Безпосередній

Безпосередній об'єкт злочину — це ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону і яким завдається шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

Безпосередній об'єкт злочину буває основним і додатковим, в свою чергу, безпосередній додатковий поділяється на два види — додатковий обов'язковим і додатковий факультативний.

Основним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець, приймаючи закон про кримінальну відповідальність.

Додатковим безпосереднім об'єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає загроза заподіяння шкоди.Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'язковий (необхідний) і необов'язковий (факультативний).

Додатковий обов'язковий об'єкт — це суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину завжди спричиняється шкода.

Додатковий факультативний об'єкт — це ті суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину в одному випадку заподіюється шкода, а в іншому — завдання шкоди цим відносинам не настає.

22. Предмет злочину і потерпілий від злочину та їх місце в структурі складу злочину.

Предметом злочину чи потерпілим від злочину виступають лише ті явища, що підтверджують існування об'єкта злочину, через вплив на які порушується об'єкт злочину і які, таким чином, перебувають у площині об'єкта.

Відповідно, якщо певний предмет або потерпілий не відображають об'єкт злочину, не пов'язані з відповідними суспільними відносинами (інтересами, цінностями, благами тощо), то вони не є ознаками складу злочину.

Об'єкт злочину, з одного боку, та предмет злочину і потерпілий від злочину - з іншого боку, характеризується не лише схожістю, а й відмінностями. Найголовніші з них полягають у такому:

1) якщо об'єкт злочину не піддається безпосередньому сприйняттю, є ідеальним образом, який встановлюється в ході теоретичного аналізу, то предмет і потерпілий характеризується тим, що є уречевленими явищами, впевнитися в існуванні яких можна через органи відчуття (побачити, сприйняти на дотик тощо);

2) вказівки на об'єкт злочину, як правило, немає у диспозиціях статей Особливої частини КК. Водночас, ознаки предмета і потерпілого прямо названі у КК або однозначно випливають з інших прямо названих у КК ознак складу злочину - лише за такої умови вони мають кримінально-правове значення;

3) об'єкт злочину завжди порушується в ході вчинення останнього. Предмет же і потерпілий від злочину, зазнаючи злочинного впливу, можуть і не зазнавати шкідливих змін.

23. Об’єктивна сторона злочину та її ознаки.

Об'єкти́ вна сторона́ зло́ чину — це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причиновий зв’язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

До ознак об'єктивної сторони злочину відносять:

1) суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на той чи інший об'єкт;

2) суспільно небезпечні наслідки;

3) причиновий зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками (у злочинах із матеріальним складом);

4) спосіб, місце, час, обстановка, засоби і знаряддя вчинення злочину.

24. Види одиничних злочинів: прості, триваючі, продовжувані і складні злочини.

Прості одиничні злочини, зазвичай, стаються в тих ситуаціях, коли одній дії (бездіяльності) відповідає один наслідок, передбачений у законі про кримінальну відповідальність.

Простий одиничний злочин може складатися з однієї дії, наслідки якої лежать за межами відповідного складу.

До простих одиничних злочинів належать і злочини з альтернативними діями (наприклад, зґвалтування, що може вчинятися із застосуванням фізичного насилля чи погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи).

Простий одиничний злочин характеризується наявністю однієї дії (бездіяльності) й одного наслідку чи однієї дії та декількох наслідків або наявністю альтернативних дій.

Триваючийзлочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією чи бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом досить тривалого часу.

Початком триваючого злочину є вчинення особою певної дії чи бездіяльності.

Триваючий злочин закінчується в момент явки з повинною особи до правоохоронних органів, затримання особи за цей злочин, вилучення забороненого предмета (наприклад, зброї), збуту (чи іншої форми позбавлення) такого предмета, діяльного каяття й іншого закінчення злочинного процесу. Тільки після цього починає спливати строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також можливе застосування амністії.

Продовжуванийзлочин. Таким визнається злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, спрямованих на досягнення єдиної мети, що складають єдиний злочин.

Продовжуваномузлочиновівластивітакіознаки:

• він складається з двох або більшої кількості самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;

• усі ці діяння об'єднані єдиним наміром і прагненням досягти спільної, кінцевої мети;

• діяння розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин;

• продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК України.

Складенийзлочин - це злочин, який складається з двох або більшої кількості злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх відокремлено (ізольовано), є єдиним самостійним злочином, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, що охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК України.

Можна визначити такі ознаки складеного злочину:

• він складається з двох або більшої кількості злочинних діянь;

• кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати їх ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;

• окремі злочини внаслідок органічної єдності, типовості їхніх зв'язків, поширеності розглядаються законодавцем як єдиний одиничний злочин;

• одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК, тобто передбачений у диспозиції кримінально-правової норми як єдиний складений злочин.

25. Суб’єкт злочину та його ознаки.

Суб'єкт злочину – це один із елементів будь-якого складу злочину. Складовими поняття “суб'єкт злочину” вважаються: фізична осудна особа, її вік, а в деяких випадках ще й спеціальні ознаки суб'єкта, які можуть стосуватися різних властивостей особи (громадянство, посадове становище).

Ознаки злочину. 1) це діяння, вчинене суб'єктом злочину; 2) це діяння суспільно небезпечне - воно спричиняє шкоду чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються чинним законодавством; 3) це протиправне діяння, яке передбачено чинним кримінальним законодавством - порушення особою конкретної кримінально-правової норми; 4) це винне діяння, тобто таке, що вчинене умисно чи з необережності; 5) це каране діяння, за яке чинним КК України передбачено певний вид, строк або розмір покарання.

26. Суб’єктивна сторона злочину та її ознаки.

Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину.

Суб'єктивну сторону злочину утворюють такі ознаки: вина (також див. Вина (право)), мотив, мета і емоційний стан особи. Обов'язкове значення має тільки вина.

При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. Значення ознак суб'єктивної сторони:

1)Розмежування злочинної і незлочинної поведінки (не є злочинним заподіяння суспільно небезпечних наслідків без вини, діяння, передбачене нормоюкримінального права, але вчинене з не вказаної в ній формою вини, мотивом або метою).

2) Розмежування подібних по об'єктивним ознаками складів злочинів (вбивство і спричинення смерті з необережності; самовільне залишення служби ідезертирство).

3)Ознаки суб'єктивної сторони визначають ступінь суспільної небезпеки злочину і злочинця, будучи пом'якшуючими і обтяжуючими обставинами.

27. Форми вини у кримінальному праві України.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої кримінальним кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Отже, формами вини за кримінальним правом України є: 1) умисел; 2) необережність.

Умисел є двох видів: прямий і непрямий. Прямим є умисел тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільноне-безиечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність є двох видів: злочинна недбалість і злочинна самовпевненість. Необережність є злочинною самовпевненістю. коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна самовпевненість характеризується двома інтелектуальними та однією вольовою ознаками. На відміну від умислу, при формулюванні поняття самовпевненості законодавець не дає чіткої вказівки на психічне ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Чи не найбільш обгрунтованою при цьому може бути думка, згідно з якою особа, діючи певним чином, усвідомлює фактичну сторону свого діяння, але не оцінює належним чином суспільну небезпеку своєї протиправної поведінки.

28. Готування до злочину.

Готуванням до злочину є ідшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Готування до злочину має такі основні об'єктивні ознаки:

1) підготовчі діяння передують безпосередньому вчиненню злочинного діяння, передбаченого диспозицією норми Особливої частини КК України;

2) підготовчі діяння є суспільно небезпечними, тому що створюють умови для заподіяння шкоди суспільним відносинам;

3) підготовчі діяння віддалені в часі від безпосереднього вчинення злочину;

4) підготовчі діяння віддалені, зазвичай, і в просторі від безпосереднього вчинення злочину;

5) підготовчі діяння не охоплюються об'єктивною стороною задуманого злочину, відповідальність за який передбачено нормою Особливої частини КК України;

6) підготовчі діяння утворюють лише умови для настання суспільно небезпечних наслідків;

7) предмети, засоби, знаряддя, що підшуковувались або були виготовлені чи видозмінені, повинні мати визначене призначення, тобто, за їх допомогою особа планує вчинити конкретний злочин;

8) підготовчі діяння не ставлять під реальну загрозу об'єкт злочину. Виникає тільки ймовірність завдання шкоди об'єктові. Підготовчі діяння віддалені від об'єкта злочину проміжками часу;

9) особливістю готування до злочину є те, що воно вчиняється, як правило, шляхом дії, хоча можлива й бездіяльність (не включення сигналізації охоронцем банку для полегшення доступу до сховища інших співучасників);

10) при готуванні до злочину злочинна діяльність не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного. Якщо умисел на злочин винний повністю реалізував, то скоєне слід кваліфікувати як закінчений склад злочину, стадія готування взагалі не виділяється.

Готування до злочину має такі основні суб'єктивні ознаки:

1) підготовчі діяння завжди вчиняються умисно. Цілеспрямованість діяння винного визначається бажаними для винного злочинними наслідками, тобто, готування до злочину завжди скоюється з прямим умислом;

2) наявність в особи при вчиненні підготовчого діяння найближчої мети - створення можливості для заподіяння суспільно небезпечної шкоди об'єктові кримінально-правової охорони та кінцевої мети - вчинення надалі певного злочину, передбаченого Особливою частиною КК України;

3) причини, які зумовлюють те, що готування до злочину рідко тягне кримінальну відповідальність: труднощі виявлення готування до злочину (латентність); невеликий ступінь суспільної небезпечності, внаслідок чого такі діяння не є злочинними.

Готування до злочину поділяється на такі види: підшукування засобів або знарядь для вчинення злочину; пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; підшукування співучасників; змова на вчинення злочину; усунення перешкод; інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів або знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку засобів або знарядь для вчинення злочину тощо.

Знаряддя вчинення злочину - це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо).

Пристосування засобів або знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії з виготовлення чи зміни предметів, унаслідок яких вони стають придатними, більш зручними або більш ефективними для відповідного застосування.

Підшукування співучасників - це будь-які дії з притягнення, залучення до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача чи пособника.

Змова на вчинення злочину - це згода двох або більшої кількості осіб на спільне вчинення злочину.

Усунення перешкод - це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину.

Інше умисне створення умов для вчинення злочину - це різноманітні діяння, що створюють можливість для вчинення злочину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо).

29. Добровільна відмова від вчинення злочину та його відмінність від дійового каяття.

Особа яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Так, той, хто добровільно відмовився від вчинення вбивства, має відповідати за незаконні дії з вогнепальною чи холодною зброєю, придбаною з метою вчинити вказаний злочин; особа, яка добровільно відмовилася від доведення зґвалтування до кінця, не підлягає відповідальності за спробу зґвалтування, однак має притягуватися до відповідальності за заподіяння тілесних ушкоджень.

У вчиненому до добровільної відмови можуть вбачатись ознаки як закінченого, так і незакінченого злочину. Наприклад, якщо спочатку злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі особи, а згодом ця особа знову вчиняє діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, однак добровільно відмовляється від доведення його до кінця, наявна підстава для застосування.

З іншого боку, добровільна відмова може поєднуватись із наступним вчиненням іншого (у тому числі закінченого) злочину (наприклад, винний відмовляється закінчити зґвалтування однієї потерпілої особи для того, щоб вчинити зґвалтування іншої особи).

Інститут добровільної відмови має низку спільних рис із щирим, чи, як його ще називають, дійовим каяттям.

Дійове каяття - це активна поведінка суб'єкта після закінчення злочину, яка свідчить про прагнення винного згладити наслідки вчиненого ним суспільно небезпечного діяння (відшкодування заподіяної шкоди, сприяння розкриттю злочину, явка із зізнанням, надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину тощо). Дійове каяття, за загальним правилом, розглядається як обставина, що не виключає, а лише пом'якшує відповідальність на етапі призначення покарання. У разі вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості дійове каяття визнається підставою звільнення від кримінальної відповідальності.

Якщо добровільна відмова можлива лише при незакінченому посяганні, то дійове каяття може мати місце і при закінченому злочині. Добровільно відмовитись від доведення до кінця можна лише стосовно злочинів з прямим умислом, а дійове каяття пом'якшує кримінальну відповідальність і за злочини, вчинювані з непрямим умислом і за необережністю.

Каяття як пом'якшуюча відповідальність обставина завжди має бути дійовим (активним), а добровільна відмова може дістати вияв і в бездіяльності. Якщо при добровільній відмові від доведення злочину до кінця мотивація може бути різною, то сам термін " дійове каяття" передбачає, що мотивом цієї посткримінальної поведінки є моральні спонукання. Однакові за своїм змістом дії можуть визнаватись або добровільною відмовою, або дійовим каяттям - залежно від того, чи закінчено злочин.

30. Добровільна відмова від вчинення злочину та його відмінність від дійового каяття.

Одинаковый вопрос с 29-м.

ЗАДАЧА

Петренко запропонував своєму знайомому Степанюку вистрелити з рушниці у свого ворога Білаша, запевнивши Степанюка, що рушницю заряджено холостим патроном і постріл лише налякає Білаша. Патрон виявився бойовим і в результаті пострілу настала смерть Білаша.

Чи є в діях Петренка і Степанюка співучасть у вчиненні злочину? Відповідь обґрунтувати.

Я вважаю, що в цій задачі Петренко і Степанюк є співучасниками у вчиненні злочину.

За ч. 1 статті 27 КК України. Степанюк є виконавцем злочину, тому, що він виконав пропозицію Петренака.

А за ч. 3 статті 27 КК України. Петренко у даній задачі є організатором.