Сучасні підходи до розуміння правопорушення та причин їх виникнення у сучасній теорії права.

Причини правопорушень – це ті явища соціальної дійсності, які викликають або полегшують скоєне правопорушень. Причини правопорушень за загальним правилом в теорії права поділяють на основні і неосновні.

Основними причинами виникнення правопорушень, вважаються ті причини, яким належить визначальна роль в цьому процесі. Це, наприклад: суперечність чинного законодавства основним правам людини, суттєві вади, недоліки чинного законодавства.

До неосновних можемо віднести ті явища об’єктивної реальності, які полегшують вчинення правопорушень. Сюди можна віднести недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, неналежний контроль за додержанням правил дорожнього руху та ін.

За суб’єктивним ставленням особи, тобто за свідомим чи несвідомим розумінням і сприйняттям особи всі причини виникнення правопорушень поділяють на об’єктивні і суб’єктивні.

Об’єктивні – це явища, які існують незалежно від волі і свідомості людини і спричиняють виникнення правопорушень. Наприклад: економічна криза, низький рівень життя людей, недоліки в роботі державних органів.

Суб’єктивні – це ті явища, що входять до складу індивідуальної свідомості людини і спричиняють споєння правопорушень. Наприклад, незнання особою вимог закону, її негативне ставлення до закону, неправильне розуміння закону.

Для того, щоб краще зрозуміти й усвідомити причини правопорушень, на мій погляд буде доречним зупинитися на життєвих причинах, фактах, що ведуть до правопорушення і як результат зроблений висновок про способи їх усунення.

Однією з основних причин виникнення правопорушень, яка дуже часто характерна на сучасному етапі існування суспільства є суттєві вади, недоліки чинного законодавства. Цю причину можна пояснити так: в умовах переходу держави до правової держави, дуже часто зустрічається колізія норм одних нормативно-правових актів іншим, і особа, співставляючи свої дії і вчинки у відповідності до норм одного закону і діючи в межах, визначених ним, може порушити і переступити межі і приписи іншого законодавчого акту, і цим самим здійснити правопорушення.

Питання 39

Оскільки юридичний конфлікт є своєрідним різновидом соціального конфлікту, то визначення його предмета та об’єкта можна зробити лише з урахуванням сутності явища більш широкого за змістом, яким і є конфлікт соціальний.

Під предметом юридичного конфлікту слід розуміти об’єктивно існуючу чи уявну проблему юридичного характеру, яка пов’язана з визначенням прав та обов’язків сторін і має вирішуватися за допомогою юридичних засобів.

Об’єкти юридичних конфліктів – це матеріальні (власність, територія тощо) і нематеріальні (честь, гідність, здоров’я) елементи реального світу, які знаходяться по різні боки інтересів різних суб’єктів права, якщо врегулювання суперечок з цього приводу здійснюється за допомогою правових засобів.

Типологія юридичних конфліктів, як і інших, досить різноманітна. Вони поділяються на глобальні і регіональні, групові і міжособисті, ситуаційні і позиційні, конфлікти інтересів і когнітивні, гострі і мляві, такі, що поновлюються, тощо.

Практика показує, що найбільш бажаним і доцільним є врегулювання конфліктів мирним шляхом. Для досягнення цієї мети використовуються такі фактори:

1. Консенсуальний: наявність згоди між конфліктуючими сторонами на предмет взаємно прийнятого рішення.

2. Фактор кумулятивності: надійні перешкоди до загострення конфлікту новими проблемами і учасниками.

3. Інституціональний: існування в суспільстві механізмів для проведення консультацій, переговорів і пошуку взаємокорисних рішень, застосування механізмів діяльності законодавчої, виконавчої, судової влади.

4. Фактор історичного, життєвого досвіду, у тому числі прикладів вирішення подібних конфліктів, коли в їх урегулюванні відіграли позитивну роль старійшини та інші авторитетні люди.

5. Фактор рівноваги сил: коли конфліктуючі сторони мають однакові можливості в застосуванні примусових заходів і змушені шукати шляхи до мирного владнання конфлікту.

6. Психологічний: значною мірою вирішення конфлікту залежить від особливостей тих, кому належить першорядна роль у прийнятті остаточного рішення.

Серед відомих засобів подолання протиборства сторін найбільш ефективним є переговори.

В сучасній юридичній літературі говориться також про можливість виділення певних стилів вирішення конфліктів, які спостерігаються в юридичній практиці [211, с. 34]. Під стилем розуміють міру, в межах якої одна із сторін намагається задовольнити свої інтереси або інтереси іншої сторони шляхом здійснення активних або пасивних, спільних або індивідуальних дій. Розрізняють:

а) стиль конкуренції (суперництва), для якого характерне намагання задовольнити свої інтереси без врахування інтересів інших осіб;

б) стиль співробітництва характеризується активністю у обстоюванні своїх інтересів, але з урахуванням інтересів інших суб’єктів, пошуком альтернативи, використанням форм відвертого обговорення проблеми, спільного аналізу причин конфлікту тощо;

в) стиль ухилення спостерігається в ситуаціях, коли одна із сторін ухиляється від процедури вирішення проблеми, висуваючи при цьому найрізноманітніші доводи. Спостерігається явна незацікавленість у скорішому прийнятті рішення за наявності ініціативи іншої сторони;

г) стиль пристосування характеризується намаганням зберегти та продовжити стосунки, забезпечити інтереси партнера, згладити протиріччя, уникнути обговорення спірних питань, а також готовністю погодитися з вимогами або претензіями;

ґ) стиль компромісу проявляється в ситуаціях, коли сторони намагаються уникнути конфлікту, врегулювати розбіжності, частково задовольнити намагання один одного. Сторони розуміють об’єктивну неможливість одночасного задоволення їхніх потреб, тому готові до вироблення взаємовигідного (компромісного) рішення, для якого разом із частковим задоволенням потреби характерна і згода на часткову втрату певної цінності.

Питання 40

Вирішення проблеми визначення поняття держави є принциповим для теорії держави та права, оскільки саме поняття надає можливість окреслити коло явищ, що входять до предмета її вивчення.

Визначення загального поняття, єдино для всіх часів та народів, є принципово неможливим. Розмаїття поглядів державу піддається цілком логічному обґрунтуванню. По-перше, необхідно враховувати суб'єктивний характер неоднакового сприйняття одних і тих державно-правових явищ різними людьми. По-друге, - це об’єктивні обставини: неоднаковість умов існування держав на різних етапах розвитку суспільства, особливості та специфічні риси, властиві окремим державам, складність самої держави як явища. Тобто можливість багатоваріантного визначення поняття держави є науковою нормою. Додаткову складність у визначення поняття держави вносить той факт що, використовуючи даний термін, дослідники говорять про різні предмети та явища. Так, державу можна визначати як у широкому, так і у вузькому –розумінні. На думку австрійського юриста XX століття Кельзена, державу можна сприймати у юридичному, соціологічному, біологічному, нормативному аспектах. Неоднаковість сприйняття та тлумачення сутності держави багато в чому пояснюється історичною епохою, в межах якої виникає та розвивається певне вчення, рівнем розвитку суспільства, суспільної свідомості. Так, протягом історичного розвитку вчені, філософи, юристи по-різному визначали термін " держава". Аристотель. Спілкування громадян, що не потребують іншого спілкування, та ні від кого іншого не залежать. Цицерон. Справа, що варта народу, - об’єднання багатьох, пов'язаних згодою у питаннях права та загальним інтересом. Нікколо Макіавеллі. Політичний стан суспільства, що виявлявся у встановленні та підтриманні відносин між владарюючими та підлеглими, наявності органів юстиції та законів. Загальне благо, яке повинно створюватися від виконання реальних державних інтересів.

Таким чином держава може використовувати можливості кожного для загального миру та захисту. Джон Лок. Держава - загальна воля людей, що є виразом переважаючої цілі. Тобто більшості громадян, які входять у державу. Держава - сукупність людей, які об'єдналися в одне ціле під керівництвом ними ж установленого загального закону. Важливою категорією, яка лежить в основі визначення поняття держави, є її сутність, під якою слід розуміти внутрішній зміст найсуттєвіших характерних рис держави, що виявляється у зовнішніх формах її функціонування.

Ми можемо навести визначення, яке відповідає цим положенням. Держава – суверенна, політико-територіальна організація влади в соціально неоднорідному суспільстві, що має апарат публічної влади і здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими.

Питання 41

Найважливішим принципом, який слугує основою розрізнення права та закону, при застосуванні якого судова влада напрацювала багато стандартів його застосування залежно від конкретних обставин справ як результат судової правотворчості є принцип верховенства права. Важко надати якесь одне, чітке визначення цього принципу, але головний його зміст полягає у гарантуванні та забезпеченні пріоритету панування права у суспільстві.

верховенство права - це панування права в суспільстві" (рішення в справі про призначення більш м'якого покарання № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 p.). Проте такий підхід навряд чи можна визнати вдалим, оскільки застосована судом методологія для визначення верховенства права стикається з труднощами в силу того, що ця засада є продуктом природного права, а не юридичного позитивізму.

Протилежністю верховенства права є свавілля. Держава не може діяти свавільн тобто не лише законодавством, що створене нею, але й правом, яке існує апріорі, незалежно від її розсуду - «природнім правом», або природними правами кожної людини. о, вона обмежена правом.