Проста фома співучасті передбачає: 1) співвиконавство без попереднього порозуміння; 2) співвиконавство з попереднім порозумінням.

Форми співучасті у злочині поділяються на дві форми: проста форма співучасті або складна.

Проста фома співучасті передбачає: 1) співвиконавство без попереднього порозуміння; 2) співвиконавство з попереднім порозумінням.

Складна форма співучасті включає: 1) співучасть у вузькому розумінні цього слова (кожен зі співучасників виконує певну роль у вчиненні злочину); 2) злочинне угруповання (банда, організована група, незаконне воєнізоване формування чи група); 3) злочинна організація.

Проста форма співучасті полягає у вчиненні кожною особою, які діють спільно, дій, що утворюють об'єктивну сторону складу конкретного злочину.

Складною формою співучасті є злочинне угруповання (співтовариство) у вигляді організованої групи та злочинної організації. Такі угруповання створюються за взаємною згодою його учасників і об'єднуються на основі спільного плану їхньої діяльності, спрямованої на вчинення, як правило, ряду злочинів.

6. Множинність злочинів та її види

Множинність злочинів – це вчинення особою двох чи більшої кількості суспільно небезпечних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.

Загальні ознаки множинності злочинів
1. Якщо вчиняються два чи більша кількість злочинів, це значить, що заподіюється шкода чи ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин.

2. Скоєння однією особою чи співучасниками двох або більшої кількості злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь.

3. Учинення двох, а часто й більшої кількості злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності.

4. Множинність – одне з поширених явищ у структурі та динаміці злочинності.

Види(форми, прояви) множинності злочинів:

1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів. Учинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.

2. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох чи більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33). За сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

3. Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин.
4. Фактична множинність має місце, коли об’єктивно існує множинність злочинної діяльності, проте завдяки тому, що за підставами, передбаченими у кримінальному законі (ч.1 ст. 44 КК), раніше вчинений злочин вважається нібито не існуючим, фактично існуюча множинність злочинних діянь свого юридичного відтворення не находить. Цей різновид множинності більше цікавить кримінологію. Юридична множинність має місце, коли кожний із злочинів, що утворюють множинність, одночасно зберігає свою юридичну значимість на момент розгляду справи судом.

7. Кримінальна відповідальність та її ознаки

Кримінальна відповідальність – це врегульований нормами права обов'язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та перетерплювати передбачені законом обмеження.

Відповідальність поділяється на негативну та позитивну.

Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи не вчиняти злочинів.

Негативна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням.

Можна визначити дві підстави кримінальної відповідальності:

o фактична - це вчинення особою в об'єктивній реальності суспільно небезпечного діяння;

o юридична - це передбаченість діяння КК.

Також можна виділити матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності:

o матеріальна - це вчинення злочину;

o процесуальна - це обвинувальний вирок суду.

8. Форми реалізації кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність в традиційному уявленні реалізується засудженням особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом діяння. Можна виділити наступні форми її реалізації.

1. Обвинувальний вирок суду з призначенням покарання і реальним його відбуванням.
2. Обвинувальний вирок суду з призначенням покарання без його реального відбування.
3. Обвинувальний вирок суду без призначення покарання, із звільненням від нього.
4. Постанову про припинення кримінального переслідування та застосування примусових заходів виховного впливу або обвинувальний вирок суду, із звільненням від покарання із застосуванням примусових заходів виховного впливу.
5. Постанова про застосування примусових заходів медичного характеру.

9. Звільнення від кримінальної відповідальності: поняття та види

Звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування обмежень, засудження та покарання до особи, що вчинила злочин, передбачений кримінальним законом, якщо така особа не становить значної суспільної небезпеки, виконала певні нормативні умови та спроможна виправитися без примусу держави через покарання.

Закон передбачає чотири види звільнення від кримінальної відповідальності: 1) у зв'язку з дійовим каяттям; 2) у зв'язку з примиренням винного з потерпілим; 3) у зв'язку з передачею особи на поруки; 4) у зв'язку зі зміною обстановки.

Підставами загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності є: 1) вчинення злочину вперше, тобто не лише у випадку фактичного вчинення злочину перший раз, а й знову після закінчення строку давності або після погашення чи зняття судимості за раніше вчинений злочин, 2) вчинений злочин, за вимогами, має бути невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, а за вимогами - невеликої або середньої тяжкості.

10. Поняття та ознаки кримінального покарання.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

До ознак кримінального покарання слід віднести:

1. це захід примусу;
2. застосовується від імені держави лише за вироком суду;
3. застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину;
4. полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмежені прав і свобод засудженого.

Головною ознакою кримінального покарання є те, що воно є заходом примусу.

застосування кримінального покарання до осіб, які вчинили злочини, є тим засобом, завдяки якому здійснюється вплив на поведінку людей, зокрема – засобом, що примушує до законослухняної поведінки, і здійснення вказаного примусового впливу є першою з головних ознак кримінального покарання.

Другою його ознакою є те, що зазначений примус застосовується від імені держави та обов'язково за вироком суду.

Тобто суд, встановивши вину особи у вчиненні злочину та виходячи з конкретних обставин справи, робить висновок про доцільність застосування до неї покарання, а також визначає його вид, строк, розмір. Жодний інший орган держави не наділений таким правом. Порушення цього законодавчого припису тягне за собою кримінальну відповідальність.

Наступна ознака кримінального покарання полягає в тому, що воно застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Це важливе положення кримінального закону конкретизує принципову ідею, закладену згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Більш того, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Ще однією ознакою кримінального покарання є те, що воно полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Саме обсяг обмеження прав і свобод засудженого визначає те, чи буде передбачена законом кара більшою, чи, навпаки, меншою, тобто – більш м'якою. Обмеження прав і свобод здійснюється тільки стосовно засудженого. Це означає, що кримінальне покарання має виключно індивідуальний характер, тобто воно не може бути застосоване ні до кого іншого, крім особи, яка за вироком суду визнана винною у скоєнні передбаченого КК злочину.

11. Система і види покарань за кримінальним правом України

Система покарань - це визначені у кримінальному законі види покарань, які розташовані відповідно до ступеня їхньої тяжкості (суворості).

До осіб, які визнані винуватими у вчиненні злочину, суд може застосувати такі види покарань:

1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину; кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі.

Шраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, установлених в Особливій частині КК.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян.