Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Тема 3. Методи екологічної освіти в дошкільному закладі
|
|
План
1. Своєрідність використання у екологічному вихованні традиційних методів ознайомлення дошкільнят з природою.
2. Роль гри та казки у екологічному вихованні дітей дошкільного віку. Практичні методи екологічної освіти.
3. Використання у роботі з дошкільниками екологічного тренінгу та методу екологічних проектів як особливих методів екологічної освіти.
Література
1. Горопаха Н.М. Виховання екологічної культури дітей. – Рівне, 2001. – С. 34-74.
2. Зебзеева В. О формах и методах экологического образования дошкольников // Дошкольное воспитание.- 1998.- № 7.- С. 45-49.
3. Зебзеева В. Эколого-психологический тренинг // Дошкольное воспитание. – 1999.- № 7.- С. 84-88.
4. Маршицька В. Екологічні проекти // Дошкільне виховання. – 2001. - № 5. – С. 24-25.
5. Рыжова Н. Экологический проект «Здравствуй, дерево» // Дошкольное воспитание. – 2002. - № 3. – С. 38-47, № 7. – С. 37-49.
6. Токмакова Н. Экотренинг // Дошкольное воспитание. – 1993. - № 7. – С. 35-38.
7. Фрідман Дж. Джелі Джем – захисник людей. – К., 1994.
Побудова системи роботи по ознайомленню дошкільників з природою на основі екологічного принципу передбачає комплексну реалізацію всіх завдань екологічного виховання, починаючи з молодшого дошкільного віку. Успіх цієї роботи значною мірою залежить від вдало добраних та ефективно використаних форм та методів роботи з дітьми.
Різноманітність форм організації екологічного виховання дошкільників дозволяє вихователю ефективно поєднувати різні методи та прийоми роботи з дітьми. При цьому мають враховуватись вікові можливості дітей, ті навчально-виховні завдання, які повинні бути розв’язані, конкретні умови дошкільного закладу.
У екологічному вихованні дітей неабияку роль відіграють такі основні методи ознайомлення з природою, як спостереження, розповіді та бесіди, праця в природі та дидактичні ігри. Будуючи роботу на основі загальнодидактичних принципів навчання дошкільників, у процесі екологічного виховання педагог використовує традиційні методи у поєднанні із тими новими методами екологічної освіти дітей, які набули поширення в практиці дошкільного виховання. Серед них варто відзначити такі методи, як екологічний тренінг, мовні логічні завдання екологічного змісту, складання екологічних карт, екологічні ігри (моделювання екосистем, ігри-змагання, ігри-подорожі тощо), метод екологічного проекту.
Зрозуміло, що у системі екологічного виховання кожен з методів виконує свою функцію. В тому числі окремі методи слугують для поступового проникнення дітей у суть взаємозв’язків, що існують в природному довкіллі, навчання дошкільнят виділяти ці взаємозв’язки та спиратися на них у виборі того чи іншого способу поведінки в природі.
Розглянемо детальніше можливості використання деяких методів ознайомлення дошкільників з природою у розв’язанні визначених нами завдань екологічної освіти.
Екологічні спостереження мають на меті сформувати у дошкільників уявлення про тваринний і рослинний світ як частинку великого живого організму, показати взаємозв’язки у природі, закласти основи для емоційно-позитивного, турботливого ставлення дитини до цього об’єкта чи явища. Цей метод екологічного виховання має дійовий характер, оскільки дитина не байдужий споглядач природи, вона активно діє в ній. Спостереження часто пов’язують з іграми, працею, збиранням природного матеріалу, піклуванням про рослинний і тваринний світ. Спостереження, під час яких активізується робота відчуттів та сприймань, виникають позитивні емоції, створюють надійний фундамент для правильного розуміння природи як єдиного цілого.
Ефективність спостереження, його екологічна цінність залежить від дотримання вихователем структури спостереження, зокрема від забезпечення умов для первісного сприймання об'єкта, на основі якого у дитини з’являється його емоційно-позитивний естетичний образ. Вже з перших хвилин спостереження дітям необхідно відчути ставлення самого вихователя до спостережуваних явищ природи. Важливо також правильно закінчити спостереження, дати дітям ще раз пережити почуття, пов'язані із сприйманням краси природи, помилуватися нею і, разом з тим, узагальнити все сприйняте. Це найлегше зробити, використавши узагальнюючу емоційну розповідь вихователя, в якій стисло можуть бути виділені (у спостереженнях за рослинами):
· назва, цікаві відомості, пов’язані з назвою;
· класифікаційна група (дерево, кущ, трав'яниста рослина тощо);
· зовнішній вигляд, особливості будови;
· умови, необхідні для росту і розвитку;
· середовище існування;
· зв'язок з тваринним світом (їжа для тварин, середовище існування, поширення насіння, розмноження з допомогою тварин і т.д.);
· значення рослини в житті людини;
· ставлення до рослини з боку людей.
У спостереженнях за тваринами підсумкова розповідь включає:
· назву, цікаві відомості щодо назви;
· зовнішній вигляд, особливості будови;
· класифікаційну групу (риби, птахи, комахи, ссавці тощо);
· способи пересування, пристосування кінцівок;
· способи добування та характер їжі;
· середовище існування, пристосування до нього;
· особливості розмноження;
· взаємозв'язки з іншими компонентами природи;
· значення в житті людини, охорона тварин.
Закінчувати спостереження слід так, щоб пізнавальний інтерес до пізнаного об'єкта не згас, а навпаки, зріс, виникло бажання ще більше дізнатись про нього. На цьому наголошував В.О.Сухомлинський, котрий писав: “Вмійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, відкрити так, щоб кусочок життя заграв перед дітьми всіма барвами веселки. Залишайте завжди щось недосказане, щоб не раз хотілося ще і ще вернутися до того, про що вона дізналася”.
В екологічному вихованні використовуються спостереження не тільки природи, а й діяльності дорослих. Так, наприклад, вже перед молодшими дошкільниками можна розкрити природоохоронний зміст праці няні, двірника. Старші дошкільники спостерігають за згрібанням опалого листя та снігу, садінням дерев та кущів, формуванням їх крони, іншою діяльністю дорослих, спрямованою на оцінку та поліпшення стану довкілля.
У пізнанні дітьми природи значну роль відіграє такий метод, як елементарні досліди. Організовуючи експериментальну роботу дошкільнят, слід брати до уваги одну з найважливіших умов її ефективності: нові знання як результат “відкриттів” кожної дитини мають ґрунтуватися на знаннях, раніше нею засвоєних. Тому використанню елементарних дослідів завжди передує робота з участю інших методів (спостережень, розповідей, розглядання ілюстративного матеріалу тощо).
Нескладні досліди мають місце практично на кожному занятті, де подається екологічний матеріал. Вони також можуть бути включені до екскурсій та прогулянок, екологічних пізнавальних розваг та конкурсів. Експериментуючи, діти краще розуміють властивості повітря, води та ґрунту, переконуються, що різні впливи на них ведуть до різних, часто протилежних наслідків. Досліди унаочнюють для дітей конкретні причини забруднення навколишнього середовища. З їх допомогою, наприклад, легко показати дітям, як забруднюється повітря в результаті горіння вогню, паління цигарок, розбризкування отруйних чи інших летких речовин (отрути проти комах-шкідників, лаку для волосся, дезодорантів тощо). Експериментування допомагає також встановити найефективніші способи охорони природи, виробити власні правила поведінки у природі Матеріалом для екологічних дослідів досить часто виступають добре знайомі дітям речі, якими їм не раз доводилося користуватися у побуті (сіль, цукор, олія, мило, пральний порошок тощо). Використовуючи їх, вихователь має змогу показати дітям відносність понять “корисні” та “шкідливі” речі. Обов’язково слід, організуючи дослід, впевнитись у тому, що діти розуміють, чому в даному випадку використання начебто нешкідливих речей веде до негативних змін у природі (забруднюється вода, повітря, страждає здоров’я людей). Досліди допомагають також показати дітям, як користуватися “шкідливими речами” (наприклад, балончиками, що містять фреон) так, щоб їх негативний вплив на природу був меншим.
Щоб дитяче експериментування стало ефективним шляхом самостійного пізнання взаємозв’язків у природі, вихователю дуже важливо дотримуватися загальної структури досліду, тобто ставити перед дітьми пізнавальне завдання (найкраще у формі проблемного запитання), вислухати дитячі гіпотези, чітко визначити умови досліду та обговорити його результати. Адже лише такий спосіб організації елементарної дослідницької діяльності дітей привчає їх до самостійного аналізу власних впливів на природу, спрямованого на виявлення причинно-наслідкових зв’язків.
Досить ефективною є використання ігрової форми у проведенні елементарних дослідів. При цьому ігрова ситуація створюється за участю казкових образів, придуманих самим вихователем (тітонька Погода, дядько Вітер, чарівник-невидимка Повітря, Світлячок, сестрички Краплинки тощо). Однак, обираючи для проведення дослідів ігрову форму, вихователі повинні пам’ятати, що діяльність дітей має включати пошукові дії та реальні, а не ігрові перетворення об’єктів та явищ природи.
Важлива роль і словесних методів, які, з одного боку, дозволяють дітям вийти за межі безпосереднього сприймання, а з іншого – узагальнюють уявлення про зв’язки та залежності у світі природи, отримані шляхом спостережень та дослідів.
Діти старшого дошкільного віку, зокрема, можуть успішно засвоювати екологічний матеріал через обговорення мовно-логічних завдань, тобто невеликих проблемних розповідей екологічного змісту. Цінність мовних логічних завдань полягає в тому, що проблемне запитання викликає у дітей активне пізнавальне ставлення, зацікавлення, що створює сприятливі умови для засвоєння природничих знань. Розкриття причинних взаємозв’язків у природі, яке необхідне для вмотивовування свого варіанту відповіді, сприяє формуванню доказовості, критичності мислення дітей. Використовувати мовно-логічні завдання в ознайомленні з природою запропонувала Н.Ф.Виноградова, підкреслюючи, що слід поступово ускладнювати і форму подання дітям інформації про взаємозв’язки у природі, і смисл поставленого перед дітьми в кінці проблемного завдання. Спочатку це повинні бути завдання, зміст яких базується на знанні зовнішніх особливостей предметів та явищ природи, отриманих дітьми шляхом спостережень. Вони навчають дитину співвідносити зовнішні ознаки з внутрішніми особливостями предметів та явищ. Пізніше можна використовувати мовно-логічні завдання, що потребують порівняння, співставлення фактів, що спостерігались протягом тривалого часу. Вони навчають дитину відшуковувати складніші взаємозв’язки та взаємозалежності явищ, встановлювати їх причини та наслідки. Особливо Н.Ф.Виноградова радить застосовувати аналіз мовно-логічних завдань, зміст яких вимагає виділення характерних особливостей різних періодів одного сезону. Значення їх у тому, що вони навчають дошкільнят прослідковувати сезонні зміни, встановлювати їх послідовність та залежність змін у живій природі від стану неживої [9].
Використовувати мовно-логічні завдання рекомендують також Н.Ф.Яришева та Н.М.Кот. В пропонованих ними завданнях основна увага звернена на розкриття взаємозв'язків людини та природи, показ результатів неправильної поведінки в природі. Результатом обговорення завдань цього типу має стати усвідомлення дітьми своєї взаємопов’язаності з природою, залежності природи від людини і людини від стану природи, а також засвоєння дітьми конкретних правил екологічно доцільної поведінки.
Художня література екологічного змісту. Література, художнє слово завжди виступала одним із найважливіших засобів виховного впливу на дитину. Не зменшується її значення і сьогодні, не дивлячись на те, що у літературного твору зараз багато “замінників”: аудіо, відео, терепрограми, комп’ютерні ігри. Роль художньої літератури у екологічному вихованні дітей надзвичайно важлива вже з молодшого дошкільного віку. Формування у малят позитивного емоційного ставлення до об’єктів та явищ природи здебільшого відбувається у цьому віці шляхом передавання вихователем свого власного ставлення, навіювання дітям відповідних емоцій при сприйманні природи. Ефективним засобом такого навіювання виступають твори художньої літератури, перш за все невеликі за обсягом, лаконічні і в той же час образні описові оповідання, вірші, загадки, які можуть як доповнити один із наочних методів роботи з дітьми (спостереження, розглядання картин, ілюстрацій), так і стати основним джерелом екологічної інформації: знань про зовнішній вигляд і повадки тварин, умови, необхідні для росту рослин, пристосування живих істот до навколишніх умов, взаємини людей з рослинним та тваринним світом тощо. Описові твори цінні також тим, що у них не тільки інформація, яку вихователь має подати дітям. Вони несуть у собі певний емоційний заряд, котрий власне і формує ставлення до того явища, яке описується.
В молодших групах дошкільного закладу широко використовується у екологічній освіті такий літературний жанр, як казка. Вона теж виступає для малюків своєрідним джерелом першої екологічної інформації: саме з казок діти дізнаються про зовнішній вигляд, умови життя та деякі повадки багатьох тварин, в казках відображаються також окремі аспекти ставлення людей до природи, екологічні взаємозв’язки у довкіллі. Сюжети добре відомих дітям народних казок можуть стати основою для проведення заняття у формі сюжетно-дидактичної гри, метою якої є формування у малят перших узагальнень та природничих понять. У середній групі, де на перший план повинні вийти моменти активно-дієвого та морально-естетичного ставлення до природи, головне завдання вихователів – формування у малят такої мотивації праці, яка ґрунтується на гуманістичному змісті взаємин дітей з природою. Цьому теж допомагає використання казкових персонажів як прикладів ставлення до природи. Особливо цінні в цьому плані чарівні казки, у яких яскраво показані позитивне та негативне ставлення до природи. За рахунок уже наявного в казці протиставлення наслідків позитивної та негативної поведінки персонажів дітям легко її оцінити, а також перенести цю оцінку за межі казки, у відповідні ситуації реального життя.
У середньому дошкільному віці, коли значно зростає інтерес дітей до художньо-виконавської діяльності, з’являється можливість поєднати казку із провідною діяльністю дошкільнят – грою. Ігри-драматизації, у яких діти відображають у ролях ті чи інші форми екологічної поведінки, даючи при цьому їм оцінку, допомагають дітям набувати досвіду втілення в життя своїх екологічних знань. Драматизувати доцільно як народні казки про тварин, так і авторські пізнавальні казки та оповідання В.Біанкі, Є.Чарушина, М.Сладкова, М.Скребицького та інших письменників.
Дітям 5-6 років доступне сприймання найрізноманітніших літературних жанрів. Серед них – найпопулярніші у дитячому читанні пізнавальні казки, сюжетні оповідання, літературні обробки легенд і притч. Знайдуть своє застосування у роботі із старшими дошкільниками і вже знайомі їм з молодшого віку твори. Деякі з них у своєму змісті ховають своєрідне проблемно-пізнавальне завдання для дітей. Основний прийом роботи з цими творами – бесіда з приводу прочитаного. Зміст окремих оповідань, віршів, а також загадок та прислів’їв можна використати для своєрідного екологічного тренінгу (побудови екологічних ланцюжків, закріплення правил поведінки у природі тощо). Для прикладу наведемо твори К.Ушинського “Бджілки на розвідці”, “Як сорочка в полі виросла”, “Діти в гаю”; М.Сладкова “Не довго думаючи”; М.Пришвіна “Розмова дерев”; Н.Забіли “Ясочка на річці” та інші.
Значними можливостями у екологічному вихованні дітей володіють твори такого своєрідного жанру, яким є пізнавальна казка. Природничі пізнавальні казки, в першу чергу служать для розкриття дітям складної екологічної інформації: взаємозв’язків у природі, пристосувальних властивостей тварин, впливу явищ неживої природи на живу тощо, яка стає доступною завдяки казковій формі (твори В.Сутеєва, М.Скребицького, Н.Забіли та ін.). Важливо, що казки звичайно мають не тільки естетичне, а й моральне спрямування. Завдання їх, за словами К.Д.Ушинського, полягає в тому, щоб пробуджувати у дітей почуття, викликати певне ставлення до моральних вчинків, робити зрозумілою ту моральну думку, що висловлена в творі. Найяскравішим прикладом екологічної казки є казка К.Ушинського “Умій почекати”, яка надзвичайно яскраво демонструє дітям наслідки неправильної поведінки у природі, дає основу для ознайомлення малюків з деякими правилами екологічної безпеки. З метою набуття певного екологічного досвіду доцільно не просто прочитати та обговорити її з дошкільнятами, а й організувати на її основі гру-драматизацію, додаючи до змісту казки ще декілька епізодів, які поставлять дитину перед вибором екологічно доцільної поведінки. Імпровізації дітей слугуватимуть педагогові своєрідним діагностичним засобом, дозволять перевірити дієвість набутих дітьми знань. Екологічні пізнавальні казки вихователі можуть складати і самостійно та разом із своїми вихованцями, оформляючи саморобну збірку казок.
Ще один метод, на аналізі якого варто зупинитися, пов'язаний з провідною діяльністю дітей дошкільного віку. Це – надзвичайно поширена у педагогічній практиці дидактична гра. Зазвичай дидактичні ігри слугують для закріплення знань дітей, вправляння у їх застосуванні в навчальних ігрових ситуаціях. У ознайомленні з природою змістом ігор досить часто виступає аналіз тих чи інших взаємозв'язків у природі. В.Зебзеєва пропонує використовувати термін “ екологічні ігри”. Вони, на її думку, базуються на моделюванні соціального змісту екологічної діяльності. Екологічні ігри-змагання стимулюють активність їх учасників у засвоєнні та демонстрації екологічних знань, навичок, вмінь.
Одним з варіантів екологічної дидактичної гри є так званий екологічний тренінг, який займає особливе місце серед методів екологічної освіти дітей.
Він дозволяє розв’язувати у єдності всі важливі завдання, формувати у дітей “екологічне чуття”, закладати основи екологічно доцільної поведінки. Особлива роль екологічного тренінгу в прилученні дітей до світу природи, розкритті її єдності, взаємозв’язків та взаємозалежностей, що існують у екологічних системах, формування у дітей почуття відповідальності за кожну живу істоту.
Методика використання екологічного тренінгу в дошкільному закладі розглядається в публікаціях останніх років. Зокрема, загальні принципи застосування цього методу виділяє Н.Токмакова, котра у статті намічає також загальну структуру екотренінгу. Детальніше це питання висвітлюється у посібнику Н.Горопахи “Виховання екологічної культури дітей”, у якому проангалізовано зміст тих природничих уявлень, котрі можна сформувати у дошкільнят у разі активного використання екологічного тренінгу для самостійного пізнання дітьми довкілля. Свій погляд на методику екотренінгу пропонує і В.Зебзеєва. В роботах Н.Горопахи та В.Зебзеєвої подаються також різноманітні варіанти завдань для дошкільників. Оволодіння дошкільнятами вміннями виконувати завдання екотренінгу залежить від правильного керівництва з боку дорослого та від доцільно підібраної системи завдань, які, поступово ускладнюючись, вестимуть дитину по шляху дедалі глибшого проникнення у внутрішні зв’язки та закономірності природного світу.
Оскільки цей метод має досить складну структуру, його впровадження в процес екологічного виховання дошкільників доцільно розділити на декілька етапів: підготовчий, спілкування з природою, та узагальнюючий. Підготовчий етап екотренінгу полягає у вивченні флори і фауни обраної для занять екосистеми чи певної її ділянки (парк, сквер, ставок чи озеро, розташовані на території дитячого садка куточок лісу чи штучна водойма) Основними прийомами роботи на цьому етапі є розглядання ілюстрацій, атласів, порівняльні спостереження за окремими об’єктами екосистеми. Важливими джерелами природничої інформації виступають також розповіді, пояснення вихователя, художня література.
Другий етап передбачає перехід від раціонального знання до емоційного сприймання живої природи, яке ґрунтується на отриманому попередньо знанні, тому є значно глибшим у порівнянні з перинними спостереженнями. Заняття з групи переносяться в обраний куточок природи. Педагог організовує вправляння дітей у знаходженні в реальному природному середовищі відомих їм об’єктів, порівняння їх між собою. Розпочинається і встановлення взаємозв’язків між елементами екосистеми (наприклад, якщо для екотренінгу обрано екосистему парку чи саду, то діти можуть відшукати відомі їм рослини, визначити, які з них ростуть поряд, а які віддалені; дізнатися, які комахи до них прилітають, тощо). При цьому вихователь допомагає дітям виявити різноманітні зв'язки між об’єктами природи (симбіоз, конкуренція, харчові зв’язки тощо). Такі завдання найдоцільніше давати у ігровій формі: знайти “друзів” і “ворогів” того чи іншого об’єкта, назвати його “сусідів”, “помічників” та ін. Важлива умова ефективного навчання дітей на другому етапі роботи за методом екотренінгу – емоційна підготовка дошкільнят до зустрічі з природою, зацікавлення їх процесом спілкування з нею. Її реалізації допомагає використання казки та прийому персоніфікації при ознайомленні як з тваринами та рослинами, так і з неживою природою.
Третій етап екологічного тренінгу повинен узагальнювати уявлення про взаємозв’язки та взаємодію різних об’єктів та явищ у природі. На цьому етапі найефективнішими будуть ігрові вправи чи дидактичні ігри, мета яких – самостійне встановлення екологічних ланцюжків. Найпростішим видом взаємозв’язку в природі, доступним для усвідомлення дошкільниками, є харчові взаємозв’язки. Тому саме встановлення наявних у певній екологічній системі харчових зв’язків та побудова харчових ланцюжків, а пізніше – і харчових пірамід, є тими завданнями, з яких і варто починати проведення тренінгу. Крім харчових ланцюжків у екологічному тренінгу можна використовувати і встановлення інших взаємозв’язків у природі (“Хто де живе? ”, “Хто кому допомагає рости? ” та ін.). Окрему частину змісту екотренінгу складають ігрові завдання, в яких діти вправляються в оцінці екологічного стану певного екологічного комплексу чи середовища існування людини (дидактичні ігри “Яка річка чистіша? ”, “Країна чистого повітря”, ігрові вправи «Що зайве у лісі?», «Дорога до роботи» та ін.). Екотренінг передбачає і закріплення у дітей навичок екологічно вірної поведінки, способів охорони природи (вправи “Оціни вчинок”, “Що буде коли...? ” тощо). Вправи екотренінгу використовують як у індивідуальній роботі з дітьми, так і як колективну форму екологічного виховання. Під час колективних занять іноді можна влаштовувати змагання між окремими дітьми чи командами.
Інший варіант використання методу екотренінгу пропонує В.Зебзеєва. Вона вважає, що у роботі з дошкільнятами цей метод має носити форму еколого-психологічного тренінгу, спрямованого на:
1) розширення чуттєвого досвіду дошкільнят, розвиток перцептивних можливостей при спілкування з природою;
2) розвиток почуття емоційної чуйності, співпереживання, почуття єдності з природою;
3) формування екологічних установок особистості, активної життєвої позиції стосовно природи, подоланні прагматизму у ставленні до неї;
4) навчання вмінь та навичок взаємодії з природою;
5) розширення індивідуального екологічного простору.
Основна форма тренінгу – вправи з підгрупою вихованців. Проводити еколого-психологічні тренінгові вправи може вихователь або психолог дошкільного закладу. Вибір місця здійснюється в залежності від змісту вправ. Це, на думку В.Зебзеєвої, можуть бути групова кімната або кімната природи, майданчик дитячого садка або зимовий садок, спортивна чи музична зали. Авторка намічає певну послідовність використання вправ еколого-психологічного тренінгу. Спочатку вона рекомендує проводити вправи для розширення у дітей досвіду взаємодії з природою (“Чарівні дощечки”, “Птахи”, “Запашна казка”, “Природний оркестр” та ін.). Друга група вправ, запропонованих В.Зебзеєвою, спрямована на розвиток екологічної емпатії (“Привітаємося” – змістом є придумування дітьми привітань окремим об’єктам та явищам природи; “Розвідники природи” – вчить вдивлятися і вслухатися у природне довкілля та розповідати про свої враження від зустрічей з природою; “Я – берізка” та “Веселі танці” – вимагають від дитини уявити себе природнім об’єктом, передати у мові чи рухах розуміння його внутрішнього стану). Третя група тренінгових вправ сприяє корекції способів взаємодії дитини з природними об’єктами, розширенню суб’єктивного екологічного простору. Це, наприклад, вправи “Старі речі”, “Екологічний пост” тощо.
Одним з цікавих методів екологічної освіти є “метод екологічного проекту”. Це один з варіантів„методустворення дітьми власних дослідницьких проектів ”, який був частково “реабілітований” у вітчизняній освіті у 90-х роках ХХ століття. “Метод проектів” не є принципово новим у світовій педагогіці. Він виник ще у 20-х роках ХХ століття у США. Його називали також методом проблем. “Метод проекту” широко застосовувався в радянській педагогіці у 20-х роках, проте вже у 30-х він був заборонений. У педагогічній науці “метод проекту” трактувався переважно як метод навчання, при цьому недооцінювалися його виховні та розвивальні можливості. Тим часом саме специфікою методу зумовлений його виховний та творчий потенціал. Як зазначається у сучасних дослідженнях (Н. Рижова, В.Маршицька, Є.Полат, І.Цвєткова), “метод проектів” є методом практичної цільової дії, він відкриває великі можливості для формування власного життєвого досвіду дитини у процесі взаємодії з навколишнім світом і є педагогічною технологією, яка активізує суб’єктну позицію дитини в педагогічному процесі. Він ґрунтується на дитячих потребах та інтересах, вікових та індивідуальних особливостях дітей, стимулює їхню самостійність та творчість. Це один з небагатьох методів, що виводить педагогічний процес за межі дошкільного закладу в довкілля – природне і соціальне середовище.
Значення “методу проекту” як важливого засобу творчого розвитку дитини-дошкільника полягає у тому, що цей метод дозволяє природно включити її до дослідницької діяльності, впливаючи при цьому на інтелектуальну, емоційно-чуттєву та вольову сфери особистості, що розвивається. Все більшого визнання набуває думка про те, що саме “метод проектів” є універсальною формою організації проблемного (“дослідницького”) навчання, ефективним шляхом розвитку ініціативної, творчої особистості.
Сьогодні існує кілька класифікацій проектів. Досить вдалою є класифікація, запропонована Є.Полат за такими ознаками:
1. за пріоритетним методом (дослідницький, творчий, рольово-ігровий, ознайомлювально-орієнтувальний);
2. за характером контактів (у межах однієї групи, закладу, міста, країни);
3. за характером координації проекту безпосередній (жорсткий, гнучкий) такий, в якому немає реального учасника, він вигаданий або передбачається;
4. за кількістю учасників проекту (одиничні, парні, групові, колективні);
5. за тривалістю проекту: короткотривалі, середньої тривалості (від одного дня до одного тижня), довготривалі (від одного тижня до одного місяця).
Дещо по-різному розглядається різними авторами і структура цього методу. Зокрема, на думку О.Савенкова, “метод проекту” включає в себе такі основні етапи:
1. Виділення і постановка проблеми (вибір теми дослідження, проекту).
2. Пошук і пропозиції можливих варіантів розв’язання проблеми.
3. Збір матеріалу.
4. Узагальнення отриманих відомостей.
5. Підготовка проекту (повідомлення, доповіді, макету, тощо).
І.Цвєткова та В.Маршицька [28] вважають, що неодмінною умовою створення та здійснення проекту є наявність у його структурі наступних складових:
1. Визначення мети проекту (або окремого його етапу).
2. Розробка проекту – плану діяльності для досягнення поставленої мети.
3. Виконання проекту.
4. Підбиття підсумків виконання проекту, визначення нових завдань для нового проекту (наступного його етапу).
Методику використання методу проектів у екологічному вихованні розробили Н. Рижова та В. Маршицька. Н. Рижова підкреслює, що «екологічний проект» - це, насамперед, вирішення певних завдань у процесі дослідження. Масштаб завдань може бути різним, він визначається термінами проведення проекту, віком і, відповідно, можливостями дітей, змістом освітніх програм дошкільної установи (будь-який проект повинен вписуватися в загальний освітній простір).