зайнятих об'єктів і територій цього фонду або неприведенні їх у стан, придатний для використання за призначенням; в спорудженні і експлуатації виробничо-господарських об'єктів і здійсненні іншої господарської діяльності, що не відповідає цільовому призначенню природно-заповідного фонду; в порушенні вимог наданих дозволів на використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду; самовільній зміні меж, відведенні територій та об'єктів природно-заповідного фонду для інших потреб тощо.

 


Участь у реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів у межах своєї компетенції бере Державна служба заповідної справи, яка входить до складу Міністерства охорони навколишнього природного середовища і йому підпорядкована. Положення про цю службу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р.

В залежності від екологічної і наукової цінності для території України або окремих її регіонів об'єктам природно-заповідного фонду надається статус загальнодержавного чи місцевого значення.

Природні і біосферні заповідники та національні парки є тільки загальнодержавного значення.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні пар­ки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Регіональним ландшафтним паркам і заповідним урочищам надається статус тільки місцевого значення.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України.

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних запові­дників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

При створенні об'єктів ПЗФ, як загальнодержавного так і місцевого значення, розробляються Положення про природно-заповідні об'єкти, які затверджуються відповідно Міністерством екології та природних ресурсів і органами місцевої влади.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержан­ням вимог, встановлених Законом про ПЗФ та іншими актами зако­нодавства України, можуть використовуватися:

- у природоохоронних цілях;

- у науково-дослідних цілях;

- в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

- в освітньо-виховних цілях;

- для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Перераховані основні види використання, а також заготівля дере­вини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить ці­льовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та викори­стання їх природних комплексів та окремих об'єктів.

Природні заповідники - це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та еко­логічної безпеки.

Природні заповідники створюються відповідно до Указу Пре­зидента України, є юридичними особами, знаходяться на самостій­ному балансі і утримуються за рахунок державного бюджету.

До складу природних заповідників входять спеціальна служба охорони, адміністративно-господарський і науково-технічний пер­сонал. Очолюють заповідники директори, які несуть повну відпові­дальність за їх діяльність[3].

Ділянки землі, її надр та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у постійне користування в порядку, вста­новленому Законом України «Про природно-заповідний фонд» та іншими актами законодавства України.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення нау­кових досліджень і спостережень за станом навколишнього приро­дного середовища, розробка на їх основі природоохоронних реко­мендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці на­укових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього при­родного середовища та заповідної справи.

На природні заповідники покладається також координація і про­ведення наукових досліджень на територіях заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ у регіоні.

Навколо природних заповідників, на прилеглих територіях, створюються охоронні зони в межах, яких обмежуються певні види господарської діяльності.

До найбільших, за площею території, природних заповідників України відносяться - Рівненський (47047 га), Кримський (44175 га) та Поліський (20104 га).

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природ­них комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моні­торингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповід­ників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біо-сферних заповідників.

Біосферні заповідники сприяють збереженню біорізноманіття, забезпечують проведення моніторингу природних, антропогенних процесів та раціональне використання природних ресурсів, сприя­ють екологічному вихованню населення.

Для біосферних заповідників установлюється диференційова­ний режим охорони, відтворення та використання природних ком­плексів згідно з функціональним зонуванням:

- заповідна зона - включає території, призначені для збережен­ня і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплек­сів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим ви­значається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

- буферна зона - включає території, виділені з метою запобі­гання негативного впливу за заповідну зону господарської ді­яльності на прилеглих територіях; її режим та порядок ство­рення визначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;

- зона антропогенних ландшафтів - включає території тради­ційного землекористування, лісокористування, водокористу­вання, місць поселення, рекреації та інших видів господарсь­кої діяльності.

У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включа­ються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених Законом України «Про природно-заповідний фонд».

В Україні існує чотири біосферні заповідники - Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський і Дунайський.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреацій­ними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загаль­нодержавного значення, що створюються з метою збереження, від­творення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико­культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресур­сами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у постійне користу­вання в порядку, встановленому Законом України «Про природно-заповідний фонд» та іншими актами законодавства України. Крім цього до складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На відміну від заповідників в національних парках існують зони відвідування, які доступні для туристів. Як правило ці зони займа­ють значні площі. Тому національні природні парки можуть займа­тися комерційною діяльністю, а в деяких країнах світу туризм на їх території є важливою статтею доходів.

На території національних парків існують чотири функціональні зони:

- заповідна (призначена для охорони і відновлення найбільш цін­них природних комплексів);

- регульованої рекреації (можливий огляд мальовничих місць, ко­роткотривалий відпочинок та оздоровлення населення);

- стаціонарної рекреації (призначена для розміщення стаціонарних місць відпочинку, підприємств громадського харчування і торгів­лі та інших культурно-побутових об'єктів);

- господарського використання (розміщуються населені пункти, комунальні підприємства і здійснюється традиційна діяльність з врахуванням природоохоронних вимог.

На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

- збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;

- створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів;

- проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових реко­мендацій з питань охорони навколишнього природного середо­вища та ефективного використання природних ресурсів;

- проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

До найбільших, за площею території, національних парків України відносяться - «Подільські Товтри» (261316 га), Азово-Сиваський (52154 га) та Карпатський (50303 га).

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреа­ційними установами місцевого чи регіонального значення, що ство­рюються з метою збереження в природному стані типових або уні­кальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Вони створюються в регіональних або адміністративних одиницях, з метою задоволення рекреаційних потреб населення та зменшення антропогенного впливу на національні парки.

Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

В разі необхідності вилучення земельних ділянок, водних та ін­ших природних об'єктів для потреб регіональних ландшафтних пар­ків провадиться в порядку, встановленому законодавством України.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання та­ких завдань:

- збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів;

- створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

- сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Структура регіональних парків зумовлюється їх особливостями. Фінансування здійснюється місцевими органами влади в межах яких вони знаходяться. Особлива увага повинна приділятися розви­тку туризму та традиційних народних промислів, які є джерелом додаткового прибутку.

Найбільша кількість регіональних парків знаходиться на тери­торії Івано-Франківської, Львівської, Миколаївської та Тернопіль­ської областей.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з ме­тою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Тому заказники виконують функції збереження, від­новлення та відтворення природних ресурсів і підтримання загально­го екологічного балансу.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або ко­ристувачів.

На території заказника обмежується або забороняється діяль­ність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник, а інша діяльність, що не суперечить цим цілям і за­вданням, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охоро­ни навколишнього природного середовища.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зо­бов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

В залежності від характеру об'єктів охорони і їх режиму заказ­ники поділяються на:

- ландшафтні (для збереження і відновлення особливо цінних ландшафтів);

- біологічні в тому числі лісові, ботанічні, загальнозоологічні, ор­нітологічні, ентомологічні, іхтіологічні (для збереження біоріз­номанітгя, окремих видів і угруповань рослин та тварин);

- гідрологічні (для збереження і відновлення цінних водних об'єктів і комплексів);

- загальногеологічні (для збереження цінних геологічних об'єктів і комплексів);

- палеонтологічні (для збереження окремих викопних об'єктів і комплексів);

- та карстово-спелеологічні (для збереження особливих підзем­них утворень та специфічних печерних видів флори і фауни).

Для кожного заказника розробляється Положення, в якому по­дається його загальна характеристика, дата оголошення, назва зем­лекористувача, його розташування, загальна площа з наведенням її експлікації, завдання заказника та режим його охорони.

Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Оголошення пам'яток природи провадиться без вилучення зе­мельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяль­ність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Пам'ятки природи поділяються на:

- комплексні;

- ботанічні (вікові дерева, екзотичні дерева, алеї);

- гідрологічні (болота, джерела, водоспади, ставки);

- геологічні (гори, скелі, валуни, гроти, печери, кар'єри).

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Урочище - це однорідна ділянка місцевості, яка відокремлена природними межами і найчастіше формується на основі якої-небудь форми рельєфу.

Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення зе­мельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власни­ків або користувачів.

На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяль­ність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встанов­лених для природних заповідників.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збе­реження.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефе­ктивного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збере­ження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освіт­ньої роботи.

Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослід­ними природоохоронними установами.

Ботанічним садам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресур­сами вилучаються з господарського використання і надаються бо­танічним садам у порядку, встановленому Законом «Про природно-заповідний фонд» та іншими актами законодавства України.

Найбільш відомими ботанічними садами в Україні є Центральний ботанічний сад ім. М. М. Гришка (м. Київ), Нікітський ботанічний сад, ботанічний сад ім. академіка О.В.Фоміна (м. Київ), ботанічні сади Одеського державного університету (м.Одеса), Ужгородського державного університету (м.Ужгород), Львівського національного університету (м.Львів), Чернівецького державного університету та ботанічний сад Української агроекологічної академії (м. Житомир), Харківського національного університитету імені В. Н. Каразіна.

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і ви­вчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.

Дендрологічним паркам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам у порядку, встановленому Законом «Про природно-заповідний фонд» та іншими актами законодавства України.

Найбільш відомими Дендрологічними парками в Україні є «Софіївка» (м.Умань Черкаської області), Олександрія (м.Біла Церква), Асканія-Нова (смт. Асканія-Нова Херсонської області) та Стрийський (м. Львів).

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення умов для відпочинку та до­звілля населення, створення експозицій екзотичних, рідкісних, зни­каючих, занесених до Червоної книги України та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни, розробки наукових основ її розведення у неволі.

Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохо­ронними культурно-освітніми установами.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються зоологічним паркам у порядку, встановленому Законом «Про природно-заповідний фонд» та іншими актами законодавства України.

Управління зоопарками здійснюють адміністрації, в склад яких входять наукові підрозділи, служби охорони і господарського об­слуговування а очолюють директори.

Найвідомішими зоопарками України є Київський, Миколаївський, Одеський, Харківський, Менський, Рівненський та Ялтинський.

Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошують­ся найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з ме­тою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержав­ного значення є природоохоронними рекреаційними установами.

Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва про­вадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх влас­ників або користувачів.

В разі необхідності, в складі адміністрації парків-пам'яток са­дово-паркового мистецтва, можуть створюватись наукові підрозді­ли і на їх території проводитися наукові дослідження.

Найвідомішими парками України є Лівадійський, Гурзуфський, Немирівський, Алупкінський, Качанівський, Рівненський та Воло-димирська гірка.

Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є Міністерство охорони навколишнього природного середо­вища України.

Для забезпечення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду можуть створюватися спе­ціальні підрозділи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та його органів на місцях.

В складі вказаного Міністерства діє Державна служба заповід­ної справи, яка забезпечує проведення державної політики в галузі ефективного використання, розвитку та охорони територій і об'єктів ПЗФ а також організовує і координує роботу установ при­родно-заповідного фонду.

Управління природними заповідниками, біосферними заповід­никами, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, а також ботанічними садами, дендрологіч­ними парками і зоологічними парками загальнодержавного значення здійснюється їх спеціальними адміністраціями.

Спеціальні адміністрації можуть створюватися також для управління ботанічними садами, дендрологічними парками, зооло­гічними парками місцевого значення та парками-пам'ятками садо­во-паркового мистецтва за рішенням органів, у віданні яких вони перебувають.

До складу спеціальної адміністрації по управлінню територіями та об'єктами природно-заповідного фонду входять відповідні нау­кові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслу­говування.

Управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійсню­ється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти.

Об'єднання громадян, статутами яких передбачена діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища, мають пра­во на участь в управлінні територіями та об'єктами природно-заповідного фонду шляхом:

- внесення пропозицій щодо організації нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду, забезпечення їх охоро­ни, ефективного використання і відтворення природних ком­плексів та об'єктів;

- сприяння державним органам в їх діяльності у цій сфері;

- участі у встановленому порядку у проведенні екологічної експертизи об'єктів, що негативно впливають чи можуть не­гативно вплинути на стан територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

- участі у контролі за додержанням режиму таких територій та об'єктів;

- здійснення відповідно до законодавства України інших захо­дів, передбачених їх статутами.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду є системою необхідних і достовірних відомостей про приро­дні, наукові, правові та інші характеристики територій та об'єктів, Що входять до складу природно-заповідного фонду.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-запо­відного фонду - система обліку та оцінки кількісного та якісного стану територій та окремих об'єктів природно-заповідного фонду та їх територіальних сукупностей,

Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду ведеться з метою оцінки складу та перспектив розвитку при­родно-заповідного фонду, стану територій та об'єктів, що входять до нього, організації їх охорони й ефективного використання, плануван­ня наукових досліджень, а також забезпечення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ та організацій, фізичних осіб достовірними даними про пра­вовий статус, належність, режим, географічне положення, кількісні та якісні характеристики цих територій та об'єктів, їх природоохо­ронну, наукову, освітню, виховну, рекреаційну та іншу цінність з метою охорони, збереження та ефективного управління функціону­ванням і розвитком природно-заповідного фонду.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду ведеться Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та його органами на місцях за рахунок держав­ного бюджету.

Для ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду можуть залучатися також кошти республікансько­го бюджету Республіки Крим, місцевих бюджетів та позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища.

Первинний облік кадастрових відомостей щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється адміністраціями природних заповідники, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержав­ного значення, а також підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, за їх рахунок.

Формами кадастрової документації є картки первинного обліку і державні кадастри територій та об'єктів природно-заповідного фонду міст, районів, областей, Республіки Крим та України.

Зміст кадастрової документації та строки подання документів первинного обліку визначаються Міністерством охорони навколиш­нього природного середовища України.

Відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд» ефек­тивна організація і функціонування природно-заповідного фонду забезпечуються на основі використання таких економічних засобів:

- економічного обґрунтування організації та розвитку природ­но-заповідного фонду;

- економічної оцінки територій та об'єктів природно-заповідного фонду, ведення їх кадастру;

- диференційованого визначення джерел і нормативів фінансування організації та функціонування природно-заповідного фонду;

- надання відповідним підприємствам, установам та організаціям, що забезпечують функціонування природно-заповідного фон­ду, податкових та інших пільг;

- компенсації у встановленому порядку збитків, завданих по­рушенням законодавства про природно-заповідний фонд.

Фінансування заходів щодо природних заповідників, біосфер­них заповідників, національних природних парків, а також ботаніч­них садів, дендрологічних парків та зоологічних парків загальнодер­жавного значення здійснюється за рахунок державного бюджету України. Для цієї мети можуть також залучатися кошти республікан­ського бюджету Республіки Крим, місцевих бюджетів, позабюджет­них і благодійних фондів, кошти підприємств, установ, організацій та громадян.

Фінансування заходів щодо регіональних ландшафтних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків місцевого значення здійснюється за рахунок республікансь­кого бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів. Для цієї ме­ти можуть також залучатися кошти позабюджетних і благодійних фондів, кошти підприємств, установ, організацій та громадян.

Кошти, одержані природними заповідниками, біосферними за­повідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками, а також підприємствами, устано­вами та організаціями, у підпорядкуванні яких перебувають тери­торії та об'єкти природно-заповідного фонду інших категорій, від наукової, природоохоронної, туристсько-екскурсійної, рекламно-видавничої та іншої діяльності в межах заповідних територій та об'єктів, що не суперечать їх цільовому призначенню, є їх власними коштами. Ці кошти не підлягають вилученню і використовуються Для здійснення заходів щодо охорони відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Крім того, можуть створюватися цільові фонди за рахунок штрафів та грошових стягнень, коштів, отриманих від реалізації конфіскованого чи вилученого знаряддя або предметів екологічного правопорушення; частини платежів за забруднення територій та об'єктів природно-заповідного фонду; цільових та добровільних внесків як від підприємств, установ, організацій, так і від громадян.

Збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:

- встановлення заповідного режиму;

- організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів;

- проведення комплексних досліджень з метою розробки нау­кових основ їх збереження та ефективного використання;

- додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної доку­ментації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведен­ня екологічних експертиз;

- запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;

- здійснення державного та громадського контролю за додер­жанням режиму їх охорони та використання;

- встановлення підвищеної відповідальності за порушення ре­жиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів;

- проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;

- проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Охорона природних заповідників, біосферних заповідників, націо­нальних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення покладається на служби їх охорони, які створюються у складі адміністрації заповідних територій зазна­чених категорій.

Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду ін­ших категорій покладається на підприємства, установи та організа­ції, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на адміністрації розташованих поблизу природ­них заповідників, біосферних заповідників, національних парків та регіональних ландшафтних парків.

Місцеві Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

До складу служб охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду входять керівники адміністрацій природних за­повідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків загальнодержавного значення, праців­ники охорони, а також інших підрозділів цих адміністрацій. Служби охорони очолюють керівники адміністрацій територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Працівники служб охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду мають право:

- вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв'язку з порушенням режиму територій та об'єктів природно-запо­відного фонду, їх охоронних зон;

- перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та здійснення іншої діяльності в межах відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

- доставляти порушників установленого режиму з метою з'ясування особи;

- складати протоколи про порушення вимог законодавства, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних осіб до відповідальності;

- вилучати у порушників предмети та знаряддя незаконного використання природних ресурсів, транспортні засоби, відпо­відні документи;

- проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку знарядь і продукції одержаної в результаті при­родокористування;

- безперешкодно відвідувати підприємства, установи, організа­ції, судна та інші транспортні засоби в межах відповідних те­риторій, об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон для перевірки додержання законодавства про охорону на­вколишнього природного середовища та природно-заповідний фонд;

- вносити пропозиції до відповідних державних органів про припинення, зупинення чи обмеження будь-якої діяльності, що порушує вимоги законодавства про природно-заповідний фонд, давати обов'язкові для виконання приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Працівникам служби охорони може бути надано у встановле­ному порядку право носіння форми, а також зброї під час виконан­ня службових обов'язків.

Законодавством України забезпечується правовий і соціальний захист працівників служби охорони та інших служб, що здійснюють охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Згідно Закону України «Про природно-заповідний фонд» пору­шення законодавства в цій галузі тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у:

а) нецільовому використанні територій та об'єктів природно-
заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та органі-
зації територій природно-заповідного фонду;

б) здійсненні в межах територій та об'єктів природно-
заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської
діяльності;

в) організації на територіях та об'єктах природно-заповідного
фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без поперед-
нього проведення екологічної експертизи або з порушенням її ви-
сновків;

г) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних
наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та
об'єкти природно-заповідного фонду;

д) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про ство-
рення територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

е) порушенні вимог щодо використання територій та об'єктів
природно-заповідного фонду;

є) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог на­даних дозволів на використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

ж) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів
територій та об'єктів природно-заповідного фонду та зарезервова-
них для включення до його складу;

з) самочинній зміні меж, відведенні територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду для інших потреб.

Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.027 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал