Розділ 7 правонаступництво у міжнародному праві

7.1. Поняття і види міжнародного правонаступництва

Під міжнародним правонаступництвом розуміють перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права (правопо- передника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення або припинення існування держави або зміни її території.

Таким чином, у правонаступництві беруть участь дві сторони, що становлять суб'єктний склад цього процесу:

держава-правопопередник, яка була замінена іншою державою в процесі правонаступництва держав;

держава-правонаступник, яка замінила іншу державу за під­сумками процесу правонаступництва держав.

Правонаступництво держав не повинне порушувати права третіх держав, які мають із ними договірні відносини.

Правонаступництво вважається одним із найдавніших інститутів міжнародного права. Гуго Гроцій у своєму трактаті «Про право вій­ни і миру» (1625) ввів поняття повного правонаступництва. Емерік де Ваттель у книзі «Право народів» (1765) відзначав, що держава- правонаступниця зобов'язана виплачувати борги іншим державам.

Правонаступництво виникає:

— при розпаді федерації;

— при інших територіальних змінах (розпаді держави на дві і більше держави, злитті держав або входженні території однієї держави до складу іншої);

— при соціальних революціях;

— при розпаді колоніальної системи.

Об'єктами правонаступництва можуть бути:

— територія;

— договори;

— державна власність;

— державні архіви;

— державні борги;

— членство в міжнародних організаціях.

Існують такі види правонаступництва:

— повне, універсальне — коли до правонаступника переходять усі права та обов'язки правопопередника (наприклад, Україна є повним правонаступником УРСР);

— неповне, часткове — коли до правонаступника переходить частина прав і обов'язків або тільки права чи обов'язки (на­приклад, Україна є частковим правонаступником СРСР з питань ядерної зброї);

— відсутність правонаступництва (tabula rasa — лат. чиста дошка) — коли новий суб'єкт міжнародного права відмовля­ється від усіх прав і обов'язків правопопередника, у тому числі не зв'язує себе його зобов'язаннями з міжнародних договорів (після поділу англійським урядом у 1947 року Індії на 2 до­мініони — Індійський Союз і Пакистан, Індія оголосила про прийняття на себе всіх боргів, що належать території Паки­стану, хоча застерегла можливість подальших регресних ви­мог до Пакистану).

Зважаючи на те, що основними суб'єктами міжнародного права є держави, у міжнародному праві мова йде насамперед про їхнє правонаступництво.

Довгі роки міжнародно-правові норми інституту правонаступни­цтва складалися з норм звичаєвого права, що пояснювалося явним небажанням держав зв'язувати себе чіткими й однозначними дого­вірними нормами з питань правонаступництва. Більшість держав світового співтовариства діють у такий спосіб і зараз.

Разом з тим, більшість питань правонаступництва держав уре­гульовані у двох універсальних договорах, прийнятих під егідою ООН: Віденській конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 року (далі — Віденська конвенція 1978 року; Україна приєдналася до цієї конвенції 17 вересня 1992 року) і Віденській конвенції про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів від 8 квітня 1983 року (далі — Віденська конвенція 1983 року; Україна приєдналася до даної конвенції 17 листопада 1992 року).

Однак слід зазначити, що обидві ці конвенції були задумані як засоби «забезпечення більш надійної правової основи міжнародних відносин», не одержавши до початку 1993 року мінімально необ­хідного для набрання чинності числа ратифікацій (15), не стали діючими. Тому, до того моменту, поки вони не набрали чинності, їх норми застосовуються як міжнародний звичай.

Однак ці міжнародно-правові акти мають певне значення для вирішення питань правонаступнидтва держав, тому що містять ряд положень, які відображають загальноприйняту практику. Вони, зокрема, виходять зі сформованого принципу, у силу якого питання правонаступництва можуть вирішуватися за згодою між зацікавленими державами, а положення відповідної конвенції можуть застосовуватися тільки у випадку відсутності такої уго­ди. У конвенціях також закріплюється, що не передбачені ними питання правонаступництва, як і раніше, регулюються нормами й принципами загального міжнародного права.

Інший істотний момент, що знайшов своє відбиття в конвенціях, міститься в тому, що сформульовані в них правила застосовуються тільки до правонаступництва, що здійснюється відповідно до прин­ципів міжнародного права, які закріплено в Статуті ООН. Інакше кажучи, не може бути мови про правонаступництво, коли на ведення міжнародних справ якої-небудь території претендує держава, що вчинила відносно цієї території акт агресії, анексії або окупації.

7, 2. Правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів

Віденська конвенція 1978 року регулює правонаступництво тільки стосовно договорів, укладених у письмовій формі, і тільки лише між державами. Відносно усних договорів і договорів між державами та іншими суб'єктами міжнародного права діють зви­чаєві норми.

Конвенція закріплює такі правила правонаступництва сто­совно договорів:

1. У разі створення в результаті деколонізації нової незалеж­ної держави діє принцип tabula rasa («чистої дошки»): нова держава не пов'язана з договорами, укладеними колишніми державами-метрополіями.

Нова незалежна держава не зобов'язана зберігати який-небудь договір або ставати його учасником тільки тому, що в момент пра­вонаступництва цей договір був чинним щодо території — об'єкта правонаступництва;

Нова держава може стати учасницею будь-якого багатосторон­нього договору, що мав чинність на території правонаступництва, шляхом повідомлення про правонаступництво. Якщо до моменту правонаступництва держава-попередниця підписала договір з умо­вою ратифікації, прийняття або затвердження, правонаступник може стати учасником договору, ратифікувавши, прийнявши або

затвердивши його (крім випадків несумісності участі правонаступ­ника з об'єктами і цілями договору).

2. Якщо частина території держави стає частиною території іншої

держави, то стосовно цієї території: І

— договори держави-попередниці втрачають чинність;

— договори держави-правонаступниці набувають чинності, крім випадків, коли застосування цих договорів було б несумісним

із їхніми об'єктами і цілями. ₍

Двосторонній договір, що має чинність стосовно території — об'єкта правонаступництва, вважається чинним і для держави- правонаступниці, якщо нова держава домовилася про це з контр­агентом або це випливає з її поводження.

3. При об'єднанні двох або декількох держав права і зобов'язання

за їх договорами переходять до правонаступника, якщо сто­рони не встановили інше і якщо це не суперечить об'єктам і, цілям договору.

4. При відділенні частини території і приєднанні її до іншої держави договори попередника залишаються чинними для правонаступника.

Про правонаступництво договорів робляться письмові повідом­лення депозитарію договору і/або його учасникам.

7.3. Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів

Віденською конвенцією 1983 року встановлено правила право­наступництва стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів.

Відповідно до Конвенції державна власність — це майно, а також права й інтереси, що на момент правонаступництва нале­жали відповідно до внутрішнього права держави-попередниці цій державі.

Державні архіви являють собою сукупність документів різного роду будь-якої давнини, зроблені або набуті державою-попередницею у ході її діяльності і належать державі на момент правонаступництва відповідно до її внутрішнього права та зберігаються під її контролем як архіви для різноманітних цілей.

Під державним боргом розуміють будь-яке фінансове зобо­в'язання держави стосовно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права.

Перехід власності, архівів і боргів при правонаступництві регулюється угодами між державою-попередницею і державою- спадкоємницею. За відсутності угод діють такі правила:

а) при передачі частини території держави іншій державі до правонаступника переходять:

— усе нерухоме майно, що знаходиться на відповідній території, а також рухоме майно, пов'язане з діяльністю держави на даній території;

— частина архівів, що стосується відповідної території і необ­хідна для її нормального управління;

— державний борг (у справедливій частці).

б) при створенні нової незалежної держави на території держави-

попередниці до держави-правонаступниці переходять:

— нерухоме майно, що знаходиться на її території, а також не­рухомість, що належить державі-попередниці і знаходиться за кордоном. До правонаступника переходить також рухоме майно, що знаходиться на території держави-попередниці;

— архіви, що належать її території, а також частина інших ар­хівів, необхідних для нормального управління.

Державні борги до правонаступника не переходять.

в) при об'єднанні декількох держав в одну до правонаступника переходить уся власність держав-попередників, їх архіви і борги.

г) при відділенні частини території від держави до правонаступ­

ника переходять:

— нерухоме майно, що знаходиться на даній території, а також усе пов'язане з нею рухоме майно і частина іншого рухомого майна (у справедливій частці);

— частина архівів, що стосується даної території, а також інші архіви, необхідні для управління нею;

— державний борг (у справедливій частці).

д) при поділі держави, коли частини території утворюють дві або декілька держав-правонаступниць, до правонаступників переходять:

— нерухоме майно, що знаходиться на їх території, а також рухома власність, що відноситься до неї;

— частина архівів, що стосується даної території, а також інші архіви, що мають безпосереднє відношення до неї;

— державний борг (у справедливій частці).

7.4. Правонаступництво України у зв'язку з припиненням існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік

Питання про правонаступництво стосовно договорів Союзу PCP, державної власності, державних архівів і державних боргів СРСР є одним із найважливіших наслідків припинення існування Радян­ського Союзу.

Україна в особі своїх вищих органів влади визначила право­наступництво в тих випадках, коли внаслідок міжнародного права це підлягає вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках — шляхом укладання відповідних міжнародних угод.

Одностороннім волевиявленням установлені безперервність дер­жави України, її територіальне наступництво в Декларації про дер­жавний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Цей документ закріплює існування України як суверенної національної держави в існуючих кордонах, діяльність її вищого представницького органа, який має виняткове право виступати від імені всього народу — Вер­ховної Ради УРСР — на основі верховенства Конституції. Тут же проголошувалися встановлення українського громадянства, тери­торіальне верховенство Республіки на всій її території, економічна самостійність і право здійснення зовнішніх відносин.

У Декларації оголошувалося правонаступництво на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема, в загальносоюзних алмазно­му і валютних фондах і золотому запасі, які були створені завдяки зусиллям народу Республіки.

Подальшого розвитку ця тенденція набула в Законі України «Про правонаступництво» від 12 вересня 1991 року. Відповідно до цього Закону:

— з моменту проголошення незалежності України вищим органом державної влади в Україні ставала її Верховна Рада;

— до прийняття нової Конституції України діяла Конституція УРСР;

— закони й інші акти УРСР діяли на території України, якщо вони не суперечили законам України, прийнятим після про­голошення незалежності України;

— органи держави, сформовані на основі Конституції УРСР, діяли до створення органів держави на основі Конституції України;

— державним кордоном України був її державний кордон у складі СРСР за станом на 16 липня 1990 року;

— Україна підтверджувала свої зобов'язання за міжнародними договорами, що були ратифіковані УРСР до проголошення незалежності України, і проголошувала себе правонаступни­ки) прав і обов'язків за договорами СРСР, що не суперечать Конституції України й інтересам Республіки;

— Україна не несла відповідальності за кредитними договорами СРСР, що були підписані після 1 липня 1991 року без згоди України;

— усі громадяни СРСР, що постійно мешкали на момент про­голошення незалежності України на її території, ставали громадянами України.

При укладанні міжнародних договорів з різноманітних аспек­тів правонаступництва Україна виходила зі своїх національних інтересів.

Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року містить гарантії держав — учасниць СНД з виконання міжнародних зобов'язань, що випливають із договорів і угод колишнього СРСР. Водночас кожна держава СНД мала право підтвердити дію для себе того чи іншого договору СРСР. Так, рішен­нями 1992 року про участь держав — учасниць СНД у Договорі між СРСР і СІЛА про ліквідацію їхніх ракет середньої і меншої дальності 1987 року, у Договорі між СРСР і США про обмеження систем про­тиракетної оборони 1972 року держави — правонаступниці СРСР, у тому числі й Україна, підтвердили свою участь у цих договорах стосовно їх територій і з урахуванням їх національних інтересів.

Кожна з держав СНД, у тому числі й Україна, погодившись із тим, щоб членство СРСР в ООН було продовжено Російською Фе­дерацією, самостійно вступали (крім України і Білорусії) в ООН, ставали учасницями різних міжнародних договорів.

Для вирішення проблем правонаступництва і на основі Мемо­рандуму про порозуміння з питання правонаступництва стосовно договорів колишнього СРСР, що становлять взаємний інтерес, 1992 року Радою глав країн СНД 20 березня 1992 року була створена комісія з правонаступництва відносно договорів, що становлять взаємний інтерес, державної власності, боргів і активів колишнього Союзу PCP, у рамках якої було підготовлено значну кількість угод між державами колишнього СРСР (наприклад, Договір про правона- ступництво стосовно колишнього державного боргу й активів Союзу PCP 1991 року, Угоду глав держав — учасниць СНД про власність колишнього Союзу PCP 1991 року, Угоду про розподіл усієї власнос­ті колишнього Союзу PCP за кордоном 1992 року, Декларацію глав держав — учасниць СНД про міжнародні зобов'язання в галузі прав людини й основних свобод 1993 року та ін.). Україна є учасницею більшості з цих договорів.

Так, 6 липня 1992 року між Україною, Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Киргизією, Молдавією, Російською Федерацією, Та- джикистаном, Туркменистаном і Узбекистаном була підписана Уго­да про розподіл усієї власності колишнього Союзу PCP за кордоном. Предметом угоди була вся рухома і нерухома власність та інвестиції за межами території СРСР, що перебувала у володінні, користуванні і розпорядженні СРСР, його органів або інших структур, під його контролем або юрисдикцією. Під власністю, зокрема, розумілася: нерухомість, використовувана дипломатичними і консульськими представництвами СРСР; інфраструктури СРСР за кордоном і при­буток від їх експлуатації; власність СРСР і прибуток від діяльності юридичних осіб, що перебували під юрисдикцією СРСР; прибуток від виконання робіт за міжнародними угодами СРСР та ін. Ця влас­ність ділилася у відсотках — від 0, 70 (для Туркменістану) до 61, 34 (для Російської Федерації). Україна одержала 16, 37%. Сукупна частка Грузії, Латвії, Литви й Естонії склала 4, 77% і цією угодою не розглядалася.

У цей самий день 1992 року між тими ж суб'єктами за участю України була підписана Угода про правонаступництво стосовно дер­жавних архівів колишнього Союзу PCP. Загальним принципом цієї угоди стало проголошення цілісності архівних фондів колишньої Російської імперії і Союзу PCP. Угодою передбачався перехід під юрисдикцію держав — учасниць СНД державних архівів та інших архівів союзного рівня, включаючи державні галузеві архівні фонди колишнього СРСР, що знаходяться на їх території. Сторони даної Угоди мають право на повернення тих фондів, що утворилися на їх території і в різний час опинилися за їхніми межами. Крім того, передбачена можливість використання державами-учасницями на основі укладання спеціальних двосторонніх угод архівів, що пере­бувають в розпорядженні будь-якого учасника, шляхом доступу до них або одержання копій.

У 1992-1994 роках були укладені двосторонні угоди між Ук­раїною, з одного боку, і Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Молдавією, Російською Федерацією, Таджикиста­ном, Узбекистаном — з другого, про врегулювання питань право- наступництва стосовно зовнішнього державного боргу й активів колишнього Союзу PCP.

Література

Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств. — M., 1983.

Власова Л.В. Правопреемство государств в отношении догово­ров. — Минск, 1982.

Залинян А. Правопреемство государств. Проблемы и пути реше­ния. — Ереван, 2000.

Захарова Н.В. Правопреемство государств. — Минск, 1982.

Мельник А.Я. Правонаступництво України щодо міжнародних договорів колишнього СРСР/'/ Автореф. дис.... к.ю.н. Спеціальність 12.00.11 — міжнародне право. — К., 2004.

О'Коннел Д.П. Правопреемство государств. — M., 1957.

Перевезенцев О.Ю. Міжнародно-правове регулювання інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів. — К., 2007.

Признание в современном международном праве / Под ред. Д.И. Фельдмана. — M., 1975.

Суверенітет України і міжнародне право / Відп. ред. В.H. Дени­сов, В.І. Євінтов. — К., 1995.

Тимченко JI.Д. Правопреемство государств: опыт конца XX века: Учеб. пособие. — X., 1999.

Тункин Г.И. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории). — М., 1971.

Цыбуков В. Проблемы правопреемства в Содружестве Неза­висимых Государств. — М., 1994.

Черкес М.Е. Международное право: Учебное пособие. — Одесса, 1998.

Черниченко C.B. Теория международного права. В 2 т. Т.1. Современные теоретические проблемы. — М., 1999.

Спеціальні терміни

Держава-правонаступник, держава-правопопередник, державні архіви, державні борги, державна власність, міжнародне право­наступництво, відсутність правонаступництва (tabula rasa), право­наступництво повне, правонаступництво часткове, правонаступни­цтво відносно договорів, правонаступництво відносно державних архівів, правонаступництво відносно власності, власність держави за кордоном.

Контрольні питання

Якими нормами міжнародного права регулюються питання правонаступництва?

Хто виступає як суб'єкт правонаступництва?

Що є об'єктом правонаступництва?

Як можна роз'яснити дефініцію «правонаступництво держав»?

Як здійснюється кодифікація норм інституту правонаступництва держав?

Як здійснюється міжнародне правонаступництво у відношенні

до:

а) міжнародних договорів;

б) державних боргів;

в) державної власності;

г) державних архівів?

Які підстави правонаступництва передбачені Віденською конвен­цією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року?

У чому полягають особливості правонаступництва України після розпаду Союзу PCP?